Українська банерна мережа

Украинская Баннерная Сеть
 
 

Жанри

Гоголівський ФОРУМ




AlmaNAH






Наша статистика

Авторів: 2471
Творів: 44367
Рецензій: 86706

Наша кнопка

Код:



Художні твори Проза Фентезі

Аутофагія 2

© Богдан Горгота, 05-10-2017
"…История большинства имеет свой конец, а вот история меньшинства закончится только вместе со Вселенной…
Слишком много всяких систем было испробовано, а все осталось, в общем, по-прежнему…"    
"Град обреченный" Аркадий и Борис Стругацкие


2
- …Кожен із вас буде працювати з перевіреним напарником із нашого аналітичного центру. Для кожної пари відводиться ізольований від поміх і зовнішнього втручання кабінет, оснащений найновішою апаратурою і захищеним радіо та відеозв'язком, за допомогою якого контролюватиметься кожен ваш крок і за допомогою якого ви будете приймати поради від напарника. Ви ж зі своєї сторони маєте право виходити на зв'язок тільки в критичних ситуаціях і виклик повинен бути максимально коротким та максимально зрозумілим для напарника. Тобто, з вашої сторони – повна тиша в ефірі, ви повинні все чути, все бачити і мовчати. І запам'ятовувати. При всій технічній оснащеності місії, основна надія – ваша пам'ять і вміння максимально точно викласти побачене і почуте на паперовому носії інформації із замальовками та схемами. Питання по цьому пункту є?.. Нема. Отже, товариші офіцери, ще раз про основне: ви направляєтесь для контролю за роботою науковців, але не втручаєтесь у їхню роботу. Все. Ви вільні.

- Ти хоч зрозумів суть нашого завдання?
- В загальних рисах. – ухильно відповів Андрій.
   Вони неспішно крокували довжелезним коридором. Андрій з підкреслено військовою виправкою в підігнаному по гнучкій поставі темно-синьому костюмі, білосніжній сорочці та яскравій голубій краватці. І зовні непоказний вайлуватий Антон в потертих джинсах і клітчастій сорочці, яка безсоромно висовувалася з-під широкого шкіряного пояса і стирчала навсебіч. Двоє різних офіцерів контррозвідки з однаковими чорними шкіряними теками в руках.
- А мене напружує безалаберність яйцеголових, мене дратує безнаказаність цих ледарів у мантіях. Сидять у своїх теплих кабінетах у зручних кріслах, малюють якісь формули, потім переносять свої зади у телестудії і втирають вигадані ними недолугі формули, які до сих пір нікому і нічого не пояснили, в роззявлені роти п'яного електората і отетерілим чиновникам, які з переляку не знають, куди заховати «нажите непосильним трудом». – роздратовано бубонів Антон. – Одним словом, яйцеголові влаштували бедлам у своїй зоні відповідальності, а нас тепер кидають розгрібати їхнє лайно.
- Ну, не розгрібати, а своєю присутністю допомогти розібратися.
- Та да, –Антон вмить змінив роздратований вид на добродушний і розплився у щирій посмішці – чим я, офіцер контррозвідки, зможу допомогти фізикам-академікам? Окуляри протерти?
- Точно, – стримано посміхнувся Андрій – будемо протирати окуляри. – зупинився, перекинув теку з паперами у ліву руку і взявся за ручку броньованих дверей. – Ну все, дружище, щасти тобі.
- Удачі нам! – Антон махнув рукою у відповідь і покрокував далі.

