Українська банерна мережа

Украинская Баннерная Сеть
 
 

Жанри

Гоголівський ФОРУМ




AlmaNAH






Наша статистика

Авторів: 2471
Творів: 44367
Рецензій: 86706

Наша кнопка

Код:



Художні твори Проза Оповідання

Чорні ясна (продовження)

© Олександр, 30-09-2017
***
Пооблітало з дерев листя. Ночі довші й холодніші стали. Якщо влітку я витягав ряднину, що мені вкинули до будки - бо в ній блохи, як у себе вдома почувалися,- то тепер вже не чіпаю її - хоч якийсь, та захист від сирої землі. Звичайно, що краще було б соломи - кубло зробити, та хіба комусь скажеш? Я майже все розумію, що мені говорять, а на мої слова тільки й чую: " Чого розгавкався? Замовкни вже!" Плекаю надію, що хазяїн сам додумається про солому - він наче розумний, досвідчений. Чого не скажеш про його синочка - щось як вб'є собі в голову, то тільки й дивишся, куди сховатися від його задумок.
Коли старий пес ще бігав подвір'ям, то й мені поговорити було з ким, і витівки хлопця ділилися між двома собаками. Правда, Балан не дуже реагував на них: його палкою штрикають, а він очима незрячими гляне, вухом поведе, немов муху відганяє, й далі собі чимчикує по своїх справах. Мене аж завидки беруть - оце витримка! Я так не вмію - на дрючок реагую емоційно, з піною на зубах.
Хлопець якось дражнився, дражнився, а потім палку кинув й до хати побіг. Бачу, тягне батька за руку: "Тату, поглянь, а у Шарка вже ясна чорними стали. Бачиш - це я його натренував!"  Батько нічого не сказав, гмикнув тільки й знов до хати пішов.
Не знаю, про що вони потім говорили, але після того мене вже не так часто діставали палкою, чи віником.
А потім старий пес пропав - пішов вранці з двору і не повернувся. Шкода - який не який, а все-таки чотирилапий  друг.
Через деякий час хлопець почав майже щодня кудись ходити з портфелем. Дівчинка залишалася вдома й мене не чіпала - боялася, мабуть. Затишшя було, майже ідилія.
А це ось вже який день обоє вдома: то по вулиці гасають, то в хаті чути, як верещать. Он сьогодні вдвох по двору бляшанку буцають. Я лежу тихо біля буди й одним оком спостерігаю за ними.
Чути, як хазяїн біля свиней порається, кури потрохи збираються біля курника - подзьобати кукурудзи й відправлятися на сідало - сонце вже сідає..
О! Дітлахи щось замовкли, шепочуться, на мене поглядають.
Мала побігла в хату, а хлопець підходить помаленьку й усміхається; руку простягає, гладить по голові - приємно, що не кажи, коли тебе гладять!
Прибігла дівчинка, теж намагається доторкнутися до мене. Я вже й не знаю, що робити - наче не смикають, то ж гарчати причини немає, але все одно підозріло все це.
Хлопець помалу заліз  на мене - це вже щось нове! - говорить лагідно й шерсть перебирає. Дівчинка теж примостилася на моїй спині позад нього. Що це вони вже задумали?
Малий схопив мене за вуха, потягнув на себе та як загорланить: "Н-но!". Я вже думав швиденько вилізти з-під них і раптом відчув, що мій хвіст одночасно і ламають, і крутять. Згадалося, як хлопець вперше шарпнув мене за нього, згадався біль та розпач, пережитий тоді.
Я вже не маленьке цуценя з молочними зубами та писклявим голосом! І терпіти таке більше не збираюся! Досить!
Я хутко вивернувся з-під дітлахів - дівчинка аж відлетіла до паркану; відразу ж розвернувся та з несамовитим гарчанням вчепився в те, що було найближче до мене - в обличчя малого. Вся злість за знущання наді мною, вся кривда, принесена мені цим маленьким двоногим створінням, за допомогою моїх зубів щосили вп’ялася в його щоку. Я себе не контролював - рвав її, неначе переді мною була не дитина, а дорослий хижий звір. Коли на язиці відчув смак крові, в голові наче щось перемкнуло.Тваринний інстинкт взяв своє: мені зробили боляче - я відповів.
А потім почув крик хлопця, верещання дівчинки, і трохи згодом відчайдушне горлання батька. Тільки тоді отямився, кинув малого й швидко забіг до буди. Проте держак від лопати все-таки встиг зачепити мого хвоста. Було боляче, але ейфорія від того, що я тільки-но зробив, втамувала цей біль. І нехай старий там репетує - я не дурень, щоб з'являтися зараз перед його очі, я пересиджу в найдальшому кутку і мовчатиму. Але я зробив це - постояв за себе. Я не іграшка, я живий - нехай собі затямлять на майбутнє...
***
Юхтима саме спускалася від ферми до місточка через долину, коли в напівтемряві розгледіла чоловіка, що йшов їй назустріч
- Аксентію, а ти це куди?
- До ферми. Не знаєш, машина там яка-небудь є?
- Так, молоковоз стоїть біля магазину. А навіщо тобі? Що сталося?
- Прийдеш додому - побачиш. - І швидко пішов далі.
- Аксентію, що трапилося? Чого мовчиш?
- Біжи додому, кажу, - не зупиняючись, проговорив чоловік...
Всюди - і в хаті, і надворі,- було ввімкнено світло. Весь ганок був залитий кров'ю. Двері відчинені, широкий червоний слід вів знадвору до хати. В кімнаті, біля купи скривавлених рушників та великої хлібини яскраво-червоного кольору, сидів Сашко, руками притримуючи біля обличчя колись білу наволочку. Вся сорочка, штани і підлога навколо хлопця теж були в крові.
Поряд з ним сиділа Гануся - по ній було видно, що вона тільки-но перестала плакати. Побачивши маму, дівчинка знов розревілася. Сашко лише схлипував й косився то на сестру, то на матір.
- Падку мій! Що це ви вже натворили, бісові діти? Сашко, Ганю, де це ви так?
Хлопець спробував щось сказати та скривився від болю. Мала хоча ще ревіла, але вже пробувала відповісти матері:
- Це Шарік. Ми каталися на ньому, от він і покусав. Тато зразу дав хлібину - прикласти до рани, - але вона миттєво просякла кров'ю, тому довелося в шафі брати білизну.
- Скільки вам казала - не дражніть собаку, не чіпайте його! І що тепер? Боже мій, боже мій! Покажи-но, що там у тебе?- Юхтима хотіла трохи підняти скривавлену наволочку біля синової щоки, щоб роздивитися рану, але Сашко відсахнувся та щось промимрив. - Добре, добре, не буду. Зараз батько прийде з машиною, відвеземо тебе до лікарні.
Неначе почувши її слова, біля воріт засигналив автомобіль.
- Швиденько перевдягайся, поїдеш з Сашком, - сказав чоловік, вбігаючи до хати. - Я думаю, до фельдшера їхати не треба, відразу в місто, до лікарні...


