За поточними справами час минає дуже швидко. Ось вже і запізніла цьогорічна осінь, поки що недовготривалими похолоданнями, нагадувала людям про зиму: холодну, вітряну і слизьку. Директор зі свого кабінету спостерігав як за вікнами листопад підмітав вулицю, та шарудів гілками давно оголених каштанів. Грудень уже був напоготові захурделити, засвистіти стужею у міських кам’яних джунглях, аби переконати людей, що до зими потрібно готуватися влітку.
На столі лежала кіпа газет які він сам переглядав не покладаючись на рекомендації секретаря-референта. Тут, разом з українськими виданнями, були і щоденна газета «The Guardian», і «The New York Times», і «Le Figaro», що завжди подавалися разом з ранковим чаєм. Директор відвів погляд від вуличної метушні на розгорнуту газету «Сенсація», сів у крісло і знову перечитав статтю вже знайомого журналіста Юрія Кепочки: «Вишки на яких заробляють гроші». Матеріал був так дотепно поданий, про що свідчило обґрунтованість журналістського розслідування, а приведені беззаперечні факти банківських трансакцій давали зрозуміти пересічному читачеві про беззаперечну корупцію у верхніх ешелонах влади.
Директор посміхався потираючи долоні від задоволення. «Лёд тронулся, господа присяжные заседатели!», – голосно продекламував він крилаті слова Великого Комбінатора, – «Заседание продолжается!» Він натиснув на сенсорну кнопку оперативного зв’язку з відділом «Морального оновлення».
– «На зв’язку професор Антоній», – гучно відповів динамік вмонтований в апарат аналогової системи РСМ.
– Зайди до мене.
– «Може потрібна якась конфіденційна інформація? Я замовлю скинути на факс».
– Ні. В мене буде для тебе особливо відповідальне завдання.
Професор Антоній, в особистому житті, був неабиякий ловелас. Невідомо, що в ньому такого знаходили жінки, але про його похітливість ходили неймовірні байки. Директору навіть доводилося бути посередником в залагодженні однієї з його любовних каверз в Лабораторії. «Дивно, такий з виду незграбний тюхтій, а жінки від нього в захваті», – казали співробітники відділу. Останнім часом навіть Аліса, з відділу «Зовнішньої корекції», почала шукати прихильності Антонія, про що стало відомо Директору. Але за цими полюбовними грішками ховалося обличчя справжнього морального вампіра. Його досліди по виділенню психотропного екстракту зі степового дурману і блекоти, що ввійшов у наукову термінологію як скополамін, зробили революцію в підходах до управління моральними принципами людини. «Сироватка правди» в оновленому професором Антонієм складі хімічних речовин, основу якої складали скополамін і пентотал натрію з добавками анабазину і деяких барбітуратів, розв’язали язики самих неговірких пройдисвітів. Застосування цього еліксиру потребувало строго індивідуального підходу по дослідним показникам реципієнта, що до сих пір вдавалося лише професору Антонію. А його, спільний з генетиками винахід методики «Перевтілення», випробуваний на журналістові газети «Сенсація», відкривав шлях до зворотного напрямку в корекції людської психосоматики і вже не як разова маніпуляція, а постійно діюча, стверджуюча схоластика притаманна аверроїзму. Відтепер завдяки цьому тюхтію-серцеїду, Лабораторія мала ключі до регулювання моралі людини в залежності від ситуативних комбінацій. Директор був впевнений: «Хто контролює моральні принципи людей – той і керує державою».
– Директоре? – без будь яких емоцій вимовив професор Антоній зайшовши до кабінету. Він був готовий сприйняти чергову прочуханку від свого шефа, якого боготворив за надану можливість йому, звичайному студенту з факультету неорганічної хімії, стати конструктором нової філософії людських взаємовідносин, адже він, відтепер, є ще й беззаперечним автором «Сироватки Патріот», яка, в перехідний період від звичайної демократії до синергізму, мала стати стабілізуючим механізмом державного управління.
– Розслабся і присядь. Субординація зараз зайва, – Директор посміхнувся. – А втім… Як в тебе складаються відносини з Алісою? Ти мабуть винайшов новий афродізіак, від якого дівчата прямо божеволіють в боротьбі за твою прихильність?
Професор знітився, сприймаючи дорікання Директора за свою супер сексуальну активність, як негатив для творчого потенціалу.
– Мені потрібен стимул, а секс сприяє енергетичному балансу.
Директор прискіпливо дивився на цього сорокап’ятирічного парубка з вже помітною сивиною на скронях – «Професор нещодавно пройшов курс першої стадії омолодження, а колір волосся ми так і не навчилися відновлювати», – подумав він.
– Гаразд. Ти читав сьогоднішній випуск «Сенсації»?
– Ще ні. А що там?
– На, читай! – Директор підсунув газету до рук професора.
Доки той читав Директор уважно слідкував за виразом його обличчя. Професор, час-від-часу відриваючись від читання, кидав здивовані погляди на Директора. Дочитавши статтю професор гидливо відсунув газету.
– Заказуха. Я впевнений.
– Ти недалекий від істини.
– Президент звужує своє ближнє коло?
– Ось тут ти дав маху. Любих друзів не зраджують – їх перевтілюють, – якось загадково промовив Директор. – А як пройшли клінічні дослідження по темі «Патріот»? – різко змінив тему розмови Директор.
Це запитання відразу зняло напругу у взаємовідносинах.
– Групі закоренілих бізнесменів англофілів ми дозовано почали вводити нейромедіатори для активації синаптичного простору, а потім нокаут-геном «Патріот» нам вдалося приглушити активність природного гена англофільства і вже через тиждень ми отримали переконаних англофобів, – не без гордості доповів професор.
– А як вони поводили себе по відношенню до своїх активів за кордоном?
– О! Експеримент був успішним. Дев’ять із десяти піддослідних, вже на другому місяці дії перевтілення, почали переводити свої статки з офшорів у національні банки, та виявили бажання в публічному меценатстві.
– А той, десятий?
– Він виявився банкрутом і пасиви залишив на розсуд поручителю.
– Так-так… Здається ми на вірному шляху. А який побічний ефект такого перевтілення?
– При передозуванні пентоталом натрію помічаються признаки ідіотизму.
Професор Антоній відчував, що Директор був на межі прийняття рішення гідного Творцеві.
– Ми зараз маємо бездоганний інструмент…
– Хто з наших людей курує «Феофанію»? – Директор зупинив схвальні дифірамби професора.
Запитання було очікуваним, бо щупальці з Лабораторії вже давно обплутали всі важливі сфери життєдіяльності держави.
– Своїх людей ми маємо в кожному відділенні.
– Мене цікавить кардіологія.
– Професор Розумкович.
– Підготуй розпорядження за моїм підписом про застосування комбінованої сироватки «Патріот» для перевтілення міністра промислової політики Стойко. За дозування препарату відповідаєш головою, – Директор підвищив голос. Зрозумів?! Нам досить і не рукотворних ідіотів серед урядовців.
– Зрозумів пане Директоре, – професор відчув як в нього засвербіли долоні. – Але ж Стойко, здається, не збирається на лікарняний.
– Після цієї статті, – Директор ткнув пальцем в газету, – він обов’язково з’явиться там. Зараз, учувши небезпеку, чиновники мерщій ховаються в лікарню, щоб перележати скрутні часи, а кардіологія, будь певним, це найкращий спосіб вберегтися від слідчих та докучливих журналістів. Ось тут-то ми і будемо їх лікувати від надмірної жадібності. Бажаю успіху, пане професоре!
