На сьогоднішньому прийомі Президент був у піднесеному настрої. Він, декілька кроків ступивши назустріч Директору Лабораторії, замість привітання, майже окриком виголосив:
– Чудова робота, мій генерале! Ти справжній Творець!
Директор на таке запальне привітання немов остовпів у стійці «струнко».
– Радий служити вашій Величності! – надривний голос вдячності вирвався з його легенів. Навіть цивільний одяг Директора не міг приховати його військову виправку. На офіційних зустрічах він завжди дотримувався вимоги суворого протоколу, підкреслюючи цим свою безмежну відданість і свою покірливість Президенту.
– Облиш цей церемоніал. Сьогодні я особисто хочу висловити свою вдячність по результатам впровадження в дію сироватки «Патріот». Чудова робота! Результат потрясаючий!
Зустрічаючись з Директором Лабораторії віч-на-віч Президент всіляко підкреслював свою товариську прихильність. Ось і зараз він люб’язно простягнув руку для сердечного привітання. Від різниці потенціалів цих неординарних особистостей між пальцями простягнутих рук проскочила іскра. Ледь чутний тріск від електричної дуги змусив обох чоловіків здригнутися і знітитися від несподіванки.
– Ти наелектризований немов Лейденська банка, – зауважив Президент, злегка плескаючи Директора по плечу лівою рукою. – Розслабся. Я тебе викликав, щоб засвідчити свою вдячність. Цеж треба було досягти такого рівня пізнання людського єства, щоб лише однією ін’єкцією якоїсь бовтанки зробити з зашкарублого клептократа справжнього патріота!
Чоловіки міцно потисли руки.
– Пане Президенте! Смію вам заперечити: це не аби якась там бовтанка, а справжній алексир для відновлення почуття патріотизму, накштал сироватки «правди». Ми зараз можемо робити з людьми які завгодно маніпуляції, – не без гонору промовив Директор, – звичайно, якщо буде від вас на те вказівка.
Директор багатозначно посміхнувся. Він, перед зустріччю з Президентом, тільки-но ознайомився з доповіддю слідчого відділу Зовнішньої Корекції про чудесне перевтілення міністра промислової політики Стойко.
Чиновників високого рангу, по одному, викликали до Феофаніі під різними приводами на обстеження, де їм таємно вводили сироватку «Патріот», після чого ті, по своїй добрій волі, повертати з офшорних рахунків не задекларовані кошти до національного банку, але масового прозріння ще не відбулося. На ескулапів Лабораторії чекала велика творча робота.
– Давай присядьмо. Я дав розпорядження накрити нам стіл на двох у залі для відпочинку, а зараз ми поговоримо про державні справи.
Вони пройшли в глиб президентської вітальні.
Директор ніби пірнув ледь не з головою у м’яке розкішне шкіряне крісло. Обстановка вітальні налагоджувала на щиру, невимушену розмову двох державних людей.
– Мій генерале, – Президент завжди називав Директора згідно його військового звання по службовій ієрархії Головної Контори, підкреслюючи цим значимість для себе і співрозмовника силової гілки влади, – здається ми, не без вправності твоїх ескулапів, відвернули загрозу дефолту. Відтепер нам по-барабану примхи Міжнародного Валютного Фонду. Кошти, які почали добровільно повертати в країну мої любі друзі, дають надію на уникнення рецесії в промисловості. Твоя Лабораторія творить чудеса гідні Нобелівської премії!
Президент давно увірувавши в творчий геній свого давнішнього товариша не скупився на похвалу:
– Я високо ціную твої досягнення в області генної інженерії і дарую тобі зі своєї конюшні новенький «Bugatti Veyron». Король дрег-рейсингу повинен мати і королівський спорткар. Ось твої іменні ключі. Президент підсунув до рук співрозмовника пурпурну шкатулку з золотавим тисненням емблеми розкішного авто.
Директор здригнувся від несподіваної щедрості Президента, але стримано промовив:
– Дякую, пане Президенте, але боюся, що ви занадто переоцінюєте мої наукові досягнення. В моїй Лабораторії є і свої недоліки про які нам слід негайно поговорити.
Пурпурна шкатулка зваблюючи муляла очі Директора. Автомобілі – це його нездоланна пристрасть, а Президент знав чим догодити своєму генералу. Він, будучи вправним фізіономістом, помітив на обличчі генерала ледь помітну посмішку задоволення.
– Про недоліки поговоримо потім, а зараз поглянь, що там сховано?!
