Українська банерна мережа

Украинская Баннерная Сеть
 
 

Жанри

Гоголівський ФОРУМ




AlmaNAH






Наша статистика

Авторів: 2476
Творів: 44524
Рецензій: 87068

Наша кнопка

Код:



Художні твори Проза Казка

Айстра

© уляна задарма, 13-11-2017


Зозулька хворіла.
-Розкажи казку-у... - просила вона, тримаючись за закапане вушко і виглядаючи з вікна у сірий осінній вечір...

  
  Колись, дуже-дуже давно, однієї зимової ночі, котилася світом така сильна віхола,
що вітер розгойдав небо. І з неба впала на землю крихітна зернинка. А що була вона ще дуже маленька, то найбільше їй подобалося спати - адже ти знаєш,що маленькі діти найшвидше ростуть уві сні?
Сталося так,що впала вона на грядку у великому білому саду, провалилася у сніг, як у теплу білу постіль і їй снилися дивовижні сни - синє небо, рожеве небо, небо барви золота... Сон її був міцним. Адже була вона ще й змучена довгим польотом-падінням - це не жарти здолати таку далеку дорогу! Тому й проспала Зернинка усю весну і початок літа. А коли нарешті прокинулася і несміливо проросла зеленим паростком,Сад уже буяв у цвіту.
- Ой, що це? Хто це? - почула вона раптом дзвінкий невдоволений голос, - Знову бур'яни лізуть! - це обурювалася висока пишна квітка, яка мала дивовоижний рожевий колір і ніжний аромат.
- Не смій тут проростати, а то я вколю тебе своїми колючками! - це була Троянда,яку в саду вважали королевою. - Гей, божі корівки, лінивиці ви такі, несіть мені негайно краплину заспокійливої роси з макової грядки! Миттю! А де мій улюблений танцюрист Капустіан Віяло?! Сюди, негайно! Королеві погано!!!
В цю мить звідкілясь вилетів великий білий метелик і закружляв у танці над Трояндою, обдмухуючи її своїми крилами, як віялом. Але проросла зернинка розгледіла, що мав він надмірну вагу і потайки - так, щоб ніхто не помітив - щось дожовував...
- Бережіть свої нерви, о прекрасно Трояндо! - улесливо мовив хтось з іншого боку від Зернинки-паростка. Цей "хтось"  мав п'ять червоних пелюсток, а ще - міцне зелене стебло з видовженими листками. А корінчиком у нього була цибулина, що  Тюльпан - бо це був тюльпан - старанно приховував. Він боявся, як би його не вигнали з квітника на цибулеву грядку... Тому намагався бути приємним і корисним
королеві завжди. За що і був назначений Радником Королеви.
- Ох, Пан-Тюльпан, як я змучилась! За мною так недбало доглядають... Чому, ну чому я змушена терпіти поряд оцю незрозумілу істоту з таким різким і тривожним запахом?
- Давайте задіємо загін Кровожерливої Тлі - порадив Тюльпан.
- А, можливо, це якась нова квітка, яку пересадили з лісу? - несміливо прошепотіли невеличкі і невисокі, в скромних сукеночках і на тонесеньких стебельцях, фіолетові квіточки - Фіалки. Потайки вони співчували молоденькій Зернинці, що проросла, адже їх самих нещодавно пересадили у садок
із лісу.
- Треба запитати у Генерала Джмеля - він усюди літає - повільно і дуже поважно
промовив високий пан, вкритий цілою гірляндою персикових суцвіть. Він чувся дуже впевнено, бо вірив: ім'я його - Гладіолус - носить сліди прадавньої мови латини. Про це він почув від професора Кактуса,який стояв відлюдьком на підвіконні і, коли вікно залишалося відчиненим наніч, Гладіолус і Кактус вели довгі вчені бесіди, шукаючи відповіді на складні запитання... Наприклад: що важливіше - квітка чи корінчик? Чи можливо проштрикнути небо,якщо довго і вперто рости?
Люди - це зіпсовані вкрай квіти,чи Квіти - це люди,які зуміли подолати себе і
стати тим, ким задумала їх колись Жовта Праматір Небесна Квітка?
- Так,так, пане Гладіолусе, ви маєте рацію - строго промовила руда, схожа на великий дзвоник, квітка. Її пелюстки були вкриті вишуканими темними плямами - не дарма вона носила назву Тигрова Лілія і в глибині душі була ображена, що королевою квітів вважали Троянду, а не її... Адже плями на її пелюстках свідчили про її належність до царського роду - до великих і могутніх тигрів! Куди там якісь троянді... Окрім того недаремно Кіт Мурчик Смугастий - справді смугастий і нахабний - забігши у сад, понюхав саме її - Тигрову Лілію? А він не будь-хто - він двоюрідний брат отих велетенських королівських Тигрів... Хіба це не доказ її особливого становища?
Аж тут прилетів і Джміль. Усі квіти захитали голівками, вказуючи йому на нову мешканку квітника.
- З-ззз-з-жжжж-ззз-звідки зззз-зззавітала? Хто ти? - запитав Джміль,оглядаючи
небесну Зернинку, що проросла, на стебельці якої - поки квіти розмовляли - уже з'явився крихітний пуп'янок.
- Я не знаю... - відповіла небесна мандрівниця.
- Ти, мабуть, якась інопланетна істота,яка хоче захопити Сад - висловив припущення товстий, як сарделька, Кактус, якого саме зараз виставили на підвіконня відчиненого в сад вікна. Він весь був всипаний голками, що свідчило -на його думку - про неабиякої гостроти розум. Кактус жив у кімнаті, тому часто дивився  і слухав телевізор, знався на комп'ютері і чув усі новини світу.
- Ох! Космічна інопланетна істота!!! Захопити Сад... Я не витримаю... Який жах! Тлю сюди! Заспокійливої роси!!! Капустіан, негайно зроби вітерець!... З самого космосу!
- А що таке - космос? - запитала Зернинка-паросток.
-Це - ТАМ! - усе, що змогли відповісти квіти, показуючи пелюстками догори.
Зернинка підняла личко-пуп'янок догори, але нічого ,крім крон дерев, крізь які пробивалося сонячне проміння, не побачила.

