Українська банерна мережа

Украинская Баннерная Сеть
 
 

Жанри

Гоголівський ФОРУМ




AlmaNAH






Наша статистика

Авторів: 2476
Творів: 44519
Рецензій: 87066

Наша кнопка

Код:



Художні твори Проза Казка

Пригоди Рудого 7

© Олександр, 19-08-2017
Частина перша. Крила для Кота


13. Змовники

- Рудий, прокидайся! Годі спати, ранок на дворі.
- Фея, відчепися, я ще трохи поваляюся.
- О, впізнав! Вставай вже, я хочу почути, де ж це ти пропадав.
- Яка ти настирлива, - Кіт розплющив одне око. - І велика! - Сон як рукою зняло. Рудий підірвався з подушки і притиснувся до стінки, піднявши хвоста і настовбурчивши шерсть. Перед ним, висолопивши язика, по якому стікали слинки, стояла Фея, його знайома, та, що мопс.
- Нарешті. А  то я вже думала тебе облизувати. Та розслабся - нічого я тобі не зроблю, ми ж в одному будинку живемо, тому треба товаришувати. А то, що я ганяю тебе - так це ж гра, сам розумієш. Мені, наприклад, гра в квача подобається.
- Фея, ти так більше не роби, у мене мало серце не вискочило.
- Ха-ха! Це добре, я лякати люблю. Тепер щоранку так робитиму.
- Якщо хочеш ходити з роздряпаним носом - спробуй.
-  До речі, я твою сосиску доїла, вибач. Це було просто - фюіть - і вона вже в мені.
Кіт подивився на свої лапи, які вчора стискали сосисочку, потім на собаку.
- Товаришувати, кажеш? Поцупив у сонного його їжу і радієш?
- Та ну тебе, я теж з тобою поділюся коли-небудь. Розкажи краще, де пропадав?
- Де, де! Лісом з Феєю мандрував.- Кіт витріщив очі, наче згадав щось важливе. - Фея! Вона ж там одна - холодна, голодна.
- Де, там? Про кого ти? Фея - це ж я. І я з тобою по лісі не гуляла.
- Помовч, дай згадати! Вчора Хазяйка начебто погрожувала мене в хаті замкнути, щоб знов не заблукав - не знаєш, вхідні двері зачинені?
- Звичайно зачинені - всі ще сплять.
- Як негарно вийшло! Розумієш, я вчора не сам додому прийшов, а з Феєю, тією, що з книжки. Вона існує, і вона з моєї вини травмувалася, літати не може. Ось я й привів її до нас, щоб відпочила, оговталась.
- Кіт, ти мені зараз свій сон розповідаєш?
- Який сон? Вона на сіннику, одна. Я обіцяв, що скоро повернуся, але ... Мені треба терміново на вулицю.
- Навіщо тобі на вулицю? У тебе он там лоток є - сходи туди.
- Дуринда ти, плоскоморда - мені не до вітру треба - втім і туди також, - мені на горище потроібно, до Феї.
- Що ти заладив - Фея, Фея. Я ж кажу ось вона - я, - мопс показала на себе.
- Ти мене дістала. Я не про тебе - я про Фею з книжки, з казки. Ти що, казок ніколи не слухав?
- А навіщо? Є м'ячик, є кісточка - навіщо мені книжки, за них сварять.- в очах мопса раптом зникли пустотливі нотки.- Ти це серйозно, про Фею? А яка вона - на мене схожа?
- Ні, зовсім не схожа - вона як великий метелик, або бабка.
- О! Я метеликів люблю, - Фея-мопс знову посміхнулася. -Ти мене з нею познайомиш?
- Може і познайомлю, якщо допоможеш з дому вибратися.
- З дому? Легко. Зараз як нароблю галасу, мене й виженуть на подвір'я, а ти вибери момент і теж вискакуй.
Фея вже зібралася було загавкати, але Рудий зупинив її:
- Почекай, мені треба ще на кухню збігати.
- Навіщо? Надвір вже передумав?
- Нічого не передумав, але я обіцяв Феї чогось смачненького - мало того, що на ніч одну залишив, так ще й без їжі повернуся, вона ж зла буде - а так поїсть і подобрішає. Я ж по собі знаю - коли голодний, сам не свій. Повартуй краще, я швидко.
Кіт увійшов до кухні, заскочив на стола, дістав з вази тістечко та цукерку.
"Добре, що я запам'ятав, звідки діти цукерки діставали, коли намагалися мене ними годувати.  Знадобилось, бач", - подумав він.
Пробігши очима по полицях, в надії виявити ще що-небудь їстівне для себе і нічого не помітивши, Кіт зістрибнув на підлогу.
- Можеш починати, - сказав він  собаці й сховався біля вхідних дверей, за купою взуття.
Феї не треба було два рази повторювати - вона здійняла такий галас, що у Кота аж заклало вуха.
- Ти чого? - протираючи очі з кімнати вийшла Хазяйка.- Фея, що на тебе найшло? На вулицю хочеш? Чому так рано? Бачиш, ще сплять всі, могла б і потерпіти.
Фея стрибала біля дверей, продовжуючи гавкати.
- Гаразд, гаразд, випущу вже, заспокойся. - Хазяйка дістала ключа і Фея подала Коту сигнал приготуватися.
Очі у Хазяйки були примружені - вона збиралася додивлятися перерваний сон, - тому помітивши тінь, що проскочила повз неї, подумала, що це собака, і зачинила двері. Яке ж було її здивування, коли поруч з собою знов почула гавкіт Феї.
- Ти тут? А хто ж  тоді тільки-но проскочив повз мене? Чи не Рудий часом? Киць-киць-киць - покликала вона Кота. - Рудий, ти де?
На спальному місці його не було, в кухні теж, поверхневий огляд кімнат результату також не приніс.
- Та що ж це з ним таке? Може подружку завів? Раніше з дому не виженеш, а тут з самого рання злиняв. От зараза. Гаразд, сподіваюся сам прийде, коли зголодніє.
Фея продовжувала гавкотіти.
- І ти туди ж? Іди вже, тільки замовкни - і так всіх побудила.
Вискочивши в знов відкриті двері, Фея замовкла і озирнулася в пошуках Кота. Побачивши його біля діжки з водою, зиркнула на двері і переконавшись, що Хазяйка не бачить, побігла до Рудого.
- Ну що, показуй свого метелика.
- Не поспішай, вона ще спить напевне. А ти молодець, дякую!
- Немає за що. Хазяйка, до речі, помітила, що ти зник.
- Нічого, побурчить й перестане. Зараз треба придумати, що сказати Феї.
- А що тут думати - підійди, оближи, вона і розтане. Я завжди так роблю. Мене хоч і лають після цього, але потім тискають і сміються.
- Навіть не знаю. Мабуть краще на місці все вирішу.
- І то вірно. Я б з тобою пішла, але лапи короткі. Мені на ганок важко підійматися, а на горище  і поготів... Шкода, що у мене немає крил.
- Дякую, але я сам. І не кричи, будь ласка, добре? Посидь мовчки.
- Я постараюся. Сидітиму під сходами і чекатиму.
Кіт взяв в зуби цукерку та тістечко й поліз на горище.
Фея-мопс всілася біля підніжжя драбини, підняла голову догори і завмерла з виразом собаки, яка палко бажає побачити великого метелика (вона ж бо ніколи раніше не бачила великих метеликів), а надто з таким красивим ім'ям - Фея.


