Українська банерна мережа

Украинская Баннерная Сеть
 
 

Жанри

Гоголівський ФОРУМ




AlmaNAH






Наша статистика

Авторів: 2478
Творів: 44623
Рецензій: 87308

Наша кнопка

Код:



Художні твори Проза Фентезі

Історія Апокаліпсису. Аутофагія. 1 - 3

© Богдан Горгота, 07-11-2017

   «Історія Апокаліпсису» - це серія коротких динамічних оповідань про сучасних людей, які зіштовхуються з невідомими і незрозумілими їм явищами. Перше оповідання цієї серії «Аутофагія» про людей, які, зіштовхнувшись із незрозумілим феноменом, реагують на нього дуже просто – ніяк. І займаються своєю улюбленою справою – виловлюють людей, які чимось відрізняються від них.


«І побачили Божі сини людських дочок,
що вродливі вони,
і взяли собі жінок із усіх,
яких вибрали.»
«Книга Буття»  6.2

"…История большинства имеет свой конец, а вот история меньшинства закончится только вместе со Вселенной…
Слишком много всяких систем было испробовано, а все осталось, в общем, по-прежнему…"    
"Град обреченный" Аркадий и Борис Стругацкие


Світанковий морок прийшов на зміну важкій похмурій ночі. І все навколо зітхнуло, заворушилося, ожило після сну. І тільки низину, на схід від висоти, вкривали густі пасма туману, який тягнувся ген-ген, аж до виднокраю.
̶  Чого вони мовчать?
̶  Та нехай мовчать. Тобі від того  засвербіло десь?
̶  Нє, тут щось не так. Там зараз бойовики з «Оплота», а вони не вміють мовчати.
̶  А може в них ротація? Може перепилися вчора і сьогодні з бодуна голови не можуть підняти? Може «бека» не підвезли і пуляти вже нічим? Мало чого може бути. Плюнь через ліве плече і розслабся, і насолоджуйся тишею. Благо, що погода така чудова і зовсім на осінь не схожа.
̶  Нє, тут щось не так. Вуйко, де ти там? Спиш?
̶  З тобою якраз поспиш.
̶  Чого сєпари мовчать? Що тобі твоя знаменита чуйка підказує?
̶  Мовчать, бо їх там нема. Опорник напроти нас геть порожній. Нікого там нема, жодної душі.
̶  Як нема?!
̶  Нема, бо я перед собою нікого не чую.
̶  І ти оце так байдуже говориш?
̶  Та я затанцював би, але спати хочу.

1
   Вируючі темно-сірі клуби туману, що останні дні важкими хвилями поволі сунули із заходу, поглинаючи все довкола себе, зупинилися на березі ріки. І враз завмерли. Немов затверділи у цілковитій тиші. Вітер тривожно бився об цю зловісну стіну, що здіймалася ввись, в бездонну глибину неба і зникала в ній. Вода в річці зупинила свій плин і застигла, зробилася мов холодець. Бетонний міст, що з'єднував два берега, зник умить, немов розчинився в повітрі, залишився тільки один голий бик на березі ріки. Асфальт, прокладений по мосту, немов лезом обрізало якраз перед колоною солдат у камуфляжах. Солдати розсипалися по дорозі і приготували зброю, тривожно оглядаючись навсебіч.
̶ А нехай тобі… – грубо вилаявся Вадим, від несподіванки він ступив кілька кроків назад але опанував собою, повернувся, присів і уважно придивився до різаного краю асфальтового покриття, з якого здіймався сизий димок, і обережно помацав його рукою: – Зрізаний край гострий, мов лезо бритви, і холодний, як лід. А нехай тобі! – відсмикнув обпечену холодом руку.
̶  До цього йшло, – присів поряд з командиром Артем, тривожно оглядаючись навколо. – Пам'ятаєш, як нас атакували під Полтавою? Спочатку з'явився такий же туман, він одразу був схожий на синтетичний, неприродний, а з нього вивалювались «іллюшини». І давай нас свинцем поливати і бомбити. Скільки наших тоді поклали? Я тоді перевернувся на спину аби хоч по одному собаці пальнути, аж побачив наші ж червоні зірки на бортах і крилах. Я аж отетерів…
̶  Заткнись, – глухо проговорив Вадим. – Тих «іллюшиних» ніхто, крім тебе, не бачив. А ось це – кивнув головою на самотній бик від мосту – бачать усі.
̶  Та я заткнусь. Але все почалося з цього туману, ти ж сам знаєш. З цього туману вилітала всяка нечисть і довбала нас, і знову зникала в цьому тумані. Я ще тоді говорив, що це все добром не закінчиться. Треба вертатись назад, поки не пізно.
̶  Окремо для тебе: під Полтавою нас довбали укри; твоїх «іллюшиних» та іншої нечисті ніхто, крім тебе, не бачив і твій синтетичний неприродний туман був звичайнісіньким осіннім туманом, мокрим і їдким, бо така пора року. Втямив?
̶  Та зрозумів, але…
̶  Ніяких «але», – крізь зуби процідив Вадим.
̶  Суки… Суки! Тварі! – істерично закричав Денис, отямившись від несподіванки, і почав стріляти довгими чергами у застиглі клуби туману.
̶  Не дурій! Припини! – Артем впав на асфальт, над його головою лютував автомат Дениса. – Зупиніть цього придурка!  
̶  Там же наші! Там мій брат! – кричав, вириваючись із міцних рук, Денис. – Це ти, ти, сука, відправив їх туди, на погибель! – намагався штовхнути ногою командира, голос його зривався від люті. – Вже всім було ясно, що то за хрень! Вже всі знали, що в тій хрені нічого доброго не буде! Всі відмовилися іти туди, а ти один захотів попертися у це пекло і посилав хлопців на вірну погибель. І нас ти гнав на погибель! Вислужитися, сука, хочеш?
   Міцний удар в щелепу зупинив потік слів. Вадим потер кулак, сплюнув презирливо і обвів поглядом спантеличених солдат, які вже стояли навколо з понуреними поглядами.
̶  Хто ще так думає?.. Ніхто? Добре. Ми не повинні так думати, бо ми солдати. Ми не повинні думати взагалі, бо воїни не думають, а виконують накази. Ми повинні виконувати накази! Ми повинні зупинити цю хрень на порозі Великої Росії! Хто знає, як це зробити? – за його спиною глухо забурмотіло, солдати згуртувалися ще тісніше і намагались не зводити поглядів з командира. – Ніхто! Ніхто не знає, як це зробити. А коли ми не знаємо, як це зробити, тоді ми мовчки виконуємо накази. А якщо в когось протікають штани, то той може сушити їх в іншому місці. Тут ніхто нікого не тримає. Зрозуміло?.. Добре. Зараз ми повертаємось на базу. А в цього істеричного придурка заберіть зброю і хай прохолоне тут, біля цієї хрені...  Шикуйсь! Кроком руш!
   Колона рушила назад до міста. Тільки похнюплений і обеззброєний Денис залишився на узбіччі.

