Українська банерна мережа

Украинская Баннерная Сеть
 
 

Жанри

Гоголівський ФОРУМ




AlmaNAH






Наша статистика

Авторів: 2476
Творів: 44519
Рецензій: 87066

Наша кнопка

Код:



Художні твори Проза Казка

Пригоди Рудого 8

© Олександр, 19-08-2017
Частина перша. Крила для Кота

15. Фея+Фея

- Фея, Феєчко! Ти де? Йди їсти. - Кіт не встиг спуститися й до половини драбини, коли двері з будинку відкрилася і на ганок вийшла Хазяйка. Крик її налякав Рудого, він не втримався і, намагаючись вхопитися за що-небудь, полетів на землю.
Фея-з-лісу змушена була дуже швидко вирішувати: триматися й далі за Кота, і можливо бути придавленою його тілом при приземленні, чи розтиснути пальці і падати окремо, а там вже як повезе.
Фея-мопс почула голос Хазяйки, зірвалася з насидженого місця, де до цього мовчки (вона ж обіцяла!) спостерігала, як її друг спускається з горища, і вже майже вибігла із-за сараю, але в останній момент озирнулася, побачила падаючих Кота і маленьку дівчинку - напевно ту саму Фею-з-лісу, - швидко розвернулася і рвонула назад, до драбини.
Рудий не встиг перегрупуватися в повітрі і гепнувся об землю спиною. Ще в падінні він завважив, як в його напрямку летить туша Феї-мопса, тому не чекаючи зіткнення з нею, відразу ж перекотився в сторону, скочив і перемагаючи біль, відбіг до паркану. Вже звідти він побачив, як собака на льоту впіймала плануюче, немов осінній лист,
тіло Феї-з-лісу; як остання відбивалася, намагаючись вирватися з пащі своєї тезки; побачив здивовані очі однієї і перелякані іншої.
Він підбіг і спробував заспокоїти обох:
- Фея, відпусти її! - закричав Кіт.
Дві пари очей одночасно подивилися на нього, і обидві як би запитували: "Це ти мені?"
Рудий відкрив було рота, щоб ще щось сказати, але замість цього голосно розсміявся, показуючи пальцем на несподіваний дует Фей, завалився на траву і зі словами: "Ой, не можу, у-ха-ха!".
Здивована Фея-мопс відкрила пащу, чим скористалася Фея-з-лісу: викотлась з неї і відповзла подалі, до паркану.
- Бачили б ви свої пики, у-ха-ха, - продовжував реготати Кіт. - Неначе вас тільки-но розбудили і запитали, що ви їли вчора на обід. У-ха-ха-ха.
Трохи згодом Рудий сів, витер очі:
- Ось бачиш, наздогнала таки метелика. І як вона на смак? - звернувся він до собаки.
- Так я ж не пробувала - я просто піймала, щоб вона об землю не вдарилася. І нічого смішного тут не бачу.
- Дійсно, Котику, що тут смішного? - підключилася чаклунка. - Визнаю - я злякалась. А ти б не злякався, якби на тобі щелепи зімкнулися? Не кожен же день випадає така можливість, побувати в роті у ...- вона на якусь мить замовкла, наче щось обдумуючи, а потім добавила.- Феї. - Після чого теж захихотіла.
- Гей, ви чого? - Фея-мопс сіла і з подивом дивилася то на Кота, то на на лісову гостю. - Розкажіть, що вас так розвеселило - я теж хочу посміятися?
Після цих слів Кіт зареготав ще дужче, так, що з боку могло здатися, ніби йому не вистачає повітря.
Фея-з-лісу також повалилася на траву, продовжуючи тоненько хихотіти.
- Дивні ви - я допомогти намагалася, а вони регочуть, як коні.
- Фея, ми ж не з тебе регочемо, ми ..., - Кіт знов схопився за живіт.
- Ми з себе сміємося, - продовжила за Рудого Фея-лісова. - А тобі спасибі, - вона сіла, витерла обличчя. - Все Котяро, перестань, не бентеж мою тезку.
- До речі, щоб не плутатися, треба буде вас якось пронумерувати, або перейменувати, - нарешті заспокоївшись, промовив Рудий.
- Так як ти, - звернувся він до тієї, що з лісу, - більш давнього роду, я думаю тебе будемо називати, як і раніше - Феєю. А ти, - звернувся він до собаки, - ти у нас будеш ... Жужа.
- А чому це Жужа? Я може не хочу, мені не подобається.
- І даремно: ось подивися - наша гостя схожа на метелика, вона літає. А ти, коли бігла її рятувати, теж практично летіла. Але назвати тебе метеликом? - Кіт оглянув собаку, посміхнувся.- Ти була швидше схожа на величезного жука-рятувальника, тому ім'я Жужа тобі підійде більше всього. Жук - Жужа. Все логічно.
- Хм, якщо Жужа-рятувальник?  Нехай буде так, мені вже подобається,- посміхнулася Фея-мопс. - Треба буде якось Хазяйці про це повідомити.
- Навіщо? Нехай це буде нашою таємницею: для нас ти Жужа - для неї залишишся Феєю.
- Як же я вас люблю! - Фея-Жужа полізла було на радощах облизувати Кота і чаклунку, але вони, швидко зорієнтувавшись, розбіглися в різні боки, змусивши собаку зупинитися, щоб вирішити, кого віддячити в першу чергу.
- Жужа, ми тобі віримо, але облизувати нас не треба. Фея вже познайомилася з твоїм язиком, а я не палаю бажанням умиватися за його допомогою, - Кіт стояв біля паркану, готовий, в разі загострення собачих ніжностей, здертися на нього,.
- Так, так, Феечко, тобто, Жужа - Кіт правий. Ми раді, що ти нас любиш, але давай без поцілунків.У мене платтячко ще й досі не просохло після твоєї допомоги.
- Добре, не буду. Зараз би смачненького з'їсти чогось, в честь знайомства. До речі, мене Хазяйка кликала - піду подивлюся, що вона приготувала - може і вам що-небудь принесу.
- От і добре, йди, - одночасно сказали Фея з Котом, сподіваючись отримати хоч якийсь перепочинок від нав'язливої ​​собачої турботи.
...
- Ну що ж, ти посидь, а я сходжу, воду пошукаю, - сказав Рудий, коли Фея-Жужа зникла за рогом сараю.
- Так, після такого спуску пити ще більше захотілося. Але я боюся залишатися одна - давай краще удвох по воду підемо.
- Як скажеш, - відповів Кіт, підсаджуючи Фею собі на спину.


