Хочеш розсмішити бога - розкажи про свої плани...
В забігайлівці ніде було яблуку впасти. Ось чому біля рядів так мало людей - від спеки всі тут поховалися! Але задуха, що стояла в цій маленькій залі, була не ліпша, ніж застигле розпечене повітря вулиці.
Дібравшись до прилавку, попросив холодного чаю, на що отримав відповідь, мовляв, і гарячого немає (чайник ще не закипів), не те що холодного - можуть запропонувати теплу "Моршинську".
Видудлив, називається, літр, чи два! Сидіти в цій задусі, слухати гамір відвідувачів не хотілося, тому випивши склянку теплої води, вискочив знов до ярмаркових обіймів...
***
Ще одні іграшки, але не пищики - фігурки сонця, місяця, хмарок,- лежали під #28. Таке враження, що всі цяцянки ліпили діти. Або майстри, що в такий спосіб насміхалися з перехожих - вгадайте, мовляв, хто це зробив і одержите в нагороду одну з фігурок.
Дядько, що зупинився поруч і теж придивлявся до ліпнини, сказав, що, скоріш всього, це фрагмент, частина чогось великого - відчувається незакінченність композиції.
Дійсно, в його словах щось було - якби я вмів, то додав би сюди ще шелест вітру, пісні мерехтливих зірок, ранковий туман над ставком. Можливо автор іграшок так і зробить, то ж маю надію, що колись з'явиться нова цікава казка...
Яка незвична пательня! Зрозуміло, що ми звикли до іншого їі вигляду, більш прозаічного, буденного, тому ця комусь видасться надміру штучною, неживою. Та мене вона взяла не красою, чи функціональністю - вона причаровала своєю оздобою: дві глиняні ручки, зовсім не схожі на своїх металевих посестер; гравіювання по краю, що чомусь примушує посміхнутися; невелика глибина пательні, із-за чого вона більше нагадує тарілку - мала частка того, що встиг примітити. Чомусь був впевнений, що млинці з такої пательні самі проситимуться в сметану, чи в мед, а потім до рота. Та й не одні млинці можна засмажити на ній - вправна господиня зможе підсмажити все і кожного, хто впаде їй до ока - головне, щоб було бажання. #29 вже за такий веселий вигляд можна сміливо похвалити.
Ще одна, схожа на #15, ваза. Така ж темна, холодна, хоча зовні здається привабливою. Та якщо зазирнути досередини #30, то відчай і незбагнений страх повіє звідти. Не знаю, як хто, та я не хотів би бути букетом, який покладуть сюди...
Зовсім інший вигляд у її сусідки, теж трохи засмученої, але, десь там, всередині життєрадісної, витягнутої догори, до сонця, вази. Багато квітів вона не вмістить, проте і одна троянда виглядатиме в ній казково. Хоча і без наповнення, ця ваза випромінює спокій та впевненність. (Цікаво, чи сам автор схожий на своє творіння?)
Ось воно! Я тепер знаю, що візьму з собою до річки, на відпочинок. Зеленаво-терракотовий #32. В такому горщику куліш варитиметься сам - лише встигай помішувати й відганяти охочих скуштувати ще гарячу страву. А після того, як вишкребуть всю кашу, сполощуть в проточній воді й покладуть підсихати, можна буде, лежачи в затінку, милуватися узором на боках горщика, грою сонячних зайчиків на поливі - нічого, що вона потекла до самого денця, куліш від того гіршим не став, - перебирати пальцями гравіювання покришки й заснути під тихий шепіт річки, щоб побачити зелений сон, такий же теплий, як літній вітерець, як горщик невідомого (поки що) майстра...
Трійця до пива. Це я про #33 - три кухлі з зображеними на них раком, рибиною і шматком сиру (чи окрайцем місяця - не розібрав). Кухлі, як кухлі, але окрім ліпнини у вигляді закуски до пива, оздоблені вони були ще й оригінальними покришками в вигляді крилець. Чиї то крила, не знаю, але змахували вони ефектно: натискаєш на важіль біля ручки - "хлоп",- кухоль для прийому пінного напою готовий; ще раз "хлоп"- кришка, розбризгуючи надлишок піни, опускається, захищаючи "Львівське", чи "Чернігівське" від всього стороннього. Якби я був поціновувачем пива, то придбав би, а так - не моє, як казала жіночка з кошиком. А може й не вона, а та, що все занотовувала - не пам'ятаю.
Про вовка промовка... Фантазуючи про крильця, ледь не зіткнувся з жіночкою в короткій спідничці. Втім, вона теж була зайнята розглядуванням кухлів, так що на мене не зважила.
