Українська банерна мережа

Украинская Баннерная Сеть
 
 

Жанри

Гоголівський ФОРУМ




AlmaNAH






Наша статистика

Авторів: 2466
Творів: 44258
Рецензій: 86420

Наша кнопка

Код:



Художні твори Проза Містика

Той, що обманює смерть. Частина 1. Розділ 9.

© Іван Дурський, 18-08-2017
Я думав Наталія не відчинить. Але помилився. Вона відкрила двері і зацідила мені ляпас. Боляче, жінки знають в такому толк.
- Я заслужив – сказав їй.
- Я тобі не річ, яку можна просто трахати! – гаркнула вона.

Помиляєшся. Ми одне для одного лише речі. Інструменти для досягнення цілей, не більше, і ти дурна, якщо думаєш інакше.
- Забув попросити про допомогу? – вона таки впустила мене всередину.
- Так.
- Що там в тебе?

Я дістав карту пам’яті з розбитого телефону.
- Там фотографія однієї дівчини, яку я врятував – пояснив їй – блондинка, звати Ліля. На ній досить сильна мітка. Я думаю її хтось прокляв…
- Так і знала, що в тебе з’явилась інша жінка – без емоційним голосом відповіла вона.
- Це не те, що ти думаєш…

Вона мовчки вихопила в мене картку і пішла до себе.
- Не заходь – попередила вона – всю ауру мені зіпсуєш своєю енергетикою. Зачекай на кухні. Завари нам кави…

Я не став сперечатись. Вона покрокувала до себе. Я ж зайшов на кухню. Підійшов до столу. Той хитався.

В справи Наталі краще не лізти. В тій кімнаті лише вона і клієнт. Я клієнтом бути не міг, на мене не діяли ці штучки. Того вона мене туди просто не пускала. Що ж нехай. Я хоч і не сильно вірив у ці відьомські штуки, але треба пересвідчитись, що все чисто. Відьма не стане мене обманювати. Вона знає, що я вмію розпізнавати брехню.

І вона мене боїться. Чомусь всі от такі «інші» люди бояться мене й мого брата. Ми з ним колись дійшли висновку, що це просто від їхнього безсилля проти нас. Все, чого вони досягли, проти нас просто ніщо. Всі їхні зусилля нам ні по чому.

А з рештою ми завжди знаходили з ними спільну мову.

Ми…

Я й забув на мить, що ми з братом давно не спілкувались. Ми намагались не бачитись, не знаходитись в одних і тих ж містах. Так легше. Так я забуваю. Забуваю те, що ми з самого дитинства разом. Всі ці роки ми були нерозлийвода. Ми допомогли одне одному не збожеволіти, коли це все почалось.

Питаєте, як це почалось? Я не знаю. Просто в один момент ми йшли по вулиці і побачили смерть людини. Нам було тоді по дванадцять. Нас мучили жахіття. Нас водили до лікарів, але ті лише розводили руки. Тоді я запропонував нікому не розповідати про це. Ми не хотіли в лікарню.
І ми жили далі, намагаючись не бачитись з іншими людьми. А в 16 він видав ідею, спробувати врятувати когось.

І ми змогли. Ми обманули смерть. Ми раділи, ми були героями. Ми навіть не звернули уваги на жахіття, що тоді нам приснилось. Ми хотіли врятувати всіх.

Розуміння того, що смерть не обдуриш прийшло до мене на першому курсі. Я врятував одну дівчину.

Бидло ввечері зустріло її в парку. Я відчув, що зараз буде і втрутився. В результаті побили мене, але вона вижила. Я гордився собою. А вночі померла її сусідка. Серцевий напад. Я бачив це уві сні. А зранку мій сон вже втілився в життя.
Це був шок. Я одразу ж подзвонив брату. Він знав.
- Чому ти не розповів? – волав я
- От тому й не розповів – тихо пояснив він.

Чайник закипів. Я встав з-за столу, взяв дві чашки, насипав туди кави, собі додав цукру і залив все водою.

Наталія з’явилась через хвилину після того, як я зробив каву. Уважно глянув на її лице. Вона була стривожена. Чужа смерть, чи чиєсь прокляття її не хвилювало доти, доки за це не платили гроші. Я мовчав. Нехай збереться з думками, щоб мені не довелось слухати її белькотання.
- Нічого не розумію – сказала вона.
- Щось конкретне?
- Не знаю – сказала вона – треба спробувати в повний місяць.
- Ти взагалі нічого не побачила? – розчаровано запитав я.
- Щось дуже не чітке… Вона аж поблідла – Зазвичай все нормально, або є або ні. Але тут просто якась пелена. Ніколи ще не стикалась з таким.
- Запитай в бабусі…

Я надпив каву, поцілував її в щоку і пішов до виходу.
- Я знаю, до кого ти йдеш – не своїм голосом сказала вона.
- Знаєш – я знизав плечима – той що?
- Дарма. Сам знаєш.
- Подивимось. Бувай.

Написати рецензію

Рекомендувати іншим
Оцінити твір:
(голосувати можуть лише зареєстровані)
кількість оцінок — 0

Рецензії на цей твір

Я розумію

© Олександр, 18-08-2017

[ Без назви ]

© Катерина Омельченко, 18-08-2017
 
Головна сторінка | Про нас | Автори | Художні твори [ Проза Поезія Лімерики] | Рецензії | Статті | Правила користування | Написати редактору
Згенеровано за 0.41143298149109 сек.
Усі права застережено.
Всі права на сайт належать ТОВ «Джерела М»
Авторські права на твори та рецензії належать їх авторам.
Дизайн та програмування KP-design
СУМНО
Аніме та манґа українською Захід-Схід ЛітАкцент - світ сучасної літератури Button_NF.gif Часопис української культури

Що почитати

Огляд книги Ельчіна Сафарлі «Про море мені розкажи»
Просто живіть, посміхайтеся і любіть. Це не складно. Ельчін Сафарлі «Про море мені розкажи» Відверто …
Огляд роману Сергія Жадана «Інтернат»
Сергій Жадан написав роман, на який чекали три роки. Чекали хоч і з нетерпінням, проте мовчки. Чекали …
10 рекомендацій із книги «Самостійна дитина, або як стати „Лінивою мамою“»
Одним із найбільших страхів майже кожної матусі є страх, що її назвуть «лінивою мамою». Проте можна …
Між двох вогнів: Огляд нової книги Світлани Талан
Новий роман письменниці Світлани Талан цілком виправдовує свою назву — «Ракурс», оскільки пропонує читачеві …