Українська банерна мережа

Украинская Баннерная Сеть
 
 

Жанри

Гоголівський ФОРУМ




AlmaNAH






Наша статистика

Авторів: 2536
Творів: 45788
Рецензій: 89585

Наша кнопка

Код:



Художні твори Проза Альтернативна історія

Різдвяне оповідання

© Надія, 13-09-2017
  Всі в кінці року у цейтноті, втомлені і наче й ідеї є, а сили - катма. І тут в автора поцілила випадкова сніжка...
Пустотливий янгол схилив голівку, ховаючи усміх. Сніжка не випадково поцілила в автора. Янгол хотів нагадати втомленому понурому підопічному про свято.
– Хто там? – автор квапливо запхнув магніт від брами в кишеню, так і не відчинивши її, нахилив голову до дверей., прислухаючись. Але тут же ж відсахнувся, ляснув себе по чолі, мовляв, ото дурень. Тоді так само квапливо витяг з кишені мобільник і заклопотано пробурмотів:
–Слухаю вас:

- Це пан Олекса? - почув він у слухавку густий чоловічий баритон.
- Так, так, - насторожився автор.
- Ми представники видавництва "Пегассо". І хотіли б...
- Взяти мій рукопис, - поквапно вихопилося у нього. Бідаха автор так звик до відмов, що вже й не сподівався перед святами гарних новин.
"Пегассо, Пегассо", - перебирав він в умі. Щось не пригадую, щоб я туди надсилав. Але куди я тільки не надсилав?
- Нас зацікавила ваша творчість. Але не хочеться обговорювати деталі по телефону. Краще нам поспілкуватися особисто.  О 17 годині. Записуйте адресу...
Автор несподівано впустив телефон, аж тут знову подзвонили:
- Привіт, це Бог, - долинуло з того кінця слухавки. - Як справи?
- Ееее... ну... - протягнув автор, - Нормально.
- Мммм, ясно, - протягнув Бог. - Шо ти, хату на Новий Рік найшов?
Автор важко зітхнув:
- Та ні...
- Угу. Ну є пропозиція. Я тут рай на Новий Рік здаю. Уже набрав багато людей, десь так гривень по 200 з носа. Якщо хочеш, то з нами. Тільки є одна умова.
- Яка? - перепитав автор.
- Тобі потрібно померти. Ти можеш подумати, що я типу говорю щось неправильне. Насправді тут така фігня: усі рано чи пізно помруть. Чому б не зробити це на Новий Рік? Прикольно же. Тільки суїцид у будь-яких випадках тут не підійде. І ще треба, щоб ти прожив гарне, доброчесне життя.
- Ну в мене життя як життя ... - протягнув автор.
- Может бить, может бить, - задумливо сказав Бог. - Я, якщо чесно, взагалі хз, бо в мене під кінець купа справ, купу паперів на столі ніяк не можу розгребти... Знаєш, що я пропоную? А зроби мені до обіду звіт про своє життя. Напиши, що ти вважаєш, що ти зробив у своєму житті гарного, а що злого. Бланки можеш взяти в архангелів на вході. У двох екземплярах, будь ласка, і дивись мені, трандюк, не друкуй на зворотках, тільки на божественно білому папері... Ну а потім...
І тут автор кинув слухавку та подумав: "Блять, і тут ці звіти...."
Аж раптом телефон знову задзвонив. Автор обережно натиснув на зелену слухавку і звідти почув:
- Алло, доброго дня, вас радо вітає Третій Рейх. Наша компанія і зокрема наш керманич Адольф Алоїзович раді вітати вас з Новим Роком і Різдвом Христовим і пропонують вам акцію: "Новорічний бліцкриг!". Тільки до 29.12.1941 зберіть кількатисячну армію, озбройте їх до зубів і відправте в далеку країну, пообіцявши, що вони до Різдва повернуться. Поспішай - кількість бліцкригів обмежена...".
Автор зітхнув і відповів: Та ідіть ви в дупу зі своїми розіграшами.
Вільною рукою він все шарив в глибокому снігу в пошуках магніта від брами і нарешті знайшов. Обтрусившись від снігу в передпокої, і випивши чашечку кави, збирався було задрімати, але випадково озирнувся, і помітив, що деяких речей не вистачає. Зокрема, в розчиненій навстіж шафі нема норкової шуби жінки Матільди, її фальшивих діамантів та нових чобіт, не дуже нового чемодана.
  І основне -  де ж, трясця, бродить жінка, в час, коли пора готувати різдвяну вечерю?
