

	ПОШУК

АВТОРУ:

AlmaNAH

Жанри

Авантюрна проза

Авторська проза

Альтернативна історія

Гоголівський ФОРУМ

Наша статистика

Авторів:	827
Творів:	12501
Рецензій:	19355

Наша кнопка

Код:

Художні твори Проза Казка

«Маестро, Музика!»(Планета Любов)

© Світлана Кедик, 19-04-2007
«Маестро, Музика!» Ось Тобі Музика. Музика Музики. Вибери зайві слова з цієї пісні. Але знай, що будь-яка буква не змінить звучання. Бо я завжди звучатиму Тобою, а ти – мною. Сьогодні я виберу зайве з моєї Книги – залишу все, як було. Ні, я не викину Тебе... І думай, що і як хочеш... Бо я справді БОЖЕ ВІЛЬНА!!! Тому танцюю... танцюю з чашечкою чорної кави. Вона без цукру… TO ALL THE GIRLS I’VE LOVED BEFORE Я дуже хочу поговорити з вітром. Він так сильно шумить і весело бавиться з нічними вогнями – зірочками. Раніше, я казала, що вітер виє, та зараз кажу, що співає. Він співає те, що кожен з вас хоче чути. Я чую мелодію. А що чуєте ви? Гул. Невже і досі глухі... Сьогодні хочу вам показати маленькі створіння. Вони такі ніжні і милі, такі добрі і щирі, наївні... Їхні маленькі очки дитячим поглядом дивляться один на одного, граються, їм весело. То є ваші діти – мої. Вони прагнуть любові і ласки, розуміння й тепла. Бачите їх? Дивіться добре, бо одного разу не почуєте сміх власної дитини, через те, що глухі. І це буде перша ваша кара. Перша і остання. Вона буде більшою за сам «кінець». За той що згубить вас фізично. Але ви і цього не побачите, бо душі будуть наповнені «кінцем». І коли нарешті, ваш «кінець» скінчиться – почнеться новими муками у новому Аду, що самі собі сформували, от тоді захочете спокою і смиренності. Тоді Ненависть благатиме Любов про пощаду. Любов пробачить і полюбить – покаже дорогу до його дому – у Пекло. Тим пеклом будете ви, бо стали місцем для екскрементів. Вітре! Мій любий, Вітре, скажи Йому... Понеси своїм свіжим подихом, дотик моїх вуст. І нехай Він знає, що я навіки Його... Пташко! Моя люба Пташко, скажи Йому... Понеси на своїх крилах обійми мої. І нехай Він знає, що я навіки Його... Сонечко! Моє любе Сонечко, скажи Йому... Своїм ласкавим променем-зайчиком, зігрій мого Зайчика. І нехай він знає, що я навіки Його... Водичко! Моя люба Водичко. Породи для Нього мною хвилю, нехай я лину до Нього, до свого Моря-Океану... Бо навіки Його. Вітер пошумів листям, усміхнувся – передав Його усмішку, Його чарівну, щиру усмішку... Пташка співала... і торкнулась музикою її серця – принесла Любов. Сонечко ховалось у її волоссю, лоскотало – гріло Ним душу. Водичка підняла її до самого Неба і линула хвилею у Вічність... Якщо ви ще не зрозуміли – вони живуть разом уже цілу вічність. Згадалися приспані Надії, приспані бажання, приспана жага... Жага нестримної Любові. Бо стриманість та відвертість є початком та кінцем. Її Відвертість – Його слово. Його Стриманість – Вона. Мудрість стримана бо відверта... Нема книг. Є єдина книга Життя. На її сторінках вони жили, живуть і житимуть вічно. Вічність тої Книги – Любов. Я голодна, але не хочу їсти. Дуже хочу спати, але не сплю. Більше не спатиму. Бо навіть, мій сон – чекання Нього. Я чекала Його завжди, скільки себе пам’ятаю, а пам’ятаю багато. Усі життя. Не знаю, якими вони були, з ким і як. Але знаю, що протягом них усіх шукала Його. Зараз, чекаю від Нього листа, того, котрого відіслала майбутнім числом у минулому. Тому минулому, що Він називає нашим. Вибач, я не знала тоді, що поруч мене був Ти. Я нічого не знала, доки не відчула щось дивне – виявляється, я вмію відчувати, відчувати Бога у собі. Я так багато хочу Тобі розказати про себе – Ти і так усе знаєш. Я так багато Тобі розказала, але усе одно хочу ще... Може, тому, що не все...