Так минуло літо. Повітря ставало усе холоднішим.Багато квітів поволі сивіли, губили пелюстки... Губи їхні тремтіли од холоду, а стебла згиналися і темнішали...
Поволі, уже не приходячи до тями, вони поринали у одвічний зимовий сон, вигойдавши у своїх тілах крихітні зернятка, що потягнуться до світла і тепла колись потім - наступної весни...
Тільки маленька  Зернинка, що проросла, ставала усе вищою, сильнішою, її пуп'янок врешті розкрився, демонструючи світу кольорові пелюстки промінчики.
Одного дня з дерев почало опадати листя. А наступної ночі небесна  мандрівниця  на стулила очей,адже усе листя з дерев попадало додолу і вона побачила те, що мріяла побачити давно: безкрає темно-синє небо, на якому сяяли тисячі зірок, схожих як сестри, на саму Зернинку,що вже стала Квіткою.
Зірки теж побачили маленьку яскраву зірочку на високій стеблинці далеко-далеко внизу на Землі і лагідно гладили її своїми золотими промінчиками.
- Тепер я знаю, хто я . Я - зірка. Айстра...
Всеньку осінь Айстра цвіла у саду, де вона тепер була єдиною окрасою - всі квіти давно проросли у потойбічному далекому саду, куди потрапити живим - зась...
Але Айстрі не було самотньо - щоночі вона милувалася зірками в небі. Сестрички-Зірки ж в свою чергу надсилали їі свої привіти у вигляді крихітних льодяних зірочок - перших несміливих сніжинок...
ID: 684158
Рубрика: Проза
дата надходження: 17.08.2016 07:58:27
© дата внесення змiн: 17.08.2016 14:36:11

Написати рецензію

Рекомендувати іншим
Оцінити твір:
(голосувати можуть лише зареєстровані)

не сподобалось
сподобалось
дуже сподобалось



кількість оцінок — 1

Рецензії на цей твір

[ Без назви ]

© ВЛАДИСЛАВА, 15-11-2017

[ Без назви ]

На цю рецензію користувачі залишили 1 відгуків
© Михайло Нечитайло, 14-11-2017
 
Головна сторінка | Про нас | Автори | Художні твори [ Проза Поезія Лімерики] | Рецензії | Статті | Правила користування | Написати редактору
Згенеровано за 0.75300478935242 сек.
Усі права застережено.
Всі права на сайт належать ТОВ «Джерела М»
Авторські права на твори та рецензії належать їх авторам.
Дизайн та програмування KP-design
СУМНО
Аніме та манґа українською Захід-Схід ЛітАкцент - світ сучасної літератури Button_NF.gif Часопис української культури

Що почитати

«14 друзів хунти»: чотирнадцять голосів війни
Одна з найпомітніших антологій цього року про війну з Росією — «14 друзів хунти», впорядкована Дмитром …
Пол Бейті «Запроданець». Чорний роман під рожевою обкладинкою
Як воно — жити з усвідомленням власної чорноти? Чому ми досі ділимо людей за кольором шкіри? Запитання, …
«Лютеція» — еротичний роман-містифікація
Вже кілька років поспіль у вересні (до Форуму видавців) Юрій Винничук влаштовує справжнє свято для поціновувачів …
Вікторія Андрусів «Тринадцять жінок Івони»: фатум як спасіння
Свою дванадцяту книгу презентує широкому загалу відома закарпатська письменниця Вікторія Андрусів. «Тринадцять …