«Хто посіє вітер, пожне бурю»
«Кожен може стати критиком, лиш мати б рота і комп’ютер» Чак Паланік.
Шкода, дуже шкода, що злі і нехороші ГАКівці видалили «чудове» шоу Наталки Дев’ятко. Я ж тільки дістався до компа, збирався і собі одну-дві реци скомпонувати, коменти зліпити. Словом, кулаками помахати. Аж зирк – а бійка скінчилася, всі розбрелися по домівках, і кулаками вимахувати на самоті нема сенсу… Добре, що Віталій Кривоніс таки створив новий причинок до плідної дискусії.
Отже, давайте відтворимо хід подій, як то кажуть, ab ovo. З’ясуємо, з чого усе почалося.
А почалося все з рецензії на твір «Історія раба» (автор В. Ігнатенко), котру написав той же таки В. Кривоніс. У досить стриманій, мушу зазначити, і необразливій формі рецензент вказав молодому автору на хиби його твору. Той наче з усім погодився, навіть подякував. І тут почалося ТАКЕ…
На світ Божий вигулькнуло, вибухнуло феєричне, захоплююче, незрівнянне «Мертвонароджене шоу» Наталки Дев’ятко! Уперше на кіноекранах! Від творця… (от правда, не знаю, чого, бо її художні твори активно не обговорювались)! Вау!
Авторка чомусь вирішила не зачіпати творчість гаківських «знаменитостей» а обрала об’єктом свого показового виступу цю ж «Історію раба». Проте тон рецензії Наталки Дев’ятко був відверто злобним ( на її особисті випади проти автора звернув увагу вже О. Бережній: А я знаю, що з мови у Вас 1 бал. І як Ви збираєтесь вчитися далі? В двірники підете? взагалі був такий розумний, коли починав писати це оповідання… авторе, який не тільки не вміє писати, читати, але і думати
У автора амнезія! І т. ін.)
Справді, шедевр літературно-критичної думки! Куди там сучасним рецензентам.
Відверто кажучи, прочитавши все це, я… злякався. Ні, не через автора. Просто Наталка Дев’ятко НЕОДНОРАЗОВО (ЩОБ УСІ ЗАТЯМИЛИ!) наголошувала на тому, що вона пише наукове дослідження, дисертацію. І, можливо, вона викладає (чи буде викладати) у ВНЗ. Як же вона до «тупих і дурних» студентів звертається? Так само? М-м-м… А зі своїм науковим керівником теж у такому тоні спілкується? Чи перед тими, ВІД КОГО ВОНА ЗАЛЕЖИТЬ, Наталка Дев’ятко стримує свій вибуховий темперамент??? А «відривається» на молодих авторах?
Ось з чого усе почалося… ЧУДОВЕ, СПРАВДІ НЕЗАБУТНЄ ШОУ.
Так, шановний В. Кривоносе, «авторові байдуже, він не образився ані трохи» ( до речі, прислівник «анітрохи» треба писати разом. Не мені, звісно, вчити ТАКИХ знавців української літературної мови, як ВИ і Н. Дев’ятко, та все-таки…). Може, ви й маєте рацію, але не в тому справа. Не в тому річ, що в хаті піч… І не в цьому авторові. Він може скільки завгодно реготати з власних помилок (хоч він, мабуть, не так уже й щиро регоче, просто намагається зберегти «добру міну при поганій грі»), може пиво розпити на пару з рецензенткою, може взагалі покинути літературу. Це його справа. А опоненти звернули увагу не на те, що автор образився чи не образився на рецензію, а на той факт, що рецензія ця була написана у НЕДОПУСТИМО ХАМСЬКОМУ ТОНІ. І дозволила собі писати у такому тоні, на жаль, не дівчинка-підліток, котру розпирають зсередини гормони й нереалізовані амбіції, а людина з вищою освітою і, може, з науковим ступенем.
Лицар-анонім.
Нерон вважав себе найвидатнішим поетом і співцем усіх часів і народів (хіба хтось би з ним сперечався???) Він частенько виступав на сцені перед римським людом. І ціла група «клакерів» оплесками і гучними вигуками постійно забезпечувала овації виступам Цезаря. Пізніше, в значно ближчі до нас часи, такі «клакери –найманці» були присутні на багатьох театральних прем’єрах. Їхнім завданням було або забезпечувати успіх виставі бурхливими оваціями, або «освистати» і провалити її.
Принаймні один такий «клакер» є і у Наталки Дев’ятко (ну, вгадуйте, хто?) Він систематично і наполегливо «освистує» негідників, котрі насмілилися НЕ ПОГОДИТИСЯ З ТВЕРДЖЕННЯМИ ВЕЛЬМИШАНОВНОЇ, НАЙЧУДОВІШОЇ (і т. ін., усіх титулів перераховувати не буду) Наталки Дев’ятко. Ось «перлини» його анонімних дописів: «Це так смішно! Ги!» «Не допоможе! Ги!» «Вашій (sic!) російській літературі скоро капєц!» І далі, у тому ж дусі. Боронить тендітну даму від злих ГАКівців. Який шляхетний анонім… Лиш підписатися боїться. А даремно – ГАКівці б його не покусали, вони, як і роботи, падлом не живляться…
Хоча на захист Наталки Дев’ятко виступив, відклавши на невизначений термін подорож у Валгаллу, і уславлений вікінг з нордичним характером Віталій Кривоніс. Він заввиграшки розправився з усіма її опонентами, демонструючи чудеса ввічливості, дипломатичності і толерантності:
«Тому вирішив провести з Вами лікнеп на тему „Письменник як „річ-в-собі”». (Халва) – це типа давайте перетворимо літературу на гурток художньої мастурбації? А шо, креативно!»
«Я заздрю вам, Наталко. Дійсно.» (М.Р.) – це очевидно :)))))))))))»
«Ви мені в такому разі нагадуєте істеричну викладачку під час клімаксу та проблем на особистому фронті» (Юлія Петрусенко-Левківська) - ну, певно Вам ліпше знати…»
«Реалії життя такі, що українську мову зле знають не тільки юні автори, а і старші, які, волею долі, вчилися в російських школах, ВНЗ, працюють у Росії чи де інде, а писати хочеться усім правильно і грамотно.» (О.Я.) – БЛЯДЬ, та читати треба більше, читати, людоньки добрі, читати! ШО, не знають «російськомовні», яка то є українська література? Фітільова не знають, Підмогильного, Багряного,» Ага. З лексики цього рецензента так і пре його начитаність. Це Підмогильний такі слова вживав у творах? Чи Хвильовий?
А давайте заглянемо у майбутнє… Років так на десять. Коли творчий тандем Кривоніс-Дев’ятко видасть черговий «бестселер», за право видати який битимуться українські, європейські, японські видавці… І російські теж. Хоча що я кажу: ніяких російських видавців тоді вже просто НЕ БУДЕ. І російської літератури – теж. ЇЇ буде стерто з лиця землі спільними зусиллями вищезгаданого авторського колективу. А поки що, всього ними написаного, вистачить лише на одне, зовсім не «бестселерне» видання (з додатком – глосарієм русизмів у їхніх творах).