Директор, ледь стримуючи емоції, розкрив шкатулку. Золотий ключ запалення, тепер вже його «Bugatti», сяяв відблиском сонячного проміння. Директор, мов розправлена пружина миттєво підвівся, підніс шкатулку з ключем до своїх губ. Поцілунок був щирою відповіддю на подарунок Президента. Слова вдячності були зайвими.
– Тепер поговоримо про подальші справи.
Президент зробив доволі довгу паузу надаючи співрозмовнику час звільнитися від емоцій вдячності.
– Я уважно слухаю вас, – промовив Директор.
– Мені прийшла очманіла думка, – Президент схвильовано потер долоні рук. – А чи не час нам впровадити в обов’язкову практику робити щеплення сироваткою «Патріот» всіх малят відразу після народження? Ну, як БЦЖ, чи щось інше. Нова популяція людей матиме запобігливе щеплення проти клептократії, адже це головний недолік сучасної цивілізації.
Президент питливе поглянув у скаменіле від подиву обличчя Директора намагаючись відшукати у самого Творця підтримки його революційної думки.
– Цікава ідея, пане Президенте. Я завжди мріяв про створення суспільства заточеного лише на виконання директив Єдиного Центру Управління. Моя генетико-технологічна Лабораторія здатна впровадити вашу думку в загальну практику педіатрії. Ми назавжди звільнимо суспільство від цієї пагубної залежності.
– На іншу відповідь я і не сподівався. А зараз давай поговоримо про недоліки Лабораторії, якщо такі є.
Президент зручніше всівся у кріслі. Неприємності він завжди вислуховував будучи в психологічно розслабленому стані релаксації. Він, як мантри, в цю мить подумки промовляв: «Мені тепло… Я спокійний… і ніщо не порушить мій звичний стиль життя… Всі неприємності нехай згинуть в пеклі, як і мої вороги…» Відчувши прилив упевненості перед всіма примхами долі, Президент, ніби підключившись до невидимого джерела живлення, здригнувся.
– Недоліки? Які можуть бути недоліки у Творця?
– На сервер Лабораторії здійснена могутня хакерська атака угрупуванням «Анонімус».
Ці слова вчулися Президенту як замах на його особу. Він все ще перебував у стадії релаксації, але ганебне почуття страху за своє життя, що виринуло з далеких куточків підсвідомості, виказувало в нього боягуза.
– Мені це чимось загрожує?
– Особисто вам – ні. Але паролі доступу до нашої системи «Аполлон» зламані. Злодії шантажують реальними вбивствами наших «бездоганних людей» шляхом віртуального увімкнення кодованої локації на самознищення…
Директор на мить змовк. Він чекав відповідної реакції.
Президент, оволодівши своїми почуттями, з полегшенням промовив:
– Мій генерале, давай будемо розмовляти людською мовою, без отих твоїх наукових викрутасів.
– Пане Президенте, наша система захисту інформації зламана, хакери вимагають з нас десять тисяч біткойн викупу за припинення їх руйнівної діяльності, а це, по сьогоднішньому курсу, сорок мільйонів доларів. Їх Мережевий хробак під назвою «Майданіум» уже розпочав свою діяльність. Смерть керівника фонду Держмайна – це наслідки його атаки на систему кібербіофізичного Управління Державою. Вразі невиконання їх умов вони погрожують подальшими віртуальними вбивствами подвоювати суму викупу…
– Це що? Наступив апокаліпсис?! Нам знову погрожують черговим, так званим Майданіумом, тепер в образі якогось віртуального хробака?! – обличчя Президента почервоніло від напруги. Він явно не чекав такого болісного удару. – «Майданіум» в середині Системи!!! – це вже виклик існуванню держави! Хіба не можна якось протидіяти цим нахабам?!
– Мої програмісти працюють над зміною кодів доступу. Але ми не знаємо на кого ще з «бездоганних людей» буде здійснена атака.
– Що ти пропонуєш?
– Вашого дозволу на відключення всіх мамлюків, вибачте, «бездоганних людей» від Системи, на час зміни програм захисту і врегулювання фінансових вимагань анонімуса. Нам потрібно виграти якийсь час, щоб зберегти їм життя.
– Маячня!!! Ти запевняв мене, що нова Система Управління Державою із застосуванням кібербіофізичного Ядра змінить всю філософію державотворення, а зараз пропонуєш мені знову перейти на ручне управління під тиском якихось пройдисвітів?
