Українська банерна мережа

Украинская Баннерная Сеть
 
 

Жанри

Гоголівський ФОРУМ




AlmaNAH






Наша статистика

Авторів: 2471
Творів: 44356
Рецензій: 86666

Наша кнопка

Код:



Художні твори Проза Оповідання

Наживка

© Ніка Той, 15-09-2017
Вуха забилися різким засиллям неперервних дзвінків.  Задуха, гамір.  Мозок так вправно блокував  рецептори  в ніздрях  – скрізь смерділо потом.  Я в поліцейському  відділку. Переконують, що мої свідчення важливі для справи.  Та хіба це допоможе знайти її? Навряд.  Мозок нав’язливо  прокрутив в уяві секундний ролик: «Риба жадібно накидається на  яскравого метелика, що впав у воду. Мить – і вона спантеличена вже на гачку, безпорадно тріпоче плавниками  в сітчастому садку, а поруч  на неї  чекає розпечена пательня…» І до чого це він?!  Ну що ж, згадую…  
                                                                                                                                                                                  
Згасли вогні нічних розваг,  місто ні крихти не спало й втомлено зустрічало буденний  ранок.   Як завше  бігаю,  рок гримить у навушниках, задає ритм крові. Хвилі океану  залишають химерні малюнки на піску, солоний бриз продмухує крізь одяг,  холодить  тіло.  Ммм,  а  поруч пробігають такі солоденькі  кралечки, очі б вистрибнули й линули б за ними.  Зненацька мало не запоров носа – шнурівка кросівок розв’язалася.  Присів, міцніше затягнув  петлі. І звівши  голову догори, закляк  -   ефірна німфа вистрибнула  з лона океану і бігла мені назустріч.  Мої очі зухвало смакували її звабливу статуру:  стрункі засмаглі ноги  в коротких шортах, обліплені  тісним топом  пишні груди, що здіймалися - опускалися  в такт бігу. Блиск її блакитних очей  і нестримна жагуча усмішка зачепили гачками мою дику хіть, і  подумки  цілував її уста, пестив медові груди. Вона байдуже оминула мене, залишивши ледь відчутний шлейф терпкого аромату. А я трухлявим пнем застряв у піску і лиш  бачив, як вітер повновладно  смикав її  золоте  у мідних прожилках  волосся.  Отямившись, рвучко підхопився і  побіг за нею.  «Еліс! Еліс!» –  заледве пробилось  у вуха крізь звукову завісу важкого металу.   Вона махнула  комусь рукою і вже стишено повернула праворуч.  Ага, розмріявся, ну звісно, такі красуні  ніколи не бувають самотніми. Вона стояла  біля  кремезного  парубка  й сміялася. От чорт, облом.   Ну що ж, треба повертатися,  роботу ніхто не відміняв…

Пізно ввечері  зморений сидів на терасі, пив  пиво.  Вдалий фінал трудових митарств  - холодне пиво й стигла солона свіжість океану.  Розімліле тіло прагнуло  як скоріш впасти у ліжко, а мозок – зрадник підступно нагадав  про німфу, так хитро  й уміло розбурхав фантазії. Ну от, і який сон тепер забреде до мене. Ох,  я  б посмакував її – ці тонкі руки, спраглі губи,  пестив би її  стегна, щоб вона стогнала  і мліла з насолоди. Чорт забирай, що ж це я марю, мов  прищавий  підліток. Клацнув пультом телевізора. «Сьогодні  на узбережжі поблизу  «***» знайдено труп чоловіка. Просимо свідків повідомити в поліцію за номерами…» – голос диктора нависнув на вуха.  А до біса цей інформаційний непотріб, і так життя – добряче лайно.  Та  в цьому місті вічно щось  з кимось стається –  звична невесела статистика. Спати…

Зранку мозок в шаленій нетерплячці підганяв ноги і злісно шипів зоровим брязкальцям, щоб не зиркали на бігаючий  пустоголовий мотлох, а  прокладали мапу до бажаної цілі. Щосили летів, з мозком не пожартуєш  –  задавить зразу,  хижий звір.  Як бовдур, снував туди-сюди узбережжям, але  так і не зустрів її. А до лиха все, що дівчат гарненьких нема? Так он скільки навкруги:  і оптом,  і вроздріб.  От бігають і мені в очі всміхаються. Так  ні ж, мені німфи золотоволосої  якраз до зарізу треба.  Та грець усьому, повертаюся…

