Спробую зробити певний аналіз ситуації, що склалася зараз на деяких українських (і не тільки українських) літературно-поетичних інтеренет-порталах.
Ситуація ж така. З’являються Літературні Боси (надалі ЛБ), які вважають себе єдиною інстанцією, котра диктує авторам, що писати, що не писати, а що категорично заборонити. Сидять ЛБ на високих віртуальних трибунах, махають прапорцями з надписами «пропустити» чи «заборонити», не помічаючи, що світ навколо них давно вже змінився. Час від часу смикають за ниточки групу своїх маріонеток - «Літературних Гуру», або Пастирів, що їх Боси випустили «в народ».
Пастирі оті, що виросли як гриби-поганки на поетичних порталах, щедро «угноюють» правилами та параграфами свою «грибницю». Ще одна асоціація напрошується – Пастирі та їх Паства. Паства – покірна, сіра та безлика, зате зручна для всіляких маніпуляторів. На тлі такої Пастви - Пастир відчуває себе значущою фігурою. Але, борони Боже, щоб бодай Хтось відбився від гурту, пішов своїм яскравим шляхом, тим самим відібравши у Пастиря частину відданої Пастви. Жах! Цього не можна допустити! Тоді одразу стане помітно, що і ЛБ, і Пастирі насправді давно списалися. Тому вони і тримаються старих канонів, що більше нічого не вміють. Що ж далі? Повалення ідолів? Розвінчання королів? (А королі – подивіться – голі!!!)
Що ж вони роблять, щоб якомога довше триматися на троні? По-перше, тримають в покорі слухняну Паству.
По-друге, впроваджують «своїх» людей в керівництво всілякими Гуртками-Конкурсами-Преміями, щоб пильно моніторити ситуацію.
По-третє, підгодовують Тролів, своє таємне військо. Де треба «зацькувати» самобутнього, оригінального Автора, Троляки – тут як тут. Родяться, плодяться і починають свою чорну справу.
Виглядає це приблизно так. На старанно підстриженій клумбі раптом – то тут, то там витикаються дикі Волошки, чи Ромашки, чи Маки. Хто дозволив? Ці квіти не того сорту, що мають бути на клумбі, отже неправильні. НЄ ПУЩАТЬ! Не слушна ніяка думка про красу, лікарські властивості, право на самовираження, врешті-решт право на життя, бо в кожній травинці – Бог. Ні, не пустити! Знищити!
Звідкілясь з’являються Тролі, оті клопики-довгоносики, що присмоктуються до «инакомыслящих» і настійливо навіюють Самобутнім Авторам думку про НЕПРАВИЛЬНІСТЬ їх творчості. Розділяють «правильних» і «неправильних», одних гладячи за шерстю, інших – проти шерсті. А все для чого? Прилизати усіх до однаковості. Смокчуть, розпинаються від власної «значущості». Відвалюються. Але швидко «здуваються», і їх знову тягне «на подвиги». Бо, не принижуючи когось іншого, не відчувають себе задоволеними власною персоною. Їх починають сторонитися вже і Літературні Боси, і Пастирі, і Паства, а їм байдуже. Вони весь час у пошуках нової жертви. Хиріють, коли такої не знаходять.
А що ж наша Паства? Їм зручніше ходити строєм? Чи не нагадує це вам цензуру, в самих найгірших її проявах? Адже якби свого часу потрапили в пазури сучасних тролів відомі поети-реформатори, світ, можливо, так і не знав би їх поезію…
