Українська банерна мережа

Украинская Баннерная Сеть
 
 

Жанри

Гоголівський ФОРУМ




AlmaNAH






Наша статистика

Авторів: 2483
Творів: 44792
Рецензій: 87694

Наша кнопка

Код:



Художні твори Проза Оповідання

Чорні ясна

© Олександр, 30-09-2017
Мамина цицька!
Ось вона, переді мною - тепла, туга від розпираючого її молока, завжди готова втамувати мій голод. Зараз доберусь до неї…
Стій, а ти це куди? Ич, нахаба! Я перший, і сильніший - то ж, або шукай іншу цицьку, або чекай, поки я наїмся й відповзу.
Не зрозумів? Куди це вона поділася? Тільки-но вдихав її аромат, намірився м'яти лапами, щоб молоко текло жвавіше, а воно наче нічого й не було. Невже все це мені наснилося?
Гей, хто поряд! Ви не бачили, куди мамця поділася?! Ви що, спите? Ану, посуньтеся - порозлягалися тут,- я пошукаю, може це не сон був...
Ой, щось схопило мене й догори тягне! Пискляве таке, шкіриться, неначе з’їсти хоче. Й белькоче, незрозуміло що.
Ма-амо! Я боюся! Мамо, скажи нехай мене відпустять до кубла, до сестер-братів! Там звичніше, там тепліше, там...
О! Ще одне зуби свої показує. Й пальцями до мого рота лізе. Пхе!
Тепер ось засюсюкало й по голівці гладить, немов заспокоює. І вже не шкіриться.
Ого! Воно відтягло свою шкіру й заштовхує мене туди.
Мамо! Я не хочу! Пустіть мене, чуєте?!
Поки пручався - потеплішало, майже як біля мамчиної цицьки. Непогано, якби вона тут була-а-в.
Гойдає, неначе несуть кудись.
А-а-а-в.
Здається знайшов її - ось вон-а-а-в, ось...
***
- Агов, малече! Погляньте, що ми принесли.
Найстарша, Галина, повністю одягнена, стояла біля вхідних дверей. Рум'янець від морозу горів на її щоках; очі світилися веселою посмішкою; руки дівчини бережно щось притримували в себе за пазухою.
Сашко з Ганусею, почувши голос старшої сестри, навипередки позіскакували з печі, де гралися ляльками. Катруся, що сиділа за столом, лише поглянула в їх сторону й продовжила далі щось писати в зошиті.
Марійка, яка прийшла з Галиною, вже зняла свій кожушок - на ньому ще не встигли розтанути сніжинки, - й  присіла на стільця, щоб стягти чобітки з ніг.
- Підходьте ближче, не бійтеся.
Сашко відразу заглянув старшій сестрі під свитку:
- Ух ти! - тільки й спромігся вимовити він.
- Що там? Дайте, дайте мені поглянути! - підстрибувала біля Галини найменша, Гануся.
- Ось, дивися, тільки потихеньку, - свитка розвернулася й звідти визирнув мокрий собачий носик.
- Який гарнюній! Дай мені сюди, - Ганусині руки вже витягали цуценя з його тимчасового захистку.
- Обережно, не роздави, - Сашкові теж хотілося потримати це, майже іграшкове, собача, та він знав, що з Ганькою краще не сперечатися - незважаючи не те, що вона була на два роки молодша, але могла за себе постояти, про що свідчили свіжі подряпини на обличчі хлопця.
- Де ви його взяли? - Катруся відклала свого зошита й тепер теж дивилася на маленький хутряний клубочок, що вертівся на руках у Ганусі.
- Марійка в соломі знайшла - відповіла Галина, розв’язуючи свою хустину.
- Уявляєте, взяла я сапетку, підхожу до соломи,- озвалася Марійка, - а там щось ворушиться. Я спочатку злякалася, заверещала. Тут Галина підбігла, ми солому розгорнули й побачили кубло з цуценятами. Ось цей самий жвавий був, то ж ми його за пазуху й до мами побігли -  щоб дозволила взяти додому.
- І що, мама не заперечувала? - перепитала Катруся, намагаючись теж погладити цуценя.
- Спочатку бурчала - мовляв, прийшли, щоб допомогти мені біля телят поратися, а натомість вже цяцьку собі знайшли - яка тепер робота? - Галина  стягала з ніг чобітки.
- Ага, - знов вклинилася Марійка. - Ми пообіцяли завтра знову піти з нею до телят, тільки щоб дозволила забрати цуценя. Нагадали мамі, що Балан вже старий - хто знає, скільки він ще протягне? - а біля хати собака повинен бути. То ж вона довго й не сварилася - відправила нас додому.
- Катерино, принеси тарілочку, Сашко, а ти молока - будемо зараз годувати нашого цуцика, бо він всю дорогу у мене за пазухою цицьку шукав. Ганусю, давай його сюди, - Галина присіла на маленького стільчика, взяла у сестри собача.
- А це цуцик, чи собачка? - запитала найменша.
