Українська банерна мережа

Украинская Баннерная Сеть
 
 

Жанри

Гоголівський ФОРУМ




AlmaNAH






Наша статистика

Авторів: 2476
Творів: 44505
Рецензій: 87038

Наша кнопка

Код:



Художні твори Проза Казка

Пригоди Рудого 4

© Олександр, 16-08-2017
Частина перша. Крила для Кота

7. Ніч в дуплі

- Моя ти смаколинка! - на тарілочці, з якої Рудий завжди їв, лежала соковита сосиска. Напевно Хазяйка знала, що він повернеться зголоднілим і заздалегідь поклала її туди. - Як же я нудьгував за тобою.
Кіт підійшов до тарілки, взяв сосиску в лапи:
- Як же смачно ти пахнеш, - він притиснув її до себе, лизнув разок, потім ще, - так і  проковтнув би всю відразу.
- Відпусти, - сказала сосиска, - мені боляче.
“Урр”, - пролунало з живота.
- Ось бачиш, він теж чекає. Зараз відправлю тебе погрітися всередину.
- І не думай, - прокричала смаколинка, - укушу. Відпусти зараз же.
У Кота було промайнула думка, що раніше сосиски з ним не розмовляли, не кажучи вже про те, щоб кусатися, але він не звернув на цю думку ніякої уваги, розкрив рота, підніс до нього сосиску, маючи намір встромити в неї свої ікла, але в останній момент йому чомусь закортіло ще разок лизнути сосиску. І в цей момент у неї раптом з'явилися дрібні зуби і вона вкусила ними Кота за верхню губу.
- О-ой! - скрикнув Рудий, сіпнувся назад, вдарився об щось головою, прикрив від болю очі, а коли відкрив їх, то побачив перед собою у світлі повного місяця на купі листя Фею. Озирнувся, згадавши відразу, де він, і що з ним трапилося.
- Значить мені це все наснилося? - нотки розчарування  чутися в його голосі. - І ніякої сосиски не було? І я не повернувся додому?
Кіт закричав, наче йому прищемили хвоста.
Кажан, що пролітав мимо дерева, сіпнувся в сторону, ледь не врізався в гілку, чого з ним раніше ніколи не траплялося, і очманіло-здивований зник в темряві.
- Прокинувся? - Фея відповзла до стінки, притулилася до неї.- Я вже думала, що дійсно стану твоєю вечерею. Ти так міцно стиснув мене і так завзято вилизував, , що не залишалося іншого виходу, як примудритися вкусити тебе, тому що на мої слова ніякої реакції не було, одні прицмокування.
Вона спробувала вмоститися зручніше.
- Болить усе. Де ми? Як потрапили сюди? Пам'ятаю, як ти намагався вхопитися за гілку, а потім ... Нічого не пам'ятаю. Отямилась вже від того, що мене шкрябали. Ох і шорсткий же у тебе язик.
- Який був хороший сон! - Кіт все ще схлипував. - Дім, моя мисочка, сосисочки. Але нічого цього немає - ми на дереві, в дуплі, - він витер носа лапою.- Тебе вчора гілкою огріло, потім ще об другу припечатало, ти свідомість втратила, впала в воду. Не пам'ятаєш? Мені довелося плисти за тобою, витягати на берег. Я не знав, що робити - ти не дихала, очі закриті - була, як лялька ганчіркова. Єнот порадив переночувати в цьому дуплі. Ось, затягнув тебе сюди і заснув.
- Вибач, Рудий, - тихенько сказала Фея.
- За що? Це ж з моєї вини ми тут, та й взагалі, все що вчора відбулося - моїх лап справа.
- Помовч, мені говорити боляче, - чаклунка трималася за груди. - Так, твоя частка у всьому цьому є, але я хочу вибачитися за те, що погано думала про тебе. Покликавши до лісу, хотіла принизити, показати який ти тюхтій, боягуз і базіка. Так все спочатку і було, але потім ти зробив те, чого я від тебе не очікувала.
Кіт здивовано дивився на Фею і мовчав.
- Ти врятував мені життя. Я помилялася в тобі. Ти справжній герой. Спасибі, - вона підповзла до Кота, взяла в руки його мордочку і чмокнула в носа.
Рудий легенько відсадив Фею на купу листя.
- Ніякий я не герой. Якби ти знала, як мені було важко зважитися на стрибок у воду. Я тремтів, як осиковоий лист. Справжні герої нічого не бояться, а я, - він шмигнув носом, - я і зараз боюся. Це в хаті, в теплому ліжечку боятися нічого, а тут ...
- Ось тому і герой, що поборов свій страх. Втім, ти маєш рацію, ліс не для тебе. Вранці переправимося через струмок і я проведу тебе додому. А зараз давай ще поспимо. У мене все болить, переломів начебто немає, але таке відчуття, що по мені череда диких свиней пробігла. Лягай - я поруч. Зігріюся, ти ж теплий. Тільки давай ти більше мене не облизуватимеш і не будеш намагатися з'їсти.
Фея притулилася до спини Кота, запустила в його шерсть пальці.
- Кіт!
- Чого?
- Дякую ще раз.
- Спи вже, бабка.
Фея штовхнула Рудого, посміхнулася, зарилася носом в його хутро і тихенько засопіла.
Кіт ще деякий час лежав з відкритими очима, дивився на зоряне небо і думав про щось своє. Потім зітхнув, прикрив носа хвостом і заснув.