   Зловісна темно-сіра маса мовчки нависла над містом, над покинутими напризволяще будівлями, поміж яких ще безладно метушилися поодинокі крапки переляканих людей.  
   Прихожани виходили з церкви, насторожено оглядаючись навсебіч, і гуртувалися на центральній площі міста. Автомобілі з людьми та домашнім скарбом зупинялися перед ними, немов перед похоронною процесією, глушили двигуни і терпеливо ждали. Останнім вийшов священик з великим дерев'яним хрестом в руках. Палаючими очима оглянувся навколо, струсонув хрестом і загримів:
̶  Брати і сестри! Розпочався Суд Божий! Там, на тому боці ріки розкольники, що поділили братній народ і святу православну церкву, єретики, що продали свої душі унії та американцям, і впали в гріх братовбивства, вже отримали заслужену кару! – священик вказав рукою на мовчазну стіну сірого туману, що здіймалася по всьому виднокраю, скільки сягало око.  – Гнів Божий не знає меж, нема для нього ніяких перешкод і тільки покаяння, що очищає Душу від скверни плотської, від гріхів тяжких, може пом'якшити Його. Тож станемо всі разом, народе православний, і підемо назустріч долі, якої не може уникнути жоден смертний. Жоден! Бо так написано на Божих скрижалях! Підемо з молитвами і покаянням в серцях наших, понесемо своє смирення! І нехай здійсниться праведний Суд Його!
   Священик тричі перехрестився, підніс над головою потемнілий від часу та гріхів хрест, і пішов крізь натовп. Тривожна і велична мелодія церковних дзвонів злетіла над містом.

    Глухе бурмотіння прокотилося в сплетінні сірих клубів. Вітер враз затих, немов завис і плавно опустився на принишклу землю. Все навколо застигло в глухій тиші.
̶  Які кадри! Які кадри! – захоплено бубонів Андрій, працюючи відеокамерою.
̶  Господи! Вже всі поїхали, а ми стовбичимо тут посеред дороги!
   Нараз сіру стіну туману розітнуло на клапті мереживо сліпучих блискавок і принишкле місто, і все навкруг потонуло в безмовному світлі, яке не давало тіні.
̶  Андрію! Поїхали! Діти у смерть перелякалися!
   Відеокамера Андрія вихопила одиноку постать священника, який ішов до річки з високо піднятим хрестом. До священника приєдналася понура постать в камуфляжі.
   Світло стало таким яскравим, що аж замерехтіло в очах.  
̶  Все, тепер поїхали, – Андрій кинув камеру на коліна дружині і стрибнув за кермо автомобіля.

̶  Ось останні фото і відеоматеріали з космосу. На них не видно ніяких слідів катаклізму. Жодної ознаки, що кордон на цих ділянках перекритий чимось надприродним. Згідно відеоматеріалів, життя продовжується і через кордон рухається автомобільний транспорт і залізничний... – генерал ткнув пальцем у планшет: – А ось тут останні відеоматеріали і фото, відзняті перед самим конфліктом. Там ви не знайдете жодної різниці з останніми даними. Таке враження, що там нічого не відбулося, що там все продовжується у звичному розміреному ритмі, що відрізок часу, зайнятий введенням нашого миротворчого контингенту, вирізано з їхнього життя і викинуто.  
̶  Таке враження? А насправді?
̶  А насправді наш миротворчий контингент  змушений був відступити в період розвитку катаклізму по всій лінії фронту, аж до державних кордонів. Більше того, ми змушені були евакуювати півтора мільйона людей від лінії кордону. Зруйнована вся інфраструктура вздовж кордону. Зруйновані всі прикордонні міста і села. Кордон на всьому протязі перекритий. Більше того, катаклізм розвивається. Повільно, але просувається вздовж західного кордону і на сьогодні в нас уже перервано пряме сполучення із Білорусією. Автомобільний і повітряний транспорт в Білорусію проходить тільки через Прибалтику. Поки що проходить, бо катаклізм без перешкод просувається до Балтійського моря.
̶  А що наші науковці?
̶ Ми мобілізували всіх фізиків, математиків, хіміків, біологів, здатних розібратися у природі катаклізму і знайти протидію.
̶  І результат?
̶  Науковці вивчають проблему.
̶ Дуже довго вивчають. Прикріпіть до науковців своїх людей, аби вони прискорили вивчення проблеми. Потрібен результат.

2
̶ …Кожен із вас буде працювати з перевіреним напарником із нашого аналітичного центру. Для кожної пари відводиться ізольований від поміх і зовнішнього втручання кабінет, оснащений найновішою апаратурою і захищеним радіо та відеозв'язком, за допомогою якого контролюватиметься кожен ваш крок і за допомогою якого ви будете приймати поради від напарника. Ви ж зі своєї сторони маєте право виходити на зв'язок тільки в критичних ситуаціях і виклик повинен бути максимально коротким та максимально зрозумілим для напарника. Тобто, з вашої сторони – повна тиша в ефірі, ви повинні все чути, все бачити і мовчати. І запам'ятовувати. При всій технічній оснащеності місії, основна надія – ваша пам'ять і вміння максимально точно викласти побачене і почуте на паперовому носії інформації із замальовками та схемами. Питання по цьому пункту є?.. Нема. Отже, товариші офіцери, ще раз про основне: ви направляєтесь для контролю за роботою науковців, але не втручаєтесь у їхню роботу. Все. Ви вільні.

̶  Ти хоч зрозумів суть нашого завдання?
̶  В загальних рисах, – ухильно відповів Андрій.
   Вони неспішно крокували довжелезним коридором – Андрій з підкреслено військовою виправкою в підігнаному по гнучкій поставі темно-синьому костюмі, білосніжній сорочці та яскравій голубій краватці, і зовні непоказний вайлуватий Антон в потертих джинсах та клітчатій сорочці, яка безсоромно висовувалася з-під широкого шкіряного пояса і стирчала навсебіч. Двоє різних, на вид, офіцерів контррозвідки з однаковими чорними шкіряними теками в руках.
̶ А мене напружує безалаберність «яйцеголових», мене дратує безнаказаність цих ледарів у мантіях. Сидять у своїх теплих кабінетах, у зручних кріслах, малюють якісь там формули, потім переносять свої зади у телестудії і втирають вигадані ними недолугі теорії, які до сих пір нікому і нічого не пояснили, в роззявлені роти п'яного електората та отетерілим чиновникам, які з переляку не знають, куди заховати «нажите непосильним трудом», – роздратовано бубонів Антон. – Одним словом, «яйцеголові» влаштували бедлам у зоні своєї відповідальності, а нас тепер кидають розгрібати їхнє лайно.
̶  Ну, не розгрібати, а своєю присутністю допомогти розібратися.
̶  Та да, чим я, офіцер контррозвідки, зможу допомогти фізикам-академікам? Окуляри протерти?
̶  Точно, – стримано посміхнувся Андрій, – будемо протирати окуляри... – зупинився, перекинув теку з паперами у ліву руку, а праву подав для прощального потиску: – Ну все, дружище, щасти тобі.
̶  Удачі нам! – Антон махнув рукою у відповідь і покрокував далі.
   Якусь мить Андрій стояв з простягнутою рукою, затим опанував емоції і взявся за ручку важких броньованих дверей.