16. Крилатий Кіт

- Рудий! Ау-у.
Кіт з Феєю на спині тільки-но вийшли із-за сараю, маючи намір дістатися до бочки з водою, але тут хтось покликав його з боку вулиці. І голос здавався до болю знайомим.
- Рудий, ти що не чуєш? Феєчко, може у тебе зі слухом краще?
Фея і в перший раз все прекрасно чула, зараз же намагалася розгледіти крізь сліпуче сонце того, хто знав і Кота, і її.
- Та ви що, зовсім глухі і сліпі? Це ж я, Єнот. За парканом стою - боюся, щоб собака не вискочила - бажання грати з нею в квача зовсім немає.
Кіт, придивившись, дійсно помітив знайомий силует, та й голос відразу ж знайшов свого господаря.
- Що ти тут робиш? Тебе вже відпускають з дому?
- Не зовсім - я повинен зараз в струмку раків ловити, але вирішив вас провідати. Як ви тут?
Кіт з Феєю підійшли ближче до паркану і тепер ніщо не заважало їм роздивитися смужки на хвості у Єнота.
- Привіт, Полоскун! - сказала Фея. - Ми нормально. Ось недавно з собакою познайомилися - цілком пристойна собака. Облизувати інших їй подобається, але то таке.
- І вона тепер не Фея, а Жужа, - додав Кіт. - Це щоб їх не плутати - нашу Фею і собаку.
- Так, цікаво тут у вас. Феечко, а я торбинку твою знайшов.
- Мою торбинку? Не може бути! А я вже змирилася з її втратою. Де вона?
Єнот із-за спини дістав невеличку шкіряну сумку:
- Тільки там мабуть не все є, - промимрив він.
Чародійка вихопила з лап Єнота свою дорогоцінну пропажу, порилася в ній і з полегшенням відповіла:
- В основному все на місці, не дістає тільки декілька пляшечок з проносним. Але це не біда - їх можна в будь-якій лісовий аптеці дістати. Послухай, Єноте, а чарівну паличку мою ти випадково не знаходив? Вона теж була в сумочці, але тільки в боковій кишеньці.
- Розумієш, Феєчко, я це ще вчора вранці  торбинку знайшов, збирався віддати, але забув - то Кіт з рибою, то дружина.
- Не тягни, - перебила його Фея. - Говори вже - була там паличка, чи ні?
- Я ж розповідаю, не перебивай ...
- Єнот, - втрутився Рудий. - Що ти просторікуєш, скажи відразу - була, чи ні?
- Була.
- І де вона? - одночасно вигукнули Кіт з Феєю.
- Не квапте мене: паличка була в сумочці,  сумочку я знайшов серед кущів, коли вранці прямував до дуба, того, де ви ночували. Я хотів відразу порадувати тебе, Феєчко, але потім то одне, то інше - коротше забув про неї. Згадав вже вдома та поліз подивитися, що там.
Єнот глянув на Фею:
- Вибач, не міг втриматися - мені завжди було цікаво, що ти в ній ховаєш, а тут така нагода - гріх було не скористатися.
- Не відволікайся, - мовив Кіт. - Де вона, паличка ця? Куди ти її подів?
- Нікуди я її не подів. Дружина вийшла, коли я сумку відкривав. Мензурки, пляшечки мене не дуже вразили, а ось як працює паличка, було цікаво. Я пару раз змахнув нею, але нічого не відбулося.
Фея посміхнулася:
- Само собою. Треба ж окрім цього заклинання сказати - невже ти думав, що можна кожному зустрічному ось так просто нею скористатися? Нема дурних, Єноте. Гаразд, давай її сюди, - Фея простягла руку.
- Тут ось яка справа: коли я розмахував паличкою, повернулася дружина і щось гаркнула мені. Я з переляку кинув в неї твоєю чарівною гілкою ...
- Гілкою? Єнот, ти думаєш, що говориш? Що з нею сталося, чого тягнеш?
- З дружиною?
- З якою дружиною? Що з нею могло трапитися, з дружиною твоєю - якщо ти заклинань не знаєш, розмахуй чим завгодно, хоч до вечора - нічого, крім синців, не заробиш.
- Синців-то якраз і немає.
- Знаючи твою дружину, щось я дуже сумніваюся. А-ну, покажи руки, спину?
