Українська банерна мережа

Украинская Баннерная Сеть
 
 

Жанри

Гоголівський ФОРУМ




AlmaNAH






Наша статистика

Авторів: 2471
Творів: 44356
Рецензій: 86665

Наша кнопка

Код:



Художні твори Проза Фентезі

Аутофагія

© Богдан Горгота, 04-10-2017
"…История большинства имеет свой конец, а вот история меньшинства закончится только вместе со Вселенной…
Слишком много всяких систем было испробовано, а все осталось, в общем, по-прежнему…"    
"Град обреченный" Аркадий и Борис Стругацкие


Світанковий морок прийшов на зміну важкій похмурій ночі. І все навколо зітхнуло, заворушилося, ожило після сну. І тільки низину, на схід від висоти, вкривали густі пасма туману, який тягнувся ген-ген, аж до виднокраю.
- Чого вони мовчать?
- Та нехай мовчать. Тобі від того  засвербіло десь?
- Нє, тут щось не так. Там зараз бойовики з «Оплота», а вони не вміють мовчати.
- А може в них ротація? Може перепилися вчора і сьогодні з бодуна голови не можуть підняти? Може «бека» не підвезли і пуляти вже нічим? Мало чого може бути. Плюнь через ліве плече і розслабся, і насолоджуйся тишею. Благо, що погода така чудова і зовсім на осінь не схожа.
- Нє, тут щось не так. Вуйко, де ти там? Спиш?
- З тобою якраз поспиш.
- Чого сєпари мовчать? Що тобі твоя знаменита чуйка підказує?
- Мовчать, бо їх там нема. Опорник напроти нас геть порожній. Нікого там нема, жодної душі.
- Як нема?!
- Нема, бо я перед собою нікого не чую.
- І ти оце так байдуже говориш?
- Та я затанцював би, але спати хочу.