Як вже було вищесказано, напередодні Різдва бідоласі Автору катастрофічно не везло. Саме тому відсутність речей, і навіть рідної жінки не зразу впала в очі. Автор все думав над вчиненою над собою несправедливістю і подумки проклинав головного редактора.
- Ну чому, чому, ви все пишете і несете мені свої недолугі твори? - прокручував в голові знущальні слова редактора, своє недотепне  мовчання і подумки продовжував діалог:
- Та тому, що закохався в вас. Ви дуже красивий, в профіль та анфас. Хотів, щоб  посміхнулись, ваша усмішка нагадує посмішку лінивця з любимого мультика , золотий німб сіяє над  лисим чолом, треба тільки люстерко, щоб ви теж в себе закохались.
І тут редактор засіяє двозубою посмішкою  лінивця і крикне:
- Геть!
Автор аж здригнувся і обтрусився з розпачу.
- А де ж, все таки, ділась жона? Я вже їсти хочу.
В хаті мирно блимала вогнями новорічна ялинка.
Він порився у холодильнику в пошуку чогось їстівного. Але натрапив тільки на шматочок запліснявілого сиру і одне яйце. Подумки вкотре вилаявши дружину, зготував собі такий-сякий перекус.
Допиваючи малиновий кисіль (в хаті скінчилася кава, а це вже було щонайменше катастрофою), зненацька клацнув себе долонею по лобі. - Бовдур! Як він міг забути?Пегассо! Його ж запросили на зустріч з видавцем. До назначеного часу лишалося півтори години.
Він нашвидкоруч натягнув на себе зім’ятий костюм ( і де тиняється дружина, яка мала б попрасувати його одяг), прихопив свій останній рукопис. В ньому бракувало двох перших (Матільда загорнула в них налисники для його мами) і трьох останніх сторінок (їх помітив розтриклятий кіт Хан). Вже заскочивши до тролейбуса, згадав, що не прихопив із собою гроші. Успішно проїхавши зайцем аж 9 зупинок, зійшов у глухому спальному районі міста.
Тиняючись подібними між собою вуличками, заледве відшукав потрібну адресу між тролейбусним депо і пунктом прийому склотари. На табличці з назвою агенства був намальований нещасний перекособочений кінь з крильцями, а старий гудзик дзвінка від доторку його задубілих пальців ледь не вивалився з пристрою.
Автор подзвонив в оббиті дешевим дермантином двері і став чекати...
Двері зі скреготом відчинилися і автор зустрівся поглядом з присадкуватим паном в коричневому костюмі трійці і легкому не по сезону кашкеті. Побачивши гостя, його обличчя розпливлося в улесливій посмішці.
- Шановний пан Олексо! Прошу, прошу
Він відступив, пропускаючи автора до приміщення, яке за своєю температурою нагадувало морозильну камеру. Обшарпані стіни побілені памороззю, а на залізній віконній рамі теліпалася довжелезна бурулька.
- Не дивуйтеся, - по-панібратськи поплескав його по плечу представник "Пегассо". - Днями полетіло опалення. А ті бовдури в ЖКХ вже святкують.
Автор співчутливо кивнув і пішов на світло. Смикнувши на себе пластикові двері, які хрумтіли наче чоботи на морозі, він опинився у тісній кімнатці, центр якої займав неправильної форми стіл, завалений теками і стосами паперів.
- Сідайте, - припросив пан, вказуючи на один із кособоких стільців біля стінки, чия надійність викликала великі сумніви.
Із чашки на столі стирчало кілька вимоклих пакетиків. Та й сам працівник видавництва, витираючи хустинкою спітніле чоло, нагадував запарений кілька разів пакетик.
-Нам підходить те, що ви пишете, - риючись у паперах, бурмотів він.
Автор не перепитував, що саме той мав на увазі. За останні місяці це були найприємніші слова з вуст редактора.
Нарешті пан, який не поспішав представлятися, витяг з-під завалу потрібний аркуш. Переможно заплескав в долоні:
- Ваш контракт готовий. Залишилось тільки підписати.
- Е..., - автор роззирнувся у пошуках ручки.
- Підписуватимете, не читаючи? - хитро примружився пегасівець...
З-під його густих блідо-рудих вій блиснули два колючі зелені вогники. Автор зайшовся рум'янцем, кахикнув і витиснув:
-- Ні-ні, ну так-так, аякже. Я, знаєте, не з тих.. кхм.. ну, ви розумієте, я ж не якийсь там, що підпише будь-що заради.. тобто я не те щоб...просто....
