У кожного свій талант, даний йому для того, щоб світ став кращім. Хтось пише вірші, хтось прозу, хтось гарно малює, хтось співає, Дев'ятко он хрестиком вишиває. А він вмів ворушити вухами.
Принаймні, ніяких інших непересічних здібностей у нього помічено не було.
Проте, вухами він ворушив майстерно! Так, що вся школа раз на день на великій перерві збігалася до холу дивитись на його вухо-концерти. А що йому? Почесав вухом скроню - ось тобі й гроші на лимонад.
Шалена популярність його вух швидко поширилася районом. І невдовзі хлопчаки та дівчата з усіх навколишніх сіл збігалися подивитись на те, що він витворяє своїми вухами.
Бувало, старші хлопці, щоб похизуватися перед дівчатами, приводили його із собою. П'ять хвилин ганьби - гривня в кишені.
За незвичний талант друзі прозвали його Дамбо.
Хлопець ріс і, разом із ним, росли його талановиті вуха.
Коли прийшов час обирати, куди подітися після закінчення школи, хлопець, авжеж, обрав авіаційний інститут. Дуже йому хотілося навчитися літати. Ні, не за допомогою вух, у цьому плані він не мав жодних хибних ілюзій. Небо заворожувало його. А літаки - найулюбленіша іграшка з тих часів, що він ще себе й не пам'ятав.
Але, не зважаючи на те, що поступив він без проблем, і навчався на відмінно, думки про те "нащо я народився на цей світ", "чи стане світ кращім завдяки мені", "що врешті решт коїться з моїми вухами" не полишали його.
Якось на третьому курсі сталося жахливе.
Полюбилася йому дівчина. Зустрічі під пам'ятником Шевченку, неосяжні букети квітів, перші поцілунки. Все, як у людей. Але якось, здається, на третьому тижні знайомства, він ненароком похизувався перед Нею своїми ворухливими вухами. Дівчина розплакалася й утекла від нього, нічого не пояснивши. Більше він її не бачив, не чув. Певне, це в неї щось особисте.
Але після цієї сумної історії він вирішив забути про свій талан і ніколи в житті вже більше не ворушити вухами. Нізащо!
Людина, яка свідомо відмовляється від свого таланту, насправді, відмовляється від Бога. І Бог має право відмовитися від цієї людини.
Але такого не сталося. Бог мав свої плани на цього хлопця.
Хлопець ріс. Став здоровим дядьком з серйозною посадою. Беж жодних устремлінь, окрім планів стати міністром. Без жодних мрій, окрім бажання виспатися. І ніхто, навіть, він сам, вже не пам'ятали, яке дивовижне вміння приховано в його вухах.
Йшли роки. Здавалося, ще трохи, і він таки стане міністром.
А поки що він вирішує злітати у відпустку куди-небудь далеко, в Африку - випалювати якого-небудь носорога.
Але ні! Авіакатастрофа поставила хрест на його кар'єрі та його житті. Хоча й врятувала життя носорога.
Його знайшли не повністю. Ті шматки обгорілого м'яса, які за різними ознаками були ідентифіковані його ім'ям, не складали й половини колишньої маси цієї людини.
Разом із іншими частинами його тіла, що не були знайдені рятівниками, були й вуха, яких він так цурався при житті.
А знайшов їх, зсохлими від африканської спеки, через два місяці після катастрофи воїн племені банту - Уаху (наголос на другу літеру у).
Впізнавши в колишніх вухах пересічного українця рідкісні африканські гриби, Уаху приніс їх до себе в село, розтовк й зварив із них чудодійний напій, який воїни його племені випили перед полюванням, і вбили нарешті лева, що вже з'їв дванадцятьох негрів з навколишніх племен.
Ось так інколи людина й не підозрює, де саме знайде своє застосування даний їй Богом талант.