- Кажу ж вам - нічого немає. Але дружина стала тиха, як вода в озері.
- Ти хочеш сказати, що паличка спрацювала? Але як? - Кіт підступив ближче, ніби намагаючись прочитати відповідь в очах у Єнота.
- Дійсно, як? - перепитала Фея.
- Точно не знаю, але коли я кидав паличку, дружина якраз намагалася щось сказати і паличка влетіла їй прямо до розкритого рота. Пухнастик мій  зараз же проковтнула те, що потрапило їй в глотку, сіла й замовкла.
І Кіт, і Фея теж стояли мовчки, з розкритими ротами, немов це вони проковтнули тільки що по чарівній паличці кожен.
Єнот подивився на них і продовжив:
- Я намагався витягти паличку, відкрив рота дружині - боявся при цьому, що зароблю по лобі, але вона піддалася, не пручалася, - в роті нічого не виявив. Стукав їй по спині, в надії вибити чарівний предмет, але марно. І що цікаво - дружина ніяк не реагувала, робила те, що я просив. Я вже навіть зрадів такому щастю, але коли заплакали діти, а їй хоч би тобі що, мене почало гризти недобре передчуття. Слухняна дружина - це мрія, але все добре в міру. Тому я знову поліз в твою торбинку, знайшов проносне - спасибі Сові за те, що навчила читати - і вилив спочатку одну, а потім і другу пляшку дружині до рота, дав запити водою і став чекати.
Фея вже сиділа, обхопивши голову руками. Кіт поглядав то на неї, то на Єнота, намагаючись стримувати  сміх.
- Сподіваюся всіх подробиць розповідати не треба?
- Розповідай все, - вигукнув Рудий.
- Ні, досить, - різко заперечила Фея.- Скажи відразу - паличка у тебе?
- Так, - відповів Полоскун. - Ось вона.
Він дістав із-за спини щось віддалено схоже на колишній артефакт чаклунки. Тільки замість твердого предмета у нього в руках тепер було щось схожее на стебло водяної лілії - Єнотові весь час доводилося підтримувати його, бо він згинався під власною вагою.
Кіт голосно засміявся, але зустрівшись поглядом з Феєю, прикрив рота, відвернувся і тільки тремтячі плечі видавали його.
- Феєчко, не хвилюйся, вона чиста - я її п'ять разів в воді полоскав - ти ж знаєш, ми, єноти в цій справі майстри.
Кіт не витримав, знову голосно зареготав і, щоб не бентежити чарівницю, відійшов подалі, зрідка поглядаючи на своїх товаришів і заливаючись новою порцією сміху.
Фея тремтячою рукою взяла паличку, та природньо зігнулася, що змусило її хазяйку заридати.
Кіт, побачивши таке, перестав сміятися, підійшов, обійняв Фею, пригорнув до себе.
- Ну-ну, Феєчко. Може ще не все так погано - до твоєї палиці прив'яжемо звичайну, але жорстку - вона буде важчою, але думаю запрацює. До речі, ти ще не перевіряла її, може шлунок Пухнастика не тільки знизив її твердість, але й вплинув на чарівні властивості?
Від цих слів Фея, котра почала було вже приходити до тями, знову розревілася.
- Вмієш ти заспокоювати, - сказав Єнот.
- Хто б говорив - сам з палиці зробив канат і ще щось пред'являє.
- Тихо, ви, - Фея витерла сльози, відштовхнула Рудого. - Ще ваших суперечок якраз не вистачає. Будемо вважати, що я паличку загубила. Все, закрили тему. Видужаю, відправлюся до свого рідного лісу і там у майстрів замовлю собі нову. А цю, Котище, можеш залишити собі, або Єнотові віддай - дружину ганяти буде. До речі, як вона?
- Коли я йшов, була ще слаба - лежала в ліжку ...
- Щеб пак,  після двох пляшок проносного і я б ослаб, - вставив Кіт свою репліку.
Єнот не відреагував і продовжив:
