Українська банерна мережа

Украинская Баннерная Сеть
 
 

Жанри

Гоголівський ФОРУМ




AlmaNAH






Наша статистика

Авторів: 2476
Творів: 44528
Рецензій: 87078

Наша кнопка

Код:



Художні твори Проза Містика

Той, що обманює смерть. Частина 1. Розділ 13.

© Іван Дурський, 23-08-2017
Ми почали в ліфті. Зайшли в двері, вкриваючи одне одного поцілунками. Я навпомацки натиснув потрібну кнопку. Ліфт поїхав вверх. Її руки намагались розчепити мій ремінь. Своїми я тримав її за сідниці. Я кусав її за шию. Я чув її солодке дихання.

Комусь дивно, що я після такого ще щось хотів? Боюсь зараз мене зрозуміють лише чоловіки.
Ліфт привіз нас на потрібний поверх і на пів вивалились з нього. Знайшов ключі. Іншою рукою тримав її. Дивно що вона була без сумок. Але ця геніальна думка прийшла до мене набагато пізніше.

Зайшли в квартиру. Роздягались ми по дорозі до ліжка. Мокрий одяг залишався на підлозі. Ми не хотіли розривати губ.

Вдарились в холодильник, він невдоволено забурчав. Не біда, люди стабільно бурчать, в холодильнику хоча б моя їжа і моя випивка, його я потерплю. Я підхопив її на руки і поніс в кімнату. Вона дряпала мене, кусала за плечі і шию…

Вас дивує, що мене побили, я змок, і жалів, що не зміг допомогти тому діду, і після всього я хотів трахатись? Значить ви по справжньому не палали пристрастю. Ви не згорали до тла і не відроджувались з попелу горя, наче фенікси. Була б це інша жінка, може я б з вами погодився. Але це була саме та жінка, що колись повністю займала моє серце. Це була та жінка, котрої мені давно не вистачало. Зараз я рахував кожну секунд наодинці з нею. Сказати їй: давай почекаємо до ранку – гріх. Я б сам себе зненавидів. Ми скинули одяг і пірнули під ковдру. Вона тряслась в очікуванні. По її тілу бив струм. Не знаю, мабуть я теж згорав з нетерпіння.

Я увійшов в неї. Карина застогнала, обхопивши мою голову руками. Своїми губами вона приклеїлась до моїх. Я рухався швидко і сильно. Ми з Кариною швидко ввійшли в потрібний ритм. Десь далеко задзвонив мій телефон. Ні, щоб це не було – це може почекати. Я зробив свій вибір. Пріоритети розставлені. Ліжко скрипіло, та билось в стінку, супроводжуючи наші голосні випускання повітря.

В Карині було те, чого я не міг знайти в інших. З нею я забував. Коли вона була поруч, я забував усе це лайно, що лилось на мене Ніагарським водоспадом. З нею я був спокійний. Разом ми були щасливі.

В нас довга історія. Моментами вона не завжди весела та радісна. Вона працювала в ескорті. Знаєте, що це таке – вітаю. Не знаєте – google в поміч. Здавалось, чим може звичайний бідний студент зацікавити таку як вона? Сам до кінця не знаю. Вона гарна: довге каштанове волосся, зелені очі, лице наче в актриси з постійною посмішкою. Фігурою вона могла конкурувати з багатьма секс символами естради. Вона ходила наче левиця, перед нею зупинялись машини. За нею шпортались чоловіки. Але вона була самотня. Для багатьох красивих дівчат це не дивно. Таке є. Плюс робота в ескорті не дозволяла їй втримати довгі стосунки. Кожен би пінився, якби його дівчина займалась чимось таким…

Вона вилізла на верх. Я обхопив її руками і потягнувся, щоб поцілувати. Карина відштовхнула мене. Поклала руки мені на груди. Ми прискорились. Вона не з тих, хто тримає крики в собі. Дика нестримна фурія. Це просто вибухова суміш в ніжному тілі. Наче мінне поле. Завжди така, що в ліжку, що в житті. Але зараз це було навіть плюсом, це заводило.

Я колись врятував її. Зняв з неї мітку. Пізніше врятував ще раз від самогубства. В неї тоді був складний період в житті, і ще вона дізналась, яка була ціна її життя. В мене вийшло аж двічі. Вона прив’язалась до мене. А я був молодим, я не міг встояти перед нею. Ні один чоловік ніколи не міг встояти перед нею. Любов тримає нас в рабстві? Нічого подібного – справжній рабовласник – це наша пам’ять. На всіх нас висить ярмо минулого. І нічого з цим не зробиш.