   Андрій прискіпливо розглядав довге шкіряне пальто.
̶  Поли якісь незугарні, розхристані.
̶  Візьми курточку, вона так само оснащена, як і пальто.
̶  Під курточку треба одягати джинси, а я не звик до них.
̶ Тобі однаково доведеться одягати джинси, бо наші туфлі на високих підборах виділятимуться на фоні твого костюмчика. Такий собі піжон у ковбойських штиблетах.
̶  Оці чудовиська обов'язково взувати? Ви щось надзвичайно цінне запхнули у ці вульгарні каблуки?
̶ Та ні, – засміявся Ігор, – нічого цінного, крім їхньої ціни, там нема. Ці штиблети принесли разом з іншим лахміттям, а для чого – не знаю. Наша розробка – це капелюхи, курточки і пальта, там все, що треба для місії. А решта, мабуть, зі складу, бо немилосердно тхне нафталіном.
̶ Тоді я буду у своєму костюмі і візьму ось це пальто. Грубувате трохи, але краще, ніж підстрелена курточка.
̶  І вибери собі капелюх. З капелюхом не варто розлучатися і постарайся не знімати його взагалі. Там самий надійний відеозв'язок зі мною. Я особисто все перевірив.
   Антон одягнув пальто і капелюх з вузькими полами, оглянув себе у дзеркалі.
̶  А чому ти вибрав бюргерський, а не класичний?
̶  Знаєш, подумав, що має бути якийсь ґандж, аби відволікати на нього увагу.
̶  Тоже правильно. Але це спрацьовує у випадку, якщо той ґандж помітять… – Ігор вибрав одну із численних шухлядок біля шафи з одягом: – Клади сюди свою теку, телефон, каблучку, документи, одним словом, пакуй сюди всі свої особисті речі із кишень також. Крім цигарок. Натомість візьмеш ось цей семи дюймовий планшетик. Я закачав у нього «Фізику і філософію» Гейзенберга, вона буде ключем до запуску всіх контрольних програм. Перед тим, як прибудеш на місце, планшет перезавантажиш і відкриєш ось цей файлик із Гейзенбергом, ну, типу, ти читаєш класика квантової теорії.
̶  Чому «типу читаєш»? Я обов'язково прочитаю дорогою все, що стосується завдання. Ти думаєш, що катаклізм якимось чином пов'язаний з квантовою теорією?
̶  Не перебивай. Читай, це корисно для здоров'я, бо не мучитимеш організм дурними думками. Так ось, в критичних ситуаціях планшет буде твоєю і радіостанцією для зв'язку зі мною, і захисником. Він увімкне захисну енергетичну систему, вмонтовану у твоє пальто і капелюх. Не посміхайся. Енергетичне поле дійсно захищатиме тебе від шкідливого випромінювання і від зовнішнього агресивного хімічного середовища. Якийсь час, бо все залежить від концентрації агресора, але, як показали експерименти, цього часу досить, аби евакуюватися з агресивного середовища, або нейтралізувати його. Планшет підкаже тобі оптимальний варіант. Крім того, я цілодобово буду на зв'язку з тобою, а в мене трохи ширший інструментарій твоєї безпеки. Тепер поглянь на кишені в пальто. Всі кишені, крім двох, бокової і внутрішньої, оснащені застібками, які швидко і надійно герметизують кишеню від зовнішнього впливу і в них ти кластимеш всі цікаві тобі чи мені, я підкажу, зразки. Кишені оснащені аналізаторами першого ступеня, які також зав'язані на твій планшет, і все, що буде вартим уваги, ти зберігатимеш там. Відкрита бокова кишеня – це для твоїх цигарок, а внутрішня з липучкою – для планшета. Здається все… – сірі очі Ігоря втомлено оглянули напарника: – Всього не передбачиш. Решта – по ходу розвитку подій.
   Андрій, не поспішаючи, скинув пальто і капелюх, повернув їх назад у шафу, підійшов до письмового столу і взяв із теки дві фотографії.
̶  Ти в якому році закінчив МГУ?
̶ Артем Шкурдяк, – Ігор ткнув вузлуватим пальцем у фото хлопця, схожого на панду. – А цього джигуна не знаю.
̶ Джигун цікавить найменше. Примітивна особа з інтелектом дикого примата. Чому він потрапив у поле зору контори – розберуся на місці, – Андрій поклав фотографію з молодим хлопцем у військовій формі у теку.
̶  Стандартний воїн, – погодився Ігор і розвалився у кріслі напроти монітора.
̶  Не воїн, а стандартний солдат. Воїн – це солдат, оснащений інтелектом.
̶ Нехай так, – пухкі дитячі губи Ігоря розпливлися у добродушній посмішці. – З Артемом вчився в одній групі, а перед самим захистом бакалаврського диплома його відчислили з універа за неуспішність.
̶  Вся суха статистика про цих хлопчиків, з якими мені доведеться попрацювати, є ось тут, – Андрій постукав тонким пальцем піаніста по теці. – Мені потрібні подробиці, які, можливо, не потрапили у досьє, тому я й згадав, що ваші шляхи могли десь перетнутися і ти міг запам'ятати щось цікаве.
̶  В нас ще досить часу, аби випити кави. Сідай, – Ігор увімкнув кавовий апарат і той загудів, перемелюючи запашні зерна. – Артем був слабенькою сірою мишкою у групі і трієчка в заліковій книжці була вершиною його мрій. Я навіть не уявляю, яким чином він пропхнувся до фізфака.
̶  Але ж чимось ця сіра мишка тобі таки запам'яталася? – Андрій з насолодою вдихнув аромат кави, яка наповнювалася в кухоль.
̶  Знаєш, братан, він три роки взагалі був непомітним, немов його і не існувало на цьому світі, а проявився тільки після третього курсу. Влітку, перед великою війною з Україною, він гостював у якихось родичів в Києві і привіз звідти дешевенький журнальчик. В тому журнальчику якийсь київський аспірантик накропав статейку про чудеса квантової механіки, про нову реальність і про те, що вже через десяток років людство буде подорожувати по всесвіту, як трамваєм по місту, – Ігор сьорбнув кави і поставив кухоль на стіл, очікуючи на реакцію Андрія, але той мовчав. – Одним словом, начиталась сіра мишка всякої баліберди і в неї мізки пішли набекрень. І вирішала мишка замість дипломної роботи висунути власну теорію. Знаєш, я не читав його писанину, але казали, що там змішано було все, що потрапило нещасному на очі: і ньютонівське поняття про час і простір, і популярна белетристика про квантову механіку Гейзенберга та Бора, і статейки про нову реальність, які штампував схиблений київський аспірант. І весь оцей вінегрет Артем намагався пропхнути, як теорію нової реальності на основі квантової теорії Бора-Гейзенберга-Шредінгера. На дружні поради Артем не звертав уваги і в результаті він опинився за бортом великої науки. В той час ми саме вводили свої війська в Україну, – Ігор на мить затнувся, підбираючи більш правильне слово, – ну, я маю на увазі «миротворчий контингент», і його разом з іншими лузерами забрили в солдати. І, як бачиш, вцілів у тій м'ясорубці. Пощастило сірій мишці.
̶  Одну хвилинку, – Андрій поставив свій кухоль на стіл і видобув цигарки. – Ти можеш коротко і доступно переказати теорію сірої мишки?
̶  Коротко і доступно? Про так звану теорію Артема я тобі нічого не зможу сказати, бо чув її тільки з третіх вуст. А от ази квантової теорії тобі, можливо, згодяться. Про всяк випадок, – Ігор зробив наголос на останніх словах і підсунув до себе стосик паперу. – Давай спробуємо так: про елементарні частки, типу електронів і протонів, ти чув?
̶  Так. В загальних рисах.
̶ А про те, що ці само елементарні частки мають ще й хвильові властивості і тому їх називають квантами, ти знаєш?
̶  Так. Це зараз модна тема.
̶  Добренько. Так ось, на сьогодні є квантова фізика, яка створила Стандартну модель ядерного світу, ну там кварки, антикварки, глюони, мезони, бозони і таке інше. У квантовій фізиці є математичні рівняння, якими зручно описувати всі оці кварки, антикварки і глюони, а також сильні ядерні взаємодії, які теоретично утримують всю цю публіку всередині елементарної частки. Підставляючи ці рівняння в комп'ютер і запускаючи обчислення властивостей елементарних часток, як протони чи нейтрони (їх ще називають адрони), фізики можуть передбачити властивості цих часток, які непогано наближаються до спостережень в реальному світі. Але тільки наближаються. І є квантова механіка, яка пов'язує… Ні правильніше буде сказати, що намагається пов'язати невизначеність в елементарному світі із класичною фізикою. Зрозуміло?
̶  Ні.
