Українська банерна мережа

Украинская Баннерная Сеть
 
 

Жанри

Гоголівський ФОРУМ




AlmaNAH






Наша статистика

Авторів: 2471
Творів: 44356
Рецензій: 86665

Наша кнопка

Код:



Художні твори Проза Антиутопія

МАМЛЮКИ 23

© Анатолій Азін, 31-08-2017
Після проведеної процедури ревіталізації Президент на деякий час замкнувся в собі, він ніби вживався в своє оновлене єство. Вже минув місяць, але їх очна зустріч з Директором якось не складалася. Вони, за цей час,  декілька разів перемовлялися по телефону спецзв’язку, але Директор, з етичних причин, не робив навіть натяку на результат дії його «еліксиру молодості». Президента в основному цікавили функції стволових клітин в оновленні імунної системи організму та їх вплив на психологічний стан у подальшому житті. Директор відчував у його запитаннях нотки перестороги, а можливо і підсвідомої недовіри в можливість його методу не лише загальмувати старіння організму, а й повернути молодість – це дійсно тяжко усвідомити, але його особистий приклад наглядно показав, що таке можливо. Директор зараз і сам не міг би визначити свій вік, аби не свідчили про це його  документи. Він першим випробував на собі цілющу дію екстракту стволових клітин, а зараз вже не вагаючись застосовував його у себе в Лабораторії, ощасливлюючи деяких публічних особистостей по індивідуальним запитам. Президент вже давно пересвідчився, що метод діє, а сам насмілився на ревіталізацію лише тоді, коли став відчувати пониження свого життєвого тонусу на фоні вже омолоджених однолітків – любих друзів, та під настирним домаганням Директора. Втілення задуманої Директором Системи Управління Державою (СУД), яка спиралася на кібербіофізичні функції нової генерації людей, було можливим лише з особистої згоди Президента, в якого він вірив і йому єдиному впевнено відкривав дорогу до безмежного синергізму влади однієї особи.
Безсмертя правлячої еліти – ось той механізм, що забезпечить створення нового світо устрою і захистить людство від взаємознищення в боротьбі за життєвий простір. Цю концептуальну філософію він здавна заклав у свої теоретичні дослідження та практичні втілення методами генної інженерії.
Директору й самому кортіло якнайшвидше зоглянути на оновлене обличчя Президента, відчути дух свіжості його мислення і вже в котрий раз впевнитися у дієвості методу ревіталітації, а тому він зрадів давноочікуваному дзвінку з Адміністрації. Цього разу його запросили на неофіційну зустріч з Президентом у його заміську резиденцію в Синегір’ї.