Останні зусилля. Все. Вона знову нахилилась до мене і поцілувала. Я скинув її з себе. Піднявся, підійшов до вікна, закурив. Вона підійшла згодом. Закутана в мою ковдру, обійняла мене ззаду. Потягнулась губами до сигарети. Затягнулась. Пустила дим мені в вухо. Я відмахнувся від неї.
Вона захихотіла. Вкусила мене за плече.
- Я скучила – тихо прошепотіла вона.
- Знаю – всміхнувся їй – я теж скучив.

Ми стояли мовчки і насолоджувались прохолодним повітрям та звуками дощу. Мені було добре от так стояти з нею, відчувати тепло її тіла. Добре мати можливість забути все, вирватись з тієї реальності в якій я знаходився.
- Тобі треба в душ – сказала Карина – від тебе несе іншою жінкою.

Дійсно, я ж сьогодні заходив до Наталі. А ще цілувався з Лілею. А тепер Карина. Насичений день, що тут ще скажеш? Вона (Карина) прекрасно вміла відчувати такі речі.
- Це серйозно? – запитала вона – мені варто хвилюватись?
- Ні – не відразу відповів я – не варто.
- Ти й далі в своєму репертуарі? – її нігті боляче пройшлись по моїй спині – губа розбита, на лиці синяк, перегар, запах іншої жінки…
- Таке життя…

Вона промовчала. Вона не могла пред’явити мені жодних претензій. Чхав я на те, що вона ревнива. Всі жінки ревнують тих, кого люблять, навіть якщо говорять інакше. Чи ревнував я її? Ні, не думаю. Ревнують лише ті чоловіки, котрі не мають змоги зрадити. Зазвичай це невдахи, що бояться більше нікого собі не знайти. Я не невдаха, я перестав бути ним. Ну, думаю, що перестав.
- В що ти знову вліз? – запитала вона.

Я промовчав. Цигарка давно полетіла вниз. Карина взяла мене за руку і потягла назад. Я ліг їй на коліна. Мій погляд втупився в пустоту. Вона гладила моє волосся.
- Що сталось?
- Нічого.
- Брешеш.
- Звідки тобі знати?
- Ти не єдиний, хто майже без помилково відрізняє правду від брехні.
- Від тебе нічого не приховати – я подивився на неї.

Вона всміхнулась. Я любив її усмішку. Любив її вигин губ, ямочки на щоках.
- Ти не змінився – сказала вона – все той бовдур, котрого я люблю.
- Я теж тебе люблю – я миттєво відповів.
- Не любиш – сказала вона – ти ж просто втік…
- Я тікав не від тебе…
- Ти не тікав зі мною! Ти облишив все, що мав і зник без попередження!

Я промовчав. Вона говорила правду. Я просто не зміг справитись з наслідками того, що натворив. Я не міг дивитись нікому в очі. Я ненавидів Марка, я ненавидів себе.
- Ми можемо почати все спочатку.

Вона засміялась. Її дзвінкий сміх заповнив мою кімнату, наче вода акваріум. Я тонув у ньому.
- Може кілька років тому, я б погодилась – врешті сказала вона – постійно змінювати місце проживання, тікати світ за очі, всюди починати все спочатку. Але зараз не той час. В мене є свій бізнес, в мене є обов’язки, мені пора думати про створення сім’ї. Ні! Мовчи! Не бреши, що ти перестанеш час від часу тікати. Ти постійно зникаєш. Я не хочу так.
- Я був дурнем – хотів виправдатись.
- Ти і є дурнем – ласкаво сказала вона – але я тебе люблю, такого дурника. Вічно в неприємностях, вічно пригоди, подорожі, нові міста, нові люди, цікаві знайомства. Намагатись перехитрити саму смерть, водитись з відьмами та шаманами. Ти мабуть один з небагатьох, хто дійсно живе. Можеш не погоджуватись, але якщо не дивитись на все під твоїм кутом зору, то життя в тебе до біса цікаве і непередбачуване.
- Це все не так просто…
- Нікому не просто. Життя таке. Просто ти здався, ти живеш з проблемами, замість того, щоб їх вирішувати.
- Якщо я рятую когось, то хтось вмирає – нагадав їй.

Вона замовкла. Їй неприємно було згадувати, але я хотів, щоб вона стала на моє місце. Говорити легко.
- Чому ж ти мене врятував? – холодно запитала вона – двічі.
- Другий раз замість тебе ніхто б не помер – пояснив я.
- Тоді чому ти не рятуєш навіть самогубців?