Спізнююсь. Вилетів з дверей будинку, ледь не впустив кейс, зачепивши когось плечем.   От чорт , хто ж це під ногами плутається?  Вона заледве встояла, важкий наплічник злетів додолу.  «Вибачте, міс. Спішив, не побачив вас» –  так винувато – лагідно почав, подав ранець.  Від неї аж завіяло люттю - зиркнула дикою ненавистю. От  вже облізла кішка!  Та й кішкою назвати її – це ще занадто добре,  миршаве огидне створіння.  Хіба це жінка?  Скуйовджене темне волосся  заплутане  в неохайний вузол, товстезні  лінзи в окулярах, якийсь  мішкуватий побляклий одяг.   І погляд  насуплений.  Така собі злючка – колючка, 100 %  самотня, от і біситься.  А  кого ж  така «краса»  принадить?!  Та я навіть п’яним, як чіп, на таку  ніколи не спокушуся. Хм, і живе це «чудо» в моєму  будинку, а я  й не бачив досі. Ще раз чемно вибачився і стрибнув у авто. Вона мовчки зайшла в будівлю…

Ввечері  розпитував нашого консьєржа Тома, чи давно тут живе  злюча гидка жаба, яку вранці ненароком зачепив. «Та минулого тижня оселилася в квартирі 8С. А хто вона – й не знаю. Страх  мовчазна, навіть не вітається ніколи. Проходить  мимо, мов привид,  і байдуже дивиться крізь мене» –  задоволено шепотів Том, заховуючи в кишеню хрустку десятку…

Я облишив дурну ідею вишукувати, мов  хлопчисько, золотоволосу  русалку.  В барі підчепив собі непримхливу дівулю. Без зайвих зусиль затягнув до себе додому, смачно поколисав її на собі. На мить золотаве волосся залоскотало груди, блакитні очі вдоволено примружились, із пухких губ вирвався тихий стогін, а я пестив спілі медові перса, та лиш на мить. Очі  кліпнули – на мені розкута дівуля з бару, ім’я якої вже й забув.  Дешева хвойда.   Випровадив її до дідька.  Що ж це зі мною діється, чорт забирай…

Вона бігла назустріч, байдуже ковзнула поглядом по мені. Та в блакиті очей промайнув  миттєвий спалах.  Пробігла повз мене.  Та  мені  ж нічого втрачати,  повернув за нею й заволав : «Міс, це не ви загубили?»  Хутко підійняв із піску кимсь забутий  непотріб, простягнув у руці. «Ні, це не моє» – скупо  всміхнулася і вже намірилась бігти далі. «Вас звати Еліс, чи не так?» –  затримував її хоч на хвильку.  ЇЇ блакитні очі прискіпливо просвердлили мене наскрізь. І нічого не відповівши, побігла. Я підтюпцем слідував.  До неї наблизився юнак, з придуркуватим тату на руках  і в такій смішній яскраво – помаранчевій  майці.  «Як кольоровий папуга із джунглів» – зі злістю зауважив.  Вони разом пішли геть із пляжу.  От знову облом…

Вечірня свіжість вітру. Холодне пиво.  Щось вже й не хочеться умілих повій, та й на доступних схиблених дівок  із бару теж не тягне. Увімкнув телевізор, поклацав  пультом, змінюючи канали. «Ще один труп  на узбережжі. Сьогодні біля «****» знайдено вбитим  25-річного Джона Треслі.  Просимо всіх, кому щось відомо,  повідомити в поліцію за винагороду…» –  я ошелешено дивився на фото, що з’явилося в новинах.  З екрану,  усміхаючись, дивився  «кольоровий папуга». Ну от і доліталася  «пташка».  Певно був  із вуличних бандюг,  а в них  – свої «розклади». Але що ж він хотів від золотоволосої феї?

Більше не бачив її. Кожного ранку  забігав далеченько,  та все намарно.  Потім бажання її зустріти затерлося завантаженими буднями, та  й все так  банально-плинне  у житті…    
Сьогодні мав справи в іншому кінці міста. Приголомшений мозок  відмовлявся вірити в побачене – та це ж вона.  Дзвінко сміється в компанії  юнака модельної зовнішності, він щось жваво розповідав.  В мене відразу зіпсувався настрій: «Вона буває хоч колись сама?»  Раптова ненависть  до всіх і до себе залила мозок. Стояв стовпом, спостерігав здалеку за ними: «От чорт, і чого ж мене так перемикає на неї?  Вже злий на себе, як  пес. Як же мені підійти до неї?  Так, куди вони поспішають, акуратно й впевнено  – за ними».  На мить втратив пильність: «Якого дідька, куди ж вони звернули? -  Метушливо озирався навколо.  - Точно нечиста сила  очі затуманила.  Так, мене не проведеш, не зупинюся нізащо. Куди ж вони поділися?»   Час тягнувся немилосердно довго…

