Українська банерна мережа

Украинская Баннерная Сеть
 
 

Жанри

Гоголівський ФОРУМ




AlmaNAH






Наша статистика

Авторів: 2535
Творів: 45767
Рецензій: 89558

Наша кнопка

Код:



Художні твори Проза Колективна творчість

Спільне містичне оповідання "Happy Halloween!"

© ВЛАДИСЛАВА, 05-11-2017
Над північною околицею Міста, де небо цієї ночі, як і завжди, було помаранчевим -- чи то через сусідство із промисловими підприємствами, чи то через те, що особливо зараз, наприкінці жовтня, чимало егоїстичних містян полюбляли і вдень, і вночі палити листя, яке опадало з дерев безперервним повільним лапатим жовто-червоно-зеленим "снігом", -- летів помаранчевий... гарбуз, завбільшки із цілий легковий автомобіль.
"І що мені дома не сиділося?- подумав водій гарбуза, рудосмугастий кіт Тишко. - Лежав би на печі, смоктав би сушену мишу... Так ні, повівся на телевізійну рекламу - провести Хеловін поза межами своєї домівки. Тепер навіть не знаю, чого очікувати від цієї затії. Жах!"
У той час з іншого кінця Міста за своєму цукіні вилетів пес Бровко, одержимий головним призом міського фесту.
А у середмісті вже починався геловінівські святкування. -- поважні і не дуже коти та собаки збиралися під великою круглою естрадою в очікуванні нових вражень, адже оранізатори обіцяли грандіозне шоу "Люди - кажани проти людей-акул. Битва року".
– Битва битвою, а обід за розкладом, – пробурмотів кіт Тишко. Настрій у нього був кепський. Він щойно полаявся з Бровком, який ледь не збив його своїм тарантасом.
Найкращі глядацькі місця вже розібрали. Тишко підстелив землю газеткою, відкрив бляшанку з оселедцями. Хотів наколоти кігтем найбільшого з них, але той вирячів на нього свої баньки, завовтузився в олії. "Здалося", - подумав кіт. Але наступної миті риба вхопила його зубами за руку.
– Тисяча дохлих тарганів!  -- вилаявся під ніс мурлика. Невідомо, чи це стосувалося дивного видива, чи Бровка, який неочікувано матеріалізувався поряд, по-панібратськи всівся праволап, блиснув голодними очима на оселедці й облизався.
Тишко зашипів на пса, прикрив банку з обідом лапою. Оселедець в'ївся в неї гострючими зубами. Кіт божевільно завив, тим самим відлякавши Бровка. Муркотину довелося викидати бляшанку в озеро, зализувати рану. А на сцену під шалено гучний джаз для чогось витягли пузатого гарбуза.
Пес Бровко прошепотів: «Адав’євич-моргун-вітер-з-очерету! Сило-мило-планітниця-зоря-з-шеремету! Зловлю-скручу-в-штандарах-сховаю! Обману-достану-в-катрагу-запхаю! Іди-геть-за-гору-в-чужу-обору! Забери-з-собою-лиху-личину! Шусь-у-нірку! Шусь-у-нірку! Щоб-тобі-звідти-не-вибратись! Нехай-тебе-огненний-бугало-спалить! Нехай-тебе-вечір-на-коні-копитом-притопче! Один-володарний-два-дрібних-три-весь-світ-чотири-дві-пари-сім-меж-всім-скільки-б-їх-не-було… Очисти чоло!»
Тим часом Тишко помітив у натовпі миловидну кицю. Вона заклично підморгнула йому зеленим оком, махнула лапою із рожевими подушечками і підфарбованими кігтиками в сторону ставка: пройдемось, котику?
Тишкові киця сподобалася - у нього в лапах вже давно киці не нявчали,- але напрямок, в якому вказували підфарбовані кицині пазурі, бентежив рудосмугастого, бо саме туди відлетіла бляшанка зі скаженими оселедцями; а тут ще й Бровко шепоче казна-що... Може тому й згадалися бабусині слова: " Коли щось іде не по плану, справжньому котові саме час починати нервувати!"
Після деяких вагань Тишко таки піддався чарам муркотухи. Щойно вони усамітнились в густих заростях чагарнику, киця перервала своє звабливе соло. Нахилившись до шиї кота, продемонструвала довжелезні ікла. Кіт стрибнув, ухиляючись від нападу. Його нова подружка шкірилась і шипіла, атакуючи. А повз них, скімлячи від жаху, пробіг Рябко...
"Агент Рябко! -промайнуло блискавкою в Тишковій голові, а потім так само і виправило: -- Тьфу ти, Сірко, тьфу-тьфу-тьфу, що зце зі мною Та Бровко це! Пес! Охоронник! На будівництві нового аерогарбузового заводу."