   Андрій прискіпливо розглядав довге шкіряне пальто.
- Поли якісь незугарні, розхристані.
- Візьми курточку, вона так само оснащена, як і пальто.
- Під курточку треба одягати джинси, а я не звик до них.
- Тобі однаково доведеться одягати джинси, бо наші туфлі на високих підборах виділятимуться на фоні твого костюмчика. Такий собі піжон у ковбойських штиблетах.
- Оці чудовиська обов'язково взувати? Ви щось надзвичайно цінне запхнули у ці вульгарні каблуки?
- Та ні, – засміявся Ігор – нічого цінного, крім їхньої ціни, там нема. Ці штиблети принесли разом з іншим лахміттям, а для чого – не знаю. Наша розробка – це капелюхи, курточки і пальта, там все, що треба для місії. А решта, мабуть, із сусіднього театра.
- Тоді я буду у своєму костюмі і візьму ось це пальто. Грубувате трохи, але краще, ніж підстрелена курточка.
- І вибери собі капелюх. З капелюхом не варто розлучатися і постарайся не знімати його взагалі. Там самий надійний зв'язок зі мною. Я особисто все перевірив.
   Антон одягнув пальто і капелюх з вузькими полами, оглянув себе у дзеркалі.
- А чому ти вибрав бюргерський, а не класичний?
- Знаєш, подумав, що має бути якийсь ґандж, аби відволікати на нього увагу.
- Тоже правильно. – Ігор витягнув одну із численних шухлядок біля шафи з одягом. – Клади сюди свою теку, телефон, каблучку, документи, одним словом, пакуй сюди всі свої особисті речі із кишень.
   Андрій, не поспішаючи, скинув пальто і капелюх, підійшов до письмового столу і взяв із теки дві фотографії.
- Ти в якому році закінчив МГУ?
- Артем Шкурдяк. – Ігор ткнув вузлуватим пальцем у фото хлопця, схожого на панду. – А цього джигуна не знаю.
   Андрій поклав фотографію з молодим хлопцем у військовій формі назад у теку.
- З Артемом вчився в одній групі до четвертого курсу, а перед самим захистом бакалаврського диплома його відчислили з універу за неуспішність і він зник з мого поля зору. Нічого не знаю про його подальшу долю.
- Вся суха статистика про цих хлопчиків, з якими мені доведеться попрацювати, є ось тут. – Андрій постукав пальцем по теці. – Мене цікавлять подробиці, тому я й згадав, що ваші шляхи могли десь перетнутися і ти міг запам'ятати щось таке, чого, зазвичай, не заносять у досьє.
- В нас ще досить часу, аби випити кави. Сідай. – Ігор увімкнув кавовий апарат і він загудів, перемелюючи запашні зерна. – Артем був слабенькою сірою мишкою у групі і трієчка в заліковій книжці була вершиною його мрій. Я навіть не уявляю, яким чином він пропхнувся до фізфаку.
- Але ж чимось ця сіра мишка таки запам'яталася? – Андрій взяв чашечку з кавою і  з насолодою вдихнув її аромат.
- В цієї сірої мишки жили якісь далекі родичі в Києві і він після третього курсу гостював у них ціле літо, і привіз звідти якийсь журнальчик. А в тому журнальчику якийсь київський аспірант накропав статейки про квантову механіку і про те, що через кілька десятків років людство буде подорожувати по всесвіту, як трамваєм по місту. – Ігор сьорбнув кави, очікуючи на реакцію Андрія, але той мовчав. – Одним словом, начиталась сіра мишка всякої баліберди і в неї мізки пішли набекрень, і вирішала мишка висунути власну теорію про сутність квантової механіки замість дипломної роботи. На дружні поради Артем не звертав уваги і вперто йшов до розриву з універом.
- Одну хвилинку. – Андрій поставив свою чашечку на стіл і видобув цигарки. – Ти можеш коротко і доступно подати теорію сірої мишки?
- Коротко і доступно. – Ігор підсунув стосик паперу і взяв ручку. – Давай спробуємо так: про елементарні частки, типу електронів і протонів, ти чув?
- Так.
- А те що ці само елементарні частки мають ще й хвильові властивості і їх тому називають квантами, ти знаєш?
- Так.
- Добренько. Так ось, на сьогодні є квантова фізика, яка створила Стандартну модель ядерного світу, ну там кварки, мезони, бозони і таке інше. І є квантова механіка, яка пов'язує невизначеність в елементарному світі із квантовою фізикою. Зрозуміло?
- Ні.
- От і добре. Цього ніхто не розуміє, хоч і навчилися це з успіхом використовувати для розвитку електроніки.  
- Зажди, ніхто не розуміє, але користується?
- Брате, ми не розуміємо природи електричного струму, але з успіхом користуємось ним. Поїхали далі? Так ось, сіра мишка несподівано запропонувала забути про квантову фізику і далі вивчати виключно квантову механіку для мікросвіту і класичну фізику для макросвіту, і ніколи більше не пов'язувати їх. І запропонував одну схему, яку я чомусь запам'ятав. Ось синусоїда в системі декартових координат, в геометричній інтерпретації вона представляє собою хвильову природу кванта. – Ігор швидко накреслив схему. – І ось ця само синусоїда згортається в коло. Ось так. Тут зрозуміла ситуація?
- Так, пам'ятаю з уроків тригонометрії.
- Добренько… Можливо Артем і вдало пояснював цим графіком природу кванта, але… – Ігор на мить замислився. – Але він пішов далі і запропонував ідею, що в реальному світі квант  існує тільки у вигляді електронної хмарки, яка водночас є і атомом, а решта начинки атома, типу протони та нейтрони – це той же квант, але згорнутий в інших системах координат, щось на кшталт геометричної інтерпретації комплексних чисел. Тут я точно не пам'ятаю суті його ахінеї. І ось з цією маячнею Артем поперся на захист, скориставшись тим, що його науковий керівник захворів і в гарячці не розібрався з проблемою. На захисті Артем осатаніло доводив свою точку зору і отримав результат – його відчислили за неуспішність, чи щось на кшталт того. Одним словом, офіційне формулювання закривало перед ним двері у всі вузи. – Ігор взяв фотографію Артема, зітхнув і поклав її назад на теку. – Одне мені не зрозуміло, яким макаром він пропхався в інститут академії наук? Що він там їм наобіцяв?
- Ну, а де тут крамола? – Андрій допив каву, поставив чашку на стіл і смачно затягнувся цигаркою. Він навіть не приховував свого зневажливого ставлення до інтриг науковців, які останнім часом, з приходом катаклізму, переросли вже в брутальні ігрища, і в які нарешті було втягнуто і військових.
- Брате, крамола в тому, що у квантову фізику вкладено гігантські бабки і вкладену суму не можна навіть співставити ні з торгівлею зброєю, наркотою та алкоголем разом узятими. Далі продовжувати?
- Ні… І ніхто, і ніколи не доведе протилежне. – Андрій погасив цигарку в попільничці, остаточно утвердившись у своїх поглядах на науковців. – Це пов'язано якимось чином з катаклізмом?
- Брате, ніякого катаклізму не існує. Є цілком природне явище, щось на кшталт торнадо чи урагану, природу яких ми також до кінця не прояснили для себе.
- Господи, а що ж ви прояснили для себе за останні сто років? Чим ви займалися всі ці роки?
- Перестань. Не фіглярствуй, це не пасує тобі. – Ігор образився і відвернувся, складаючи розкидані на столі папери в акуратний стосик.
- Ось що, давай переглянемо один невеликий відеоматеріал на твоєму надпотужному апараті. І потім ти поясниш мені природу цього природного – Андрій, не звертаючи уваги на образу напарника, зробив паузу і видобув флешку з потаємної кишеньки піджака. – …катаклізму.
- Давай.
   Ігор ображено, не дивлячись на Андрія, взяв з його рук флешку і вставив її у гніздо комп'ютера. Якусь мить великі розпливчаті плями на моніторі формували невиразні силуети і враз все проясніло, екран оживив чітку картину: тихий сонячний день; міст через швидкоплинну ріку, по якому поволі рухаються автомобілі в обох напрямках, ідуть заклопотані пішоходи; на протилежному березі військові у «пікселях» перевіряють документи; поряд з відеокамерою почувся переляканий голос, який зовсім не пасував до картинки: «Господи! Вже всі поїхали, а ми стовбичимо тут посеред дороги!», «Андрію! Поїхали! Діти у смерть перелякалися!»; і спалах, який потужно увірвався в кабінет. Ігор перелякано відсахнувся і ледь не впав із крісла. Андрій тільки ледь примружив очі.
- Це вимагає пояснень. – проговорив, заспокоївшись, Ігор.
- Сама картинка, до спалаху, вимагає пояснень? – Андрій поклав фотографію Артема в теку.
- Ні, там питань нема. А от сам спалах, такий об'ємний і вражаючий, і щось в ньому не так…
- Природу спалаху спробуй пояснити сам, а от картинка… Бачиш, я був свідком народження катаклізму. Я особисто фіксував весь процес, від затвердіння туману до спалаху. Особисто. Але, замість катаклізму відеокамера зафіксувала ось таку картинку, якої в природі на той момент часу просто не існувало.
- Правда? Ти можеш більш детально розповісти? Ще є час.  