Автор вхопив аркуш з контрактом і з поважним виглядом втупився в нього, "по-косій" пробігаючи рядки.
-- Звісно, що знаємо.. Ви - наш Автор. Інакше ми б не запропонували б вам співпрацю.
Працівник видавництва улесливо посміхнувся, демонструючи ряд рідких кривулястих зубів нижньої щелепи, яка при усмішці ще більше виступила вперед. Тоді склав руки на столі і став чекати, поки клієнт дочитає.
Пробігаючи останню сторінку контракту, Олексій Іванович раптом спинив погляд, підняв брови і тицьнув пальцем :
-- Але ж це не моє прізвище. Моє прізвище....
- Мефістофель? - здивовано протягнув автор, вдивляючись в дрібний невиразний шрифт рядків.
- Так це ж...
- Так. - задоволено констатував видавець.- І ще одне - іноді ми будемо видавати тексти від вашого ( тобто Мефістофеля) І імені. Нічого кримінального, просто реклама.
- Є ні - спобував протестувати той.- Я на це не підписуюсь.
- Як хочете. як хочете. Авторів в нас навалом. А гонорар солідний - загадково посміхаючись, відповів дивний пан.
Автор згадав про невиплачений кредит, жінку, яка після численних сварок втекла до своєї мами, порожній холодильник. зігнув голову і тихо сказав:
- Згоден.
- От так би відразу. Ось вам сто грам на посошок.- Видавець хижо всміхнувся і потер руки.
Повертаючись додому, Автор добряче намок під щедрим грудневим дощем. Тому спершу бігом прийняв душ, Щоб трохи зігрітися, заодно змити якесь дивне відчуття що тримало його з моменту підписання не менш дивної угоди. Опісля загорнувся в теплий махровий халат хлюпнув у фотель перед телевізором і почав клацати кнопки перемикаючи канали. 24-й якраз активно шпетив президента. НА 5-му показали сюжет про новий світовий конфлікт росії з Нміеччиною, а тоді про якийсь там великий вибух у Москві. Олексій Іванович не любив політики, а тому перемкнув на регіональний канал. В цей час там переважно показували спортивні передачі . Але на лихо і тут йшли новини. І на лихо теж про політику. Автор скривився, роздратовано підхопився з фотеля і вже хотів вимкнути чортів телевізор але тут почув своє прізвище. Тобто не своє справжнє прізвище, Богословський, а новоприсвоєний псевдонім. Спочатку промайнула думка про в збіг, випадково вжите слово, але коли на екрані крупним планом показали лисуватого коротуна з Пегассо, хлюпнув назад у фотель, щосили тиснучи кнопку підсилення звуку. А тим часом пегассовець заливався солов'єм:
- Нечувана пригода сталась з відомою актрисою в містечку N. Перед самим Новий роком її знайшли в негліже з пляшкою шампанського в руках неподалік місцевого бару, і що найголовніше, вона всім розказує про великого жовтого собаку, що напав на неї цього року. Саме так з її слів записав наш відомий автор Мефістофель.
Далі в студію забіг вусатий чолов;яга і почав лупцювати видавця:
- Ось вам, ось! Я вам дам Мефістофеля! Брешете казна-що. Відомщу за жону!
- А зараз в нас рекламна пауза - не розгубившись, проспівала ведуча. - Не перемикайте!
Поки Автор перетравлював сюжет, засюрлюкав мобільник.
-- Ах ти ж сволото! Ти не тільки невдаха-писун, але й гульвіса чортів! А щоб тебе! Знай, що я пішла від тебе, не на день і не на тиждень, я пішла від тебе на-зав-жди! - заверещав зі слухавки жінчин голос, не даючи навіть слова вставити.
-- Та я.. - почав було Автор, але зв'язок обірвався.
- Казна що, -- пробурмотів Богословський, проводячи долонею по спітнілій потилиці.
А з екрану вже знову лунав щебет пегаісвця:
-- У Новому році наше видавництво готує в друк новий скандальний роман, Це буде бомба! Це буде сенсаційний бестселер! ВІдкрию вам маленьку таємницю: прототипом головної героїні роману стала раніше згадувана актриса, Єва Ангелюк-Чорновусенко . І, як бачимо з останніх подій, що трапилися в реальному житті з нашою прототипинею, роман не лише матиме шалений успіх, але й  дуже ймовірно, що матиме і продовження. А, забув сказати,що головний герой роману теж має прототипа з реального життя. Але поки роман не побачить світ, ми збережемо інтригу і не будемо розсекречувати цю людину, Готуємо для вас ще одну бомбу.
