ТІСТЕЧКО З ПЕРЦЕМ
Аромат запашної кави просочував липневе ранкове повітря площі Святого Духа. За столиком кав'ярні “Віденка” сидів молодий чоловік з темно-русявим волоссям і бездонно блакитними очима. Колір його очей підкреслювала біла в густу синю смужку сорочка. Він неспішно смакував подвійний еспресо і все не зводив погляду з дівчини, що стояла коло барної стійки.
Інна, так звали молоду офіціантку, замріяно гортала сторінки чергової книги з поезією когось із молодих авторів. Вона була надзвичайно романтичною дівчиною 23-х років і з захопленням вчитувалася в рядки інтимної лірики класиків та сучасників. В тих рядках вона знаходила себе. Читаючи, вона так легко передавала свої емоції, що навіть просто спостерігати за нею було задоволенням. То вона ледь помітно посміхнеться і її кирпатий носик, густо усіяний веснянками-родзинками, задирався ще більше. Тоді насупить чорні як графіт брови і кумедно стулить маленькі губки. Або ж зашаріється і червоно-стиглим соком наллються її щічки-яблучка. Зранку клієнтів ще не було багато і дівчина спокійно потопала між рядків та літер.
Олексій зачудовано вдивлявся як легкий вітерець, що гостем залетів через відчинену фіранку, грався її білявими кучерями та вже котрий місяць не міг зізнатися дівчині в своїх почуттях.
Вперше Інну він зустрів у книжковій крамниці, де нещодавно влаштувався працювати продавцем-консультантом. Крамничка розташовувалась якраз дуже зручно, навпроти кав'ярні, і дівчина часто забігала туди за черговою свіжою порцією книжок. Бібліотеки вона не любила, а запах свіжої преси її просто зводив з розуму. Правда, все їхнє спілкування зводилось лише до одного діалогу, приблизно наступного змісту.
- Доброго здоров'я, - щебетала дівчина.
- Добридень, пані. Радий Вас вітати в нашій крамниці, - трохи сором'язливо озивався хлопець. - О, панно Інно, панно Інно, - любив звертатися він до неї словами однойменного твору Павла Тичини, - що бажаєте почитати сьогодні?
Дівчина загадково посміхалась, опускала очі до підлоги, а тоді різко підводила погляд і вогненною стрілою пропікала хлопчину аж до самого серця.
- Ох, невже Ви зможете запропонувати те, що зможе мене здивувати? Хм...
Різко розвертала свої гострі плечики і йшла переглядати книжкові полиці. Червоні маки, якими був розшитий поділ її білої сукні, вільно погойдувалися мов живі, так ніби щойно їх пелюсток торкнув розбишака-вітер, який вільно гуляв по полю. Червоний широкий пояс вигідно підкреслював стрункість талії. Олексій завмирав як вкопаний. З часом він наважився заглянути в кав'ярню...
Чепурна світла зала приміщення була затишною і зручною. Грала легка музика в стилі лаунж і навіювала романтичний настрій. На вікнах стояли горщики з різними видами фіалок. Дівчина їх дуже любила, вони нагадували про прохолоду весни в такі пекучі літні дні, і бережно доглядала за рослинами. Аромати щойнозавареної кави і свіжоприготованої випічки наганяли неймовірний апетит. Цей запах проривався крізь відчиненні двері і приваблював перехожих, що не могли встояти і заглядали на вогник. За тим Олексій щоранку заходив до кав'ярні найпершим клієнтом, замовляв, як завжди, подвійний еспресо і ромове тістечко, яким так славилась “Віденка” далеко за межі Львова. Він сідав на своє звичне місце біля вікна, звідки зручно і не дуже примітно можна було милуватися своєю чарівною панною. А після останнього ковтка лишав чималі чайові і невеличкий букет фіалок, придбаний в крамниці за два квартали звідси...
На годиннику пробила дев'ята. Двері кав'ярні почали відкриватися все частіше, люд заповнював вільні місця. Інна зітхнула, відсунула книжку вбік. На неї знову чекав насичений робочий день.
Раптом з вулиці роздалось гучне іржання коней і дзенькіт копит, що з кожною хвилиною ставав все ближче.
- Невже сюди? - сполохнулась дівчина. - Здається дійсно сюди!
Забувши про замовлення клієнтів, чимдуж кинулась до люстерка. Швидким рухом поправила свої біляві кучері і блиском підвела губи.
