Українська банерна мережа

Украинская Баннерная Сеть
 
 

Жанри

Гоголівський ФОРУМ




AlmaNAH






Наша статистика

Авторів: 2466
Творів: 44274
Рецензій: 86451

Наша кнопка

Код:



Художні твори Проза Оповідання

Конкурсне оповідання №31

© Конкурс прозових творів "Нові історії" , 18-08-2017
БАБИНЕ ЛІТО
Білі тарілки та виделки рівно виструнчилися у шеренгу на обідньому столі. Вони мерехтіли переливами добре натертого посуду, відбиваючи на собі блиски світла. Здавалося, що  їх гладка поверхня перетворилася на зимову ковзанку, яка чекала на своїх прихильників. Ледь вловимий аромат квітів на столі розносився кімнатою, а смачний запах із кухні пробуджував солодкі відчуття вечері, що наближалася.
Вара моторно крутилася біля кухонного столу, сервіруючи страви. Вона щось мугикала, пританцьовувала й розкладала по тарілкам. У ті хвилини її обличчя випромінювало радість з нотами зосередженості, яка буває, коли хочеш зроби щось якнайкраще.
Почувся легкий стукіт, і до кімнати увійшов її чоловік. Він пильно оглянув сервірований стіл, поправивши виделки та ножі. Гмикнувши, попрямував до кухні, де саме була Вара. Завбачивши її, стримано озвався:
–  Я дома, можемо починати обід.
– Так-так, у мене все готово, − зніяковіло мовила вона.  
Вони сиділи напроти одне одного, мовчки вечеряючи. Він акуратно їв зі своєї тарілки, смакуючи їжу в роті. Зосереджено розкладаючи страву на маленькі частки, різав її ножем, кладучи шматочки до рота. Його вдоволений вираз обличчя навіював Варі спокій та гордість за себе.
Вара необережно цокнула ножем по тарілці, від чого по кімнаті пролунав дзвінкий посміх посуду.
– Ти неакуратна. Я вкотре тобі говорю про це, а ти й досі не виправилась, – сказав він холодним тоном, у якому Вара відчула докір.
– Вибач, так вийшло.
– Сподіваюся, це більше не повториться.
– Звичайно ж, ні, − мовила вона й злегка опустила голову, переборюючи у собі злість і образу на чоловіка.
– Не треба на мене ображатися. Я кажу це задля твого добра. Твоя проблема в тому, що ти надто емоційна. Так-так, стримуй себе, − він відкинувся на спинку стільця й підняв брови. – Це ж не так важко. Усе, що я кажу, заради того, аби ти усвідомила свою вразливість. Ти залежна від емоцій, − проказав він, розтягуючи останню фразу.
Склавши руки на грудях, він почав обводити кімнату пильним поглядом, враз зупиняючи погляд на шафі. Підійшовши до неї, відкрив дверцята:
– Я сподіваюся, ти не брала мої речі із шафи. Мені здається, вони якось не так лежать… Ти нічого там не перекладала?
–Ні, − розгублено сказала Вара. – Навіть не пам’ятаю, коли останнього разу туди зазирала…
Сльози набігли їй на очі він несподіваного дорікання.
– Досить рюмсати! Ти схожа на дитину! – закричав він. – Я такий, який є, із цим нічого не поробиш. Добре-добре, − стишуючи тон, промовив чоловік, додавши уже спокійно: – Гарна вечеря. Мені сподобалося: смачно й вишукано.
– Спасибі. Я подам десерт.
Душа була така ж потоптана, як і підлога. Сотні ніг потопталися по ній, пройшли маршами, гучними парадами, яскравими карнавалами, залишивши після себе купи сміття. У зашкарублій, засохлій грязюці, котра прилипла до дощок, відбивалися десятки чиїхось ніг, що неначе реліктові сліди перших людей, застигли в кам’яному відбитку.
Вікно бриніло полотняними нитками проміння, що сміло пробивалися через шибку й заливало своїм пахучим теплом кімнату. Від їх струменю у повітрі літали мільярди пилинок, невідчутних досі. Неначе нестримні пароплави у бурхливому морському буреві, вони нахабно крутили свою круговерть, нашаровуючись мітками свого життя на меблі. Вара мовчки спостерігала за ними. Вони здавалися упевненими кораблями, що спокійно йдуть на світло маяка. Їх стійка віра в рух породжувала нові круговерті світла, які знову й знову осяювали їм шлях.
Приємна млость відчувалась навіть на кінчиках пальців, що ловили невидимі промені світла й проносили електричними потоками  по всьому тілу.
Вона відчула, як шал закручує її у цей несамовитий потік вересневого яблучного світла й вона мчиться кудись туди, куди неможливо дістатися іншим. Зараз вона здалася вищою для себе, міцнішою. Від цього сяйлива усмішка залила Варине обличчя й наповнила щемом усе тіло.
Люди ніколи не зможуть порозумітися, ми можемо бути близькими, мати спільні інтереси, спати в одному ліжку, дружити роками, але ми всі непримиримі у своїх порухах. Є в нас всередині те, що ніхто ніколи не зрозуміє. Воно непідвладне часу, історії, оточенню, суспільству, болю та смерті. Це наша суть. Вона не зміниться. Лише викривиться.
–  А ось і десерт, – сказала Вара, прогнавши від себе тіні думок.
Вони знову тихо їли, скоса дивившись одне на одного.
–  Ми пливемо на різних плотах у різних напрямках течії Гольфстріму.
– Що? Ти знову верзеш нісенітниці.
– Ти не хочеш мене вислухати?
– Так, прошу,  – самовдоволено сказав він і показав жестом руки, що вона може говорити.
На секунду Вара насупила брови, але провадила далі:
– Робити щось неправильно – не означає твій провал. Чому здається, що все зроблене мною має сприйматися як належне, правдиве. Нас розділяє неподоланна безодня. Ми опинилися поруч саме у той момент, коли час став рятувальною шлюпкою, котра мала об’єднати лише в ці буремні морські стихійні дні.
Його русяві стрункі брови вигравали злісну кантату після слів дружини.
– Ти знову даєш волю своїм емоціям. Вони ведуть тебе хибною дорогою. Емоції – це слабкість, яку ми повинні переборювати в собі. Ти не любиш її згадувати, але… ВОНА ніколи собі такого не дозволяла, була поступливою…
– Ти несправедливий… Я хочу лише, щоб ти мене трохи зрозумів.
– Я тебе розумію, – поблажливо мовив він.
Вона легко ковзнула з-за столу, взнаки не подаючи, що образилась. Лише мала тремтлива зморшка під оком виказала її справжні почуття.
– Ти куди? – роздратовано сказав чоловік.
– Одну хвилинку, я трошки причепурюся, – стримуючи тремтіння в голосі мовила Вара.
– Знову ти перериваєш вечерю своїми витребеньками!
Вона зайшла до їхньої кімнати й зняла свій одяг. Ніжні обриси тіла пашіли приємним видивом тендітної дівчини, що зуміла зберегти свою привабливість надовго. Вона деякий час стояла посеред кімнати й не могла оговтатися. Сльози навернулися на очі, а у середині клекотав Везувій. Вона перевела погляд на нову сукню, яка розкинулася глибоко-зеленим панном і ясніла смарагдовими переливами навколо.
Вара повільно гладила приємну тканину, ніби вбирала оксамитову силу полотна. Рівновага поволі відновлювала думки, і вона хутко вдягнулася.
Спокійно підійшла до столу, забрала порожню тарілку чоловіка й вловила питальний погляд. Він німо дожовував десерт і захоплено дивився на неї. Враз відчула, як гостро не потребує його повчань, погляду й присутності.
– Я купила її сьогодні, – сказала вона відразу, розуміючи обурений погляд чоловіка, що здивовано дожовував, і додала впевнено через мент: – … для себе.
Віднісши посуд на кухню, Вара задоволено підійшла до вішака, де висів верхній одяг. Хотілося невимовно сміятися від своєї рішучості, що нарешті пробилася крізь нетрі сумнівів.  
Вдягнувши пальто, поправила свої білі кучері, злегка всміхнулася, стримуючи щиру радість, що вщерть переповнювала її. Ступаючи до дверей, ураз обернулася до чоловіка, що ще в заціпенінні стежив за нею ці хвилини й достоту наливався прихованим гнівом:
– О, любий, – мовила Вара спокійно, з нотою ніжності, – забула сказати: я йду від тебе, – і зачинила двері.
Він приголомшено провів її поглядом і пильно дивився на зачинені щойно двері. Відчував легкий квітковий аромат її парфумів і малював ще притомний у пам’яті силует смарагдової сукні, що сліпила своїм соковитим сяйвом. Він чекав, коли двері відчиняться знову, і вона весело зайде до кімнати, сміючись своїм дзвінким, по-дитячому безпосереднім, сміхом. Але минали хвилини, і двері мовчали, ніби насміхалися над його думками. Лише дзвінке калатання серця годинника на стіні сповіщало, що ще існує життя навкруги, що є все ж  «після».