8. Ранок

-Аго-ов! Є хто живий? - голос здавався  таким знайомим, але Кіт крізь сон ніяк не міг згадати, де міг його чути. - Лежебоки, підйом, сонце вже високо!
Рудому хотілося перевернутися на інший бік, але щось наче нашептало йому про те, що він може когось  придавити, тому Кіт стримав своє бажання, протер очі й остаточно прокинувся.
Висунувши голову із дупла, вгледів під деревом Єнота. А дійсно, хто ще міг так репетувати, як не Полоскун?
- Тихіше, Фея ще спить.
- Як вона?
- Як, як ... Якби тебе гілками відшмагати, та у воді вимочити, а потім, коли на дерево тягти, стукнути об нього ще трішечки ...
- Ага! Так ось чому у мене все болить - голова Феї з’явилась поруч з головою Кота. - Як не в воді, так об дерево добити намагалися.
- Не намагалися, а намагався - я до цього не причетний, - поправив Єнот, але помітивши, як насупився Кіт, посміхнувся й розвів руками - мовляв, вибач.- Ми думали, ти спиш.
- Егеж, поспиш тут - один хропе так, що аж дерево тремтить, другий зранку кричить, як навіжнийі.
- Оо! Якщо Фея бурчить, значить все нормально. Злазьте, я вам ягід приніс, - Єнот розправив вуса. - Вода майже відійшла, так, подекуди калюжі залишилися, й намулу повно, але пройти можна.
- Ягоди? А більше нічого - молока, або сметани, наприклад? - Кіт благально дивився з дерева на вранішнього гостя.
- Якої сметани? Де я тобі в її лісі візьму? Тут корови не пасуться, і кисляка в глечиках під кущами не залишають. Не хочеш ягід - в калюжах мальків налови. Вода зійшла, а риба подекуди залишилась.
- Риба, де риба? - Кіт спробував хутко вибратися з дупла, при цьому мало не виштовхнув чаклунку, але в останній момент зловив її та заповз назад.
- Жах, - Фея закашлялась. - Не добив вчора, так вирішив сьогодні? Спочатку допоможи мені з дерева злізти - я ні літати, ні ходити нормально не можу, - потім можеш йти, ловити свій обід.
- Так, так, звичайно, тільки не кричи. Я майже добу нічого не їв - чуєш, як шлунок виспівує? - з живота Кота дійсно пробурчала знайома пісенька.
- Я, між іншим, по твоїй милості теж вчора не об'їдалася.
- Ви що, знову спати зібралися? Вилазьте вже, - почулося знизу.
- Так спускаємося вже, не репетуй так!- Прокричав у відповідь Кіт.- Фея, як же тебе на землю переправити? Знову в зубах? А може просто скинути - Єнот, сподіваюся, спіймає?
- Я тебе скину!  Теж мені, жартівник. І в зубах не хочу. Краще за шию тебе обійму - так і спустимося.
Кіт перебрався на гілку перед дуплом і Фея потихеньку залізла йому на шию. Повністю обхопити її не виходило, тому довелося вчепитися в шерсть на щоках Кота, внаслідок чого вираз мордочки якого став схожий на новорічну маску - застиглу, але усміхнену.
- Вам допомога не потрібна? - крикнув знизу Єнот.
- Ланісє думати тлеба бульо - Рудий хотів відповісти голосно, але вийшло шепеляво і тихо.
- Котику, не відволікайся - у тебе на спині цінний вантаж, не забувай, - прошепотіла йому на вухо Фея.
- Аха, сзабудес тут, - пробурчав Кіт.
Спустившись трохи вниз по стовбуру, вони почули вище себе гучний регіт:
- У-ха-ха! Кіт, що це з тобою? Чому ти так усміхаєшся? Ох і пика! У-ха-ха ...
Скосивши очі, Рудий побачив Єнота, що сидів на суку.
- А ти сцьо тут лобись? - прошепелявив він.
- Допомогти вирішив, але бачу вам і без мене весело. Ха-ха...