Написати рецензію

Рекомендувати іншим
Оцінити твір:
(голосувати можуть лише зареєстровані)

не сподобалось
сподобалось
дуже сподобалось



кількість оцінок — 2

Рецензії на цей твір

[ Без назви ]

На цю рецензію користувачі залишили 1 відгуків
© Катерина Омельченко, 06-10-2017

як фізик фізикові

© did Ban, 05-10-2017
 
Головна сторінка | Про нас | Автори | Художні твори [ Проза Поезія Лімерики] | Рецензії | Статті | Правила користування | Написати редактору
Згенеровано за 0.4915759563446 сек.
Усі права застережено.
Всі права на сайт належать ТОВ «Джерела М»
Авторські права на твори та рецензії належать їх авторам.
Дизайн та програмування KP-design
СУМНО
Аніме та манґа українською Захід-Схід ЛітАкцент - світ сучасної літератури Button_NF.gif Часопис української культури

Що почитати

«Звичайні незвичайні священики»: віра, що нас єднає
Лагідна зима. Не та, що вдовицею виє в щілинах і кидає кусні мокрого снігу в шибки. А тиха, світла і м’яка, …
Джон Ґрішем «Фірма»: інтелект одного проти могутності сотень
У молодому віці кожному хочеться усього й відразу. З роками людина розуміє, що так не буває, але до цього …
Що це за дитячі книги з різними витребеньками?
На українському книжковому ринку досить багато якісної спеціалізованої літератури для дітей. Хочемо …
Вікторія Авеярд «Багряна королева»: зрадити може будь-хто [рецензія]
У жанрі фентезі регулярно з’являються новинки, варті уваги. Одна з них — серія «Багряна королева». Дебют …