Умови конкурсу: http://gak.com.ua/creatives/1/44737    

Написати рецензію

Рекомендувати іншим
Оцінити твір:
(голосувати можуть лише зареєстровані)

не сподобалось
сподобалось
дуже сподобалось



кількість оцінок — 4

Рецензії на цей твір

[ Без назви ]

© Олександр, 25-08-2017

[ Без назви ]

© ВЛАДИСЛАВА, 24-08-2017

[ Без назви ]

На цю рецензію користувачі залишили 2 відгуків
© Антон Борисенко, 22-08-2017

[ Без назви ]

© Катерина Омельченко, 18-08-2017
 
Головна сторінка | Про нас | Автори | Художні твори [ Проза Поезія Лімерики] | Рецензії | Статті | Правила користування | Написати редактору
Згенеровано за 0.50589513778687 сек.
Усі права застережено.
Всі права на сайт належать ТОВ «Джерела М»
Авторські права на твори та рецензії належать їх авторам.
Дизайн та програмування KP-design
СУМНО
Аніме та манґа українською Захід-Схід ЛітАкцент - світ сучасної літератури Button_NF.gif Часопис української культури

Що почитати

Постапокаліптика по-українськи: Огляд роману «Горизонти наших надій»
Для української літератури постапокаліптика — відносно новий жанр. Те саме можна сказати і про кіберпанк. …
Огляд книги Джорджа Мартіна «Лицар Семи королівств»
Я сумніваюсь, що ще існує бодай хтось, хто в епоху інтернету не чув про «Гру престолів». Вихід кожного …
Наївно про жорстокість: «Хлопчик у смугастій піжамі»
Вперше книга Джона Бойна «Хлопчик у смугастій піжамі» вийшла у 2006 році. І швидко стала бестселером …
Огляд книги Ельчіна Сафарлі «Про море мені розкажи»
Просто живіть, посміхайтеся і любіть. Це не складно. Ельчін Сафарлі «Про море мені розкажи» Відверто …