Толік відчув, як у животі замлоїло. Минуло сім днів, відколи він перестав нормально харчуватися. Без свіжого сирого м’яса з’явилася нудота і печія. Але звір терпів. Він твердо вирішив стати іншим. Неагресивним, скромним та тихим. Вегетаріанцем. Таким, як у казці, початок якої підслухав, коли самиця-бронтозавриха її розповідала, вкладаючи своє дитина до сну.
Обходився з того часу водиці крапелькою, та кленовим листочком.
Дні та ночі здавалися б йому пеклом, якби не світла та благородна мета. В першу добу було незвично. М’ясоїда ковбасило від голоду, він вив і ревів, забившись у велику печеру на краю урвища, внизу якого шумів океан. Океан глушив дикі волання, а потім знесиленого присипляв крикуна шумом прибою.
За кілька днів Толік звик. Нудота майже минула, от лише печія часами ще нагадувала про нелегкий життєвий вибір.
Щоб заморити черв’ячка, який оселився в його нутрі, бідний звір оберемками глушив зелень. От і нині, щойно в його нутрі черв’як почав викаблучуватись, Толік роззявив пащеку і клямцнув нею чималу гілку найближчого мангра. Стиснувши зубища, зчесав з гілляки листки і почав активно жувати.
«Чавк-чавк-чавк» – залунало лісом голосно та соковито. Посічена зелень жмутками полетіла у прірву виголоднілого нутра. Від задоволення Толік примружив свої хижі лупаті очиська. Черв’ячку, мабуть, їжа теж сподобалася, бо він перестав крутитися і принишк. Тиранозавр блаженно усміхнувся. Від відчуття тимчасової ситості геть розімлів: позіхнув, похилився, кілька разів хитнувся, туди-сюди, втрачаючирівновагу, а потім беркицькув на бік. Ситому звіру страшенно захотілося подрімати. Вирячкуваті лупаки поводі замкнулися.
«Ні, дідусю-у, я не їла-а не пила-а", – прозвучало у Толікових лускатих вухах відлуння жалісливої колискової, яку співала самиця бронтозавра своєму малюку. Толік зітхнув і провалився у сон.
Снився дідусю. Тиранозавр поняття не мав, що це за істота така – дідусю. Але дідусю вперто снився і снився. Толік жодного разу не бачив уві сні, як той дідусю виглядає.: ні тіла, ні луски. Чувся тільки сам голос. Низький, розкотистий. І тепло. Тепло яке струмувало з бадьорого гукання, довірливого шепоту і веселого сміху.
Відколи Толік став вегетаріанцем дивний сон снився йому вже втретє. І щоразу на невиразні слова істоти на ймення дідусю тиранозавр схлипував і відказував:« Бігла через гребельку, вхопила водиці крапельку…», і спрагло облизував язиком тонкі ороговілі вуста. А потім Толік дивився на свої, залиті кров’ю чергової жертви, передні кінцівки. Серед часточок роздертої плоті, що прилипла до луски, тиранозавр бачив білий плескатий предмет, на якому писало «лист». Певна річ, Толік не вмів читати – звідки у юрському періоді взялася б грамота? Але дивні знаки, надряпані на білій площині загадкового предмета, звучали. Звір напружував слух і чув тривожні шерехи, такі, які чутно, коли вітер хитає верховіттям секвой перед бурею і вони черкають одні об одних. Ли-и- с-с -т… ли-и-иссст…ли-и-и-исссст…
І Толік починав плакати, як мала дитина бронтозавра, коли їй страшно, а мами-бронтозаврихи немає поруч.