Президент, з невеликою свитою ближнього кола друзів, зустрів Директора на ганку свого улюбленого клубного будинку «Хонка». Він був у піднесеному настрої: глибоко посаджені очі випромінювали тепло і душевний спокій, а нещодавня пересиченість життям, що завжди супроводжує людину перебуваючи на вершині влади, змінила гордовита  посмішка задоволеного чоловіка. Шкіра, гарно виголеного обличчя, набула природного відтінку, зморшки і набряк під очима зникли. Брезклість щік було майже непомітно, змінилася навіть осанка фігури. Назустріч Директору йшов з розпростертими руками цілком респектабельний, стрункий, високий на зріст моложавий чоловік. Вони тепло, по-дружньому обнялися.
– Радий бачити тебе, мій генерале, на моєму святі, – з почуттям щирості Президент плескав Директора долонею по спині. – Давненько ми вже не бачилися. Все мудруєш над проблемою як вбити надокучливого дракона? – з іронією в голосі прозвучали слова Президента.
– Ми всі живемо з драконом у собі. Але вбивши дракона ми ніколи не дізнаємося істини.  
– О-о-о! Слова гідні Творця!  
Директор не любив «Хонку». Він, по-можливості, уникав бувати свідком цього вередливого кітчу розкоші, та диковинних уподобань власника резиденції. Назва цього модернового будинку була успадкована від доволі знаменитої фінської будівельної компанії «HONKA», яка й збудувала його по індивідуальному замовленню власника. Згодом «Хонка» стала своєрідним фетишем сліпого поклоніння як для господаря, так і для відвідувачів.
Посеред знайомих облич свити, що стояла осторонь, Директор помітив і міністра промислової політики Стойко. Він посміхнувся відчувши свою підступну таємну владу над цими людьми.
– Приємно бачити вас, пане Президенте, в доброму гуморі.
– Та що там гумор, – Президент голосно засміявся, – я з твоєю допомогою скинув не менше двох десятків років. Тепер і в бані з одалісками балуюсь залюбки. Мій генерале! – це фантастика. Дякую тобі за блискучу роботу! Я почуваю себе космонавтом!
– Мій обов’язок не вартує подяки, – Директор, будучи не публічною людиною, негативно відносився до прилюдної похвали. – Час на зміну парадигми життя настав і ми всі маємо скоритися вимогам сьогодення. Хто не встиг – той спізнився… Назавжди!
– О! Мій філософе, ти, як завжди, правий! Панове! – звернувся президент до любих друзів, – рекомендую вам скористатися послугами мого другого батька – Директора Лабораторії. Вашу ревіталітацію ми пропустимо за рахунок держави, а надалі цей процес ощасливлення людей, ціною в сто тисяч доларів, ми поставимо на конвеєр. Творцю чудес, Слава!
Слава! Слава! Слава! – Любі друзі захоплено підхопили здравницю.
Директор чемно вклонився в знак подяки.
– А зараз я запрошую вас всіх на банкет до гостьової зали в честь мого другого дня народження! – з пафосом молодої людини проголосив Президент. – Але, доки вас будуть поштувати аперитивом, ми з генералом тет-а-тет обговоримо деякі проблеми буття. Насолоджуйтеся життям, панове.
Вони всілися на терасі в крісла біля вітража, звідки проглядався чудовий краєвид лісопаркової зони резиденції. Здавалося дух Коліївщини до сих пір витає над лісом, що вже почав укриватися жовто-багряною листвою в передчутті осіннього листопаду, а гайдамака Федір Левченко з ватагою козаків ось-ось вирине з гущавини хащі, громити знахабнілих панів у Петрівцях і Гостомелі.
– Гарний краєвид. Добре, що не торкнулася Синегір’я Чорнобильська біда, – стримано промовив Директор.
– Що правда, то правда. Може щось вип’єш?
В ту ж мить біля дверей, немов з-під землі, виринув кремезний охоронець і завмер в очікуванні наказу.
– Ви ж знаєте, я алкоголь не вживаю, а «Моршинську» – залюбки.
Президент одним поглядом віддав наказ охоронцю.
– Генерале, ми ж з тобою давнішні друзі, давай відкинемо цей офіціоз і перейдемо на «ти».
– Так, звичайно, ми друзі. Але зараз ви для мене є не лише товариш, а перш за все – символ влади… Директор на мить замислився. – Влада, в моєму розумінні – це непорушна сила авторитету і примусу, яка впливає на хід історії, а тому вона для мене священна.
– Але й ти впливаєш на хід історії.
– Влада первинна. Дивно, що я не бачу біля ваших ніг Конті, – різко змінив тему розмови Директор.
Президент зніяковів.
– Він чомусь не сприйняв мене омолодженим. Почав вишкіряти зуби і зловісно гарчати при моїй появі. Жалкую, але Конті довелося списати. Я вирішив не заводити більше друзів серед собак.
Ці слова здавалися пророчими як в прямому, так і в переносному розумінні.
Охоронець на підносі заніс пляшки з водою. Розкупорив.
– Ти вільний.
Охоронець по-військовому віддав честь і відразу ж немов провалився крізь землю.
– Добре, що ми здавна порозумілися, – продовжив розмову Президент. – Генерале, – він перейшов на зворушливий тон, – я на собі відчув силу наукового прогресу в сфері генної інженерії, а тому сьогодні, в день мого відродження, хотілося б дізнатися остаточну ціль твого задуму… Ні-ні, ти тільки не подумай, що я закомизився, чи збираюся твої наукові досягнення назвати підривом суспільної моралі в угоду закостенілим ретроградам, – побачивши неприховане здивування на обличчі Директора поспішив заспокоїти його Президент. – Сьогодні, в такий день, я маю поставити остаточно крапку над «і».
За вітражем, вітер спіткнувшись об скло, заскрипів глухим стогоном і з завиванням кинувся несамовито гойдати смереки. Директор напружено вдивлявся в далечінь немовби там, десь, можливо на самому краю обрію, він бачив те, про що звичайні люди не могли навіть здогадатися.