***
Сашка відразу забрали в операційну. Юхтима чекала в приймальному покої, аж поки не вийшов лікар і не спитав:
- Це ваш хлопчик - той, якого собака покусав?
- Мій. Як він там?
- І де ви його взяли? Вкололи йому знеболювальне, питаємо - дуже боляче було? А він посміхається - наче комарик укусив, каже. А насправді він у вас в сорочці народився - ще б на сантиметр вище й залишився без ока. Губа розірвана: шість швів зовні та три всередині. Все це заживе, а от шрам залишиться на все життя.
- Про сорочку - це правда: коли в пологовому будинку мені його вперше подали, то він весь був неначе сметаною вимазаний. Казали, що буде щасливий - а воно бачте, як вийшло.
- Не хвилюйтеся - все буде добре. Зараз вашого сина перевезуть до палати, так що приходьте завтра...
***
Вранці Юхтима вже була в лікарні, відразу спитала у чергової, де лежить її Сашко.
- Йдіть по коридору - в якій палаті почуєте голосний сміх, от там і шукайте свого хлопця, - усміхнулася медсестра.
І дійсно, майже в кінці коридору з однієї палати почувся регіт. Юхтима прочинила тихенько двері й біля вікна побачила сина, що сидів на ліжку. Рукою він тримався за пов'язку на обличчі й намагався стримувати сміх. Ближче до дверей чоловік з поламаною ногою, в якому жінка впізнала тракториста з сусіднього села, щось розповідав. Помітивши Юхтиму в дверях, перервав свою розповідь:
- Сашко, он до тебе прийшли! Ви ж його мама, вірно? Він вже все про вашу сім’ю нам розказав: і що ваша льоха привела сім поросят; і що тато самогон не варить, а сирим п’є; що найстарша ваша дочка маляром в столиці  працює, а інша на токаря вчиться. Може й більше розповів би та помітно, що пов’язка заважає.
- Мамо, дядьки розповідають анекдоти, а мені сміятися боляче - Сашко вже тулився до материної спідниці. - І їсти важко - доводиться тільки чай потихеньку пити.
- Пішли в коридор, щоб тебе не смішили, - сказала мати. - Я тобі молока свіжого привезла, вранішнього.
Вони вмостилися на лавці, біля вікна. Сашко пробував пити молоко, мати гладила його по голівці:
- Сашко, Сашко! Що ж це ти натворив! Такий гарний хлопець був, а тепер - споганив собі обличчя.
- Чого ви так журитеся - до весілля заживе.
- Воно, звичайно, заживе, але шрам залишиться.
- Ви краще розкажіть, як там Шарко - тато його не дуже бив?
- Бив, та як - я не питала. .
- Мамо, скажіть татові, нехай не вбиває Шаріка - він не винуватий - то я його за вуха тягав, от він і сказився.
- Ти за вуха, а Ганька хвоста йому крутила. Ох, діти, діти…
***
Спека. Вже який день дихати нічим. Навіть у тіні не сховатися від неї. Кури позаривалися в пилюку й сидять тихенько з розкритими дзьобами. Якщо яка й підійде до миски, щоб видзьобати залишки мого обіду, то навіть гавкнути на неї лінь - як і кури, лежу, висолопивши язика та впівока спостерігаю за навкіллям.
Синок он, хазяйський, пройшов до хати. На мене навіть і не глянув. Після того, як порвав йому губу, наче підмінили хлопця - не дражниться, палкою не товче,- їсти подасть й відходить зразу.
І гратися не лізуть - ні він, ні сестра його менша. Видно батьки добряче наказали їм не чіпати мене, та й вигляд мій - коли попереджаю,- мабуть, стримує. Хлопець вже спробував мої ікла, і не тільки того вечора.
Наступного літа, коли мене заганяв додому - я порвав цеп та бігав по сусідських городах, - спробував палкою підігнати. Звичайно, що був покусаний, цього разу за лікоть. Я чекав потім, що старий дубасити мене почне, але минулося - малий, мабуть, не розказав йому нічого.