Бо Все то є Ти. Вибач, пробач мені за те, що не так... За те, що так довго спала у чужому сні. У тому чужому сні я стала чужою, бо полюбила чужого, того, котрий рідний. Інколи, я малюю Вас разом – не розрізняю. Бо не хочу розрізняти. Просто різниці не існує, не існує нічого крім того, що я бачу. А я бачу багато, я бачу Все. Тому, якщо інколи мені сумно і Ти відчуваєш мій сум, не переживай. То не сум, бо не існує його. Тільки Ти. Я пережила цілу історію. Та виявилося, що вона не моя, не була і не буде. Бо без Тебе. Я пережила цілу історію, вона кишіла бідою і війнами. Хіба, це спогади...? Я не хочу носити в собі таких спогадів і не буду. Бо ношу в собі Віру, аби народити Любов. Моя Віра крутиться в мені цілою планетою і штовхає... так приємно відчувати рух у собі. Це щось неймовірне, таке... Тепер, мені не морозно, не зимно... не тепло, не жарко... Я розумію все і не розумію нічого... Я загубилася, загубилася, Боже, у Твоїй Великій Любові. Нехай це не буде пустиня. Бо блукала у ній, більше не хочу... не хочу більше їсти пилу. Тільки Любити. Не міраж, не оазис... не когось, не щось... Просто Любити. Колись, мені сказали: аби полюбити Бога всім серцем, треба пожертвувати тим, що найбільше ціниш. Тому сьогодні даю Тобі свою жертву – себе. Бо в мені живуть ті, котрих Люблю. Але я не жертвую ними – собою, заради них. Віддаю Тобі цілий світ, який живе в мені. Лише так, той світ може жити вічно. Вічність у мені і то є Ти – я народжу Її... Мої крила ростуть з глибини юнацької самоти. Ти знав. Ти завжди знав, що так буде. Знав, що я Тебе кину і знову прийду... І мовчав... Мовчав, аби я знову й знову вчилася слухати Твоє мовчання. Скоро я стану німою і сліпою, і моє тіло буде прикуте до ліжка... Бо для того, аби бути з Тобою не треба голосу, не треба очей, не треба тіла... Моя улюблена пісня – Ти. Але Ти не трубач і не труба. Ти Музика. Може, хтось знає, як звучить Саксофон...? Моя душа вагітна – наповнена Музикою. Скоро Вона народиться новим звучанням - мовчанням. Музика ллється, плаває хвилею... але більше не хвилює, а чарує. Тому, Ти Чаклун. Добрий Чаклун. Бо я Добра Фея. Яка прийшла врятувати людство від непорозуміння з Богом, чи з собою. Рятую Любов’ю – Тобою. Ти – моя Чарівна Паличка. Тому зараз зодягнеш мене у шати Свої і Ми поїдемо. Понесемось на білому коні Перемоги. Ось вона Мудрість Божого Слова – Кохання – Музика Нашого Єднання. Зараз, чекаю від Тебе листа, того, котрого відіслала майбутнім числом у минулому. Просто, тоді я ще не знала, що пишу до самого Бога. І я отримала його. Отримала, бо інакше би не було усього цього – нічого не було. Отримала і прочитала, багато разів читала і зараз читаю... Ось той лист, який я відіслала Тобі тоді. Але знай( знаєш): Ти завжди мене хотів, бо я завжди тебе спокушала. Ти завжди мене хотів і отримав. Так я завагітніла. Ти завжди мене хотітимеш... бо народжений Мудрістю у Любові. Я тобі не казала? Мабуть, ні. Найбільше мені подобається де ти осяяний світлом. Шкода не видно очей. Зате крізь світло добре видно контур губ. Вони у тебе справді дівочі... А малював ти їх малиною. Ти любиш їсти малину? Це я просто так... Як у мультику, коли песик просто так подарував квіти білочці, чи ведмедику(не пам’ятаю точно). Ти незвичайне створіння... Чи то в мене очі незвичайні, що такі звичайні неречі бачать незвичайними. Я тобі не казала? Ти змінив мене, вірніше повернув... навернув до себе, такої, як колись боялась бути... Ти змінив мене зсередини. Тепер, моя середина не така, вірніше, така, як була дуже давно. Інколи я плачу, сама не знаю, чому... Знаю. Життя, наче, сон. Та я не сплю. Ти чаклун, добрий чаклун... Тільки скажи. Ти зробив це свідомо? Інколи я караюся, за те, що знову така. Та мені подобається бути саме такою і саме з тобою. Інколи, мені важко дихати, я просто задихаюсь, тіло тоді пашить жаром... І таке розслаблене...