Я озирнувся: людей не багато, хоча під вечір оглядини пожвавішали; Небриля не чутно й не видно було, а от вертлява дівчина зняла свої "глеки" й тепер ходила в звичайній білій футболці. Цікаво, де вона її взяла - при собі, як я бачив, окрім гаманця, більш нічого не мала?
На тридцять четвертій позиції стояло блюдце з філіжанкою. Мабуть, для кави. Я не знавець, але мені здалося, що філіжанка потребує ще чогось - можливо хоча б невеличка ручка була б не зайвою. Може майстер, що створив цю композицію, вважає, що так і треба? А чи пробував він сам пити із такої філіжанки?..
Глечики. Давненько вони не зустрічалися. Якщо #8 я назвав би гладущиком, #23 - глеком, то дует #35 хотілося б назвати глечик і баньочка, хоча корчажкою тут і не пахло. Два глечики: один більший, червоно-цегляного кольору, розписаний білою та блакитною ангобою; другий менший, без оздоблення, сірий, майже непримітний. І здається, що перший не складе собі ціни - йому подавай лише джерельну воду, чи молоко від племінних корів. А для другого не має значення, що в нього наллють - через деякий час навіть вода із річки стане в цьому глечикові чистою, прохолодною та солодкою на смак. Не хотілося б, але мабуть розійдуться глеки по різних руках; перший вже буде радий навіть сироватці, аби тільки не стояти порожнім, а другий... Не знаю, не хочу далі фантазувати. Нехай творець вирішує, що з ними далі буде...
І що це? Блюдце? Не схоже - виїмки по боках навіщо? Перебрав всі можливі варіанти для назви #36, а потім випадково на очі трапився дядько з цигаркою в зубах. Точно, попільничка! А чом би й ні - теоретично товар ходовий. І нічого, що художньої цінності майже не представляє - для курця річ бажана, хоч і не першої необхідності. Зрозуміло, чому коло неї майже нікого - не всі палять, а якщо й палять, то попіл на землю, чи долівку струшують, то ж нащо їм та попільничка. Та й мені також - хоч і оздоблена хвилястими лініями, проте...
А-ха-ха! Це я не з експонату - це я з себе сміюся. Стою перед останнім виробом, а наче перед першим. Бо не знаю його назви. І дідка поряд немає, щоб спровокувати його кухликом. Втім на кухлик, як і на турку, цей витвір не схожий, бо без ручки. І дірочки якісь всередині. От загадка. Ще й нікого поряд немає, щоб перепитати. А це що? Як я раніше не примітив папірця з назвою? "Чаша для кальяна". Он воно як!
І біля попереднього предмету теж є папірець - "Попільничка глиняна". Я гадав собі, що ж воно таке, а виявляється, що для "горе-спеціалістів", на кшталт мене, вже все порозписувано. Втім, якби я палив, чи бавився кальяном, то знав би, для чого ця посудина. Ось дядько в захоплені від перегляду позиції: хоч одне варте уваги - каже,- на цій виставці. І не обкурений наче. Я про дядька. О, ще одному сподобалося. І жіночці з кошиком теж. Краще відійду, щоб не заважати, бо виглядатиму, як собака на сіні...
***
Під старою липою, на лавочці, сидів я й дивився, як поодинокі глядачі підходили до експонатів, щось мугикали собі під носа, чи просто дивилися й шли далі. Я не був впевнений, що там були лише гончарі - на лобі ж у них не написано, хто вони? Але поставивши себе на місце конкурсантів, хотів би, щоб кожен горшеня сказав щось від себе про роботу, перед якою стояв - нехай не так розгорнуто, як дідусь Небриль, не так емоційно, як вертлява дівчина,- але сказав. Кожне слово матиме свою дію і можливо через багато років який-небудь дідусь, чи бабуся, сидячи за гончарним кругом і показуючи онуці, як розминати глину, згадає цей день і звернені до нього слова діда-без-бриля, чи іншого, маловідомого гончара - слова що дали поштовх до подальшого розвитку, чи удосконалення своєї майстерності. Той дідусь, чи бабуся вже знатимуть: твоє те, що ти віддаєш. То ж хотілося звернутися до перехожих: знавців та дилетантів, майстрів і учнів - не шкодуйте своєї хвилини задля можливо цілого життя іншого,- ви від цього лише збагатієте.
Про себе скажу: на ярмарку бачив те, що відчував. На моєму місці хтось би вгледів зовсім інше. Якщо є варіанти - пропонуйте, - буде цікаво порівняти.
А так виставка гарна. Організаторам респект.
З повагою.
P.S. Сюжет і всі персонажі вигадані. Будь-які збіги з реальними
особистостями випадкові.