Наступної весни знов попав під мої щелепи: приніс кістку, а потім відібрати хотів, за що отримав прокушене зап'ястя. І знов промовчав - бо наслідків ніяких для мене не було.
Зате коли я вхопив найменшу дівчинку за щоку - лізла гратися, коли я обідав,- і крику було, й дубців одержав добрячих, після яких два дні з буди не вилазив. Малій тоді на рану якусь залізячку причепили - коли загоїлося, її зняли та шрам, хоч і набагато менший, ніж у хлопця, все одно залишився.
О, ще одна дівчина - на Марійку озивається,-  прийшла додому. Вона нечасто тут буває - з'явиться на пару днів, потім знов довго не видно. Сьогодні рано-вранці з матір'ю сапи взяли й пішли кудись. Матері не видно, а дівчина вже повернулася. Пішла до криниці, витягла води, п'є. Подивилася на мене, зачерпнула ще кварту й хлюпнула точнісінько на мою голову. Я від несподіванки зірвався й цапнув її за ногу. Дівчина кварту кинула, скривилася й пошкандибала до хати, гублячи по дорозі червоні краплі.
Хто її просив обливатися? Жарко всім - та я вже якось сам собі ради дам!
Скоро й батько їхній з поля прийшов. Крик, гамір в хаті. Я в буду заховався, сиджу тихо, час від часу позираючи на ганок.
Старий вийшов із хати злий, витяг мене з буди, відв'язав цеп й на коротко прив'язав його до труби, на якій антена висіла. Поки він тягнув мене подвір'ям, в хатніх вікнах я помітив дітлахів, що поприлипали до шибок. Хлопець дивився на мене, прикусивши нижню губу. В іншому вікні дівчата з широко відкритими, сумними очима щось шепотіли, неначе просили.
Старий звідкись взяв припона, до якого - я сам бачив,- прив'язували в долині телят; не приміряючись вперіщив мене по спині, аж щось хруснуло.
Так боляче мені ще ніколи не було!
Я заскавчав, наче мале цуценя; намагався зразу зализати те місце, куди вдарили, та припон ще раз дістав мене, вже по ногах.
Перестаньте! - щосили горланив я.- Боляче! Дуже боляче, нестерпно!
Мамо, де ти - щоб пожаліти, зализати мої рани? Мамо!..
Раптом біль зник, розчинився, неначе й не було його ніколи. Легко стало, спокійно і що дивно - я себе побачив збоку й трохи зверху.
Тиша. Біля труби моє тіло з проламаним черепом і перебитими лапами. Кров струмує через рани. Чоловік з ломом - мій хазяїн,- ще розмахує ним по інерції. Потім бачить, що моє тіло вже не дихає; кидає припона вбік, сідає на землю. Руки в нього трусяться, він намагається витягти цигарку з кишені, але та ламається; слідом за нею й друга розсипається на порох. Чоловік нервово відкидає пачку, витирає тремтячими долонями лоба; потім встає, витягає з буди ряднину, стелить поряд з моїм тілом. Із-за паркану дістає вила, перекочує ними мене на підстилку, яку потім тягне в садок. Спостерігаючи за всім цим, я одночасно бачив і хлопця у вікні - дівчата кудись зникли,- який тихенько плакав. Сльози поволі текли шрамом до верхньої губи, щоб потім впасти на підвіконня й розлетітися на сотню маленьких краплинок.
Хазяїн взяв лопату, викопав під деревом яму, згорнув туди те, що донедавна було мною й закидав зверху землею...
Все! Більше нічого мене тут не тримає.
Мамо, я йду до тебе! Нарешті я зігріюся біля твого теплого живота.
Нарешті...
***
Через сім років, під час перкопування садка, Сашкові трапилися якісь кістки. Трохи глибше знайшовся й проламаний череп, схожий на собачий.
Хлопець зняв з паркана свою стару сорочку, обережно зібрав на неї все, що викопав; поміркувавши трохи, поглибив яму, так, щоб вже нічого не відкопати ненароком і поклав туди пакунка з кістками. Потім сказав пошепки: " Вибач, Шарко!" й почав закидати цю імпровізовану могилу.