Коротун захіхікав і блиснув зеленими вогниками очей. Від того блиску Автору аж мурашки за спиною забігали:
"А що, якщо це підстава? А раптом той роман і не роман, а справжніський компромат? А що якщо завтра до мене в квартиру постукає поліція? Або СБУ? Або мафія? -- Автор зірвався на рівні ноги і забігав кімнатою. -- Чуло моє серце не треба було підписувати. Гроші, гроші, вічно через них клопіт! От дурень,і треба було мені тих пару гривень.! І що тепер робити?"
Телефон задзвонив знову. Це був його давній шкільний друг, який давно переїхав до столиці і працював журналістом на одному з "жовтих" телеканалів. О ні, тільки не він! Поки Автор думав, вмикати зв'язок чи ні, у двері теж подзвонили. Стискаючи мобільник у тремтячому п'ястуку, Олекса Іванович навшпиньках підкрався до дверного очка і зазирнув.
О щастя, там стояли не люди у формі і не мафія. Там стояла дружина Автора Матильда. Змокла під дощем і сердита.
Не даючи сердешному вставити хоча б слово, вона, грізно розмахуючи над його головою парасолею, шпетила судженого на чому світ стоїть. За лічені хвилини краля перерахувала його торішні і навіть позаторішні гріхи, притулила до них звинувачення у брехні і навіть зраді.
А коли Матильда, пхнувши автора в груди, збиралася нарешті зайти до квартири, то ледь не перечепилася підбором об якесь сміття. Підняла нафарбованими кігтиками жовтий паперовий конверт.
- Це чиє?
Автор знизав плечима. Хоча вже встиг роздивитися на фірмовому конверті штемпель у формі пегасівської шкапи.
- Дай подивлюся.
Він хотів забрати у Матильди листа, але вона не віддала. Роздивилася його при світлі лампи, голосно прочитала:
- Для Мефістофеля.
- Це для кого конверт?- здивовано запитала Матільда.
- "Мефістофель" квапливо роздер пухлий конверт і звідти посипались звіти, які, як барвисті квіти, вкрили долівку. Далі витяг свій шедевральний, трохи пошкоджений роман з помітками на полях. Придивившись, автор побачив правки біля абзаців з відомими в місті прізвищами. Видно, щось треба було передрукувати під них. Ну а далі, на самому дні – перев’язана велика пачка хрустких доларів.
- Ах ти падлюко! - заволала дружина. - Ти що, вбив когось чи хтось вбивство замовив?
- Та тихіше ти, ддд... жінко - перестрашено відповів той. - Схоже, вшиватись нам треба, поки не пізно. А то нам тут кирдик буде.
Автор почав збирати нові майтки і зубну пасту в авоську, за ним жінка, не знімаючи шуби, почала роздивлятись кімнату у пошуках цінних речей.
І тут у двері подзвонили.
Автор завмер на місці. За кілька секунд його обличчя змінилося кілька разів: спочатку почервоніло потім зблідло, потім позеленіло, а потім скривилося у гримасі невимовного жаху і болю, так, ніби його одночасно розіп'яли, задушили, і пристрелили.
Матильда теж принишкла . Вона першою вийшла зі ступору, показавши жестами щоб не відчиняти. ВІдвідувач виявився настирним, бо дзвонив і дзвонив знову, наганяючи ще більший ( якщо більший ще можливо було нагнати ) страх на нещасного писаку. Матильда ж  швидко опам’яталась.
ЇЇ практичний розум спрацював конструктивно.  Швидко вхопила блокнот і ручку, що теж вивалилися з бандеролі, мабуть у якості презента, і написала: "На балкон!". Показала це чоловікові і почала навшпиньки скрадатися в бік кімнати, на якій був аварійний вихід на горище їхньої дев'ятиповерхівки. Автор нарешті теж трохи прочуняв, обличчя набуло більш-менш нормального вигляду, і чоловік спочатку роззирнувся, а тоді теж став навшпиньки і зробив крок в бік кімнати. Другого зробити не встиг,.Почув лише, як позаду відчинилися вхідні двері до квартири. ВІдчинилися самі. Без його чи Матильдиної допомоги з цього боку, без скреготу тещиного ключа, чи навіть злодійської відмички з тамтого боку.