̶ От і добре. Цього ніхто не розуміє, хоч і навчилися це з успіхом використовувати для розвитку електроніки. Вся квантова теорія, вона ж квантова механіка, побудована на невизначеності. Ти, для прикладу, не знаєш, в якій саме області на цю мить знаходиться електрон, чи може він знаходиться одночасно в кількох областях і чи знаходиться він там взагалі до тих пір, поки не почнеш проводити дослідження. Це як у реальному житті – ти ніколи нічого не знаєш до тих пір, поки не почнеш ворушитися, вивчати, розпитувати, працювати над темою. Але на цьому схожість реального життя у макросвіті і світі елементарних часток закінчується. Принаймні, так ми думали раніше. Квант може пройти крізь напівпрозоре дзеркало і водночас відбитися від нього та зареєструватися одночасно у двох різних детекторах. Квант може пройти одночасно крізь дві щілини і утворити інтерферентну картинку, яку зазвичай утворюють хвилі. Зрештою, квант і є хвилею, поки за ним не почнуть спостерігати чи проводити досліди. Поведінка кванта і його властивості – фантастичні! Інформація, яку ти вводиш під час досліду в один квант, миттєво стає відомою всім квантам Всесвіту. Запам'ятай це і ніколи не допускай каверзних думок, бо вони і є інформацією, яку кванти спокійно зчитують і переносять. Іноді з'являється думка, що це не ми проводимо досліди над квантами, а вони спостерігають за нашою реакцією і тоді ти зводиш очі до неба і готовий повірити у волю Творця. Але найприкольніша штука від кванта, як на мене, – це тунельний ефект. Це, брате, коли квант зупиняється перед несподіваною перешкодою, і опля – він вже на іншій стороні перешкоди! Цілий, неушкоджений і без очевидних енергетичних втрат. І ось цей ефект, за переказами, Артем намагався просунути, як телепортацію всієї квантової системи, виходячи з того, квант являється водночас і квантовою системою.
̶  Зажди, повернемо трохи назад: ніхто не розуміє природи кванта, але всі користуються ним?
̶  Брате, ми не розуміємо природи електричного струму, але з успіхом користуємся ним. І ми написали купу формул та законів, які допомагають нам експлуатувати цю невідому силу. Поїхали далі? Так ось, коли мова іде про елементарну частку, то у квантовій механіці це значить тільки одне: таку форму зображення кванта, як елементарна частка, фізики вибрали тільки тому, що її зручно проводити через математичні символи і формули, а в природі квант існує тільки у вигляді хвилі. Тут все зрозуміло?
̶  Поїхали далі, – безнадійно махнув рукою Андрій.
̶ Поїхали, – посміхнувся Ігор. – Отже, представлений елементарною часткою квант – це згорнута хвиля. Шредингер окремо розглядав хвильову природу атомного ядра, і вона мені дуже подобається і я спробую показати її тобі графічно. Ось синусоїда в системі декартових координат Х та Y, в геометричній інтерпретації вона представляє собою хвильову природу кванта. І ось ця само синусоїда згортається в коло. Тут зрозуміла ситуація?
̶  Щось трохи пам'ятаю з уроків тригонометрії.
̶  Добренько. Тепер розгортаємо цю синусоїду в трьох вимірах по осях X, Y, Z, ось так. І згорнути її  по цих осях треба вже не в коло, а в кулю, приблизно ось так. Тут варто пам'ятати, – Ігор на мить замислився і олівець завис в повітрі, – що ця куля буде не стабільною, а пульсуючою, бо час є не четвертою віссю координат, а тим само вектором, початок відліку якого і згортає в матеріальному світі синусоїду в кулю у вигляді електронної хмарки, а решта начинки атома, типу протони та нейтрони – це той же квант, але згорнутий в інших системах координат, щось на кшталт геометричної інтерпретації комплексних чисел. А розгорнутися він може, для прикладу, під дією термоядерної реакції синтезу, і в результаті цього само розгортання з'являється новий вид матерії – атом водню перетворюється в атом гелію і так далі по таблиці нашого співвітчизника. Тут зрозуміла ситуація?
̶  Ну, а де тут крамола? – Андрій допив каву, поставив кухоль на стіл і смачно затягнувся цигаркою.
̶  В смислі? …А, ти про так звану теорію сірої мишки? – Ігор залпом допив каву, що вже прохолола і ожив. – Бачиш, крамолу виявили в тому, що Артем запропонував відмовитися від квантової фізики взагалі і викинути на смітник історії науки Стандартну модель атома. А найгірше в цій історії те, що він мов очманілий почав проповідувати свою так звану теорію через соціальні мережі. І так він азартно та смачно розповідав, скільки у квантову фізику вкладено грошей і що саме звідси починаються пошуки «вічної молодості» і так званого «безсмертя», і що гроші на «еліксир безсмертя» викачуються не тільки з кишень товстосумів, які втрачають здоровий глузд від однієї думки, що вони можуть розлучитися зі своїм баблом в одну мить, в ту само мить, якою не володіють і на яку ніяк не можуть вплинути, але й з державного бюджету, що в нього почали з'являтися послідовники. Далі продовжувати? Бо далі в його проповідях були ще жадоба влади і що квантова фізика дуже вдало грає на цьому примітивному тваринному інстинкті, який в природі покликаний організовувати особини в стадо і вибудовувати в ньому структурну ієрархію на принципах природного добору: самицями володіє найсильніший і цей найсильніший забезпечує збереження виду. Далі продовжувати? – збуджений Ігор перевів подих.
̶  І ніхто, і ніколи не доведе протилежне. Зручна позиція для розводу лохів, – Андрій погасив цигарку в попільничці.
̶  І ти також повірив у палку промову, в якій маленький відсоток істини перемішано з купою вигадок?
̶  А яку істину вкладено у той маленький відсоток?
̶  Ну, – Ігор засміявся, – у квантову фізику дійсно вкладають величенькі бабки. Але найогидніше, як на мене, з'явилось у фіналі цієї історії: прощаючись з нами сіра мишка плакала і клялася, що його лукавий поплутав, що він не хотів цього.
̶  Чого «цього»?
̶  Цього сумного фіналу. Артем так і не зрозумів причини трагедії.
   Якусь мить безбарвні очі Андрія обмацували напарника.
̶  Тобі не було шкода Артема, як однокурсника, як людини, доля якої була поламана рішенням кількох чоловік, наділених владними повноваженнями?
̶  На той час він для мене був лузером і не більше. І тільки зараз, коли я виклав тобі все, що знаю про нього, з'явилось співчуття. Правда, тільки зараз я повною мірою зрозумів трагедію маленької сірої мишки.
̶  Але в тебе залишається впевненість в тому, що теорія Артема про нову реальність, якої ти ніколи не бачив і не читав, а свої висновки будуєш на переказах третіх людей, є нісенітницею і не більше? Розумієш, напарнику, я хочу виконати поставлене завдання, а тому намагаюся не обійти увагою жодну дрібничку і надіюся, що ти мені в цьому допоможеш.
̶  Добре, я відкопаю в архівах ту історію і детально розберуся з нею. В мене досить часу до першого зв'язку з тобою.
̶  І останнє, – Андрій знову витягнув цигарку і закурив, уважно розглядаючи пасма диму, які поволі піднімалися до вентилятора і втягувалися у стрімкий потік повітря. – Я вже питав у тебе, чи є бодай якийсь зв'язок між квантовою теорією і катаклізмом, але ти не відповів.
̶  Брате, не намагайся розділити мене навпіл, аби одна половина допомагала тобі у черговій спробі розкрити таємницю феномену, як називають його науковці, а друга, вкупі з тими ж науковцями, запекло доводила, що ніякого катаклізму не існує взагалі, що просто є цілком природне явище, щось на кшталт льодовикового періоду, природу яких ми також до кінця не прояснили для себе, – Ігор несподівано образився і відвернувся, складаючи розкидані на столі папери в акуратний стосик.
̶  Ось що, давай переглянемо один невеликий відеоматеріал на твоєму надпотужному апараті. І потім ти поясниш мені природу цього природного катаклізму, – Андрій, не звертаючи уваги на образу напарника, видобув флешку з потаємної кишеньки піджака.
   Ігор, не дивлячись на Андрія, взяв флешку і вставив її у гніздо комп'ютера.
   Сіра маса розпливчатих плям якийсь час хаотично ворушилася на екрані монітора, а потім з неї поволі почали формуватися невиразні силуети і враз, в одну мить, все проясніло, екран оживив чітку кольорову картину: тихий сонячний день, веселі голоси пташок; новенький залізобетонний міст через швидкоплинну ріку, по якому поволі рухаються автомобілі в обох напрямках, ідуть заклопотані пішоходи; на протилежному березі шлагбаум, за ним військові у «пікселях» перевіряють документи; водночас поряд з відеокамерою почувся переляканий голос, який зовсім не вписувався у спокійну мирну картинку: «Господи! Вже всі поїхали, а ми стовбичимо тут посеред дороги!»  ̶  «Андрію! Поїхали! Діти у смерть перелякалися!». І потужний спалах увірвався в кабінет. Ігор відсахнувся.
̶  Це вимагає пояснень, - проговорив ошелешений Ігор.
   Він вже забув про образу, вся його увага була прикута до монітора, на якому знову з'явились великі розпливчаті сірі плями, які ворушилися, породжуючи невиразні і нетривкі образи.
̶  Сама картинка вимагає пояснень? – Андрій, взяв зі столу фотографію Артема і поклав її в теку.
̶ До картинки питань нема, поки, а от спалах… Він вражає чимось неприродним. Він лякає і, водночас, заспокоює і захоплює своєю силою… Знаєш, це як шторм в океані – страшно, а очей не відірвеш. Щось таке.
̶  Бачиш, я був свідком народження катаклізму. Я особисто фіксував весь процес, від затвердіння туману до спалаху. Особисто. Флешка була новою і абсолютно чистою. Новеньку відеокамеру я вперше використав для зйомки. Але! Замість катаклізму камера зафіксувала звичайнісіньку мирну картинку на фоні якої, зверни увагу, залишився переляканий голос моєї дружини. Я зрозуміло пояснив ситуацію?
̶  Правда? – вражений Ігор повернувся до Андрія.

