В.С.
Любий мій Графе, хай боронить вас Боже, де б то Ви зараз не були, а втім, я добре знаю, де Ви є, що з того; а в нас знов мряка вже два тижні поспіль, життя скінчилося, та й навіщо воно, коли болить голова і я постійно забуваю всюди свою парасольку. А завтра “Інтер” крутитиме першу серію опів на десяту, тому я вже майже надумала вшитися з граматики, але матусі загорілося дивитися ті новини, й телевізор здох. Але то нічого, хоча ми й не бачилися з Вами вже чотири місяці з хвостиком. Мені ж бо все одно вже двічі обіцяли дати копняка з нашого закладу за прогули, і граматичка не таке й стерво, дарма що симпатична й схожа на Вашу дружину, до речі, сміється вона у Вас як кобила, і та сіра з бісером сукня їй ані трохи не пасує.
Та, зрештою, все це маячня, і цей лист зовсім не до Вас, не тіштеся марно, Ви ж бо не ВІН, і що з того, що у Вас теж карі очі. Просто ця мокреча, а тут іще Зоська приперлася вчора зі своїм новим, best friend, чорти б її вхопили, цьомчики-перецьомчики, “...а ти що, й досі цього підстаркуватого...?”. Але Ви не зважайте, це вона навмисне, Зоська ж бо завидюща, вона сама на Вас тоді око поклала, і тепер казиться, бо її Санюрчик—нумер—сто ще дефективніший, ніж дев’яносто дев’ять попередніх. Це, мабуть, негарно, що я так про майже подругу, але вони ніби змовилися всі, чесне слово...
Іноді я думаю: як би воно було, якби ми зустрілися з Вами тоді у Львові? Втім, простих смертних, либонь, не пускають на знімальний майданчик, то ж це таки дурість. Але я, напевне, впізнала б Вас навіть і без гриму, байдуже, що Ви тепер сиві зовсім, і минуло тридцять років.
Може, все ще буде гаразд. Може, я куплю собі таку ж саму, як у Зоськи, шкіряну спідничку, навчуся фарбувати губи і не бачити Вас щоночі уві сні, а тоді ходитиму по нічних клубах і куди захочу. Навіть познайомлюся із тим самим приятелем Санюрчика – нумер—сто, і це буде кохання з першого погляду, ми житимемо довго й щасливо, а помремо в один день, і він так ніколи й не дізнається, чому нашого сина я назвала...
Любий мій Графе, хай боронить вас Боже, де б то Ви зараз не були, а в нас знов дощить...
1999 р.