Кіт чомусь окинув погляд на лапу лапу - місце укусу оселедця -- і побачив, що кров перстала проступати і взагалі зникла з шерсті, а сама рана дивним чином затягнулася. Мурлика потер місце і переконався, що воно вже й перестало боліти.
" А що, як це дія якоїсь невідомої оселедцевої отрути? " - рохлося в голові далі. Тим часом кицька знову атакувла. Через невчасні роздуми Тишко не встиг відхилися, і... Кіт завив. Спокусниця вхопила його зубами за вухо і навіть відкусила шматок. Майже наосліп (праве око заливало кров'ю), він хаотично замахав лапами. Якоїсь миті влучив у кицьку. Вона послизнулася і покотилася у ставок. Кіт чкурнув навтьоки. За кілька метрів звідти, на дорозі сидів пес. Висолопивши язика, він важко дихав. Помітивши кота, показав лапою в сторону площі, на якій відбувалося шоу: там, там...!!!!
Над площею з'явивилася величезна літаюча тарілка. Безгучно приземлилася і звідти величезною зграєю почали вибігати чорні коти, жахливо нявкаючи і розлякуючи всіх учасників Геловіну. Здоровенні динозаври, розкриваючи зубасті пащеки, кинулися в саму гущу котів, розкидаючи їх навсібіч ударами могутніх хвостів. Коти кинулись врозтіч, ховаючись по темних закапелках, і розтанули у темряві. Зелені зомбі погналися за ними, аби довершити справу. Літаюча тарілка замиготіла всіма кольорами веселки і зненацька перестала бути видимою. Лише сірі тіні ледь видимих котів оточили зі всіх боків коло, де вона щойно була.
Бровко знав. Це була спецоперація зі знешкодження іншопланеткого культу, який міцними гарбузяними щупальцями оплів Місто ще кілька років тому, собака хотів попередити свого давнього друга Тишка, але якось не склалося, тож охоронець будови майбутнього аерогарбузяного заводу, а насправді агент Сірко/Рябко ПЕС під прикриттям, лише мовчки спостерігав за тим, що діялося навколо. А події почали розгортатися зовсім неочікувано...
Тишко не надто повірив псові. Бровко і раніше молов різні дурниці. А після того як господар віддухопелив його за роздерту курку, взагалі, почав заговорюватись. Тільки все одно погодився на геловінське перемир'я і майже погодився на боротьбу зі спільним ворогом.
Раптом площу і все Місто накрила величезна чорна тінь. Перелякані мешканці задерли голови і побачили на небі неймовірної величини літак. Крила його сягали ледь не до горизонту. Він повільно проплив над Містом, залишаючи за собою білі цятки, які при наближенні до землі виявились чудернацькими  істотами з пропелерами за спиною, наче в місто завітали тисячі маленьких Карлсонів. Але ж у місті не було стільки Малюків, то ж навіщо стільки Карлсонів? - виникли запитання у мешканців Міста.
"карлсони" прилетіли рятувати Геловін. За мить всіх спецоперацівців : бойових котів, динозаврів, зомбі та іншу наволоч "у погонах " знешкодили неоновими гіпносітками, що накинули поверх, і спецоперація заснула, захропівши різними головами тут таки, на робочому місці. Глядачі почали повертатися до естради, залунала заклична музика і на сцені з'явилася надзвичайно красива відьмочка з рудим волоссям, що вкривало її спину нижче пояса. Відьмочка була повністю оголена і сяяла первозданою красою Ліліт. За нею з-під сцени виринули ще 11 відьмочок, вдягнути так само, як і перша, і пустилися в чудернацький танок. Музика була така запальна, що всі глядачі теж почали танцювати в такт мелодії. Турутуруту, турутуруту, турутуруту, турутурутам.
"Тепер ще й відьми" - стомлено подумав Тишко. Відтоді, як вони потіснили людей, ставши вищою кастою, відьми вважалися єдиними створіннями, які не підкорялися їхній владі. А тому були небезпечними.
Роззираючись, кіт пробирався ближче до естради. А його лапи, попри бажання Тишка, рухались в такт шаленій мелодії. В той же час з-за смужки висохлого очерету визирнула мокрюща і розлючена кицька...
Киця не розуміла, що з нею відбувається. Вона завжди мала лагідну, добру вдачу. Проте днями, коли вона вистежувала неподалік естради мишей, на мить відчула біль у своєму пухнастому хвостику. Але, оглянувши шерсть, не помітила там нічого підозрілого. "Здалося, - подумала вона. - Хіба гарбузи кусаються?" А за кілька годин по тому почалося...