До кав'ярні під'їжджала карета з впряженою трійкою вороних коней. Серед всього Львова не знайшлось би людини, яка не знала кому належать ці красені. Широким помахом відчинивши двері, ступав хлопець років 28-ми. Високий широкоплечий молодий чоловік у чорній вуглистій сорочці до довгого рукава, штанях такого ж кольору, з чітко відполірованими стрілками і блискучих лакованих туфлях. Коні, що лишилися чекати господаря, фиркали, роздуваючи ніздрі, як ковальські міхи, вибивали копитами по критій терасі. Гриви шовковими струменями розпливались по мускулистій шиї. Хазяїну коні були якраз під стать. Такий розкішний транспорт собі міг дозволити лише він. До не зовсім примітної, як для нього, кав'ярні завітав сам Андрій Полонкевич-Чорний. Спортивна фігура і горда постать підкреслювали його поважність. Широкі густі чорні брови грали безжально на струнах душ дівчат, а вогненно-карі очі спопелили не одне жіноче серце. Сам він працював у місцевому театрі актором, але тільки на головних ролях. Останнім часом почав з'являтися і в деяких короткометражних фільмах. Не малу роль відігравала в цьому його Аполлонівська зовнішність і звичайно ж зв'язки з потрібними людьми. Він часто подорожує різними країнами світу, а в такі заклади як цей йому зазвичай ходити не пристало. Сьогодні ж він мав вранці з'явитися до театру, щоб переглянути чергову роль мачо в новому спектаклі, та як на зло не міг повністю прокинутись, бо цілу ніч прогуляв у дорогому нічному клубі. Без чашки міцної кави день не задасться, тож і довелось звернути по дорозі. Поява такого нежданого гостя здивувала всіх присутніх, адже сам племінник голови міського управління завітав на філіжанку кави.
Не звертаючи уваги ні на кого з присутніх, Андрій прямував до Інни. А та, зніяковівши від несподіванки ранку, не могла вимовити й слова.
- Так, мала, давай ворушись. Чого застигла як сонна муха? Давай-но організуй мені пряний лате з меленим чорним перцем і соком агави.
Дівчина від незрозумілого хамського звернення до неї трохи прийшла до тями.
- Пробачте, пане, але в нашому меню такого напою немає.
- Ах, ну звісно ж, я не в Гонконзі... Тоді хоча б пунш приготуй метеликом. О-о-о, який прекрасний пунш я смакував у Портленді штату Орегон. А які там жінки... М-м-м...З таким же шоколадним присмаком...
- Пробачте, але оберіть щось із меню будь ласка. - ледь стримувала себе дівчина. Вона зараз не пізнавала в цьому зазнайці свого кумира.
- Що ти там белькочеш? Я вип'ю сьогодні врешті-решт хоч б чашку американо зі збитими вершками? Чи у вашій халупі взагалі не знають що таке кава?
Дівчина, ковтаючи образу, яка клубком застрягла в горлі миттю приготувала замовлення.
- Візьміть, ваш американо будь ласка і круасан з полуничним джемом, як комплімент від закладу.
- А я в тебе його просив сьогодні? -чоловік нервово озвався до дівчини.
-Хоча, знаєш, я краще б посмакував такою полуничкою як ти. Все, їдеш зі мною зараз.
Андрій міцно схопив дівчину за руку, ривком потягнув до себе і міцно обійняв за талію. Цього Інна вже стерпіти не змогла і з усієї своєї накопиченої за такий невеликий проміжок часу злості втулила парубкові ляпаса. Та так, що виляски рознеслись по всій залі. Вирвавшись із сталевих обіймів, відскочила вбік. Її щічки-яблучка знову налилися соком і по них дрібним горохом покотилися сльози. Андрій, ошалілий від люті і несподіваного повороту подій водночас, кинувся до дівчини.
- Та хто ти така? Та як ти сміла? Ти хоч уявляєш чого це тобі буде коштувати? Та подавіться ви своєю кавою і тими рогаликами самі.
Одним махом він змів на підлогу тарілку зі своїм замовленням. Білосніжний з блакитним відливом фарфор розлетівся на маленькі друзки, а решта кави брудними патьоками розлилась на червоних маках сукні дівчини.
Олексій кинувся на захист своєї коханої. Та доки він проривався крізь зацікавлений натовп, який тільки й міг, що дивитися, бо тягатися з верхівкою суспільства ніхто не осмілювався, за актором вже зачинилися вхідні двері. Прожогом вискочивши вслід за ним, Олексій кинувся на коней, які вже ставали на диби. Ніздрі баских все більше роздувалися. Хлопець відчув на своїй шиї гарячий потік повітря. У вухах дзвеніло від фиркання та іржання. Від посріблених підків, які здіймались над головою, засліпило очі. А за тим відчувся пекучий біль в грудях, що повторював обрисами кінське копито. Хлопчина зойкнув і поточився на бруківку. Зляканий натовп стояв у дверях. Перехожі заклякли на місці, позабувавши про свої справи...
Густа курява поступово розсіювалася. На терасі все більш чітко виднівся розтоптаний букет фіалок...
Умови конкурсу: http://gak.com.ua/creatives/1/44737
