- Де були твої очі, паразите - шалений вереск, злетів від інфразвукового реву винищувача до ледь чутного ультразвукового писку летючої мишки - колись гаряче коханої, а нині звичайної домашньої фурії.
- Не розрахувала кількості повітря – чоловік співчутливо усміхнувся до милого створіння, чим перевів конфлікт на найвищі щаблі напруги.
Доки дружина набирала подих для чергової рулади, у якій звично порівнювала його з різними тваринками, тварюками, звірами, гаспидами та іншими ворогами роду людського усіх можливих видів та ґатунків, - він мимоволі відчув, що ситуація змінилися.
І тому, замість примружити очі й вушка та рятуватися ганебною втечею на неозорі диванні простори, де затулившись від усього світу фіговим листком планшету, вимушено прослухав би сучасний варіант опери Гулака-Артемовского - йому навпаки закортіло повністю зацінити всю виставу, не пропустивши ні звуку, ні інтонації.
Чудасія, бо незважаючи на вщерть наповнені повітрям легені подружниці, вона просто роззявила рот і вирячила очі, наче в дурнуватому youtube селфі.
Повітря виходило з ротика коханої без звуку, її очі закотилися і вона хляпнулась долілиць.
Овва. Такого ніхто не чекав.
Шаблон звичної поведінки тріснув.
Вона таки дійсно «скопитилась», так йому чомусь подумалося.
Ступивши пару кроків до дружини він мало не впав, бо наче колодки до ніг прив’язали.
А коли простягнув руки, щоб їй допомогти, і сам мало не зомлів.
Шкіра червона, пазурі чорні.
Глянув на ноги – приїхали – лискучі, чорні роздвоєні копита.
Навіть не мацав лоба – бо відразу зрозумів, чому там так чухається.
- Допроклиналася, масяня ти моя мусяна. Тепер, саме такий, як ти мріяла, прошу - чортяка гаспидський, власною персоною.
- Дивно, що ти сам не гепнувся у нокаут – ззаду пролунав низький голос із глибокими, оксамитовими обертонами, що мав би належати, як не співачці світового рівня, то без сумніву якійсь із феірі-тейл істот.
Намагаючись не видати хвилювання (так боягузи, яких тролять власні дружини політкоретно називають страх) – обернувся, і з несподіванки таки не встояв на своїх ногах, сорі, копитах, та гепнувся на свою гм.. дупцю.
- Ай-я-йяй. О-хо-хох. – а там не просто дупця, а хвіст !
- А ви падали на хвіст? Ото ж бо, отож. Жах, не побажаю і ворогу. Біль нелюдська.
Але саме ця біль привела його до тями.
На баняку, в який дружина кинула куплену ним в супермаркеті курку – сиділа саме ця покупка. Вона вперлася общипаними крилами та гузном у краї баняка, сині ноги перехрестила наче топ-модель, кумедно задерла дзьоба догори на тонкій фіолетовій шиї, а в червоних очах світився розум та впевненість.
Спробував рвучко підвестися і злетів під повалу, боляче буцнувшись ріжками у стелю.
Великі шкіряні крила плавно опустили на долівку.
Джиперс-криперс відпочиває.
Людоньки, ще хвилю тому він був звичайним українським інженером. Кругле носити, квадратне котити, як жартував його директор.
- Дозволь відрекомендуватися, - синя кура вилізла з баняка, і заклавши крила за спину пильно втупилася у нього в типово пташиному стилі, повертаючи головою із боку на бік.
- Любіть і поважайте, - провадило створіння:
- Щиро ваша – Синя Птаха. – і зробила низький уклін піднявши доверху крила і розчепіривши лапки.
Клас. Оце так номер. Та йому також закортіло не впасти писком у воно:
- Дідько Гаспидський, Біс, Чортяка, а точніше знає моя кохана дружина, - він зловтішно відрекомендувався.
- Людоньки, що ти влаштував, дідько тебе…- прийшла до тями дружина, яку довелось вимушено перебити.
- Досить вже. Не дай бо, збудеться. – на цих словах, він злегка напружив спину і відчув подих повітря, яке пішло від напружених крил.
- Мамо моя, - сказала дружина і знов відрубалася.
І то не було дивним. У дзеркалі він побачив своє відображення – то було щось. Особливо справляли враження крила летючої миші із пекла та синьо-фіолетове лице із червоними очима.
Синя Птиця стиха кахикнула:
- Ну все, налюбувався уже, красунчику. Тепер можемо поговорити ?
- Про що, курочка моя ряба. Чи може краще так – Синє страховисько із ф’яби Гоцці, а зовсім не синя птаха за Метерлінком.
- Іншими словами, ти не віриш, що я птах щастя, а вважаєш лише бідним зачарованим курчам?
- Не знаю, не знаю. Світла ти не боїшся – це плюс, але з іншого боку – щастя де ?
- В Улан-уде, бовдуре! – кура зробилася синьою-пресиньою, наче з фільму Аватар.
- І це мене повинно переконати, - монстрик усміхнувся кликастими устами, і низьким басом повторив :
- Хамелеон або каракатиця – значно краще красяться.
- Роззуй очі, чудо еволюції, глянь навкруги. – кура змахнула общипаним крилом в бік вікна.
Підкопитився до вікна. А звук такий дивний, цокаючий – коп - пито-коп-пито-коп-пит-то…
А за вікном – чистий жах. Гарячі потоки лави, їдкий чорний дим. Такі ж копитасті та рогаті монстрики із знудженими лицями найманих робітників діловито та байдуже мордують грішників.
- Синє чудо, але все ж таки, скажи… – обернувся до птахи, але її і слід простиг. Лише чорний дим валив із баняка і натужно бухикала дружина на долівці.
Кинувся на допомогу, виніс на балкон – яскраве сонце на мить осліпило.
Крізь кашель, що роздирав груди, зауважив відсутність кошмарного антуражу.
Дружина відкрила очі, і почала шпетити за баняк, який вона поставила на вогонь і т.д.
Голос її щомиті набирав сили. То було нестерпно. Синя хвойда обдурила. Хоча з іншого боку, якщо вона приносить реальне щастя і воно точно не тут і не зараз.
Страшний здогад викликав напад неконтрольованого реготу, а дружина від несподіванки замовкла.
Яка чудова мить тиші. А може, і тут не так вже й погано ?
Можливо. Одне питання дошкуляє : Так Щастя де ?!!