1
   Вируючі темно-сірі клуби туману, що останні дні важкими хвилями поволі сунули із заходу, поглинаючи все довкола себе, зупинилися на березі ріки. І враз завмерли. Немов затверділи у цілковитій тиші. Вітер тривожно бився об цю зловісну стіну, що здіймалася ввись, в бездонну глибину неба і зникала в ній. Вода в річці зупинила свій плин і застигла, зробилася мов холодець. Бетонний міст, що з'єднував два берега, зник умить, немов розчинився в повітрі, залишився тільки один голий бик на березі ріки. Асфальт, прокладений по мосту, немов лезом обрізало якраз перед колоною солдат у камуфляжах. Солдати розсипалися по дорозі і приготували зброю, тривожно оглядаючись навсебіч.
- А нехай тобі… – грубо вилаявся Вадим, від несподіванки він ступив кілька кроків назад але повернувся, присів, уважно придивився до різаного краю асфальтового покриття, з якого здіймався сизий димок, і обережно помацав його рукою. – Зрізаний край гострий, мов лезо бритви, і холодний, як лід. А нехай тобі! – відсмикнув обпечену холодом руку.
- До цього йшло. – присів поряд з командиром Артем, тривожно оглядаючись навколо. – Пам'ятаєш, як нас атакували під Полтавою? Спочатку з'явився такий же туман, він одразу був схожий на синтетичний, неприродний, а з нього вивалювались «іллюшини». І давай нас свинцем поливати і бомбити. Скільки наших тоді поклали? Я тоді перевернувся на спину аби хоч по одному собаці пальнути, аж побачив наші ж червоні зірки на бортах і крилах. Я аж отетерів…
- Заткнись. – глухо проговорив Вадим. – Тих «іллюшиних» ніхто, крім тебе, не бачив. А ось це – кивнув головою на самотній бик від мосту – бачать усі.
- Та я заткнусь. Але все почалося з цього туману, ти ж сам знаєш. З цього туману вилітала всяка нечисть і довбала нас, і знову зникала в цьому тумані. Я ще тоді говорив, що це все добром не закінчиться. Треба вертатись назад, поки не пізно.
- Ще раз окремо для тебе: під Полтавою нас довбали укри; твоїх «іллюшиних» та іншої нечисті ніхто, крім тебе, не бачив і твій синтетичний неприродний туман був звичайнісіньким осіннім туманом, мокрим і їдким, бо така пора року. Втямив?
- Та зрозумів, але…
- Ніяких «але». – крізь зуби процідив Вадим.
- Суки… Суки! Тварі! – істерично закричав Денис, отямившись від несподіванки, і почав стріляти довгими чергами у застиглі клуби туману.
- Не дурій! Припини! – Артем впав на асфальт, над його головою лютував автомат Дениса. – Зупиніть цього придурка!  
- Там же наші! Там мій брат! – кричав, вириваючись із міцних рук, Денис. – Це ти, ти, сука, відправив їх туди, на погибель! – намагався штовхнути ногою командира, голос його зривався від люті. – Вже всім було ясно, що то за хрень! Вже всі знали, що в тій хрені нічого доброго не буде! Всі відмовилися іти туди, а ти один захотів попертися у це пекло і посилав хлопців на вірну погибель. І нас ти гнав на погибель! Вислужитися, сука, хочеш?
   Міцний удар в щелепу зупинив потік слів. Вадим потер кулак, сплюнув презирливо і обвів поглядом спантеличених солдат, які вже стояли навколо з понурими поглядами.
- Хто ще так думає?.. Ніхто? Добре. Ми не повинні так думати, бо ми солдати. Ми не повинні думати взагалі, бо воїни не думають, а виконують накази. Ми повинні виконувати накази! Ми повинні зупинити цю хрень на порозі Великої Росії! Хто знає, як це зробити? – за його спиною глухо забурмотіло, солдати згуртувалися ще тісніше і намагались не зводити поглядів з командира. – Ніхто! Ніхто не знає, як це зробити. А коли ми не знаємо, як це зробити, тоді ми мовчки виконуємо накази. А якщо в когось протікають штани, то той може сушити їх в іншому місці. Тут ніхто нікого не тримає. Зрозуміло?.. Добре. Зараз ми повертаємось на базу. А в цього істеричного придурка заберіть зброю і хай прохолоне тут, біля цієї хрені...  Шикуйсь! Кроком руш!
   Колона рушила назад до міста. Тільки похнюплений і обеззброєний Денис залишився на узбіччі.

   Зловісна темно-сіра маса мовчки нависла над містом, над покинутими напризволяще будівлями, поміж яких ще безладно метушилися поодинокі крапки переляканих людей.  
   Прихожани виходили з церкви, перелякано оглядаючись навсебіч, і гуртувалися на центральній площі міста. Автомобілі з людьми та домашнім скарбом зупинялися перед ними, немов перед похоронною процесією, глушили двигуни і терпеливо ждали. Останнім вийшов священик з великим дерев'яним хрестом в руках. Палаючими очима оглянувся навколо, струсонув хрестом і загримів:
- Брати і сестри! Розпочався Суд Божий! Там, на тому боці ріки розкольники, що поділили братній народ і святу православну церкву, єретики, що продали свої душі унії та американцям, і впали в гріх братовбивства, вже отримали заслужену кару! – священик вказав рукою на мовчазну стіну сірого туману, що здіймалася по всьому виднокраю, скільки сягало око.  – Гнів Божий не знає меж, нема для нього ніяких перешкод і тільки покаяння, що очищає Душу від скверни плотської, від гріхів тяжких, може пом'якшити Його. Тож станемо всі разом, народе православний, і підемо назустріч долі, якої не може уникнути жоден смертний. Жоден! Бо так написано на Божих скрижалях! Підемо з молитвами і покаянням в серцях наших, понесемо своє смирення! І нехай здійсниться праведний Суд Його!
   Священик тричі перехрестився, підніс над головою потемнілий від часу і гріхів хрест, і пішов крізь натовп. Тривожна і велична мелодія церковних дзвонів злетіла над містом.