– Нажаль це вимушена дія на певний час. Двійнична система кодування в криптології себе вичерпала. Ми не змогли передбачити хакерство, як загрозу збереження інформації в Інтернеті, а тому потрібен час на впровадження квантових технологій і в криптографії, і в класифікації кодування інформації. Ми стоїмо на зламі епохи кібернетики і прогресу квантової фізики. Пане Президенте, це еволюційний процес пізнання телепортації як фізичного явища, а хакерство – це вже конвульсії відмираючої епохи кібернетики.
– Досить!!! Досить цієї тріскотні науковими термінами! Яка в біса телепортація!? Це все видумки твоїх зарозумілих науковців, щоб видоювати з мене гроші!
Директор стоїчно витримав емоційний викрик, на його обличчі не було й тіні смутку чи невдоволення на бурхливу реакцію Президента. Він тихим голосом, впевненим в силі свого переконання, промовив:
– Пане Президенте, емоції тут зайві. Колись партійне керівництво помилково не визнавало кібернетику як науку і ми відстали від цивілізації на десятиліття, а зараз настав час для впровадження квантової телепортації в наше буденне життя. Квантова фізика відкриває для нас нові можливості в створенні біоквантової Системи Управління, що має прийти на зміну кібербіофізичній. Ось і все. Лабораторія зможе забезпечити наукові розробки за рахунок власних обігових коштів, поставивши на конвеєр масове омолодження людей, але зараз, для захисту проекту «Аполлон», потрібні ваші рішучі дії.
В розмові настала довга пауза. Президент знервовано йорзав у кріслі.
– Впровадження квантової телепортації якось позначиться на реальному сприйнятті дійсності, чи нас всіх поглине віртуальний світ самовизначення?
– Це вже філософія, а я теоретик-практик. Я пропоную кардинально змінити сучасну систему комунікації в державному управлінні з метою запобіганням несанкціонованого втручання в її функції сторонніми особами. Телепортація буде державним засобом комунікації, а Інтернет нехай залишається, як забава, для народу. Вони можуть існувати паралельно не перетинаючись поміж собою.
– Таким чином створені тобою для кібербіофізичного Ядра Управління Державою мамлюки – ці «бездоганні люди», стають витратним державним матеріалом?
Це гостре запитання Президента змусило вже Директора йорзати в кріслі.
– Не зовсім так. Ми спробуємо перезавантажити наших «бездоганних людей» на сприйняття квантової інформації, але для цього потрібен час, якого нам бракує.
– Я не піддамся на шантаж пройдисвітів! Ти запровадив цю Систему, тобі й вирішувати всі проблеми з її функціюванням!.. А втім: на війні – не без убитого, – приречено промовив Президент, все ще сподіваючись на якесь непорозуміння, чи то нову витівку свого улюбленця. Він був схвильований, і зовсім не чекав такої несподіваної звістки від свого ідеолога побудови нової Системи Управління Державою, а тому зараз вагався над прийняттям остаточного рішення, якого так чекав Директор.
– Я згоден на пере завантаження, – нарешті рішуче промовив Президент. – Нехай воно буде твоїм Днем Другого Пришестя!!! Але зараз ти мусиш захистити Систему від Мережевого хробака! Я не пошкодую коштів! Знайди цих негідників! Усіх, чуєш?! Всіх! до єдиного, і посади їх на голку «Патріот», доки вони своїми хробаками не обезголовили мені весь уряд.
Ця фраза надавала нові можливості Директору.
Після викриття Сноуденом загальної системи шпигунського втручання в дипломатичну пошту стало зрозуміло, що подальше використання Мережі, як засобу секретної комунікації на базі цифрового кодування інформації, стало шкідливим і неприйнятним для використання.
– Дякую за довіру. Ми всі маємо змінюватися під об’єктивним натиском науково-технічного прогресу, аби не стати живими мерцями вчорашнього дня. А хакерів ми обов’язково знайдемо. Я вже дав наказ своєму кіберзагону прослідкувати весь ланцюг проходження шкідливої програми по даній темі, аж до її витоку. Думаю, що злочинці незабаром будуть в наших руках і ми з них вичавимо наші кошти. Ми їх перетворимо в бездоганних мамлюків сьогодення.
– Оце й усі недоліки? – Президент нарешті посміхнувся стомленими очима, подаючи ввічливий сигнал на закінчення офіційної аудієнції. – А зараз відсвяткуємо наші досягнення. До біса всі ці проблеми з віртуальними і явними хробаками, інколи потрібно віддати шанування і Бахусу.
Обидва левіафани, задоволені собою, неспішно почимчикували до кімнати відпочинку.
