Українська банерна мережа

Украинская Баннерная Сеть
 
 

Жанри

Гоголівський ФОРУМ




AlmaNAH






Наша статистика

Авторів: 2471
Творів: 44367
Рецензій: 86706

Наша кнопка

Код:



Художні твори Проза Фентезі

Аутофагія 3

© Богдан Горгота, 11-10-2017
"…История большинства имеет свой конец, а вот история меньшинства закончится только вместе со Вселенной…
Слишком много всяких систем было испробовано, а все осталось, в общем, по-прежнему…"    
"Град обреченный" Аркадий и Борис Стругацкие

3
   В аеропорту Андрій найняв таксі до автовокзалу і без зусиль розговорив водія, але почув пустопорожню балаканину про п'яні дебоші сусідів, про підступну тещу, про дружину, якій вічно мало грошей, про дітей, які нічим не цікавляться, крім гаджетів. І жодного слова про катаклізм, який зупинився за дві сотні кілометрів і зірвав з насиджених місць тисячі людей. Жодного натяку. Та на автовокзалі безтурботний балакун, отримавши гроші, мимохідь зауважив:
- В столиці мабуть ду-уже холодно, якщо військовим видають такі теплі шкіряні пальта. – і придавив на газ.
   Андрій тільки зараз оглянувся навколо і зітхнув. Він приїхав на південь, в теплий сонячний безтурботний край. Він приїхав додому.
- Перевірка зв'язку. – нарешті озвався Ігор. – На автовокзалі зайди до диспетчера, він наша людина. Іще… Ти більше нікому не показував цю флешку?
- Ні. Не було нагоди.
- Будь обережним і обачним.

  З вікна диспетчерської автовокзалу Андрій спостерігав за веселим гамірним натовпом, який вантажив свої речі в багажні відділення величезних автобусів. Артем і Денис стояли осторонь і мовчки дивились, як молода пара викидала з багажника їхні величезні рюкзаки і паки з питною водою, цим процесом керував поважний з виду літній чоловік в окулярах із золотою оправою. Місце під дитячу коляску нарешті було звільнено і її було обережно поставлено і надійно закріплено в багажнику. Андрій жестом позвав диспетчера автовокзалу.
- Що це за публіка?
- Науковці. – простодушно знизав плечима диспетчер і назвав містечко на березі моря.
- Хто оплатив маршрут?
- Академія наук.
- А оті двоє, що стоять осторонь?
- Також з академії наук, але вони поїдуть на блок-пост 2320, зараз знайдемо для них якогось бусика.
   Андрій видобув і кишеньки піджака маленький записничок і швидко пробіг очима по одній із сторінок.
- Семеро із цими двома. – заховав записничок.
- Що семеро? – не зрозумів диспетчер.
- Всього семеро чоловік з академії поїхало у відрядження і не на берег моря, а саме на блок-пост 2320. Звідки тоді ця публіка?
- Не знаю, в мене документи на сорок сім чоловік. І всі у відрядженні, і їм заброньовано готель на березі моря.
- І он ті грудні малюки також у відрядженні?
- Всі сорок сім чоловік.
   Якийсь час постояли мовчки.
- Скажи мені, як можна толерантно пояснити науковцям, не пересічним громадянам, а саме інтелектуалам, толерантно пояснити, що вони фактично крадуть гроші із жебрацького академічного бюджета, що вони фактично позбавляють інших своїх колег надії на більшу зарплату і соціальну допомогу?
   Диспетчер уважно глянув на Андрія, затим набрав повні груди повітря і закричав:
- Суки! Що ви творите, падли?
   Від несподіваного крику в диспетчерській запанувала перелякана тиша.
- Дуже толерантно. – посміхнувся Андрій. – Скасуй рейс до моря і знайди пошарпаний скрипучий бусик, який повезе нас на 2320.
- А решта публіки? – весело запитав диспетчер.
- А решта публіки оплачує поїздку і готель зі свого гаманця. Маршрутні документи перероби. Я підпишу.

- Владислав Венедиктович. – подав руку поважний з виду літній чоловік в окулярах із золотою оправою і після дружнього рукостискання сів біля Андрія. – Я повинен був сьогодні летіти в Женеву на дуже важливу конференцію. Ми готуємо до випробовування новий, більш потужний колайдер і на цій конференції потрібно зламати останні стереотипи профанів, які до сих пір стовбичать на шляху прогресу. Конференція відкриє шлях новим дослідженням, а колайдер відкриє нову сторінку в науці. Я знаю – це буде визначний крок людства у майбутнє. Але, я отримав наказ очолити дослідження якогось цікавого для державних діячів феномену і я, як законослухняний громадянин, виконую цей наказ. Ви будете членом нашої групи чи спостерігачем?
- Ти знаєш, хто біля тебе? – ожив Ігор благоговійним голосом. – Це ж мій колишній бос. Світило в нашій науці. Академік!
- Я не науковець. – коротко відповів обом Андрій.    
- Нічого. Зайві руки не зашкодять роботі. – Владислав Венедиктович виразно позіхнув.
- Йому дали знати, що поряд з ними буде спостерігач із «органів», а про присутність військової контррозвідки ніхто не здогадується, тому він буде намагатися загнати тебе в «стійло». – швидко проговорив Ігор.
- Дивлячись що саме розуміється під роботою. – сухо відрізав Андрій.
- Під роботою розуміється все, що дає результат.  
   Андрій не відповів і втупився у вікно, за яким розгортався знайомий з дитинства краєвид. Очі лоскотали останні промені сонця, яке занурювалось за обрій.