а середина тоді... Дивне відчуття. А може, я собі його придумала. А може, я насправді сплю і нічого нема, зовсім нічого...? Я придумала тебе. А ти виявився живим, та ще яким живим, просто живучим. От я тепер не розумію – яким життям живу? Котре з них життя, а котре не життя? Де я, чи де мене нема? Я заплуталась. Допоможи мені розплутатись... Я хочу аби ти витер мої сльози, тільки не рукою - поцілунком... В мені хтось живе. Той хтось дуже хоче до тебе. Це не я, це хтось. Чому той хтось вибрав мене, чи я його вибрала? Відповіш мені на питання відповіді яких я знаю. Відповіш аби впевнитись у тому, що це сон і я сплю... а може, навпаки... Відповіш, бо я дуже невпевнена особа у собі. Ти моя впевненість. Я все життя пишу комусь. І все життя від нього чекаю відповідь. Я вмію чекати. Така моя доля. Так само, як твоя шукати, шукати і чекати... Її. Ти її, а я - його. Так ми знайшли один одного... Це правильно? Я би хотіла відіслати його не підписавшись. Аби не було зазначено Імені. Бо це не від мене( я не знаю від якої мене). Тоді, хто я? Де? Чия? Я загрузла по вуха, по самісінькі вуха... Пробач за мою слабкість. Просто пробач. І живи. Будь ласка... Бо інакше я не зможу жити. Не зможу і помру. Помру аби народитися не знову, а навіки... У нас будуть діти – сім’я. Моя сім’я – ти.......... Ні-ні... Ти читай далі... Бо там важливіше. Там – Мовчання. Тримай мене за руку, коли я буду Народжувати...!!!!!І витри з мого чола піт. Мені не буде важко. Бо я знаю... Бо я знаю, що народжу Любов. Вона врятує Світ – збудує новий. Та Любов і є Новим Світом. Тримай мене за руку, тільки не жалій. Мої Пологи не відчують болю... Ти тільки будь, будь зі мною. Навіть, якщо я помру, я народжу, я народжу... Навіть, якщо я помру (а я не помру, бо житиму вічно в Тобі) , Ти візьми на руки Маля і попеленай Своїми Батьківськими Пеленами, тими, що я зготувала. Я ткала їх Надією. Краєчки вишивала Вірою – квіточками Любові. Нашої з Тобою Любові... Музика. Чуєш, як лунає Музика. Її чутно в щебетанні птахів, в шумі вітру, в дзенькоті дощу... Звідусіль лунає Музика, пестить слух, милуючи Собою... Ні-ні... Ти читай... Далі... Бо там важливіше. Там – Мовчання... Усе, що я казала, Не має значення такого, Ніж те, що зараз я зроблю. Заради кожного із вас Я душу свою віддаю. І навмисне промовчала, Як віддавалася Йому. Я мати, я коханка, я дитя. Я смерть й життя. Я все й нічого. Нічого з того, що вже було. Бо те, що було вже пройшло. Воно обрало шлях в нікуди. Так сумно... Жаль мені за вас. Тому стаю я на коліна, І малюю час. Хвилину кожну вашого буття, Аби в себе вмістити, Заради Вашого прощення і життя. Не слава моя і не воля. Неволя моя те, що гріх в собі ви несете. Тому я зачиняю браму. Я залишаю вас, Беру лиш, тільки діточок – Синочків свої і дочок. Ви думаєте легко... Живу я з вашими сльозами На своїх щоках. Бо мама... Та не скаржусь, ні. Витримаю все, що наділено мені. Бо на те Земля вагітна... Стала, Аби народити у Вогні. Не з сумом і печаллю, А в Любові і Теплі. Якщо я завтра буду дихати Вогнем Ви не тікайте, а увійдіть у Нього. Він