14. На горищі

- Що це ти заглядаєш, наче боїшся чогось? Залазь вже, - саму Фею в напівтемряві видно не було, але по голосу було зрозуміло, що вона не спить.
- Я  тут ...- Рудий потихеньку вповз на горище, - я тебе розбудити боявся, думав ще відпочиваєш.
- Ви такий шум підняли, що про який там відпочинок мова. Та й взагалі, схоже, що ти про мене зовсім забув, - Фея сиділа на сіні, закутавшись в рушника.- Пішов, і з кінцями.
- Феєчко, рідненька, сам не знаю, як так вийшло - пам'ятаю, сметану їв, втім, ні, вже сосиску ...
- Сосиску? Якщо тобі до лап втрапила сосиска, тоді все зрозуміло. Ти, мабуть, і спав з нею в обіймах.
- Звідки ти знаєш? - Кіт насторожено подивився на чаклунку. - Ти що, в вікна заглядала?
- Нікуди я не заглядала. Та й як? Забув, що я слаба? Здогадалася просто. Ти такий передбачуваний, - Фея усміхнулася.
-  Я? Втім, не перебивай! Ну ось - вже забув, про що говорив? - Кіт почухав себе за вухом.
- Про що ти ще можеш говорити - про їжу звичайно, - про те як сметану наминав.
- Точно! Сметанка, - у Рудого на морді розпливалася посмішка, - тільки з холодильника, їси, і приємний холодок по горлу ...
- Ти, Котяро, невиправний. Втім, чого скаржитися - сама винна, - треба було залишатися в лісі. Якого дідька поперлася з тобою?
- Феєчко, вибач! Я не знав, що після їжі мене так розморить. Кажу ж - зовсім не пам'ятаю, як відключився.- Кіт підсів трохи ближче. - Я, до речі, тут тобі поїсти приніс. - Він підсунув тістечко з цукеркою. - Нектару і ягід не було, тому ось ...
- Відкупитись хочеш? Я тобі, можна сказати, найдорожче довірила ...
- Ти? Почекай-но. Ти мені нічого не давала, я пам'ятаю, - здивовано заперечив Рудий.
- ... життя своє, довбню, довірила, - продовжила Фея.- Давай сюди свої тістечка. - Вона відламала шматочок, поклала до рота.- А молочка в тебе там ніде немає? Я б не відмовилася.
- Молочка? Про молочко не подумав. Та й як би я його приніс - в роті, чи що?
Фея закашлялась.
- Дякую, краще тоді без молока.
- Я серйозно - мені ж не шкода - тільки як?
- Я цього не врахувала, вибач. Треба буде якось тобі торбинку пошити, з кишеньками: для пляшечок, для цукерок.
- Жартуєш? І як я буду виглядати? Як гужовий кіт?
Фея знову закашлялась.
- Помовч. Дай спокійно поїсти, - Фея посміхнулася. - Хм, гужовий кіт ...
- Ти вже на мене не злишся?
- Злюся, звичайно. Але спочатку поїм, потім вже вирішу, що далі з тобою робити, - Фея продовжила гризти тістечко.
Кіт підсунувся ще ближче:
- Я забув запитати: як ти почуваєшся - літати ще не пробувала?
- А чому це тебе так хвилює? Збираєшся мене назад, до лісу, відпровадити?
- Ні, ні, що ти. Живи, скільки хочеш - я буду тільки радий. Я просто запитав.
- Егеж, закриєш мене на горищі, раз в два дні будеш відвідувати; про те, що їв, розповідати.
- Навіщо ти так, я ж вибачився? Я, як прокинувся, відразу про тебе подумав. Можеш у Феї запитати - вона внизу чекає.
- Хто чекає? Яка Фея? Я що, не одна у тебе тут? У тебе гарем із фей?
- Який гарем? Фея - це собака - я ж розповідав про неї.
- А-а! Точно, згадала. Це вона такий та-ра-рам влаштувала, що навіть миші всі поховалися?
- Вона. Без неї я б з дому не вибрався - мене Хазяйка хотіла замкнути, щоб знову до лісу не втік.
В очах Феї загорілися іскорки:
- А що - ти можеш втекти? - Вона підвелася, струсила крихти з платтячка.
- Ні, мені вчорашньої прогулянки вистачило - набігався з запасом. Цукерку будеш?
- Ні дякую. Я пити хочу. Мені б водички.
- Так, але тут, на горищі немає води - на землю злазити треба.
- Треба, значить злазимо.
Кіт піднявся:
- Тебе знести, чи ти сама?
- Сама ще не зможу. Доведеться знову тобі довіритися.
- Тоді тримайся міцніше - вниз по сходах мені незручно, а тут ще й з тобою ...
- Натяк на те, що знову падати доведеться?
- Може досить вже? Разок проштрафився, так тепер весь час шпиняти мене за це?  Залазь краще. Хочеш, буду притримувати тебе зубами?
- Ні, я сама. Пальці працюють, втримаюся.
Фея забралася Коту на шию, вчепилася йому в шерсть:
- Я готова.
- Тоді пішли, - відповів Рудий і попрямував до сходів.


Написати рецензію

Рекомендувати іншим
Оцінити твір:
(голосувати можуть лише зареєстровані)
кількість оцінок — 0
 
Головна сторінка | Про нас | Автори | Художні твори [ Проза Поезія Лімерики] | Рецензії | Статті | Правила користування | Написати редактору
Згенеровано за 1.1308000087738 сек.
Усі права застережено.
Всі права на сайт належать ТОВ «Джерела М»
Авторські права на твори та рецензії належать їх авторам.
Дизайн та програмування KP-design
СУМНО
Аніме та манґа українською Захід-Схід ЛітАкцент - світ сучасної літератури Button_NF.gif Часопис української культури

Що почитати

«14 друзів хунти»: чотирнадцять голосів війни
Одна з найпомітніших антологій цього року про війну з Росією — «14 друзів хунти», впорядкована Дмитром …
Пол Бейті «Запроданець». Чорний роман під рожевою обкладинкою
Як воно — жити з усвідомленням власної чорноти? Чому ми досі ділимо людей за кольором шкіри? Запитання, …
«Лютеція» — еротичний роман-містифікація
Вже кілька років поспіль у вересні (до Форуму видавців) Юрій Винничук влаштовує справжнє свято для поціновувачів …
Вікторія Андрусів «Тринадцять жінок Івони»: фатум як спасіння
Свою дванадцяту книгу презентує широкому загалу відома закарпатська письменниця Вікторія Андрусів. «Тринадцять …