Як і все в чудернацьку ніч Геловіна, зненацька на площі з'явився старезний будинок. Двері у ньому жахливо скрипіли, за стінами відбувались якісь жахливі і незрозумілі речі, чулися старечі покашлювання, миготіли якісь тіні. З димаря йшов густий білий дим і час від часу з несамовитим гуготінням вихоплювалось полум'я. В темних кутках ховались тіні, котрі час від часу оживали і з криком кидались на відвідувачів, котрі наважувалися сюди зазирнути. Ті з вереском тікали, а після реготали, згадуючи, як вони з якогось дива так перелякалися.
Але найсмішнішиою була поведінка примар щодо поснулих спецпризначенців. Привиддя налітало на них з криками і шипінямі, але ті мирно спали, тож ніяк не реагували на  лякання. Але так виглядало, що нечисть ніяк не могла второпати, чого на них не реагують. І тоді кидалися ще з більшим азартом, і знову марно. Після кількох таких невдалих спроб, містичні істоти понуро і збентежено скупчилися в порозі своєї халупи і виглядали вкрай жалюгідно.
Публіка --поважні киці та коти, пси і собачки -- забули про реноме і добрі манери і почали засвистувати недолуге шоу.
-- Блохастий оператор!
--Під дупу режисера поганою мітлою!
-- Хвіст обліз!
Тепер регіт під естрадою стояв такий гучний, що ніхто й не почув, як центральним проходом на естраду прослизнула справжня довжелезна змія ..
Невесело було лише Тишкові. Він вже помітив, що його переслідує скаженна кицька. А дорогу, якою він зібрався тікати, перекрила товстелезна зміюка. Кіт вилаявся, задер вгору хвоста, викашляв з рота жмуток шерсті і чкурнув до будинку з привидами.
Щойно за Тишком зачинилися скрипучі двері, як з темного кутка до нього кинувся монстр.
:- агрхруаах! - за шипів у саме вухо
Тишко задер хвостик і дременув углиб будинку.
-яааууааах! - завернщала над ним Фурія, зависнувши під стелею.
І раптом вчепилася у хвоста Тишкові.
- Так ось чому у мене болить хвіст! - подумав Тишко, переплутавши причину з наслідком. Воно й не дивно - у будинку з примарами час ішов у зворотню сторону.
"Фіговий друг з того Тишка. Пихатий задавака, - міркував Бровко, наближаючись до будинку. - Але носом чую, втрапить в халепу". Біля входу в дім на нього наскочила скажена кицька. Деякий час вони качалися по землі, гарчали і шипіли, здіймаючи навколо себе куряву. А коли почули позаду зловіще шипіння велетенського гада, штовхаючись, навипередки забігли до будинку з почварами.
Але змія на таке геть не збентежилася. Вона розвернулася, люто зашипіла до залу, потім несподівано розпливлася в широкій зміїній усмішці, ляснула об естраду хвостищем і розчинилася в повітрі.
Глядачі ахнули, смішки стихли. Всі чекали, що буде далі. А далі будинок теж розчинився у повітрі.
У той час всередині відбувалося наступне...Перед естрадою, нарешті, зустрілися Бровко і Тишко, подивилися один на одного, і зрозуміли, що треба звідси робити ноги... тобто, лапи. Від людей, ну хіба що окрім хазяїв, нічого доброго чекати не доводилося, навіть якщо ті спрбують замаскуватися під безвинних кажанів, акул, або привидів. - Ну, шо, куме, - сказав Бровко Тишкові, - може, ну його, той Хеловін? Шо то за свято? Самі гарбузи! От я бачив по тілівізору Октоберхвест, так ото свято! Мільйон ковбасок смажених!
Опівночі з моря на місто впав густий туман, в якому розтануло і саме місто, і його мешканці.
"Насниться ж таке - подумав Тишко, беручи сушену мишу до лап.- Втім, киця нічогенька така була, хоч і скажена. І Бровко на коні... тобто, на цукіні. Цікаво, а чому цукіні - невже інших гарбузів не було? Бровко начебто не такса... і звідки він заклинання знає, від якого нечисть всяка повилазила? "Моргун-Адав'євич" якийсь, чи що? Гаразд, вранці розпитаю."
Тишко поклав мишу до рота, трохи посмоктав її, потім звернувся калачиком, прикрив носа хвостом і потихеньку засопів...
Настав ранок. Тишко продер очі, облизався, насолоджуючисm післясмаком вчорашньої миші і солодко потягнувся. Але раптом за спиною щось голосно ляснуло. Тишко вмить скочив, розвернувся на 180 градусів  і з переляку вигнувши спину дугою і настовбурчивши шерсть.
