Українська банерна мережа

Украинская Баннерная Сеть
 
 

Жанри

Гоголівський ФОРУМ




AlmaNAH






Наша статистика

Авторів: 2476
Творів: 44519
Рецензій: 87065

Наша кнопка

Код:



Художні твори Проза Казка

Пригоди Рудого 5

© Олександр, 16-08-2017
Частина перша. Крила для Кота


9. Невдала спроба

- І куди це ми зібралися?
Кота здивувало, чому чиїсь слова, сказані звідкілясь зверху, так налякали Єнота, що той аж присів.
- Значить, по дому допомогти йому ніколи, а по лісі з рудим дружком розгулювати час є, - продовжував той же голос. - І не ховайся за нього, я знаю, що ти там - твій регіт за три пагорба чутно. Виходь давай!
- Пухнастику, я ж казав, що повинен друзям допомогти. Це Кіт - я про нього вчора перед сном тобі розповідав, - Єнота немов підмінили. Він дійсно намагався спочатку залишатися в тіні Рудого, але коли зрозумів, що його помітили, перестав ховатися за товариша.
Кіт вертів головою, маючи намір дізнатися, хто ж це так налякав завжди бадьорого Єнота, поки на самому краю схилу не побачив точну копію Полоскуна, хіба що трішки завелику.
- Хто це? - пошепки запитав він у товариша, не відводячи погляду від того, другого єнота.
- Це моя дружина. Я з нею сам розберуся.
- Що ви там шепочетесь? Втекти хочете? І не мрійте: наздожену - потім щоб не скаржилися.
- Ого, грізна яка.
- Мовчи, - тихо промовив Єнот. Потім зробив крок вперед і голосно відповів дружині. - Та що ти, люба, і не думали. Я ось Кота додому проводжаю, в село.
- В яке село? З собакою в доганялки йдеш гратися? А я тут повинна розриватися: того нагодуй, цього підмий, ще й їсти всім принеси. Ти до речі смачненького дітям обіцяв - ну і де воно?
- Так я, це ... - Єнот з таким розгубленим видом топтався на місці, що навіть Коту незручно стало і він втрутився:
- Шановна! Ваш чоловік дійсно хотів мене тільки  провести до узлісся. Якби я знав дорогу, то сам би дістався. Фея не може, ось Єнот і зголосився допомогти.
- Погляньте-но, рудий клубок ще й розмовляє. Ти чого його виправдовуєш? Ти скільки його знаєш - день, два? А я з ним вже третій рік - кожну шерстинку навколо його хитрих очей знаю. Так що мовчи - не маленький, сам з лісу виберешся. А ти, Смугастохвостий, давай додому - там поговоримо.
- Я ж просив мовчати, - прошепотів Єнот Коту. - Незручно вийшло - Фея чекати буде, а мене до завтра точно з-під нагляду не випустять.
- Не хвилюйся - все одно я дороги не знаю, - повернуся до неї, а там щось вирішимо. Іди, займайся своєю сім'єю. І спасибі.
- За що? Вибач, сам розумієш, сім'я, діти, - Єнот знизав плечима. - Ну я пішов?
- Звичайно. Якщо вийде - приходь в село, побалакаємо ще.
- Ага.
- Знову перешіптуєтесь? - пролунало з краю обриву.
- Так йду вже, йду, горе моє пухнасте.
- Що?
- Іду, кажу, щастя моє, іду - голосно повторив Єнот і поліз по схилу до жінки.
Кіт почекав, поки подружжя зникло за деревами, зітхнув та й пішов назад, до дуба.
...
Фея грілася на сонечку, розмірковувала про події останніх днів, і раптом почула, як хтось ломиться через кущі прямо на неї.
Яке ж було її здивування, коли на галявину раптом викотився ...
- Кіт? Ти чого повернувся? А де Єнот? Що трапилося?
- Нас перестріла його дружина - серйозна така особа, - він їй чогось-там наобіцяв, але не виконав і тепер, як я розумію, під домашнім арештом сидітиме.
- Добре, але ж чому ти повернувся? Розпитав би у кого-небудь дорогу і додому, в село, почвалав би.
- Воно то так, але ж ти як тут сама потім? Тобі ж і літати, і ходити важко. Кинути тебе напризволяще? Я б хвилювався. Подумаєш - півдня туди, півдня сюди - ось прилаштую тебе і в село піду. Не маленький, виберуся.
- Пхиньк! Кіт, ти мене все більше дивуєш. Пхиньк!
- Ну, і чого це ти? Перестань. Розповідай краще, куди тебе відвезти?
- Я не знаю, - Фея дивилася на Кота і той зрозумів, що зараз станеться великий сльозохід. - Я дійсно не зна-а-а-а-ю-у-у.
- Ну ось, зараз знову опинимося на острові. Вчора злива - сьогодні ти. Припиняй вже, - Кіт підсів ближче, підняв однією лапою голову Феї, другою витер їй сльози. - Заспокойся і розкажи все, як є. Тільки без твого пхиньк-пхиньк.  Домовилися?
- Угу. Пхиньк, - витираючи носа, погодилась Фея.
- От і добре. Іди сюди, - Кіт вмостився зручніше біля самого дуба, підняв Фею, посадив її собі біля живота, вкрив хвостом. - Ось так. Тепер розповідай...