- Цуцик - ми дивилися. І мама перевіряла - навіщо, каже, нам біля двору сучка, щоб цуценят потім топити?
У двері хтось постукав і майже відразу вони відчинилися. До хати, розчервоніла з морозу, зайшла тітка Надя, з міста.
- Что ето ви нє одкриваєтє - стучу, стучу. Там такой мороз! Бр-р!
- Ура! Тьоть Надя приїхала, - Гануся вже заглядала в очі рідній тітці, хоча руки тяглися до її валізи, за гостинцями - як же без них!
- Анька, подожді! Дай согрєюсь.
- Тьоть Надя, а чому ви без хустини? Самі кажете, що мороз, а голова не прикрита, - перепитала Галина, привітавшись перед цим з маминою сестрою.
- Что ви панімаєтє! У нас, в городе, не прінято платкі носіть. А что ето у вас за шерстяной шарік?- її палець вказував на цуценя, що тулилося до Марійчиних ніг.
- О! Так його й назвемо: Шарік, Шарко, - миттєво зреагував Сашко...
***
Світло. Таке яскраве, аж очі відкривати не хочеться. І гамірно. Дуже. Чого вони всі так кричать? Ще й виривають мене один в одного.
Я не хочу цього - я до мами хочу. Де ти, мамо?! Де твоє молочко - я зголоднів? Тут хоч і тепло, та запахи чужі. Всі хочуть потримати мене. Гладять - це добре, та мамин язик краще. І братів-сестричок нема, щоби збитися до купи й гріти один одного.
Мамо! Куди це вони підштовшують мене? Запах нагадує цицьку, але це не вона.
Ой, тицьнули носом! Я аж розічхався. Злизнув крапельку - начебто їстівне. Знов тицьнули. По бороді тече, довелося облизуватися: хоч і не мамине молоко, проте пити можна. Поки сьорбав - невміло, обережно, бо вперше, як-не-як, - всі шкірилися, щось дзявкотіли. Добре, хоч не чіпали, поки їв, але потім знов по руках пустили.
За що мені це все, мамо? Я хочу вернутися до тебе, в кубло; я хочу гратися, але не з цими двоногими!
Спробував сховатися, та мене витягли й знов лоскочуть, щось белькочуть по-своєму. Бачу, старша зглянулася, відібрала мене в малечі й поклала до ящика, де вже лежала ряднина. Поки скавулів, шукаючи щось знайоме, тепле, рідне, всі спостерігали за мною, наче ніколи не бачили, таких, як я?
Потім чиїсь руки вкрили рядниною, я склепив повіки і знов побачив мамин живіт. Він притягував до себе, вабив, а я не міг зрушити з місця - скавчав, плакав, та все марно...
***
- Татку, татку! Галина з Марійкою цуцика принесли від телят. - Батько лиш зайшов до хати, а мала Гануся вже доповідала йому всі головні новини. - Шаріком назвали. Кумедний такий. І за мамою сумує, бо скавчить весь час. Ми йому вже й молочка давали - він трохи поїв і знов плаче. І ще до нас тітка Надя приїхала.
- Здоров, Надю! - тато відсторонив Ганусю, всівся на стільця, щоб роззутися.
- Здравствуй, Аксентію! А что ето ти в домє звєрінец устроіл? Собакам место на уліце - сам же говорил.
- Говорив. Але цуценя ще мале та й на вулиці мороз. Як підросте, то бігатиме двором, а в хату зась.
- Что, даже в такую погоду?
- Звичайно. Он Балан - весь рік на подвір'ї, і нічого. У собак хутро таке, що ніякий мороз не проб'є. Трохи потеплішає й переведемо Шарка в сіни, а весною привчатимемо до мотузки - що ж то за собака, яка без прив'язі бігає. До речі, дайте-но його сюди - я розкажу, як дізнатися, злий пес, чи ні?
Сашко швиденько витягнув цуцика з-під ліжка, подав його татові.
- Для цього треба подивитися, якого кольору у нього ясна. Ось так. - Батько поклав собача животом догори собі на коліна, пальцями розкрив йому щелепу. - Поглянь.
- Начебто червоні, - сказав Сашко.
- Вірно, червоні. Це означає, що собака добрий. А коли злий, то ясна чорні, зрозумів?
- Зрозумів. А ти звідки це знаєш?
- Так люди кажуть. Держи свого Шарка. Надю, ти вже вечеряла?
- Когда? Я недавно только в дом вошла, відішь, пальци єщо нє оттаяли.
- То пішли тоді до кухні, накриємо на стіл - скоро жінка з роботи прийде, повечеряємо всі разом. А поки розповіси, що там у вас нового в місті.
***
Злі вони всі. Раніше прикидалися, що гладять, жаліють, а тепер показали себе, які є насправді. Хоча, про всіх це я спересердя. Найзліший із них - це малий, що в штанцях бігає. Причому став таким не відразу, а після того, як мені довелося побувати в грубих руках найстарішого в цій сімейці. Він ще рота мого розкривав, щось там розглядаючи.
