Українська банерна мережа

Украинская Баннерная Сеть
 
 

Жанри

Гоголівський ФОРУМ




AlmaNAH






Наша статистика

Авторів: 2533
Творів: 45673
Рецензій: 89370

Наша кнопка

Код:



Художні твори Проза Фентезі

Ера Ненависті. Розділ 1.

© Іван Дурський, 08-11-2017
Десять років потому.

Село вже догорало, коли я добрався до нього. Ворота лежали поряд з посіченим та погорілим частоколом. Сонце було в зеніті, тож на землі танцювали п'яні тіні від вогнища. Жар доносився і до мене. Я на мить зупинився, смачно плюнув собі під ноги, перехопив сокиру міцніше і зайшов в селище. Зараз проллється кров.

Розбійники зібрали всіх живих селян в центрі селища. Вони обклали їх хмизом, кілька з них тримали факели напоготові. Харцизи вони такі: працюють з вогником. Одягнути їх в червоні мантії, замість тих обносків, жалюгідну подобу кольчуг, то зійдуть за магів вогню.
- Ти хто такий? — Спитав один з них, помітивши мене.
- Я тут по своїх справах. — Роздратовано повідомив йому. — Геть з дороги!

Мабуть від мого вигляду він заціпенів. Я пройшов повз нього.
Кілька розбійників націлились в мене з луків. Я підійшов до селян.
- Я шукаю вашого шамана! — Прокричав, так, щоб мене почули всі. — Де він?
Мені ніхто не відповів. Розбійники отетеріло дивились на мене.
- Де шаман? — Запитав їх.
- Ти не в тому положенні, щоб вимагати! — Відповів найстарший. Товстий, високий, ростом з мене, хоч я вище за більшість людей. Шкіряна броня покривала лише тіло, залишаючи руки відкритими. Лиця не видно, голова складалась за шолома та сивої бороди. На поясі висіла сокира. Нічого особливого ні він, ні його люди не представляли.
- Я в тому положенні, щоб вирізати вас всіх, а потім помочитись на ваші тіла.

Я показав сокиру, на сонці на ній зблиснули руни. Харцизи боялись рун. Боялись всього, що було за межами їх розуміння. Жалюгідні виродки. Я б повбивав їх та вивісив їх черепи на огорожі, але я прийшов не за ними.
- Він там! — Хтось з селян випростався і показав рукою на інший край селища — Лише вря...

Його благання обірвались стрілою в живіт. Він незграбно звалився набік, викликавши жіноче завивання навколо.
- Замовкли там! — Гаркнув хтось з харцизів.

Я більше не став витрачати на них час.

***

Село, по якому я йшов, було спустошене. Видно більша група забрала все добро і вивезла ще до мого приходу. Решта залишилась охороняти селян. Їм загрожує рабство, а щасливчикам — легка смерть. Але це вже нехай вирішують боги. Мені до них ніякого діла. Вони можуть зачекати. Моя помста чекала занадто довго.

Руни на сокирі засвітили блакитним. Я близько. Хатина шамана була на окраїні. Навколо хатини намальований білий круг. Судячи з обвуглених трупів навколо, ясно, що бар'єр працює.

Я закрив обличчя рукою, щоб не чути їх запаху.

Бар'єр прийняв мене. Магія безсила супроти моєї ненависті до неї. З дверей вийшов старий в чорній мантії. Старече лице покрите рубцями.
- Потворний старий непотріб. — Сказав нарешті оглянувши його.
- Ти вбив розбійників? — Запитав старий.
- Ні, але вб'ю тебе. — Щось всередині мене заворушилось.

Стало гаряче, на очі зайшла червона пелена. Я перестав чути. Ні, не зараз. Я хочу усвідомлювати те, що я роблю. Я хочу запам'ятати кожний його крик. Хочу бачити весь його біль, впитись до краплі його стражданням.
- Для чого тобі мене вбивати? — Запитав старий. — Я просто шаман. Я зцілюю людей та передбачаю майбутнє...

Він викинув вперед руку, прокричавши щось незрозуміле. З пальців вирвалась стріла вогню. Старий гівнюк хотів обдурити мене. Вогонь пролетів повз. Зловісна посмішка пронизала мої губи.
- Магія безсила проти цього. — Показав сокиру.

Руни заблистіли ще яскравіше. Він примружив очі, вчитуючись в древню мову, і що більше він вчитувався, то більше очі розширювались. Порубцьована гримаса старого тепер світилась від розгублення.