3
   В аеропорту Андрій найняв таксі до автовокзалу і без зусиль розговорив водія, але почув пустопорожню балаканину про п'яні дебоші сусідів, про підступну тещу, про дружину, якій вічно мало грошей, про дітей, які нічим не цікавляться, крім гаджетів. І жодного слова про катаклізм, який зупинився за дві сотні кілометрів і зірвав з насиджених місць тисячі людей. Жодного натяку. Та на автовокзалі безтурботний балакун, отримавши гроші, мимохідь зауважив:
̶  В столиці мабуть ду-уже холодно, якщо військовим видають такі теплі шкіряні пальта. – і придавив на газ.
   Андрій оглянувся навкруг і зітхнув. Він приїхав на південь, в теплий сонячний безтурботний край. Він приїхав додому.

   Андрій сів на вільний стільчик в затишному автовокзалі, поряд поставив кейс, набитий цигарками, з поважним видом видобув планшет, перезавантажив його і відкрив сторінку з книгою Гейзенберга.
̶  Привіт, брате! – озвався Ігор, голосно позіхаючи. – Зараз ковтну кави і почнемо нашу захоплюючу мандрівку. Для початку зайди до диспетчера автовокзалу, то наша людина, і забери в нього свій сухпайок на три дні, бо ваша інтелігентська високість не зволила зайти до нашої інтендантської служби. Я розпорядився запакувати все в пристойну сумку, отож, не каверзуй.