Малий після того деякий час тихим ходив, все позирав на мене, а потім взяв на руки і каже: "Ну що, Шарко! Будемо з тебе клятого пса робити!"
Я, дурний, тоді ще хвостом завиляв, думав гратися почнемо. А воно та гра не зовсім приємна була, принаймні для мене.
Малий поставив мене на підлогу, погладив по спині, а потім щосили смикнув за хвоста. Боляче було. Дуже. Звичайно, що я заскавчав. Але я тоді ще не знав, що на мене чекає далі.
Він знов щипнув мене, вже за бока. Поки я повертався, щоб сказати, як воно неприємно, він вже іншого бока смикав; потім за вухо; і за протилежне майже відразу. Це щоб вертівся, мабуть?
Спочатку я жалівся, маму кликав, а потім забув про всіх своїх рідних, відчував тільки біль, не встигаючи реагувати на смикання. Хотілося якнайшвидше втекти від цих тортур, забитися кудись в щілину, підібгати під себе хвоста й сидіти тихо-тихо. Але малий звідусіль діставав мене, аж поки я не починав огризатися. Тоді мій мучитель брав якусь палку та штрикав нею мені в писок. Звісно я гарчав, кусав невинного дрючка, ледь тріски не летіли, а хлопець  сміявся й товк  деревиною мої боки.
Дивлячись на малого й найменша, та, що в платтячку, теж собі пробувала смикати мене. Але вона була не така спритна й тому, коли декілька разів скуштувала моїх, тоді ще слабих, зубів, перестала щипатися, хоча я бачив, що таке бажання в неї залишилось.
Одного сонячного дня мене вивели познайомитися з місцевим старожилом.
Весь білий, хоч і брудний, з більмом на одному оці, старий пес спочатку обнюхав мене, потім лизнув мого лоба.
- Ну, привіт, малий. Це тебе Шарком кличуть?
- Мене. А звідки ви знаєте?
- Я хоч і старий, та слух ще не розгубив - із хати тільки й чути: "Шарко, подай! Шарко лови!" Колись і мені так гукали, лиш призвісько моє називали.
- А вас теж смикали безперестанку? Вам тоді боляче було?
- Смикали? Ні. Коли я був твого віку, то в цій сім'ї з батьками жили лише дві дівчинки та їм не спадало на думку мене злити - у них було своє життя, а у мене своє.
- Я  до мами хотів би повернутися - вона мене гріла, облизувала й не смикала, як ці...
- Забудь про маму, малий. Ти вже сам по собі, то ж вчися за себе постояти. Гавкай більше - хазяїн хоч і удає, що свариться, та йому це подобається, я знаю; злодіїв ганяй, котів теж можеш - за бажанням. А там сам вирішуй, що, та як, робити. Тепер цей двір твій.
Старий пес позіхнув, розвернувся й почвалав до своєї буди, що стояла під деревом. А я ловив дрижаки - надворі було холодніше, ніж в хаті, - й не хотів заходити в приміщення, хоча такий привілей ще мав...
***
- Ось так! - Юхтима заправила білу сорочку синові в штанці. - Ганусю, поглянь який красень! Мало не забула - Сашко, там, в садку, айстри, - піди, нарви гарних!
Хлопець зняв портфеля, поклав його під хату, потім пройшов через хвіртку до садка:
- А чорнобривців можна?
- Можна, але самі айстри в букеті краще виглядатимуть.
- Мамо, а коли я піду до школи? - Гануся сиділа під хатою на лавці, копирсалася пальцем в носі й бовтала босими ногами.
- Ми зараз всі підемо - Сашка в перший клас проведемо.
- Ні, я не про це. З портфелем, по справжньому - коли я піду?
- Підростеш ще трохи, навчишся читати, рахувати й через два роки теж підеш.
- У-у! Там читати треба! - скривилася дівчинка. - Краще я тоді вдома Сашка дожидатиму.  Мамо, а чому Катя у бабусі залишилася? Їй, що, до школи не треба?
- А вона там ходитиме - тато домовився.
- Тихо тепер в хаті буде. І на дворі теж - Балана нема, один Шарік бігає, та кури.
- Балан осліп, майже зовсім - може тому одного дня з дому пішов і здох в ярку, бо не хотів мороки нам завдавати. Тато його там, під глодом, і прикопав. А про тихо - нам вашої з Сашком гризні вистачатиме. Хоч би один день без пригод провели - як не поб'єтеся, так ще в якусь шкоду влізете. Може хоч тепер, коли один до школи ходитиме, тихіше буде.
- Може й буде, - Гануся прижмурила очі й посміхнулася.
- Ти не усміхайся - взувай краще капці, підемо вже. Онде наш першокласник з букетом повертається...

