Повертаючись додому після напруженого трудового дня та не менш напруженого нетрудового вечора, господар, мабуть, сподівався прослизнути до помешкання непомітно, але це йому не вдалося. Дружина була тут як тут:
– Господи! Коли ти врешті візьмешся за розум. Думав, якщо з дверей восьмого виміру зайдеш то ніхто не помітить? – пішла вона в наступ, як то кажуть, без розвідки.
– Тихо жінко, усе під контролем! П’ятниця сьогодні. А п’ятниця – святий день!
– В тебе ледь не кожен день святий. Завжди якесь свято. А ти пам’ятаєш, що в тебе є жінка, що в тебе є син?
– А що з вами не так?
– Можливо, потрібно, хоч інколи цікавитися, як справи у сина в школі? Інколи домашні завдання допомогти виконати або перевірити. Коли ти востаннє тримав у руках його щоденник?
– Справді, давненько, – скривився чоловік. – От зараз сином і займуся! Де той спиногриз? Хай несе щоденник – подивимося на його оцінки.
– Тату, вже пізно, я хочу спати. Давай, подивишся завтра.
– Ніколи не відкладай на завтра те, що можеш випити, тьху-ти, те що можеш зробити сьогодні. Неси сюди.
Син неохоче зникає у своїй кімнаті і, по хвилі, повертається із щоденником.
Батько гортає до останньої сторінки з записами.
– З фізики 6 балів? Що це за новини? І не соромно? Яка тема?
– Єдина теорія геть усього. Лабораторна була.
– І що потрібно було зробити?
– Створити всесвіт.
– Оскільки оцінка 6 балів, а не одиниця роблю висновок, що який не який всесвіт ти все-таки створив?
– Всесвіт створився, але в результаті великого вибуху.
– Цікаво-цікаво. Це означає, що в рівняннях десь була помилка. Ти вже зрозумів – де наплужив?
– Поки що ні.
– Неси сюди зошит. Будемо аналізувати.
– Може, все ж таки завтра?
– Спати йдіть! Вирішили вони вчитися посеред ночі! – втручається дружина.
– Почекай жінко, тут серйозна проблема. В сина всесвіт кривий вийшов і він не знає чому. А тобі «спати» в голові. То бурчиш, що дитиною не займаюся, то тепер женеш спати. Будь послідовною! А ти не стій, – це вже до сина, – а дуй по зошит! Чуєш?
– Чую, – без жодного ентузіазму син знову зникає в своїй кімнаті.
– Так-так-так... Гм... – батько аналізує ланцюжки формул. – У восьмому класі і не могти створити нормальний всесвіт. О! Дивись сюди! – тикає він пальцем у зошит.
– І що з цього випливає? Розумієш?
– Розумію.
– Тоді розкажи.
– Що найбільша швидкість у всесвіті буде рівна швидкості світла.
– Правильно. Хоча, з практичної точки зору, це повний, сам розумієш що. Тобто – гаплик. В тебе вийшло, що галактики розбігаються і це ще півбіди. Найгірше, що при тих відстанях між зірками, які є в твоєму всесвіті і при наявному обмеженні на швидкість, міжзоряні подорожі триватимуть цілу вічність.
– Угу.
– Ти хоч сам розумієш, що ти говориш? – знову втручається дружина.
– Цить, жінко, поки творці всесвітів балакають. А що з квантовою гравітацією? Я ці рівняння не можу зрозуміти.
– Тут я щось наплужив, гравітаційна взаємодія не корелюється з електромагнітною.
– І не тільки з електромагнітною, а також із сильною та слабкою взаємодіями, – поправляє батько. – Тепер, уяви собі фізика, котрий живе в твоєму всесвіті й намагається вивести єдине рівняння геть усього? Що в нього вийде?
– Нічого не вийде.
– Правильно. А тепер подумай ще над помилками в часових вимірах! – сказавши це голосно, батько переходить на шепіт. – А я тим часом зникну на п’ять хвилин у ванній, а насправді телепортуюся до хлопців у нічний клуб, повідриваюся там до ранку, звідти спочатку телепортуюся до ванної, а потім повернуся в часі, чи навпаки? Спочатку повернуся, а потім телепортуюся. По ситуації. А ти, неуку, зрозумів своє завдання? – Батько повертає звичну гучність. – Аналізуєш часові функції і завтра розкажеш мені де була помилка. А тепер в ліжко! Надобраніч!
– Надобраніч.
Син зникає у спальній, батько у ванній.
– І навіщо ото дитині голову морочити та педагога вдавати? Сказав би відверто, що і сам не знаєш чи забув розв’язки отих функцій та закони часових вимірів! – не втрачає шансу вшпилити дружина.
Однак, чоловік її не чує, бо уже вісім секунд як у нічному клубі.