Перед ним стояв величезний літальний цукіні Бровка і чмихав. Дверцята розсунулися і звідти вийшов пілот.
-- Привіт, друзяко! -- бадьоро привітався пес, -- ну як ти тут? А то мені вночі про тебе дивний сон наснився, от вирішив первірити, що з тобою все гаразд.
-- Сон? Який такий сон? -- насторожився Тишко.
Бровко на хвильку завагався, чи варто розповідати,-- не хотів засмучувати приятеля. Але таки наважився:..
Тишко деякий час чухав лапою потилицю, намагаючись розігнати бліх і погані думки. Бувають же такі сни, трапляються ж подібні збіги.
- Знаєш, мені теж...
- Що?
- Снилася різна дурня. Пусте. Не треба було нам настоювати молоко на валер’яні. А, може, то була геть не валеріана, - задумався він. - Я чув про таке від дружбана Нявчика.
Бровко активно кивав. Він завжди користувався цим прийомом, коли анічогісінько не розумів.
- То ж був тільки сон. Правда? - розгублено запитав кіт.
Пес підскочив, намагаючись вхопити горобця, що необачно наблизився до Тишкової миски з молоком. І він несподіванки заскавчав:
- А що в тебе з вухом? - запитав він приятеля, тицяючи лапою у свіжу рану на його вусі..
- Та то мене мій господар вкусив! - відповів кіт.
- Та ти шо? - здивувався пес, вибалушуючи очі.
- Серйозно, - авторитетно зазначив кіт. - От учора повернувся я з гульок (таким двом кішечками присунув, що просто ммм), голодний, холодний. Думаю, треба поїсти. Підгрібаю до миски, а там він - Віктор Михайлович, старший науковий співробітник ОАО "Перун". Стоїть, вибачте, раком і жере з моєї миски. Я йому нявкаю: "Ти шо, падла двонога робиш?". А він як повернеться, як скоче, як хап мене за вухо. Я відбіг на безпечну відстань, а він повернувся і продовжив жерти.
- Abeunt studia in mores, - сумно сказав пес.
- Точно, - відповів кіт. - Я оце думаю: чи не став виною Геловін? Бо Мурчик розповідав як в надвечір'я Геловіну на вулицю вибігли діти разом з батьками, дідусями та бабусями, всі вдягнуті у різноманітні костюми: Крик, Пірат, Гаррі Поттер, Карлсон, Малюк, Джек Горобець, героїв мульфільмів, коміксів і всією цією ватагою почали ходити до кожних дверей міста, які гостинно перед ними відчинялися і на поріг виходили господарі будинків і пригощали кожну дитину різноманітними цукерками. Кожна дитина назбирала стільки цукерок, що мала що їсти до наступного Геловіну. Hаppy Halloween! - віталися в той вечір всі на вулицях.
Тишко продовжив:
-- Такого в наших краях ніколи не було. Як пороблено.. До речі, про кицьку, ні, не ту, що наснилася, а про реальну, яка живе в нашому місті. Чув, ніби так само на когось кинулася і за вухо вжерла. І не яка -небудь приблуда, а пристойна, та ще й ботанка. Акурат ввечері перед Геловіном. Ні сіло, ні впало, знавісніла. Ні-ні, я не наполягаю на містиці, бо може якийсь жартівник озвірином підпоїв. Але все-таки : сон в лапу?
-- Гм, Може і в лапу, співпало. А може і ні. Може і ...Бо я теж чув подібну історію, тільки значно містичнішу. Мій друг пес Сірко якраз повертався з роботи, вже сутеніло, починав накрапати дощ, а на зупинці - лише вона, з малиновою парасолькою. Собачка. Пікінесиха. Вся така білосніжна, вичесана, зваблива. В тон парасольці на шиї спокусниці висів рожевий ремінець від бліх. Побачивши її, Сірко пустив слину, завеляв хвостом, заходився спокушати. А вона одразу розтанула. Так і горнеться, пристрасно гарчить.
А коли він вже розпалився, збираючись негайно доводити собачці своє раптове кохання, та зненацька вигнула спину і почала...рости. Псина все збільшувалась, за лічені секунди перетворившись на велетенського білого вовка із палаючими червоними очима.
- І що Сірко? - перебив приятеля Тишко.
- Дрименув. Ще пощастило, що та сучка його не задерла.
Тишко від реготу взявся за живіт.
- Бреше твій Сірко. Бреше! Бачив я його з тобою собачкою на власні очі. Він який? Облізлий, в реп’яхах, з лишаєм на хвості. От вона на нього зиркнула, призирливо подивилася, а тоді каже:
- Спершу бліх полови, а вже потім женехайся. Махнула хвостиком і пішла геть. І ні на якого вовкулака ніхто не перетворювався.
Деякий час обоє мовчали.
- Слухай, Тишко, а ти, взагалі, в містику всяку віриш? - не витримав Бровко.
- Е..., - почухав кіт потилицю. - Я того... Наче ні.
А тим часом за вікном... пролетіла біла ворона.
-- Диви, Бровчику ворона! -- занявчав Тишко і наїжився.
-- Тю, ти що ворони ніколи не бачив? Та що нині з тобою таке?
-- Біла!!!
-- Біла?
-- Еге ж. Та ще й підморгула. І дуже вже подібна...на тут кицьку.. з мого сну ...
Бровко покрутив лапою біля скроніі й хотів зіронізувати щодо приятелевих вигадок. Але вікно з дзенькотом розчахнулося і ворона залетіла до хати. БІЛА!!!
- Чого баньки вилупили - чорна я, чорна. То вночі якесь опудало на дирижоблі, схожому на той, що тутечки в дворі стоїть, облило мене чимось. Я на мить навіть осліпла - врізалася в дерево, гепнулася на землю, - а як отямилася, всі насміхатися почали, пальцем тикати. Блохастий, ти вчоре нікуди не літав на довгому такому гарбузові? У мишолова не питаю, бо він той ще боягуз - з хати не витягнеш.
- Хто, я? - Тишко настурбовчив хвоста...
О, знайшли чому дивуватися! Та на Геловін всі ворони білі! - почувши цю розмову, промовив Гаррі Поттер, чарвним чином з'явившись серед площі.
Гаррі почув розмову в тунелі часопростору, але так і не дізнався , хто говорив. Не дізналися про Гаррі і його думку і Тишко з Бровком, адже в той час вони були в Тишка вдома. Тож друзям нічого іншого не залишалося, як переконувати ворону з тому, що її білість - не їхня вина.
-- Ти, ти! Та ж не той блохастий він хоч теж трохи боязливий але не подає виду. Особливо, коли шугає на своєму кабачку, щоб перед різними шавками випендритися. І-кар! -- каркнула ворона.
-- По перше, я не блохастий, - ображено відказав Бровко, -- про друге, я не боягуз навіть трошки. А по- третє, було б перед ким випендрюватися. Я не Тишко, на перших-ліпших кралечок не западаю.
-- Ага а я, значить западаю?! -- обурився Тишко, -- Ну дякую тобі, друже.
-- Будь ласка
-- О, то ти навіть не вибачишся?
--А за що мені вибачатися?
-- За наклеп!!!
-- О, тут стає цікаво, - потерла крило до крила ворона, - мабуть сяду на стілець, почекаю, що далі буде.
Пристрасті вирували. Від словесних перепалок, пригадування давніх гріхів Тишко і Бровко швидко перейшли до махання лапами, шипіння та гарчання. Навіть блондиниста ворона відлетіла на безпечну відстань. Все вело до бійки. Але несподівано за вікном засвистіло і вітряний вихор ввірвався до хати. Зупинився і завертівся веретеном між Тишком і Бровком, які вже були готові кинутися одне на одного і впитися одне в одного зубами. За мить вихор зник, явивши Гаррі Поттера:
-- Привіт, Герміоно, -- звернувся Гаррі до ворони, -- Ну що, змогла переконати оцих двох, що пора повертатися.
-- Боюся, що ні. Я вже і кицькою була, і вороною, -- каркнула ворона і обернулася Герміоною. Тишко від несподіванки нявкнув, а Бровко почухав потилицю.
Герміона суворо зиркнула на кожного з них.
-- А я , дурень, почав було закохуватися, - вирвалося у Тишка.
-- Час настав. Готові? -- запитала Герміона і, не чекаючи відповіді , вихопила з-під мантії чарівну паличку і змахнула.
В ту ж мить Тишка і Бровка почало трасфігурувати і через кілька секунд вони прийняли свою людську подобу.
Так-так, це були Рон Візлі та Драко Мелфой.
-- Місто відсвятувало свій п'ятдесятий Геловін, отож нам тут робити нічого, -- сказав Гаррі, підморгнув Герміоні, розтиснув праву жменю і тричі дмухнув на скляний сріблястий півмісяць. З півмісяця заклубочився густий туман і огорнув усіх присутніх. Це був новітній потужний летиключ. Рон і Мелфой навіть пікнути не встигли, як супершвидкі мітли винесли їх у відчинене вікно.
А тим часом в місті настав новий день і мешканці зажили звиклим життям , без чарів -марів та різної чортівні. Хоча ні -- звичним, та не зовсім. Подейкують, що часами то тут, то там, то сям, хтось із безсоньків-сновид умудряється вгледіти летючі гарбузи та цукіні, що шугають нічним небом, коли мешканці міста солодко і мирно сплять.

