Українська банерна мережа

Украинская Баннерная Сеть
 
 

Жанри

Гоголівський ФОРУМ




AlmaNAH






Наша статистика

Авторів: 2476
Творів: 44519
Рецензій: 87066

Наша кнопка

Код:



Художні твори Проза Казка

Пригоди Рудого 6

© Олександр, 18-08-2017
Частина перша. Крила для Кота

11. Додому

- Гад! Колода вовняна! І де ти тільки взявся на мою голову. - Фея колошматила кулачками Кота по голові. Той спочатку хотів її просто скинути, але пожалів і тепер крутився, не знаючи, як діяти далі.- Що звиваєшся, як черв'як на пательні? Ух, змій!..
- Перестань, боляче ж. Така маленька, а кулачки, наче з каменю. Що з тобою? Який гедзь тебе укусив? Йшли собі спокійно, я мовчав, повертав, куди просила, і тут на тобі - як сказилася. - Кіт таки вивільнився від своєї ноші, завалившись на бік і легенько струснувши її з себе. Тепер він сидів трохи осторонь, масажував голову і поглядав з побоюванням на Фею.
- Мовчи! Це ти все винен - ​​сидів би вдома, я не зустріла б тебе і всього цього не було б. Ти в селі - я в лісі. А тепер я ніяка і тебе вивести треба звідси.
- Не треба мене нікуди виводити - сам виберуся. Або попрошу когось.  Чого ти розхвилювалась так?
- Попросить він. Щоб потім ще когось в струмку виловлювати? Ні, досить - мені інших шкода. Я тебе вже трохи знаю, так що буду тримати вуха гостро. Проведу в село, відлежуся там, а потім полечу собі. Сподіваюся, місце для мене знайдеться?
- Що? - Кіт навіть перестав потирати забиті місця. - Ти це серйозно? Та-ак! Дай-но це переварити: ти кажеш, що хочеш піти зі мною в село - вірно я зрозумів?
- Егеж.
- Нічого собі!
- Що, злякався? Думаєш, гілкою так огріло, що заговорюватися почала?
- Ні,  але просто...
- Гаразд, забули. Вважай, що я пожартувала. Вибач. Ходімо далі.
- Ось як? Задню ввімкнула? Але ні, тепер ти постривай. Сказала в село - значить в село. Ото ж бо я не міг зрозуміти, що ти робила на узліссі в день нашої зустрічі? Ти ж вирішила покинути ліс, правда? Придивлялася?
- Нічого я не придивлялася. Літала просто і опинилась там. Вставай вже, підемо до білки.
- Ага, це ти Єнотові розкажи, або Їжакові - може повірять. Тепер зрозуміло!
- Що тобі зрозуміло?
- Все, залазь, поїхали, скоро обід. Сметанка, ковбаска ... Ну, хутчіш!
- Кіт, я ж пожартувала. Ти що, жартів не розумієш?
- Твої жарти досі болять, - Рудий погладив місця, де донедавна барабанили феїні кулачки.
- Подумай ще - ти дійсно цього хочеш? Навіщо тобі Фея, та ще й гілкою пришиблена? Може залишиш мене та й підеш?
- Жахіття! Значить, тільки що ти мене просто так лупасила? Я подумав, що з жалю- мовляв, заблукаю, згину. А воно просто тобі відпочити захотілося. Не буди в мені звіра, Фея! Сідай вже та підемо. А щоб не надумала дурити, у зустрічних буду дорогу перепитувати. Авантюристка!
Фея ніби знехотя забралася на спину Кота і по її обличчю не можна було зрозуміти, чи то їй соромно, чи вона посміхається. Добре, що Рудий не бачив її очей, інакше звір в ньому обов'язково б прокинувся. Який? То вже інше питання.
***
- Чуєш, Котяро, а у тебе кішка є, в сенсі дружина?
Фея сиділа на шиї у Кота, нахилившись до його голови і вказуючи іноді, куди треба йти. У роті тримала невідомо звідки взяту травинку, погляд її був усміхнено - мрійливий.
- Ні, - похмуро відповів Кіт.
- Що, і не було?
- Чому ж, була. Жили добре. Але одного разу після однієї тривалої прогулянки я не застав її вдома. Не повернулася ні ввечері, ні через день, ні через два. Ходив до Хазяйки, розпитував ... Тобто як розпитував - прийшов, понявчав голосно та жалібно. Вона щось говорила, плакала, рукою показувала кудись за ліс. Мовляв, пішла твоя Нюшка, і не повернеться. Тільки не зрозумію, чому ж вона мені нічого не сказала, кицька моя, - у нас же секретів один від одного не було? Дивно все так. Після неї сусідські кішки намагалися до мене на килимок перебратися, та тільки злі вони всі. Я ж добрий, ти помітила? Навіщо мені злюки?
Фея штовханула Кота ліктиком:
- Ти не кіт - ти єхидна. Тепер будеш завжди мені шпиняти?
- Якщо скажу, що не буду, то збрешу. Краще промовчу. До речі, ось і узлісся.
- Так швидко? Котику, я боюся!
- Пізно, - Рудий вже йшов по стежці, що вела до села.- Значить так, для початку прилаштую тебе на сіннику. Туди окрім мене і мишей ніхто більше не ходить. Ну, хіба що півень іноді. Переночуємо там, а вранці подивимося.
- Переночуємо? Ти теж зі мною будеш?
- А що, залишити тебе одну, всю пом'яту, голодну, холодну? А раптом хтось зазіхне на такий скарб? Прикро буде, після всього пережитого, його втратити. Нам головне зараз пройти тихенько, щоб не зустріти твою тезку.
- Феєчку? Цікаво, яка вона? Треба буде обов’язково з нею познайомитися. - чаклунка посміхнулася.
- Усе, мовчи. І тримайся - вже майже прийшли.- Кіт підійшов до паркану, зазирнув через дірку на подвір’я і, нікого не помітивши, потихеньку протиснувся досередини.
Десь в хаті загавкала собака...