так зробив зі мною. Та ложе не розпусти то, То є ложе, несамовитої Любові. Усе, що я казала, Не має значення такого, Ніж те, що зараз я зроблю. Я віддаюся Богу – йду. Іду туди, звідки вже сюди Не повернуся, бо моє місце Там. За вас, блаженнії, молюся, І Він повірить моїм сльозам . Обітре, приголубить, Як свою голубку, любу. Я віддаюся. Аби впізнали Шлях – той слід, що я Малюю за собою, Своїми болем і журбою... Бо якось загубилася у сні. Той сон сповив мене Любов’ю. Цілую руці, Рученьки, ручищі. Аби гідніше тліть на Попелищі. Бо я помилувать Вас не змогла. Бо не схотіли ви Вогню Тепла. Тому відкрита Прірва вже, Відкрита бездна Зла. У неї будете стрибати, Замість щоб літати. Не Небо там, не Рай. Там лайка, пекло І прокльон, Бо не тому богу Віддали поклон. А я вагітна і слабка, Слабка фізично, Сильна Духом, Народжую у Ваших муках. О, МИЛИЙ, БОЖЕ! Не покинь мене, Благослови Пологи... І все мине. Як сон пройде. І я розплющу очі. Коли почую плач... Промінням Сонечко Лоскоче. Прийми від мене, Боже, Дар – Доню та Синочка. Огорни Пеленою Із Раю. Я помираю... Бо Жити маю. Уже настав цей час, І через хвилину Крикне щось – згасає!!! А я скажу – ЗВУЧИТЬ. Прошепчу лагідно і мило – Саме Мовчання говорить. Спить, моя Дитина, Спить... А я співаю, Мої маленькі Янголи, Я щастя більшого не маю, Аніж Ви. На те, я Музу народила, Аби нота Музикою стала. На те Любов в собі носила, Аби Бога покохала. Тому життя лишила, Аби ніхто не смів кричать... Вуста на те у Бога, Аби Мовчать. Вуста на те у Бога. Аби могла їх цілувать. Цілую, Боже – дережую... Пам’ятаєш, як мене Учив Ти малювать... Цілую, Боже, цілую... О, ТВОЯ БОЛАГОДАТЬ. ЗАПРОСИ МЕНЕ НА ТАНЕЦЬ, Я МРІЮ ПРО ЦЕ УЖЕ ЦІЛУ ВІЧНІСТЬ. І НЕ ПИТА Й НІЧОГО... ПРОСТО Я ДУЖЕ ЛЮБЛЮ SAX Хіба вона не мала загубити черевичок? Ні, вона мала знайти три горішки... і знайшла. Тому чуєте Мелодію і бачите Танець Кохання. Її сукня прозора і рожева, наче Зоря, легка мов пір’їнка... А темні пасма волосся розсипаються Світлом на тендітних плечах... Вони губляться у Сонячних променях, коли на небі сяють Зірочки, Зірочки Його карих очей, ніжних, пророчих. В обіймах один одного, Вони стають Радугою, не дугою, а Колом. Колом Божественних почуттів. Бо так уміють кохатися тільки Боги – слухати злегка хриплий голос Саксофону... і кружляти в сп’янілому танку щирих усмішок... Але це не кінець Казки, це вже і тільки ПОЧАТОК. Перший розділ – «Ти і Я – Бог і людина» 1 – «Дивіться він голий» 2 – «Віра, Надія. Любов» 3 – «Еден» 4 – «Малюнки» 5 – «(л)Людина» 6 – «Казка» 7 – «Гармонія Любові» 8 - «Світи та Виміри» Другий розділ – «Надприродне» 1 – «Віра у надприродне з релігією казки» 2 – «Там є те, що я хочу – Ти» 3 – «Глобальне потепління» 4 – «Любов» 5 – «Любов. Оргазм» 6 – «Любов. Станьмо Творцями» 7 –«Намисто Любові» Третій розділ – «Світи та Виміри Любові» Перший підрозділ – «Мій власний чужинець» 1 – «Мій власний чужинець» 2 – «Любов – пелени з Раю» 3 – «Ти» 4 – «Вільна» 5 – «Кішка» 6 – «Свічка» 7 – «Мої кохані голубки» 8 – «Потічків мультик» Другий підрозділ - «Мій власний чужинець 2» 1– «Мій власний чужинець 2» 2 – «Очі» 3 – «Ендорфіни» 4 – «Боже вільна» 5 – «Сон» 6 – «Мить-Вічність» 7 – «Ти – Я» Четвертий розділ - "Вагітна" 1 - "Вагітна" 2 - "Покайтеся люди, бо горе вам буде..." 3 - "Маестро, Музика!"
Написати рецензію	Рекомендувати іншим

Згенеровано за 0.00994110107422 сек.

Усі права застережено.
Всі права на сайт належать ТОВ «Джерела М»
Авторські права на твори та рецензії належать їх авторам.
Дизайн та програмування KP-design