Написати рецензію

Рекомендувати іншим
Оцінити твір:
(голосувати можуть лише зареєстровані)

не сподобалось
сподобалось
дуже сподобалось



кількість оцінок — 5

Рецензії на цей твір

Стенлі Вайнбаум "The Mad Moon"

На цю рецензію користувачі залишили 8 відгуків
© George, 08-11-2017

[ Без назви ]

© Олена , 06-11-2017

[ Без назви ]

© ВЛАДИСЛАВА, 06-11-2017

[ Без назви ]

На цю рецензію користувачі залишили 1 відгуків
© Avtor, 05-11-2017

[ Без назви ]

На цю рецензію користувачі залишили 1 відгуків
© Яна Устимко, 05-11-2017

Обтесати, підрихтувати

На цю рецензію користувачі залишили 4 відгуків
© Олександр, 05-11-2017

А що, може бути... але це я як один із співавторів

© Валерій Хмельницький, 05-11-2017
 
Головна сторінка | Про нас | Автори | Художні твори [ Проза Поезія Лімерики] | Рецензії | Статті | Правила користування | Написати редактору
Згенеровано за 0.41375708580017 сек.
Усі права застережено.
Всі права на сайт належать ТОВ «Джерела М»
Авторські права на твори та рецензії належать їх авторам.
Дизайн та програмування KP-design
СУМНО
Аніме та манґа українською Захід-Схід ЛітАкцент - світ сучасної літератури Button_NF.gif Часопис української культури

Що почитати

Ірен Роздобудько «Прилетіла ластівочка»
Ми знайомимося з 99-літнім чоловіком – містером Ніколасом Леонтовичем (Ніком Лео) – у домі для людей …
Перехрестя жіночих доль крізь століття
Саме так можна коротко описати події  книги Наталії  Тисовської «Київські канікули». Кмітлива американська …
Що може бути ніжнішим за «Ніжність»?
Шеф Наталі мав звичку щоранку читати у словнику визначення якогось слова. Коли вона увійшла до кабінету, …
100 історій про дівчачу силу
Книжка, яка надихає неймовірно велику кількість дівчат і жінок, дає змогу повірити в себе, своє покликання, …