  З вікна диспетчерської Андрій спостерігав за веселим гамірним натовпом, який вантажив свої речі в багажні відділення величезних автобусів. Артем і Денис у військових камуфляжах стояли осторонь і мовчки дивились, як молода пара викидає з багажника їхні величезні рюкзаки і паки з питною водою. Цим процесом керував поважний з виду літній чоловік в дорогому драповому пальті темно-сірого кольору і в окулярах із золотою оправою. Місце під дитячу коляску нарешті було звільнено. Андрій жестом позвав диспетчера автовокзалу.
̶  Що за публіка?
̶ Науковці, – простодушно знизав плечима диспетчер і назвав містечко на березі моря, в яке, за документами, направлялася делегація науковців.
̶  Хто оплатив маршрут?
̶  Академія наук.
̶  А оті двоє, що стоять осторонь?
̶  Також з академії наук, але вони поїдуть на блок-пост 2320. Зараз знайдемо для них якогось бусика.
   Андрій видобув і кишеньки піджака маленький записничок і швидко пробіг очима по одній із сторінок.
̶  Семеро із цими двома, – заховав записничок.
̶  Що семеро? – не зрозумів диспетчер.
̶  Всього семеро чоловік з академії поїхало у відрядження і не на берег моря, а на блок-пост 2320. Звідки тоді ця публіка?
̶  Не знаю, в мене документи на сорок сім чоловік. І всі у відрядженні.
̶  І он ті грудні малюки також у відрядженні?
̶  Всі сорок сім чоловік.
   Якийсь час постояли мовчки.
̶ Скажи мені, як можна толерантно пояснити науковцям, не пересічним громадянам, а саме інтелектуалам-науковцям, що вони фактично крадуть гроші із жебрацького академічного бюджета, що вони фактично позбавляють інших своїх колег надії на більшу зарплату і соціальну допомогу?
   Диспетчер уважно глянув на Андрія, затим набрав повні груди повітря і закричав:
̶  Суки! Що ви творите, падли?
   Від несподіваного крику в диспетчерській запанувала перелякана тиша.
̶  Дуже толерантно. – посміхнувся Андрій. – Скасуй рейс до моря і знайди старенький бусик, який повезе нас на 2320.
̶  А решта публіки? – весело запитав диспетчер.
̶ А решта публіки нехай платить за поїздку і готель зі свого гаманця. Всі маршрутні документи перероби. Я підпишу.

̶ Владислав Венедиктович, – подав руку поважний з виду літній чоловік в окулярах із золотою оправою і після дружнього рукостискання акуратно підібрав поли пальта і сів біля Андрія. – Я повинен був сьогодні летіти в Женеву на дуже важливу конференцію. Ми готуємо до випробовування новий, більш потужний колайдер і на цій конференції потрібно зламати останні стереотипи профанів, які до сих пір стовбичать на шляху прогресу. Конференція відкриє шлях новим дослідженням, а колайдер відкриє нову сторінку в науці. Я знаю – це буде визначний крок людства у майбутнє. Але, я отримав наказ очолити дослідження якогось цікавого для державних діячів феномену і я, як законослухняний громадянин, виконую цей наказ. Ви будете членом нашої групи чи спостерігачем?
̶  Ти знаєш, хто біля тебе? – ожив Ігор благоговійним голосом. – Це ж мій колишній науковий бос. Світило в нашій науці. Академік!
̶  Я не науковець, – коротко відповів обом Андрій.    
̶ Нічого. Зайві руки не зашкодять роботі, – Владислав Венедиктович виразно позіхнув і скосив зацікавлений погляд на Андрія.
̶  Йому вже дали знати, що поряд з ними буде спостерігач із «органів», тому він буде намагатися загнати тебе в «стійло», як звичайнісінького «мента», – швидко проговорив Ігор. – Будь обережним, він майстер інтриг.
̶  Дивлячись що саме розуміється під роботою. – сухо відрізав Андрій.
̶  Під роботою розуміється все, що дає результат.
̶  Брате, Венедиктович єдиний із відповідальних науковців, який вмів уникати тісної опіки «феесбешників». Про його зв'язки ніхто нічого толком не знає, а я точно знаю одне: він надзвичайно талановита людина і, водночас, хитрий і спритний чолов'яга. Будь обережним з ним, – провів повчальну настанову Ігор.
   Андрій не відповів і втупився у вікно, за яким розгортався знайомий з дитинства краєвид безмежного, як океан, степу. Очі лоскотали останні промені сонця, яке занурювалось за обрій.
̶  Я розумію, що вам буде важко в середовищі науковців, але покладіться на мої дружні поради і тоді ми успішно виконаємо поставлене перед нами завдання, – Владислав Венедиктович зробив паузу, здивовано спостерігаючи, як Андрій видобув планшет і відкрив сторінку на книзі Гейзенберга. – Похвально, молодий чоловіче, похвально, що ви цікавитеся працями видатних людей. Я можу порадити вам праці наших, вітчизняних науковців, доступні для розуміння широкому загалу і актуальні для сьогодення.
̶  Дякую, ви дуже люб'язні і я обов'язково скористаюся вашою порадою. Але моє начальство рекомендувало мені для початку проштудіювати саме цю книгу, а я звик сприймати рекомендації, як накази і виконувати накази.
̶  Ну що ж, тоді я не мішатиму вам своїм старечим буркотінням і спробую відпочити, бо в мене був надзвичайно  напружений день.
̶  А в мене на вечерю бутерброд з моєю улюбленою докторською ковбаскою, – повідомив, голосно плямкаючи, Ігор.

   Обрій на сході запалав під першими променями сонця, коли бусик нарешті приплентався до мети. Зупинились біля невеликого вагончика. Щойно скрипнули гальма, як двері вагончика відчинились і вийшов здоровенний прапорщик з багряним обличчям. Стягуючи ґудзиками сорочку на величезному животі, прапорщик сонно кліпав очима і позіхав. Побачивши Дениса, який першим вийшов із авто, смачно потягнувся, зробив руками кілька різких рухів, аби розігнати дрімоту.
̶  І чого б я ото мотався туди-сюди! – обличчя прапорщика розпливлося у добродушній посмішці.
̶  Привіт, старий воїне! Ти знову на вахті? – Денис швидким пружним кроком, немов і не було позаду виснажливої безсонної ночі, підійшов до прапорщика і потиснув простягнуту руку.
̶  Не знову, а весь час. Забули про мене, а мені й байдуже. Тєлік потихеньку торохтить, радіо розважає, комп із цяцьками всякими. Тиша й благодать навкруг! І мухи не надокучають. Добрі жіночі душі регулярно навідують одинокого холостяка, і не просто ходять в гості, а ходять не з порожніми руками! Чого ще такій сумирній, як я, людині треба? Ти мені, зовсім випадково, не прихопив пожувати чогось такого цікавенького? Опа-а...  – і нахилився до Дениса: – А це шо за піжон у чорному манто?
̶ «Феесбешник». Будь обережним зі своїми жартами, бо в них своєрідне відчуття гумору. – тихо проговорив Денис.
̶  І що його занесло в наш неспокійний край?
̶  Буде за наглядача для «яйцеголових».
̶  Та ти цілу гоп-компанію сьогодні привіз! Харчів на них є?
̶  А де решта людей? – ухилився від відповіді Денис, заглядаючи у прочинені двері вагончика.
̶  Та вчора у Григоровича був день народження, то… вони в сусідньому селі.
̶  Капець. Всіх терміново викликай сюди.
   Але прапорщик вже не чув Дениса. Він втягнув живіт, витягнувся у струну, засвітився відданим поглядом і завидним стройовим кроком підійшов до Андрія.
̶  Товаришу офіцер! Маю за честь доповісти, що в секторі моєї відповідальності за час мого чергування ніяких надзвичайних ситуацій не відбулося! Всі допоміжні служби контролю працюють у штатному режимі. Доповідав прапорщик Єлістратов!
̶  Вільно, – Андрій задоволено кивнув головою і потиснув руку прапорщика. – Зберіть людей і допоможіть науковцям.
   Денис прикусив губу, а Владислав Венедиктович швидко відвернувся і почав вдавати заклопотану справами людину.