Написати рецензію

Рекомендувати іншим
Оцінити твір:
(голосувати можуть лише зареєстровані)

не сподобалось
сподобалось
дуже сподобалось



кількість оцінок — 1

Рецензії на цей твір

[ Без назви ]

На цю рецензію користувачі залишили 1 відгуків
© Максим Т, 04-10-2017

[ Без назви ]

На цю рецензію користувачі залишили 1 відгуків
© Avtor, 03-10-2017

[ Без назви ]

На цю рецензію користувачі залишили 6 відгуків
© ВЛАДИСЛАВА, 01-10-2017
 
Головна сторінка | Про нас | Автори | Художні твори [ Проза Поезія Лімерики] | Рецензії | Статті | Правила користування | Написати редактору
Згенеровано за 0.28587913513184 сек.
Усі права застережено.
Всі права на сайт належать ТОВ «Джерела М»
Авторські права на твори та рецензії належать їх авторам.
Дизайн та програмування KP-design
СУМНО
Аніме та манґа українською Захід-Схід ЛітАкцент - світ сучасної літератури Button_NF.gif Часопис української культури

Що почитати

«Звичайні незвичайні священики»: віра, що нас єднає
Лагідна зима. Не та, що вдовицею виє в щілинах і кидає кусні мокрого снігу в шибки. А тиха, світла і м’яка, …
Джон Ґрішем «Фірма»: інтелект одного проти могутності сотень
У молодому віці кожному хочеться усього й відразу. З роками людина розуміє, що так не буває, але до цього …
Що це за дитячі книги з різними витребеньками?
На українському книжковому ринку досить багато якісної спеціалізованої літератури для дітей. Хочемо …
Вікторія Авеярд «Багряна королева»: зрадити може будь-хто [рецензія]
У жанрі фентезі регулярно з’являються новинки, варті уваги. Одна з них — серія «Багряна королева». Дебют …