- ... але голос уже почав прорізатися. Боюся, що до мого повернення все стане, як раніше. До речі, про яких майстрів ти згадувала? Я, коли до вас йшов, зустрів дивних ельфів - дорогу до Сови розпитували, - явно не місцеві. Може це вони і є, - ті, що палички роблять?
- Можливо. Серед них кульгавого, з сивим волоссям не було?
- Кульгавий був, а волосся? Не пам'ятаю, може і сивий.
- Єноте, ти допоможеш мені до Сови дістатися?
- А ти що, вже передумала залишатися з Котом?
Сам Рудий мовчки слухав їх діалог і зараз в його очах читався теж сама же запитання.
- Вибач, але мені доведеться піти. Ти хороший, добрий, я навіть прив'язалася до тебе, але я тут чужа, я не зможу без лісу, - Фея намагалася не дивитися Коту в очі, м'яла в руках те, що колись було її улюбленим предметом.
- Але ти ж ще слаба, літати не можеш. Тобі ж важко буде без допомоги, - голос Рудого тремтів.
- Я в лісі швидше одужаю, та й Єнот мене підтримає разом з іншими звірятами. Правда, Полоскун?
Той кивнув у відповідь.
- А літати? - продовжила Фея. - Я тобі збрехала, щоб залишитися якомога довше тут, з тобою - цієї ночі, поки ти був в будинку, я спробувала, і у мене вийшло. Звичайно ще болить, але воно пройде - час треба, щоб всі рани зажили. Я хотіла залишитися, але після того, що розповів Єнот, вирішила все таки повернутися в ліс. Вибач, Котику, був би ти ельфом, можливо б ліс б залишився на другому плані. Або коли б я була кішкою... Ти б з такою став би жити?
- Ти була б найкращою кішкою у всій окрузі, - вигукнув Рудий.
- Так мало? Я думала, ти скажеш - у всьому світі.
- За весь світ не скажу - навіщо брехати - але в окрузі я всіх кішок знаю - вони тобі на підошви не годяться. І шкода, що я не ельф.
- Не сумуй, Рудий. Якщо надумаєш - приходь в ліс, побудуємо гніздо, або Єнот нам дупло знайде пусте. Я буду слухати казки і лікувати твої хворі лапи.
- Але у мене лапи зовсім не болять - навіщо їх лікувати?
- Через багато років ти станеш стареньким і лапи у тебе точно болітимуть. Ось тоді моя торбинка й стане в нагоді.
- Я звичайно розумію, що у вас тут своя історія, - вклинився в розмову Єнот, - але у мене вдома діти й дружина, невідомо в якому стані. Феєчко, якщо ти дійсно надумала йти зі мною, будь ласка, цілуйтеся, чи що там у вас по плану, і рушаймо. Рудий, а ти можеш в будь-який час прийти в ліс і продовжити ваш діалог, вибач.
- Так, Єнотику, зараз підемо. Котику, дякую тобі за все, - Фея, поцілувавши Рудого в носа, відвернулась. - Пішли, Полоскун. Тільки не дуже поспішай, добре?
Кіт вийшов слідом за ними на дорогу, дивився як зменшуються їхні силуети і тільки після того, як його нові друзі повністю зникли з очей, повернувся на подвір'я. З вікна будинку подавала якісь знаки Фея-Жужа, але Рудий вдав, що не помітив її, тому що йому зараз зовсім не хотілося з ким-небудь спілкуватися.
Він виліз на горище, ліг в гніздечко, де зовсім недавно відпочивала Фея-з-лісу, обійняв рушник-простирадло, що зберігав ще її запах, і заснув.
Миша, що вибігла із сіна, спочатку злякалася присутності Кота, але потім, помітивши, що той спить, сіла трохи віддалік і стала дивитися, як уві сні ворушаться у нього вуса, сіпаються лапи, звивається хвіст - немов Кіт не дрімає, а подорожує, можливо навіть по прилеглому гаю, про якого мишці розповідала її бабуся.
Рудому дійсно снився ліс - дивовижно-чарівний,- де він літав, сам, тому що у нього були крила, такі ж, як у ельфів. І крила ці подарувала йому не Фея з казки, а його - найдивовижніша, найдобріша, справжнісінька - Фея-з-далекого-лісу.