– Пане Президенте. Я бачу подальший розвиток людства в більш реальному образі ніж це бачать інші, але моя відмінність від інших є такою, що я і бачу, і достеменно знаю кінець історії…
Директор на мить змовк не наважуючись продовжувати розмову.
– Продовжуй, я тебе уважно слухаю.
– Ми, я маю на увазі людей, в своєму еволюційному розвитку дійшли до вершини можливостей, надалі нас чекає мутація виду з поступовим біологічним регресом, і, як результат – занепад цивілізації взагалі. Це природний процес в якому людина, як істота розумна, в боротьбі за виживання може піти на крайні заходи. Я не буду зупинятися на них, бо вони очевидні, – це, в першу чергу, неконтрольовано зростаюча численність популяції, яка за певних політичних та економічних процесів приведе до непокори владі, хаосу і війни на самознищення. Спрацьовує теорія Томаса Гоббса – війна всіх проти всіх. Це буде війна вмираючої демократії, бо ця форма державного устрою є лише перехідною ланкою від абсолютної монархії (автократії) до технократії в політичному розумінні, що є тупиковою ланкою нездатною до подальшого самовідтворення. Запобігти природному процесу занепаду суспільства не можливо, а тому я сконцентрував досягнення генетики в удосконаленні людського організму шляхом генної інженерії з виведенням нової популяції людського індивідууму здатного до створення кіберфізичного ядра управління державою майбутнього і регулювання самовідтворення в контрольованих параметрах. Ви розумієте хід моєї думки? – запитав Директор, його очі горіли від напруги мислення.
– Ти хочеш звести владу Президента лише до представницької функції?
– Того потребує синергізм нової Системи Управління Державою. Президентська влада в кіберократичному устрої держави, як і конституційна монархія в демократичному – наділяє главу держави лише представницькими функціями, все інше виконає затверджене вами кібербіофізичне ядро із бездоганних людей створених нашою Лабораторією, умовно названих мною «мамлюками». Але я, щоб запобігти цілісності Системи в будь якихось форс мажорних обставинах, наділяю вас необмеженим віковим цензом. Ви будете Вічним Президентом – сподіваюся для вас це буде честю, а для підданих – віра в кіберократію і непорушність влади.
– Що ти вкладаєш в слова «необмежений віковий ценз»?
– Тут потрібно цілісно розуміти три рівні ревіталізації розроблених нашими генетиками: перший рівень проводиться в 40-45 років – це стабілізація організму, другий – в 60-65 років – консервування, і третій – в 90-95 років – безсмертя, але безсмертя – це лише для правлячої верхівки. Всім іншим закладається кінцева межа генетичного коду на рівні 150 років. Безумовно, кожна людина буде мати своє право на моральний знос, але це вже лише її право, а держава за собою не залишає ніяких обов’язків.
– Моральний знос, це що?
– Ви неуважно слідкували за моєю викладкою. Три рівні ревіталізації надають людині можливість бути працездатною з функціональною ергономікою на рівні 45-50 років, аж до закінчення генетичного коду, а моральний знос – це можливість офіційно не працювати.
– А в якому ж віці людина буде мати право виходити на пенсію?
– Пане Президенте, я маю намір позбавити людство від такого ганебного явища як старість. Будучи свідком старіння своїх батьків, їх жалюгідного і хворобливого стану, я змолоду поставив перед собою ціль – покінчити раз і назавжди з цим непорозумінням. Людина має право жити вічно, а держава більше не буде донором для відпрацьованого людського матеріалу.
– Це звучить якось цинічно.
– Цинічно утримувати людей посмертно у соціальних будинках для престарілих.
– Але, як я розумію, ревіталітація – це доволі коштовна процедура…
– Звичайно. Люди самі матимуть змогу накопичувати кошти для кожного чергового рівня. Це і є тим безумовним стимулом для стримування  раннього морального зносу. Пане Президенте, ми з вами стоїмо на порозі нової людської цивілізації де буде життя без старості.
«Він справжній Творець історії», – подумав Президент, усвідомлюючи складну модель парадигми нового суспільства, але вголос промовив:
– Я думаю, чи знайдуться у нас кошти на створення такої моделі держави?
– Кошти… це одвічна турбота правителів усіх часів. Лабораторія, пане Президенте, буде працювати на самоокупності. Ми впроваджуємо по всій країні ревіталітаційні салони. Краса і молодість – це саме те нащо ми спокусимо людей, а кошти будемо направляти на вирощування «мамлюків» – людей з кібербіологічними властивостями, які в процесі самовідтворення і започаткують нову популяцію людства. Зараз ми працюємо над впровадженням рекламної компанії по ревіталітації (омолодженні) – так буде зрозуміліше для пересічної людини.
– Мій генерале, – Президента охопила ейфорія величі влади і передчуття неймовірних звершень, – я зрозумів твій задум, але я ще трохи покумекаю над твоєю теорією. Я впевнений, ми з тобою увійдемо в історію нової світобудови… Та годі про справи! – ніби схаменувшись від нав’язливих думок промовив Президент. – А зараз давай до столу, бо мої любі друзі мабуть вже вдовольнилися аперитивом і занудьгували.
Президент підвівся. Директор тієї ж миті став у стійку «струнко».
– Облиш, ми з тобою друзі, – він зніяковів перед величністю Творця. – На нас чекають.
– Пане Президенте, ви добре знаєте, що я не публічна людина і не вживаю алкоголь. Дозвольте мені залишатися самим собою.
– Вільному воля… Бувай здоров!
Президент міцно потис руку своєму генералу.
          