   Науковці, розбиті нічним переїздом у брудному, чадному і буркітливому бусику, зі скрипом виходили в прохолодний ранок.
̶  Ну, і як ви, молодий чоловіче, собі уявляєте нашу присутність серед оцих незрозумілих зелених насаджень? – сердився Владислав Венедиктович, киваючи головою на захаращені сміттям і колючими чагарями абрикосові посадки, які тягнулися понад трасою до самого містечка. – А спати будемо по черзі в цій будові?
   Аби не втягуватися в безглузду балаканину, Андрій мовчки відвернувся і зробив кілька кроків до містечка, яке розгорталося неподалік і оживало під першими променями сонця.
̶  У вагончику двоярусні ліжка, але місця там дійсно всім не вистачить. Але є ще й військова палатка і новенькі спальні мішки, – добродушно виправдовувався Артем, немов це саме він був винен в необлаштованому побуті науковців.
̶ Во-во, військова палатка і спальні мішки – це саме те, що потрібно науковцям для нормальної і плідної роботи.
̶  То я з хлопцями зараз скоренько розгорну палатку?
̶  Валяйте, молодий чоловіче, розгортайте.
   Андрій з насолодою вдихнув на повні груди ранкового прохолодного рідного повітря і витягнув цигарку. Прапорщик, переговоривши з кимось по рації, показав Артемові, де лежить згорнута палатка. Денис почав витягувати з бусика рюкзаки і паки з водою. Академік, набравши поважного вигляду, підійшов до Андрія.
̶  Ви самовільно, не проконсультувавшись з нами, змінили наш маршрут, – голосно і грізним офіційним тоном заговорив Владислав Венедиктович. – Ви замінили наш транспортний засіб на якусь недобиту колимагу, аби цілу ніч піддавати нас своєрідним тортурам. Ви привезли нас на рядовий блок-пост, абсолютно не підготовлений для проживання і не обладнаний потрібними і необхідними приладами для наукових досліджень.
̶  Вертоліт з приладами і комп'ютерами вже відправлено до вас. Далі буде все необхідне для побуту, включно з харчами, для «яйцеголових», - проговорив Ігорів сонний голос.
   Андрій мимоволі посміхнувся на Ігореве «яйцеголові», академік же трактував цю посмішку по-своєму, від чого спалахнув, випростався під лінійку і в голосі з'явились металеві нотки.
̶  І тому я офіційно знімаю із себе відповідальність за результат наукових досліджень природного катаклізму. І зараз же, разом із своїми колегами, підготую доповідну.
̶  Без проблем, пищіть все, що вам заманеться, – знову посміхнувся Андрій, витримуючи паузу, кинув цигарку на асфальт і акуратно затоптав її начищеною до блиску туфлею. – Але я повинен зауважити, що вчора ввечері офіційні представники ФСБ зробили перевірку всього академічного комплексу на березі моря, куди ви якраз і направлялися. Вилучили абсолютно всі документи і комп'ютери в академічних лабораторіях для аналізу вашої діяльності.
   Науковці, які топталися неподалік, понурились. Владислав Венедиктович застиг перед Андрієм все в тій же офіційно грізній позі, демонструючи завидний спокій і зверхність. Прапорщик, який спостерігав, як ставиться палатка, на мить зупинився у невизначеності.
̶ А вже за годину, а може й раніше, прибуде транспорт з усім необхідним для вашої плідної і спокійної роботи в польових умовах, – Андрій із сарказмом зробив наголос на «плідної». –  Тут буде створено один із опорних пунктів дослідження катаклізму, аби остаточно з'ясувати, для початку, природного він походження чи штучного, а далі будемо шукати, тут же, засоби боротьби із ним. Я зрозуміло пояснив ситуацію?  
̶  Зрозуміло. – несподівано весело і бадьоро проговорив Владислав Венедиктович, і махнув рукою своїм колегам: – Займіться поки палаткою, а потім визначимо план роботи, – підхопив Андрія під руку і тихо продовжував далі: – Я хочу знати, якщо, зрозуміло, це не державна таємниця, яку державну структуру ви особисто представляєте?
̶ Нє, ну я знав, що мій колишній бос має непересічні акторські здібності, але щоб так миттєво перевтілюватися… – здивувався Ігор.
̶  Військова контррозвідка, – голосно сказав Андрій.
   Прапорщик засяяв, виструнчився і набув ще поважнішого виду:
̶  Давай-давай, ворушись. Ходите, мов сонні мухи.
̶ Ось як. Виходить, що саме міністерству оборони ми повинні завдячувати збереженню нашого реноме. І ця акція, маю на увазі швидко і достойно організований процес, має якусь назву? – довірливим тоном заговорив академік і повів Андрія дорогою до містечка.
̶  Так, назва місії –  «Протерти окуляри», якщо це вас влаштовує, – насторожено відповів Андрій.
̶  Ось як. Ну що ж, дотепно і, головне, точно сформульовано.
̶  Я надіюсь, що вже сьогодні ви сформулюєте свій остаточний і офіційний вердикт що-до природи катаклізму, бо далі тягнути це питання вже нема смислу, і вже сьогодні ви опрацюєте план боротьби з ним.
̶  Боротьби з феноменом? Давайте тему боротьби відкладемо на майбутнє, – академік зітхнув. – На недалеке майбутнє. А зараз, можливо, є сенс поговорити про прискорення, як ви сказали, визначення природи феномену. Як ви думаєте, молодий чоловіче, що станеться, якщо прискорити час народження дитини, або, іншими словами, зменшити період вагітності жінки? Правильно, дитину видобудуть із жінки або мертвою, або калікою. Ось так і в нашому випадку, якщо прискорити процес дослідження та аналізу, то ми можемо пропустити щось надзвичайно важливе, що супроводжує розвиток феномену і не зрозуміти причин його народження. Водночас, сконцентрувавши нашу увагу на відомих вже нам деталях, ми можемо неправильно трактувати його суть, як це вже бувало не раз в історії науки.
̶  Ваша пропозиція?
̶  Важливо нагадати вам, ви про це читали в книзі Гейзенберга, що до сих пір у своїх дослідженнях науковці зосереджували свою увагу не на Універсумі в цілому, а тільки на окремих його частинах, звідки й з'явилися окремі галузі в одній науці – фізика, для прикладу, розділилася на квантову фізику, астрофізику, механіку, оптику, фізику твердого тіла, молекулярну фізику, атомну фізику. А коли почали розширюватися горизонти нашого пізнання, то вже в галузях науки почали виокремлюватися специфічні напрямки, як то квантова механіка в ядерній фізиці. І ось сьогодні, на мою думку, настав час об'єднати всі наші знання, накопичені науковцями впродовж останніх років, в одну науку по вивченню Універсуму в цілому. І це буде титанічна праця, яка вимагатиме надзвичайного напруження від науковців всіх наявних сил та інтелекту, бо тут варто враховувати і природні феномени, які почали з'являтися на нашій планеті і вже не дають нам часу для роздумів, – Владислав Венедиктович із задоволенням відзначив розгубленість офіцера військової контррозвідки.
   Розмовляючи, вони підійшли впритул до передмістя, до чепурної вулиці, обабіч якої височіли стрункі ряди дерев.
̶  Тут нам необхідно зупинитись, бо далі починається так звана Зона – це зона максимального впливу феномену на довколишнє середовище.
̶  Брате, – важко зітхнув Ігор – він охмурить тебе, як першокурсницю.
̶  Отже, сьогодні ви не готові дати відповідь на перше питання: катаклізм має природне походження чи штучне?
̶  Готовий, молодий чоловіче, готовий. Якщо феномен з'явився в природі, то він, відповідно, має цілком природне походження, як для прикладу, землетрус, цунамі чи торнадо, – і академік театральним жестом немов би виставив усі феномени по ранжиру.
̶  І ви не допускаєте, що якась певна сила могла організувати цей катаклізм з певною метою, припустимо, для вирішення якихось політичних проблем?
̶  Ні, не допускаю. Сучасній людині не під силу організувати щось подібне в глобальному масштабі. Сучасній людині бракує і засобів для здійснення подібної акції і відповідних знань. А містичних і фантастичних тлумачень, які останнім часом цвітуть пишним цвітом, я думаю, така поважна організація, як ваша, не розглядає, – академік скоса поглянув на Андрія. – Хоча, останнім часом хтось активно розповсюджує в найвищих колах провокаційну думку, що феномен організовано сторонніми силами із таємничого Квантового Океану. Зауважу одразу – це навіть не псевдонаука, а повна і безвідповідальна нісенітниця, носіїв якої потрібне безжально викорінювати. Але в нас демократія і кожен має право на власну думку. А моя думка відповідального науковця базується на строгому математичному аналізі ситуації, на математичному, молодий чоловіче, аналізі і математика відкидає всякі там домисли та інсинуації. Звідси, ще раз підкреслю, ні сторонні, ні внутрішні сили не спроможні організувати подібне в глобальному масштабі.
̶  Отже, більш точного визначення катаклізму, ніж його природне походження, ви сьогодні сформулювати не спроможні?
̶  Що ви маєте на увазі під «точним визначенням»? – допитливий погляд академіка одразу відзначив, що офіцер, зберігаючи зовні непроникний вигляд, гарячково шукає пояснення до свого неоковирного питання, і, витримавши необхідну паузу, пішов назустріч: – Більшість із поважного наукового товариства підтримує ідею класифікації нашого феномену згідно оксфордській інтерпретації квантової механіки, яка отримала назву «альтерверс». Ця ідея потребує ще ряд вагомих уточнень, тому я дійсно не готовий її сьогодні озвучити.  
̶  Проблема в тому, що феномен, зародившись саме тут, поволі розростається по всьому кордону нашої держави, а ми до сих пір не можемо визначитися, що воно таке і чого нам варто очікувати від нього, –  полегшено видихнув Андрій і підтримав довірливий тон розмови.
̶  Молодий чоловіче, ми активно і доскіпливо досліджуємо, наскільки унікальним є цей феномен, який розростається вздовж кордону нашої держави, і чи не проявлялося щось подібне в історії нашої планети. Ви повинні знати, що в історії нашої планети було досить цікавих і несподіваних особливостей розвитку, як то «кембрійський вибух», льодовиковий період чи загибель динозаврів, але всі вони, ці несподівані особливості, жорстко пов'язані з еволюцією біосфери і не мають ніяких містичних чи фантастичних забарвлень, і це доведено роками тяжкої праці науковців. І хочу при цьому зауважити, що на сьогодні існує ще кілька не менш унікальних феноменів, які досліджуються науковцями – це глобальне потепління, наслідки якого можуть бути катастрофічними для планети, і переміщення магнітних полюсів планети. Хоча останнє викликає в мене міру здорового скептицизму, але ми займаємося цим, так званим, переміщенням. Існує ще з десяток дрібних феноменів, які за певних обставин можуть розростися до глобальних масштабів і навіть знищити життя на нашій планеті. І найперша обставина, молодий чоловіче, – це ми з вами, це людство в цілому. Але оборонне відомство, звичайно, в першу чергу цікавить те, що найближче до нашого тіла.
̶  Братан, закругляйся, інакше в тебе кеба поїде. – знову втрутився Ігор.
̶  Ну і останнє, що цікавить вже мене особисто: ви постійно спілкуєтеся із закордонними колегами і що вони, «не на камеру», говорять про цей феномен.
̶  Нічого. Правда, нічого. Вони або не бачать його, або вдають, що нічого не бачать. І саме це мене найбільше бентежить, бо для аналізу того, що вже відбулось, потрібні різні авторитетні думки і погляди, а мої закордонні колеги вперто мовчать. Із зрозумілих причин, навпростець я не можу поставити перед ними це питання… А по вашій лінії поступає якась цікава для нас інформація?
̶  Також абсолютна тиша.
̶   Може це якось пов'язано із санкціями проти нас?
̶  Навряд. Складається враження, що вони дійсно або нічого не бачать, або також не розуміють, що саме відбувається.
   Гвинтокрил вихопився несподівано з ранкового проміння сонця і з гуркотом приземлився на трасу.