    Глухе бурмотіння прокотилося в сплетінні сірих клубів. Вітер враз затих, немов завис і плавно опустився на принишклу землю. Все навколо застигло в глухій тиші.
- Які кадри! Які кадри! – захоплено бубонів Андрій, працюючи відеокамерою.
- Господи! Вже всі поїхали, а ми стовбичимо тут посеред дороги!
   Нараз сіру стіну туману розітнуло на клапті мереживо сліпучих блискавок і принишкле місто, і все навкруг потонуло в безмовному світлі, яке не давало тіні.
- Андрію! Поїхали! Діти у смерть перелякалися!
   Відеокамера Андрія вихопила одиноку постать священника, який ішов до річки з високо піднятим хрестом. До священника приєдналася понура постать в камуфляжі.
   Світло стало таким яскравим, що аж замерехтіло в очах.  
- Все, тепер поїхали! – Андрій кинув камеру на коліна дружині і стрибнув за кермо автомобіля.

- Ось останні фото і відеоматеріали з космосу. На них ви не знайдете ніяких слідів цього катаклізму. Жодних. Міста, села, вулиці, будинки – жодних змін! І люди поводять себе так, немов нічого не відбулося! – генерал ткнув пальцем на планшет. – А ось тут останні відеоматеріали і фото, відзняті перед самим конфліктом. Там ви не знайдете жодної різниці з останніми даними! Жодної! Таке враження, що там нічого не відбулося, що там все продовжується у звичному розміреному ритмі, що відрізок часу, зайнятий введенням нашого миротворчого контингенту, вирізано з їхнього життя і викинуто.  
- Таке враження? А насправді?
- А насправді наші війська змушені були відступити в період катаклізму по всій лінії фронту, аж до державних кордонів. Більше того, ми змушені були евакуювати півтора мільйона людей від лінії кордону. Зруйнована вся інфраструктура вздовж кордону. Зруйновані всі прикордонні міста і села. І… водночас, за даними космічної розвідки, ніякого катаклізму не було і не існує!
- А що наші науковці?
- Ми мобілізували всіх фізиків, математиків, хіміків, біологів, здатних розібратися у природі катаклізму і знайти протидію.
- І результат?
- Науковці вивчають проблему.
- Дуже довго вивчають. Прикріпіть до науковців своїх людей, аби вони прискорили вивчення проблеми. Потрібен результат.

Написати рецензію

Рекомендувати іншим
Оцінити твір:
(голосувати можуть лише зареєстровані)

не сподобалось
сподобалось
дуже сподобалось



кількість оцінок — 2

Рецензії на цей твір

[ Без назви ]

На цю рецензію користувачі залишили 1 відгуків
© did Ban., 05-10-2017
 
Головна сторінка | Про нас | Автори | Художні твори [ Проза Поезія Лімерики] | Рецензії | Статті | Правила користування | Написати редактору
Згенеровано за 0.59111881256104 сек.
Усі права застережено.
Всі права на сайт належать ТОВ «Джерела М»
Авторські права на твори та рецензії належать їх авторам.
Дизайн та програмування KP-design
СУМНО
Аніме та манґа українською Захід-Схід ЛітАкцент - світ сучасної літератури Button_NF.gif Часопис української культури

Що почитати

«Глінтвейн дорогою на Говерлу» Василя Карп’юка [рецензія]
Нова книга прозаїка та поета Василя Карп’юка потішить спраглого до спокою та забуття, втомленого містом …
«Історія — готовий список сюжетів, сідай і пиши», — Роксана Тимків
Фото: Степан Поліщук. Роксана Тимків — молода українська письменниця. На цьогорічному Форумі видавців …
Вся правда про роман «Правда про справу Гаррі Квеберта»
Після виходу друком роману «Правда про справу Гаррі Квеберта» 27-річний Жоель Діккер прокинувся відомим. …
З’явиться книжка про жінок, які створили Україну
Видавництво «Видавництво» анонсувало випуск нової книги. Безпрецедентний для України проект під назвою …