Я встав. Пішов до вікна, дістав ще сигарету. Цього разу Карина залишалась на ліжку.

Три роки тому – почав я – ми з братом намагались врятувати кількох людей з дуже сильними прокляттями. Ми все намагались відвернути мітки, тінями слідували за ними, чекаючи миті, щоб перевернути їхню долю з ніг на голову. І постійно замість них хтось помирав. Уяви, ти влізаєш в чиюсь долю. Одна невеличка дія, а хтось десь просто перестає дихати. І чим прокляття сильніше, тим ближче людина, що помре замість міченого. Один з таких мічених по нашій вині втратив половину родичів. В той момент, коли я витягував його з того світу, вони згоріли в домі.
Уяви його реакцію, коли він вийшов з коми…

Вона мовчала. Я продовжував.

Марко вважав, що ми маємо йти до кінця. Це була його ідея і дивись до чого вона призвела. Ми після того посварились і розбіглись. Кожний з нас вважав іншого винним.

І так, я почав працювати сам. Здебільшого самогубці та люди з слабкими мітками. Проклятих я навмисне оминав. Не хотів світитись перед місцевими екстрасенсами, та й заважати їм працювати не входило в мої плани. Все більш-менш стало в своє русло…

Допоки, пів року тому, в Києві я не врятував одного самогубця. Він стояв на колії на приміському вокзалі і чекав поїзд. Я не пам’ятаю ні лиця, ні голосу, бо не спав перед тим кілька діб. Мені було тяжко його переконувати. Я стояв з ним до останнього.

Вона слухала дуже уважно. Вона давно мене знала. Я ніколи не говорив з нею про роботу.
В мене вийшло – я закурив ще одну – я врятував того чоловіка. Я переконав його не закінчувати життя саме так.

А через два дні той чоловік вирізав усю свою сім’ю. Міліція його не знайшла. Покидьок поповнив ряди серійних маніяків, недосяжних для міліції. І всі його жертви на моїй совісті. Якби не я, вони всі були б живі. Я згадував його слова: «Думки в голові просто зводять мене з розуму». Тоді я навіть уявлення не мав, що то за думки…

Все. Тиша. В Карини не було слів. Я не знаю, що про це думаєте ви. Чому я не кинувся на його пошуки? Того, що я не знаю де його шукати. Я намагався, але він наче крізь землю провалився.

Я навіть думав, що міліція добралась до нього. Принцип простий: не маєш доказів – тоді в ліс в різних пакетах. Я тішив себе тим, що насправді це так.
- Чому ти його не шукаєш? – запитала вона.
- Тому що вже кілька місяців я просто не знаю де його шукати – сказав я – я не можу ганятись за всіма серійними вбивцями на світі.

Вона не знала, що сказати. Не треба було нічого говорити. Я мовчки докурив і повернувся до неї в ліжко.

Написати рецензію

Рекомендувати іншим
Оцінити твір:
(голосувати можуть лише зареєстровані)

не сподобалось
сподобалось
дуже сподобалось



кількість оцінок — 2

Рецензії на цей твір

[ Без назви ]

© Катерина Омельченко, 27-08-2017

[ Без назви ]

© Амалія, 24-08-2017
 
Головна сторінка | Про нас | Автори | Художні твори [ Проза Поезія Лімерики] | Рецензії | Статті | Правила користування | Написати редактору
Згенеровано за 0.74303603172302 сек.
Усі права застережено.
Всі права на сайт належать ТОВ «Джерела М»
Авторські права на твори та рецензії належать їх авторам.
Дизайн та програмування KP-design
СУМНО
Аніме та манґа українською Захід-Схід ЛітАкцент - світ сучасної літератури Button_NF.gif Часопис української культури

Що почитати

Дівчина, яку забрало море
Була собі дівчинка, і звали її — Ірина Кулянда. У шість рочків вона зробила мамі подарунок — першу написану …
«14 друзів хунти»: чотирнадцять голосів війни
Одна з найпомітніших антологій цього року про війну з Росією — «14 друзів хунти», впорядкована Дмитром …
Пол Бейті «Запроданець». Чорний роман під рожевою обкладинкою
Як воно — жити з усвідомленням власної чорноти? Чому ми досі ділимо людей за кольором шкіри? Запитання, …
«Лютеція» — еротичний роман-містифікація
Вже кілька років поспіль у вересні (до Форуму видавців) Юрій Винничук влаштовує справжнє свято для поціновувачів …