З рукава вилетів ніж. Мить і він направлений мені в живіт. Ще мить і руків'ям сокири я вцілив йому прямо в мармизу. Старий впав на землю, тримаючись за обличчя. Його зморшкуваті та висохлі щок, а за мить і землю коло його обличчя окропились багряним дощем.
- Що ти хочеш? — Запитав він.

Я заніс над ним сокиру.
- Тримай голову так, щоб я не промахнувся.

Він закрився руками, закричав, але це не допомогло. Його крик змінився на неприємне вуху чавкання та хрускіт хребців. Помер він не одразу. Голову не так легко відрубати, тож довелось нанести ще кілька ударів.

***

Коли я був малим, ми жили в місті Іштар. Столиця Антарії, великого князівства, на півночі материку. Великий невільничий ринок, десятки караванів, подорожуючі блукали вузькими вуличками, ховаючись від літнього сонця. Будинки різних епох прилягали одне до одного, утворюючи міські лабіринти, котрими можна було блукати днями і так і не знайти потрібного. Великий білий замок в центрі міста, де нас брали дорослі дивитись на промову Старого Моргота чи на страту злочинців. І одне і друге приваблювало однакову кількість глядачів.

Ми не були багаті, але нам добре жилось, доки орден магів вогню не влаштував каральну експедицію по вулицях, щоб вгамувати міських бунтівників. В результаті старий Моргот точніше, його голова, що скотилась на землю. А далі розлючені маги та їх посіпаки взялись за жителів.

Мені з матір'ю, старшим братом та дідом пощастило і ми перебрались геть, в маленьке селище на півночі Антарії. Батьку, і двом сестрам пощастило менше, хоч в бунті вони участі не приймали. Але інквізитори в червоних плащах не розбирались. Вогняний володар розсудить! — Говорили вони.

Ми пристосувались. Нас, та ще кількох біженців, радо прийняли. Я пішов по стопах батька та діда і став ковалем. Тільки от кувати довелось зброю та обладунки для старшого брата, котрого забрали в військо поставленого інквізиторами князя Велірада. Вони рятували від стріл та мечів. Але проти магічного метеоритного дощу в битві, котру назвуть битвою тисячі сонць, вони не допомогли.

Матір цього не перенесла. Я залишився з дідусем.

***

Вогнище горіло яскраво. Харцизи голосно реготали, упиваючись криками спалених людей. А крики були неприродні. Колись мене б пробрало від такого. Але це було колись.
- Ми переламали їм ноги, кількох зв'язали, доки тебе не було! — Радісно повідомив ватажок. — Гарно вийшло. А в тебе як успіхи?
Я кинув голову шамана в полум`я. Вогонь невдоволено зашипів. Говорити не хотілось.
- Отримав задоволення? — Кинув той мені в спину.
- Ні.

Ніхто не насмілювався мене зупиняти. Погляди опускались вниз і не насмілювались проводжати мене.

Написати рецензію

Рекомендувати іншим
Оцінити твір:
(голосувати можуть лише зареєстровані)

не сподобалось
сподобалось
дуже сподобалось



кількість оцінок — 1

Рецензії на цей твір

[ Без назви ]

© Віталій Ведмєдєв, 13-11-2017

[ Без назви ]

© Sholar, 11-11-2017
 
Головна сторінка | Про нас | Автори | Художні твори [ Проза Поезія Лімерики] | Рецензії | Статті | Правила користування | Написати редактору
Згенеровано за 1.0483210086823 сек.
Усі права застережено.
Всі права на сайт належать ТОВ «Джерела М»
Авторські права на твори та рецензії належать їх авторам.
Дизайн та програмування KP-design
СУМНО
Аніме та манґа українською Захід-Схід ЛітАкцент - світ сучасної літератури Button_NF.gif Часопис української культури

Що почитати

Перехрестя жіночих доль крізь століття
Саме так можна коротко описати події  книги Наталії  Тисовської «Київські канікули». Кмітлива американська …
Що може бути ніжнішим за «Ніжність»?
Шеф Наталі мав звичку щоранку читати у словнику визначення якогось слова. Коли вона увійшла до кабінету, …
100 історій про дівчачу силу
Книжка, яка надихає неймовірно велику кількість дівчат і жінок, дає змогу повірити в себе, своє покликання, …
«Сліпі убивці» вигаданих і справжніх світів
«Сліпий убивця» Марґарет Етвуд — приклад «шизофренічного» наративу, у якому один герой розпадається …