12. Сіно та сметана

- Ось тут і заночуємо. - На горищі панувала напівтемрява, аромат свіжовисушеної трави лоскотав ніздрі. - Зараз зроблю гніздечко, щоб зручніше було спати.- Рудий почав розгрібати сіно, втоптувати його з боків.- Начебто непогано. Обдивляйся, а я піду ще якесь простирадло пошукаю.
Фея весь цей час мовчки спостерігала за всіма його маніпуляціями. До неї нарешті дійшло, що ночувати дійсно доведеться в селі, але вона вже не була так впевнена, чи хочеться їй цього. Просити Кота відвезти назад в ліс - теж не варіант - і так сьогодні дістала його своїми примхами.
Тінь у дверях перервала її роздуми - Рудий дійсно притяг щось схоже на рушника.
"І коли він встиг?" - подумала Фея.
- Ось тримай. Трохи вологе, але думаю підсохне.
- Шукати не будуть? Де ти його взяв?
- На мотузці висіло. Їх там декілька було, так що може не помітять, - Кіт поклав рушника на сіно. - Я на розвідку, постараюся не довго. Відпочивай та не сумуй.
- З чого б це? Я тебе всього добу знаю, - відповіла Фея.
- Так то воно так, але мені здається, що ми знайомі вже дуже давно.
- Йди вже, знайомець.
Кіт пішов, Фея розправила принесене простирадло, вибрала більш-менш сухе місце на ньому, прилягла і не помітила, як заснула.
....
Тим часом Рудий спустився на подвір’я, обтрусився, ще раз оглянувся і попрямував до будинку. Біля дверей декілька раз прокашлявся, після чого голосно і жалібно занявчав. У відповідь з дому пролунав знайомий гавкіт і незабаром двері відчинилися .
Його давня знайома Фея - та, що мопс, - своєю тушею мало не збивши його з ніг, вилетіла на подвір’я, продовжуючи голосно гавкати.
- Рудий! Повернувся, пропажа, - поки Кіт відволікався на собаку, руки Хазяйки, що відкрила двері, підхопили його. - Де ж тебе носило? Ми хвилювалися, думали в ліс пішов і там дикі звірі розірвали тебе на шматки. Хлопці, гляньте-но хто до нас повернувся?
З кімнати повибігали  хазяйчині діти з іграшками в руках. Побачивши Кота, заверещали, покидали свої ляльки та машинки й почали виривати свого улюбленця з маминих рук.
"Ну все, тепер тримайся!", - встиг подумати Рудий перед тим, як остаточно покинув обійми Хазяйки.
- Діти, діти, вгамуйтеся! Він напевно зголоднів - давайте спочатку його нагодуємо. Пішли, Руденький, я тобі сметанки наллю.
"Сметанка! Як мені не вистачало її в лісі!" - подумав Кіт, але вголос тільки пронявчав - тихенько, протяжно.
- Ох ти мандрівник! - Хазяйка насилу відібрала його у дітей, посмикала за щічки і понесла до кухні.
В його улюблену тарілочку налили сметани, підсунули  поближче, погладили. Кіт не роздумуючи тицьнув в неї своїм писком, замурчав. Потім подивився на присутніх, що стояли навкруг нього й спостерігали, як їх улюбленець  їсть. В очах Кота, окрім щирого задоволення, періодично читалося й не менш щире запитання: "А ще буде? Я ж голодний, дуже, я надіюсь ви всі це замітили?”  Втім, відповіді він чекати не став і знов зайнявся сметаною. Швидко вилизавши миску дочиста, Рудий подивився на Хазяйку.
- Ось що значить нагулявся. Сосиску будеш?
"Навіщо ставити дурні запитання, краще відразу дві тягни", - подумав Кіт, але вголос вийшло гучне "Мр-мяу!"