   "Нехай це буде кошмарним сном", -подумав Автор, тоді почав хреститися ( хоч він і був затятим атеїстом), здушено пролепетав вголос "прошу-прошу-прошу, порятуй мене, вища сило, обіцяю ніколи більше не мріяти стати відомим письменником " і замість кинутися до балконного аварійного виходу, несподівано розвернувся..Те що він побачив, не було ні тещею, ні злодієм,. Воно і справді нагадувало сон. Кошмарний чи ні, Автор ще не вирішив. Бо на порозі й не було нікого. Але, що було за порогом, це було щось несусвітнє. Замість знайомого сходового майданчика отетерілий Богословський побачив нескінчену анфіладу готичних арок,що ніби випливали з темряви. Навколо клубочився ні то туман, ні то дим, а над арками весь час спалахували блискавиці і звідкись згори осипалися жарини. "Я сплю, -- промайнуло в думці. -- Ну. раз я сплю, то чому б мені не поглянути, що там у моєму сні поза квартирою. Потім розповім друзям, або ж напишу.. , тут чоловік осікся, згадавши про обіцянку, -- або пoділюся з жінкою, посміємося разом.".Богословський осмілів і рушив, підштовхуваний жагою пізнання...
Автор зробив кілька несміливих кроків вперед, перехрестившись і тричі плюнувши через ліве плече, шмигнув під одру з розпечених арок, яка відразу затряслася, розширилась, пропускаючи його у сюрреалістичну невідомість. Повітря навколо чолов’яги шипіло і шкварчало, зі стін, які, як і долівка, невгамовно вібрували, долинав приглушений свист.
Зі страху автор вилаявся. Але, попри пришвидшений ритм серця і наростаючі дрижаки у тілі, посунув у сторону наступної арки. Повітря зробилося більш прохолодним, а підлога, припинивши вібрувати, стала м’якою і теплою, немов він ішов по спині велетенського представника родини котячих.
Щойно Олекса подумав:" а бодай його все!", як як від арки відділилася сіра тінь...
- Добрий вечір! Налякали вас? - запитав носатй чолов’яга, підійшовши ближче. - Я Петро Іванович, з кіностудії Довженка, а оце наші реквізити робочі, так би мовити. Новорічну казку знімаємо, а тут по телевізору вже не раз про такого знаменитого автора чули. Мефістофель, так? Дуже приємно - скороговоркою проговорив той. - Ми, так би мовити трохи відхиляємось від сценарію, ви просто скажіть в мікрофон пару слів, в нас там йде реприза про чорта, тоді зразу ви а потім Снігурочка, та це вам неважливо.
- Що сказати ? - здивувався автор, стискаючи в руці авоську.
- Щось такого, новорічного. Ось у сумці, то твори мабуть? Нові викривальні матеріали? А ця жінка, то одна з таємних агентів? Так, студія, знімаємо!  Говорить в мікрофон: А зараз ми в гостях у самого Мефістофеля і застали, як завжди його за брудною роботою - збирання компромату. Ця напіводягнена, ні напівроздягнена жінка біля нього - це майбутня вдова самого... ні не будемо передчасно розкривати секрети.
- Хлопці, кидайте ще петарди на арки. Який серпантин? То вже минулий час. Від’їзджаємо, швидко, щвидко, там Снігуронька в штучному снігу мерзне.
- А най тобі - трохи оговтавшись, сказав автор жінці. - А може того, ще минеться? Може, й не так все страшно.
До речі, а ти чого за мною побігла? -- Богословський заспокоївся і в ньогь вже почало пробиватися невгамовне его та пиха. Дружину він любив, але ділити славу не хотів.
-- Як це чого? - збентежилася Матильда, загортаючи у норкове манто червону шовкову білизну, на яку нерівно дихав її благовірний.. Так жінка спочатку вирішида кинути свого невдаху. Але побігавши по магазинах і розтративши все до копійки, за півдня зрозуміла, що робить помилку і що кращого лопушка, який хоч і на копійки, але все утримуватиме її, безробітну розповнілу фурію, їй не знайти. Тож заспокоїлася, екіпірувалася в червоне і пішла миритися. Ох, якби вона знала, що за тих півдня її дорога половинка вляпається в історію, та ще й кинеться в обійми першої ліпшої хвойди... -- А й справді, і чого це я за тобою бігаю, кнурище ти такий! -- Матильда надула повненькі вуста і відвернулася. Але геть не піщла.
-- Тільдочко ну не ображайся, я ж лише з міркувань безпеки, - почав виправдовуватися Автор.
-- Шановні гості, вибачте але на з`ясовуваня стосунків ми зовсім не маємо часу! Тому прошу вас уклінно, бігом в гримерку! Там вже вас чeкають, оплата поденно. Сто баксів година.. А, і там така руда тітка буде, Софія Михайлівна, то передайте, що Девіл Вентура скинув на рахунок перший транш.
Автор з дружиною успішно відбули телешоу. Правда, Олексу дратували а-ля новорочені голівудські декорації. А ведучого дратувало те, що автор з дружиною не бажали сваритися перед камерою (це ж рейтинг шоу!!!), що письменник обмежувався натякати, не бажаючи розкривати основної інтриги книги, називати скандальні імена та факти. Він, як міг, намагався його розкрутити. Але з цього нічого не вийшло.
По завершенню шоу він, зі злості, навіть не доплатив йому частину гонорару, зіславшись на податки і таке-сяке інше.
     Повернувшись до квартири і відправивши Матильду на кухню готувати щось смачненьке, автор увімкнув вогники на новорічній ялинці і всівся за письмовий стіл у надії вполювати натхнення. Щойно він відкрив на компі текстовий редактор, задзвонив телефон...
        Це дзвонив давній видавець, схожий на лінивця. Побачивши свого автора-аутсайдера в зеніті слави, він запропонував укласти річний договір з виданням творів автора, правда, під прізвищем Мефістофель. Автор, за дурною звичкою, ще роздумував, але колективний розум у вигляді Матильди і голодного кота Хана переміг - автор дав згоду.Гонорар телестудії теж приємно радував.
   На радощах, після багаточисельних дзвінків пегасівця з вимогою повписувати потрібні прізвища в його твір, автор викинув трохи баксів з нарізаною паперовою “лялькою” за двері, на радість дітлахам, що товпились надворі.
- Договір з Пегассо розірвано!!!  - ця новина зразу ж рознеслась в усі-усюди. Про чесного автора почали ходити легенди, видавці, чухаючи потилиці думали, як заполучити везунчика.
І став Автор з сім’єю жити-поживати,  добро набувати, а нових авторів на чудо надихати…