10. Дика фея із далекого лісу

- Про що  ж розказувати? Я тут недавно, трохи більше року. До цього жила в другому лісі, на півночі.
- Дивно, я чомусь думав, що феї живуть тільки в теплих краях.
- Феї є скрізь. Де потрібні, там і живуть. Це тільки в книжках вони пурхають, п'ють нектар і співають безугавно. Поки маленькі - здебільшого так воно і є. Але коли фея дорослішає, то доводиться самій творити свою казку. Хтось виходить заміж за принца і з ним летить в теплі краї, щоб там пурхати з квітки на квітку. Іншим же доводиться не так солодко. Ми їмо мало, їмо майже все, окрім м'яса, але більше всього любимо квітковий пилок та нектар - щоб зібрати їх собі на обід, доводиться облетіти не один десяток квітів. Для цього треба піднятися раненько, інакше бджоли, джмелі, метелики та інші різні жучки-комашки позбирають все до тебе, і замість обіду треба буде готуватися до вечері. Взимку ще гірше, тому що квітів немає. Деякі до бджіл напрошуються на зимівлю: тепло і голод не загрожує. Зазвичай бджоли не відмовляють - феї допомагають їм, як можуть. Деякі до людей переселяються, щоб  теж в теплі бути. Їжу беруть непомітно, не питаючи - скільки там її треба - так, крихти. Деякі показуються перед людьми і, якщо знаходять спільну мову з Хазяйками, то стають їх помічницями, а там і назавжди оселяються в будинку.
Але це рідкість. Це якщо ти самотня фея. Заміжнім важче: треба дітей і чоловіка теж якось прилаштувати.
- А у тебе чоловік є? - запитав Кіт, ніяковіючи. - Не знаю, як їх у вас називають. Феяк, феюк?
Чародійка засміялася:
- Ні, не феюк і не феяк. Зазвичай нас в дружини беруть ельфи. Ходять легенди, що і за людей феї виходять заміж, але мені такі не зустрічалися.
- У тебе теж був ... ельф?
- Так. Красень,  голос як у цвіркуна. Служив в гвардії, - слідкував за порядком в лісі. І діти у нас з ним були. Але він почав на інших фей заглядатися, іноді не приходив додому ночувати, мовляв на роботі затримують, - Фея подивилася на Кота. - Чого робиш такі здивовані очі? Так, Феям теж властива слабина. А мій ельф міг своїми піснями кого хочеш умовити.
- Ти знала і терпіла?
- Поки діти були маленькі, то робила вигляд, що нічого не відбувається. А потім, як вони розлетілися, зібрала одного разу свою торбинку і полетіла з качками. Ось так я опинилась тут.
- А ельф твій - так просто взяв і відпустив?
- Намагався вмовляти, але зрозумів, що марно. Після всього, що було, мене в тому лісі нічого більше не тримало. А він, за чутками, потім знайшов собі іншу фею.
- Мда! Зовсім на книжкові історії не схоже. А де ж ти тут жила?
- Спочатку літала сама по собі, свободою насолоджувалась. Потім познайомилася з білкою - у неї  саме більченята народилися, ось я і влаштувалася до неї нянею - за нічліг і таку-сяку їжу. Зимівля, знову ж таки, в теплі, і поговорити є з ким. Білченята виросли, я до сих пір живу там, але бачу, що особливо вже їм не потрібна. Допомагаю в лісі всім, хто попросить. Мене тут знають і люблять. Начебто. Але ...
Фея запхикала.
-Ну, чого ти це знов? - Кіт спробував витерти  їй сльози, але Фея відштовхнула його лапу, витерла очі сама:
- Не чіпай, - зиркнула вона з-під лоба на Рудого. - І взагалі, Котяро, я зараз повинна перетворити тебе в пеньок, або в камінь.
- Чому це раптом?
- Чому, чому, - передражнила його. - Тому що мене такою ніхто не повинен бачити. Я завжди весела і життєрадісна. А тут розтанула, розслабилася.
Фея знову розревілася:
- Але навіть зачарувати тебе я не зможу, - крізь сльози видавила вона.
- Тому що я добрий? Чи ти - добра? - наївно запитав Кіт.
- Дурень ти, Рудий. Тому що свою чарівну паличку разом із торбинкою для зілля вчора впустила в річку, намагаючись тебе врятувати. - Фея витерла очі, потім ніс. - Все. Сповідь закінчилася.
Вона спробувала вибратися з обіймів Кота, але заплуталася в його шерсті, впала.
- Випусти мене!
Кіт підняв чаклунку, посадив біля дуба.
- Відвезеш зараз до білки, залишиш під деревом. Очухаюся, потім подумаю, що далі робити, - в голосі Феї з'явилися сталеві нотки. - І не думай кому-небудь розповідати про те, що я тобі тут наговорила. Ти зрозумів, Котяро? Інакше без палички в колоду перетворю.
- Ого! Яка злюка! Ти мені м'якою більше подобалася.
- М'яка? .. Намурчав тут мені - куди тим ельфам  тягатися, - я й повелася. Але більше такого не буде - всі ви коти березневі ...
- Звичайно, кожен судить по собі. - Кіт піднявся, обтрусився. - До білки кажеш? Гаразд, відвезу тебе до білки. Сідай зверху, показуй, ​​куди йти. Тільки за вуса мене не чіпай - не хочу виглядати веселим і життєрадісним, як дика Фея з далекого лісу.