З-за кута раптово на мене вилетіла постать, ледь не  збила з ніг.  Хто ж це так поспішає і не дивиться  перед собою. Великий ранець впав під ноги. Опля, та це ж гидка жаба, миршавка. Чорти її носять.  І що вона тут робить, огидне створіння, в церкву ходила на молитви чи що? Та їй і Бог не в змозі помогти. Від сили зіткнення товсті окуляри зсунулися з її обличчя.  Блакитні очі світилися неприкритою ненавистю, рот скривився від злості.  Вони здалися  мені  такими знайомими.  На хвильку застиг в нерішучості. Вона схопила наплічник і хутко зникла за рогом.  Загальмовано пішов прямо  Волосся мало не стало дибки - на землі  нерухомо лежав  юнак, в  калюжі крові, груди і живіт – жахливе криваве місиво. Нахилився до нього - він не дихав.  Набрав   911, ото «щастить» мені сьогодні.  Мозок напружено аналізував,   і раптом мене осяйнуло -  блакитні очі. Та  я ніколи не сплутаю їх з іншими. Це ж  її очі, золотоволосої сирени.  То це вона  –  вбивця,  вправно маскувалася під неохайну миршавку.…

Тим часом…
Вона  спішно  забігла у кімнату. Смикнула темний хвіст зібраного  волосся,   шпильки розсипалися підлогою, і в руках опинилася перука. Похапцем зриваючи  з вішалок одяг,  як-небудь запихала його  у рюкзак.  Влізла у вузькі джинси, картату сорочку.  Тільки й цокали підбори ковбойських черевиків. З підставки дістала  іншу перуку. Один рух –  і в дзеркалі милувалася собою  руденька провінціалочка з Техасу у  крислатому капелюсі з ранцем на плечах.   Вона стояла й обдумувала - чи все ретельно витерла  ганчіркою,  чи добре перетрусила постіль, щоб не залишилось  бодай  якоїсь волосини. Потім спокійно спустилася, мовчки пройшла біля консьєржа, усміхаючись…

Автобус залишав місто. Вона споглядала через вікно  на узбережжя, зосереджена,  і лиш  в блакитних очах виблискував дикий вогонь.  Крислатий капелюх розімліло дрімав на рюкзаку. «Ну що ж, в іншому місті будуть нові пригоди, гроші є. Все буде так як захочу – у мене ж всі джокери на руках.  А мені тих бовдурів зовсім  і  не шкода. Та й хто вони – нічого не вартий  людський мотлох.  Самі винні,  як метелики на полум’я летіли. Спокусилися на  блискучу обгортку. Хіба вони  бачили  в мені особистість ?! А хтось  з них намагався зрозуміти  мою душу? Недоумки. Ненавиджу.  І так  легко  прораховувати їхні дії, аж занадто вже просто й нецікаво. Та зрештою, полювання на живця продовжується, а це так збуджує кров…» Автобус продовжував шлях, позаду залишилося ще одне місто…


Написати рецензію

Рекомендувати іншим
Оцінити твір:
(голосувати можуть лише зареєстровані)

не сподобалось
сподобалось
дуже сподобалось



кількість оцінок — 2

Рецензії на цей твір

[ Без назви ]

На цю рецензію користувачі залишили 2 відгуків
© Ярослав Карпець, 21-09-2017

Що робили вуха

На цю рецензію користувачі залишили 3 відгуків
© Sholar, 15-09-2017

[ Без назви ]

На цю рецензію користувачі залишили 1 відгуків
© Avtor, 15-09-2017
 
Головна сторінка | Про нас | Автори | Художні твори [ Проза Поезія Лімерики] | Рецензії | Статті | Правила користування | Написати редактору
Згенеровано за 0.78275012969971 сек.
Усі права застережено.
Всі права на сайт належать ТОВ «Джерела М»
Авторські права на твори та рецензії належать їх авторам.
Дизайн та програмування KP-design
СУМНО
Аніме та манґа українською Захід-Схід ЛітАкцент - світ сучасної літератури Button_NF.gif Часопис української культури

Що почитати

«Історія — готовий список сюжетів, сідай і пиши», — Роксана Тимків
Фото: Степан Поліщук. Роксана Тимків — молода українська письменниця. На цьогорічному Форумі видавців …
Вся правда про роман «Правда про справу Гаррі Квеберта»
Після виходу друком роману «Правда про справу Гаррі Квеберта» 27-річний Жоель Діккер прокинувся відомим. …
З’явиться книжка про жінок, які створили Україну
Видавництво «Видавництво» анонсувало випуск нової книги. Безпрецедентний для України проект під назвою …
Актуальна міфологія: свіжий погляд на книгу Ніла Ґеймана
Фото автора з першим віддрукованим примірником книги «Скандинавська Міфологія». Скандинавська міфологія у сучасному …