       Кіненць першої частини

Написати рецензію

Рекомендувати іншим
Оцінити твір:
(голосувати можуть лише зареєстровані)
кількість оцінок — 0
 
Головна сторінка | Про нас | Автори | Художні твори [ Проза Поезія Лімерики] | Рецензії | Статті | Правила користування | Написати редактору
Згенеровано за 0.76890993118286 сек.
Усі права застережено.
Всі права на сайт належать ТОВ «Джерела М»
Авторські права на твори та рецензії належать їх авторам.
Дизайн та програмування KP-design
СУМНО
Аніме та манґа українською Захід-Схід ЛітАкцент - світ сучасної літератури Button_NF.gif Часопис української культури

Що почитати

«14 друзів хунти»: чотирнадцять голосів війни
Одна з найпомітніших антологій цього року про війну з Росією — «14 друзів хунти», впорядкована Дмитром …
Пол Бейті «Запроданець». Чорний роман під рожевою обкладинкою
Як воно — жити з усвідомленням власної чорноти? Чому ми досі ділимо людей за кольором шкіри? Запитання, …
«Лютеція» — еротичний роман-містифікація
Вже кілька років поспіль у вересні (до Форуму видавців) Юрій Винничук влаштовує справжнє свято для поціновувачів …
Вікторія Андрусів «Тринадцять жінок Івони»: фатум як спасіння
Свою дванадцяту книгу презентує широкому загалу відома закарпатська письменниця Вікторія Андрусів. «Тринадцять …