Написати рецензію

Рекомендувати іншим
Оцінити твір:
(голосувати можуть лише зареєстровані)

не сподобалось
сподобалось
дуже сподобалось



кількість оцінок — 1

Рецензії на цей твір

[ Без назви ]

На цю рецензію користувачі залишили 2 відгуків
© Богдан Горгота, 04-12-2017

[ Без назви ]

© Богдан Горгота, 04-12-2017

[ Без назви ]

На цю рецензію користувачі залишили 1 відгуків
© Не набиваюсь, 03-12-2017

[ Без назви ]

На цю рецензію користувачі залишили 3 відгуків
© Богдан Горгота, 01-12-2017
 
Головна сторінка | Про нас | Автори | Художні твори [ Проза Поезія Лімерики] | Рецензії | Статті | Правила користування | Написати редактору
Згенеровано за 0.70793581008911 сек.
Усі права застережено.
Всі права на сайт належать ТОВ «Джерела М»
Авторські права на твори та рецензії належать їх авторам.
Дизайн та програмування KP-design
СУМНО
Аніме та манґа українською Захід-Схід ЛітАкцент - світ сучасної літератури Button_NF.gif Часопис української культури

Що почитати

Роман «Моя бабуся просить їй вибачити». Некваплива прогулянка майже шведським садом
Якщо якогось холодного зимового ранку вам закортить посміятися і поплакати, трохи (але не занадто) похвилюватися …
Нікола Юн «Увесь цей світ»: найбільший ризик – не ризикнути
Світ, у якому ми з вами живемо, сприймаємо як належне й буденне для героїні цієї книги — непізнане й …
Філіпп Майєр «Cин». Кривава історія Техасу
Філіпп Майєр з другої спроби написав роман, який потрапив до списку фіналістів Пулітцерівської премії …
Керолін Вебб «Живи на всі сто»: як завжди бути щасливим та продуктивним?
Ідеї саморозвитку і самомотивації не є новими — вони давно мандрують сторінками книг та блогів. Але …