- Наляав ти нас, - Хазяйка підійшла до холодильника. - Тепер будеш в хаті сидіти, щоб нам не довелося знов тебе шукати.
"Як в хаті? Чому? Я не можу!" - закричав Рудий.
- Гаразд, гаразд! Дам дві, тільки не кричи.
"Дві - це добре, дві - вже краще, але все одно - не можу я в хаті сидіти, у мене там Фея!"
- Егеж, а свіже повітря таки добре на твій апетит подіяло. З'їж поки що ці - потім ще дам. І припини так волати.
Кіт схопив сосиску двома лапами, встромив у неї свої ікла, почав жувати, поглядаючи, щоб ніхто не забрав його обід.
Потроху, як  його шлунок наповнювався, Рудий все менше обурювався; повіки його обважніли, неначе вся з'їдена сметана перемістилася туди; все важче було утримувати очі відкритими і в решті решт, з сосискою у роті, Кіт заснув прямо біля своєї тарілки.
- Бідолашний,- Хазяка тихенько підняла Кота, перенесла на подушку. Спробувала витягти з рота недогризок сосиски, але Рудий загарчав і відключився знову. - Все, все, спи. Не буду я забирати твою здобич, спи.
***
Фея прокинулася від того, що замерзли плечі. Спросоння вона не відразу згадала, де знаходиться, а згадавши, озирнулася, потім покликала:
- Рудий!
Не дочекавшись відповіді, виглянула надвір: на небі почали з'являтися перші зірки; в траві, за огорожею цвіркуни завели свої мелодію; десь в селі гавкали собаки - Кота ніде видно не було.
- Рудий!
У відповідь із завалів сіна пролунав шурхіт, потім показалася мишача мордочка, але й вона, понюхавши повітря, відразу ж зникла.
- Ну ось, навіть миші мене ігнорують, - Фея хотіла було заплакати, але витерши носа, прошепотіла, - дзуськи, не діждетеся.
Після цього ще раз подивилася на вікна будинку, заповзла в імпровізоване гніздечко, закуталася з головою і знову спробувала заснути. Тільки після тривалих пошуків зручного місцяя їй це вдалося і на горищі нарешті запанувала тиша, котру вряди-годи розбавляло шарудіння мишей в сіні та мелодичне посапування маленької чаклунки.

Написати рецензію

Рекомендувати іншим
Оцінити твір:
(голосувати можуть лише зареєстровані)
кількість оцінок — 0
 
Головна сторінка | Про нас | Автори | Художні твори [ Проза Поезія Лімерики] | Рецензії | Статті | Правила користування | Написати редактору
Згенеровано за 0.7506799697876 сек.
Усі права застережено.
Всі права на сайт належать ТОВ «Джерела М»
Авторські права на твори та рецензії належать їх авторам.
Дизайн та програмування KP-design
СУМНО
Аніме та манґа українською Захід-Схід ЛітАкцент - світ сучасної літератури Button_NF.gif Часопис української культури

Що почитати

«14 друзів хунти»: чотирнадцять голосів війни
Одна з найпомітніших антологій цього року про війну з Росією — «14 друзів хунти», впорядкована Дмитром …
Пол Бейті «Запроданець». Чорний роман під рожевою обкладинкою
Як воно — жити з усвідомленням власної чорноти? Чому ми досі ділимо людей за кольором шкіри? Запитання, …
«Лютеція» — еротичний роман-містифікація
Вже кілька років поспіль у вересні (до Форуму видавців) Юрій Винничук влаштовує справжнє свято для поціновувачів …
Вікторія Андрусів «Тринадцять жінок Івони»: фатум як спасіння
Свою дванадцяту книгу презентує широкому загалу відома закарпатська письменниця Вікторія Андрусів. «Тринадцять …