Брати!
Я знаю, що ви є!
Я кличу вас, відгукніться!
(Олег Скрипка)
№1
З пункту А до пункту В їхав автобус. У ньому не було нікого, крім Хіпаря та Гопніка. Гопнік довго наїжджав на Хіпаря. Врешті-решт той не витримав і з криками “Добрішим треба бути!!!” почав методично лупцювати Гопніка…
№2
З пункту В до пункту С їхав автобус. На сидінні біля дверей сидів Жлоб. Крім нього, в автобусі нікого не було. Коли на одній із зупинок до автобуса зайшла якась Бабця, Жлоб одразу ж поступився їй місцем…
№3
З пункту С до пункту D їхав автобус. Єдиними його пасажирами були Хлопець і Дівчина. Історії невідомо, хто з них зайшов раніше, достовірно відомо єдине – як тільки вони усвідомили присутність одне одного, між ними, здалося, пробігла якась іскра,
і…
щось змінилося…
двоє незнайомих до цього моменту людей раптом відчули непереборне взаємне тяжіння. Не затримуючись довго на початковій стадії, вони з головою поринули у внутрішній світ співбесідника та з подивом, що межував із безумством золотошукача, який надибав-таки золото, віднайшли багато спільного…
…Вони погодилися, що фантастика розвиває уяву, а кращі твори, написані у цьому жанрі, набагато серйозніші за більшість філософських трактатів; хоча, наприклад, на Заході, крім Шеклі, Желязни та ще пари-трійки прізвищ, читати нічого…
…Вони визнали, що музика для них – то не просто фон… Що попса заїла, а Бутусов, хоч і геній, але скотина, тому що не поважає своїх шанувальників…
…Що Цоя, Кінчева, Лєтова чи Янку Дягілєву під час їжі краще не слухати, оскільки це, може, й не пряма, але все ж таки – неповага…
…І всупереч тому, що “ВВ” подобається Гопнікам і Жлобам, музика в них суперова… А ось Олегу Карамазову та його братам з Достоєвським не тягатися…
…Що “Разные Люди” могли б стати легендарною групою, а Чиж-западліст – усе обламав…
…Та й взагалі, пацифік на шию, звичайно ж, добре, але це, як співається у пісні, “уже не значит отличаться от других…”
…Що життя завжди прекрасне тільки з вікна дурки…
…Що політика – брудна річ…
…Що поняття “комунізм” безнадійно опошлене…
…Що й Він і Вона з дитинства мріяли навчитися літати…
…Що секс – не мета, а засіб…
…Що кохання можливе тільки для двох, а невзаємне кохання – то й не кохання взагалі, а щось середнє між мазохізмом та онанізмом…
І ще нескінченна кількість таких “що”…
Він не вийшов на своїй зупинці, Вона не вийшла на своїй, а поїхали вони у центр. Пройшлися по Хрещатику, звідти – на Андріївський, потім спустилися до Подолу і гуляли там до самої ночі. А потім Він провів Її додому… День, інший…, тиждень… Вона переїхала до Нього, за кілька місяців вони одружились…
…І жили вони довго та щасливо, і померли в один день…
P.S.
Три різних сюжети для фантастичного оповідання. Об’єднує їх, мабуть, те, що у реальному житті нічого подібного відбутись не могло – за тієї простої причини, що не могло відбутись ніколи.
Хоча, знаєте, що стосується третього сюжету, то я чув, наче щось схоже дійсно мало місце. Ніби Хлопець та Дівчина справді існували. Щоправда, їхали вони не з міфічного пункту C до не менш міфічного пункту D, а за цілком конкретним маршрутом, до того ж – у годину пік. І як наслідок – натовпом людей розмазало їх по різних кінцях автобуса. Він вийшов на своїй зупинці, Вона – на своїй. Так вони й не зустрілися…
Минуло десь років п’ять, Дівчина перестала бути дівчиною. Не знайшовши свого принца, вийшла заміж за Гопніка. Ну, а Хлопець, розчарувавшись у доцільності пошуків ідеалу, потроху спився; і якось, розбивши вікно на своєму шістнадцятому поверсі, пішов шукати щастя.
...Що цікаво – впав він точнісінько на BMW, у якому їхали Дівчина і Гопнік. Дівчина до смерті злякалась і померла від розриву серця…
Як-то кажуть – від долі не втечеш…
16-17.X.97