(продовження нижче)

Написати рецензію

Рекомендувати іншим
Оцінити твір:
(голосувати можуть лише зареєстровані)
кількість оцінок — 0

Рецензії на цей твір

[ Без назви ]

На цю рецензію користувачі залишили 2 відгуків
© Михайло Нечитайло, 04-10-2017
 
Головна сторінка | Про нас | Автори | Художні твори [ Проза Поезія Лімерики] | Рецензії | Статті | Правила користування | Написати редактору
Згенеровано за 0.88097095489502 сек.
Усі права застережено.
Всі права на сайт належать ТОВ «Джерела М»
Авторські права на твори та рецензії належать їх авторам.
Дизайн та програмування KP-design
СУМНО
Аніме та манґа українською Захід-Схід ЛітАкцент - світ сучасної літератури Button_NF.gif Часопис української культури

Що почитати

Листи, написані любов’ю
Кожного року напередодні Різдва в дім Толкінів приходив конверт зі штампом Полярної пошти. Перші листи …
Гемінґвей правдивий
Я не знаю формули успіху, зате я знаю формулу провалу — це спроба сподобатися всім. Ернест Гемінґвей …
Служниці Республіки Гілеад
«Оповідь Служниці» Марґарет Етвуд — роман-антиутопія, де на прикладі тоталітарної Республіки Гілеад …
«Блискучий розум»: геніальність, що межує з божевіллям
Чи існує зв’язок між геніальністю та безумством? Це запитання вже десятки років залишається відкритим …