- Сашко! Ти чув? Києва більше немає!
- Як немає? Куди ж він міг дітися?
- Тобто зовсім немає. Абсолютно. Стертий з лиця Землі. Росіяни не блефували, коли говорили, що застосують проти нас ядерну зброю.
- Ти жартуєш!
- На жаль... Ні.
- А куди ж дивилася Америка? Вони ж обіцяли нас захищати!
- Вони, так би мовити, не хочуть починати війну і спровокувати удари ще і по своїй території. Тож вони стоять осторонь.
І все ж я не вірив. І поліз у мережу. І відчув шок. Так, Києва дійсно немає. Як? Це в голові не вкладається. Може це все одно жарт і фейк... Я подзвонив до знайомих. Нема зв’язку по жодному з телефонів.
По телеку не показував жоден канал. Всі зібралися у Петренків, бо в них була супутникова тарілка. І з тяжким серцем дивилися Голос Америки. Показували панораму таких знайомих пагорбів випалених вщент і без дзвіниці, і рівний лівий берег зрівняний з землею.
- Як вони тільки збирають це виправдати!
На екрані йшла пресконференція якогось російського генерала.
“Украінци хателі устроіть героноцид русскіх. Поетому прішлось наністі прівентівний удар.”
- Невже в цю маячню хтось повірить?
Далі стали показувати мітинг у Москві, де пенсіонери тримали транспарант з написом “Сотріте Украіну с ліца Землі”.
Ми сиділи за ноутбуками у прокуреній кімнаті і займалися темною справою. Фоном теревенив телевізор.
“Ви нє боітесь, что украінскіє хакери зделают удар в овєт?”
“Россія подвергаєтся их атакам с самого распада союза. У нас досьтаточная засчита.”
Я засміявся.
- Зламав пошту Ватанова, - сказав я Максу.
- Як?
- Відновлення паролю, улюблений напій “Водка”.
Цей день був невідворотній.
- Ми в системі, - сказав Макс.
- Як?
- У них застаріла генерація ключів. Наш ботнет впорався всього за три місяці.
Він потер руки.
- То що? Жахнемо?
Я подивився на телевізор. Там якраз показували протести та сутички.
“Москва в хаосі! Росіяни повстали проти керівництва і виступають за повалення диктатури.”
- Ти диви! А ми парилися!
- Може все одно по них жахнемо?
- Ти здурів?
- Вони ж нас не пожаліли. Чого ми їх маємо жаліти?
- Це тільки люди. Людям можна задурити голову.
- І все ж...
- Давай підірвемо ці кляті боєголовки прямо в шахтах. Світ має звільнитися від бісової зброї.
Макс поглянув на стелю. Потім на фотографію своїх рідних, що загинули у Києві. Потім на телевізор... І натиснув клавішу.