                                                              










Написати рецензію

Рекомендувати іншим
Оцінити твір:
(голосувати можуть лише зареєстровані)
кількість оцінок — 0

Рецензії на цей твір

[ Без назви ]

На цю рецензію користувачі залишили 3 відгуків
© Новосельський, 03-09-2017
 
Головна сторінка | Про нас | Автори | Художні твори [ Проза Поезія Лімерики] | Рецензії | Статті | Правила користування | Написати редактору
Згенеровано за 0.24995088577271 сек.
Усі права застережено.
Всі права на сайт належать ТОВ «Джерела М»
Авторські права на твори та рецензії належать їх авторам.
Дизайн та програмування KP-design
СУМНО
Аніме та манґа українською Захід-Схід ЛітАкцент - світ сучасної літератури Button_NF.gif Часопис української культури

Що почитати

«Глінтвейн дорогою на Говерлу» Василя Карп’юка [рецензія]
Нова книга прозаїка та поета Василя Карп’юка потішить спраглого до спокою та забуття, втомленого містом …
«Історія — готовий список сюжетів, сідай і пиши», — Роксана Тимків
Фото: Степан Поліщук. Роксана Тимків — молода українська письменниця. На цьогорічному Форумі видавців …
Вся правда про роман «Правда про справу Гаррі Квеберта»
Після виходу друком роману «Правда про справу Гаррі Квеберта» 27-річний Жоель Діккер прокинувся відомим. …
З’явиться книжка про жінок, які створили Україну
Видавництво «Видавництво» анонсувало випуск нової книги. Безпрецедентний для України проект під назвою …