Написати рецензію

Рекомендувати іншим
Оцінити твір:
(голосувати можуть лише зареєстровані)
кількість оцінок — 0
 
Головна сторінка | Про нас | Автори | Художні твори [ Проза Поезія Лімерики] | Рецензії | Статті | Правила користування | Написати редактору
Згенеровано за 0.71408295631409 сек.
Усі права застережено.
Всі права на сайт належать ТОВ «Джерела М»
Авторські права на твори та рецензії належать їх авторам.
Дизайн та програмування KP-design
СУМНО
Аніме та манґа українською Захід-Схід ЛітАкцент - світ сучасної літератури Button_NF.gif Часопис української культури

Що почитати

«14 друзів хунти»: чотирнадцять голосів війни
Одна з найпомітніших антологій цього року про війну з Росією — «14 друзів хунти», впорядкована Дмитром …
Пол Бейті «Запроданець». Чорний роман під рожевою обкладинкою
Як воно — жити з усвідомленням власної чорноти? Чому ми досі ділимо людей за кольором шкіри? Запитання, …
«Лютеція» — еротичний роман-містифікація
Вже кілька років поспіль у вересні (до Форуму видавців) Юрій Винничук влаштовує справжнє свято для поціновувачів …
Вікторія Андрусів «Тринадцять жінок Івони»: фатум як спасіння
Свою дванадцяту книгу презентує широкому загалу відома закарпатська письменниця Вікторія Андрусів. «Тринадцять …