- Ну як вам кінець моєї різдвяної історії? – переможно запитав автор видавця, схожого на лінивця.

- Добре я її записав?

- Та тойво, може бути – мляво відгукнувся ‘лінивець’ – Тільки не переусердствуйте, фортуна мінлива штука.


Минув рік.
Автор Боголюбський, що задрімав було, оглянувся навкруги в своїй хаті, де мирно блимала вогнями новорічна ялинка,  порився в холодильнику, де знайшов тільки шматок запліснявілого сиру.
- Де ж поділась жона ?  Знову на розпродажах! Ну я їй задам!  А може, таки піти на зустріч з Пегассо? Вони щось новеньке обіцяли, і зарплата непогана.
І, одягнувши пом’ятий костюм, автор відкрив двері і розчинився в темряві.



Написати рецензію

Рекомендувати іншим
Оцінити твір:
(голосувати можуть лише зареєстровані)

не сподобалось
сподобалось
дуже сподобалось



кількість оцінок — 2

Рецензії на цей твір

[ Без назви ]

На цю рецензію користувачі залишили 6 відгуків
© Avtor, 15-09-2017
 
Головна сторінка | Про нас | Автори | Художні твори [ Проза Поезія Лімерики] | Рецензії | Статті | Правила користування | Написати редактору
Згенеровано за 0.55034708976746 сек.
Усі права застережено.
Всі права на сайт належать ТОВ «Джерела М»
Авторські права на твори та рецензії належать їх авторам.
Дизайн та програмування KP-design
СУМНО
Аніме та манґа українською Захід-Схід ЛітАкцент - світ сучасної літератури Button_NF.gif Часопис української культури

Що почитати

Ірен Роздобудько «Прилетіла ластівочка»
Ми знайомимося з 99-літнім чоловіком – містером Ніколасом Леонтовичем (Ніком Лео) – у домі для людей …
Перехрестя жіночих доль крізь століття
Саме так можна коротко описати події  книги Наталії  Тисовської «Київські канікули». Кмітлива американська …
Що може бути ніжнішим за «Ніжність»?
Шеф Наталі мав звичку щоранку читати у словнику визначення якогось слова. Коли вона увійшла до кабінету, …
100 історій про дівчачу силу
Книжка, яка надихає неймовірно велику кількість дівчат і жінок, дає змогу повірити в себе, своє покликання, …