   Обрій на сході запалав під першими променями сонця, коли бусик нарешті приплентався до мети. Зупинились біля невеликого вагончика. Щойно скрипнули гальма, як двері вагончика відчинились і вийшов здоровенний прапорщик з багряним обличчям. Стягуючи ґудзиками сорочку на величезному животі, прапорщик сонно кліпав очима і позіхав. Побачивши Дениса, який першим вийшов із авто, смачно потягнувся, зробив руками кілька різких рухів, аби розігнати дрімоту.
- І чого б я ото мотався туди-сюди! – обличчя прапорщика розпливлося у добродушній посмішці.
- Привіт, старий воїне! Знову ти на вахті? –Денис швидким пружним кроком, немов і не було позаду виснажливої безсонної ночі, підійшов до прапорщика і потиснув простягнуту руку.
- Не знову, братан, а весь час. Забули про мене, брате, а мені й байдуже. Тєлік потихеньку торохтить, радіо розважає, комп із цяцьками всякими. Тиша й благодать навкруг! І мухи не надокучають. Добрі жіночі душі регулярно навідують одинокого холостяка. І не просто ходять в гості, а ходять не з порожніми руками! Чого ще такій сумирній, як я, людині треба? Ти мені, зовсім випадково, нічого пожувати чогось такого цікавенького не прихопив?.. Опа-а...  – і нахилився до Дениса – А це шо за піжон у чорному манто?
- «Феесбешник». Будь обережним зі своїми жартами, бо в них своєрідне відчуття гумору. – тихо проговорив Денис.
- Оп-па! І що їх занесло в наш неспокійний край?
- Буде за наглядача для «яйцеголових».
- Та ти цілу гоп-компанію сьогодні привіз! Харчів на них є?
- А де решта людей?
- Та вчора у Григоровича був день народження, то… вони в сусідньому селі.
- Капець. Всіх терміново викликай сюди.

   Науковці, розбиті нічним переїздом у брудному, чадному і буркітливому бусику, зі скрипом виходили в прохолодний ранок.
- Ну, і як ви собі уявляєте нашу присутність серед оцих незрозумілих насаджень? – сердився Владислав Венедиктович, киваючи головою на захаращені сміттям і колючими чагарями абрикосові посадки, які тягнулися понад трасою до самого містечка. – А спати будемо по черзі в цій будові?
- У вагончику двоярусні ліжка, але місця там дійсно всім не вистачить. Але є ще й військова палатка і новенькі спальні мішки. – добродушно виправдовувався Артем, немов це саме він був винен в необлаштованому побуті науковців.
- Во-во, військова палатка і спальні мішки – це саме те, що потрібно для нормальної роботи.
- То я з хлопцями зараз скоренько розгорну палатку?
- Валяйте, молодий чоловіче, розгортайте.
   Андрій з насолодою вдихнув на повні груди прохолодного рідного повітря і витягнув цигарку.

Написати рецензію

Рекомендувати іншим
Оцінити твір:
(голосувати можуть лише зареєстровані)

не сподобалось
сподобалось
дуже сподобалось



кількість оцінок — 2

Рецензії на цей твір

[ Без назви ]

На цю рецензію користувачі залишили 1 відгуків
© Катерина Омельченко, 13-10-2017

[ Без назви ]

На цю рецензію користувачі залишили 1 відгуків
© Анатолій Азін, 13-10-2017
 
Головна сторінка | Про нас | Автори | Художні твори [ Проза Поезія Лімерики] | Рецензії | Статті | Правила користування | Написати редактору
Згенеровано за 0.50796294212341 сек.
Усі права застережено.
Всі права на сайт належать ТОВ «Джерела М»
Авторські права на твори та рецензії належать їх авторам.
Дизайн та програмування KP-design
СУМНО
Аніме та манґа українською Захід-Схід ЛітАкцент - світ сучасної літератури Button_NF.gif Часопис української культури

Що почитати

«Звичайні незвичайні священики»: віра, що нас єднає
Лагідна зима. Не та, що вдовицею виє в щілинах і кидає кусні мокрого снігу в шибки. А тиха, світла і м’яка, …
Джон Ґрішем «Фірма»: інтелект одного проти могутності сотень
У молодому віці кожному хочеться усього й відразу. З роками людина розуміє, що так не буває, але до цього …
Що це за дитячі книги з різними витребеньками?
На українському книжковому ринку досить багато якісної спеціалізованої літератури для дітей. Хочемо …
Вікторія Авеярд «Багряна королева»: зрадити може будь-хто [рецензія]
У жанрі фентезі регулярно з’являються новинки, варті уваги. Одна з них — серія «Багряна королева». Дебют …