- Єноте, смужки твої в хрестик, перестань насміхатися, - втрутилася Фея .- Просто не заважай - це буде найкраща допомога.
- Так я що - я як ліпше хотів. Але посмішка у твого жеребця виразна. У-ха-ха.
- Смійся, смійся. Ось спусцусь і тобі смузок домалюю, - огризнувся Рудий, продовжуючи обережно пересуватися донизу.
***
- Уф-ф! Наверх простіше було забиратися, - Кіт розминав щелепу після того, як Фея відпустила його щоки і злізла на землю. - Там хоч нахабного Єнота не було поруч. Іди сюди, Смугохвостий, зараз я зроблю тобі таку ж саму посмішку.
- Та ну тебе, я ж пожартував. Давайте краще обійму вас.
- Іди звідси! Обніматися він лізе. Показуй, де твоя риба?
- Кіт, ти безнадійний, - Фея всілась біля дуба. - Подякуй, як порядна тварина, Єнотові,  за те, що вчора про дупло нагадав , інакше на сирій траві спати довелося б.
- Я потім відразу за все віддячу - нехай спочатку нагодує, як обіцяв.
- Точно, ось ваші ягоди, - Єнот звідклясь дістав великий лист лопуха зі свіжою суницею на нім. - Феечко, підкріплюйся, а я покажу цьому проглодиту його обід.
Кіт потрюхав слідом за Полоскуном і невдовзі із-за кущів почулися звуки талапання в воді, потім гучний "Няв" і апетитне плямкання в перемішку з мурчанням.
Фея притулилася до дерева, взяла ягідку, надкусила її,  прицмокнула та підтягла лопуха з суницями поближче.
Незабаром вернулися Кіт з Єнотом, при цьому останній енергічно жестикулював, щось захоплено розповідаючи супутнику. Рудий майже не реагував  на дії  дружка. На щоках  його подекуди блищала риб'яча луска, що лише підкреслювало задоволений вигляд його мордочки.
- Фея, бачила б ти, як наш друг рибу ловить, - підійшовши до дуба, Єнот переключився на чаклунку. - Природжений рибалка - майже як я.
Кіт розлігся на траві і почав себе вилизувати, не звертаючи уваги на слова Єнота.
Фея, дивлячись на своїх супутників, мовчки усміхалась.
- Як же я вас люблю, - сказала вона трохи згодом. - І тебе, Єнотику, і тебе, Рудий - ти хоч і незграбний, але  не злий. Добре, що ви є.
Єнот розчулився, поліз було обіймати чаклунку, але та м'яко відсторонила його.
Кіт перервався, подивився на них, хмикнув і далі продовжив свій туалет.
- Ось посижу ще трішки, та й підемо, - Фея розправила платтячко.- Летіти правда не зможу, так що, Рудий, доведеться тобі мене везти  на собі.
- А може я нашому гостю дорогу покажу? - зголосився Єнот.- У селі бував, як пройти пам'ятаю, а ти тут поки що відпочинеш. Коли повернуся, допоможу тобі дістатися, куди скажеш.
- Непогано, аби так. Ну що ж, Рудий, давай прощатися.
Вона підійшла до Кота, поцілувала його в носа. Рудий не стримався й лизнув Фею у відповідь.
- Вибач за все, - Кіт відвів погляд. - І спасибі. - Він підвівся. - Ну що, Смугохвостий, показуй, ​​куди йти.
- Ти головне тримайся мене та не відставай.- Єнот взяв з листка ягоду, кинув собі до рота. - Не сумуй, Феечко, я хутко, - підморгнув їй, розвернувся й попрямував через струмок.
- Бувай, Рудий, - сказала Фея.
- Бувай, бабка-дзига, - Кіт глянув ще раз на дівчинку з крилами, шмигнув носом і побіг наздоганяти Єнота.о вилизував, що не залишалося іншого виходу, як примудритися вкусити тебе, тому що на мої слова ніякої реакції не було, о


Написати рецензію

Рекомендувати іншим
Оцінити твір:
(голосувати можуть лише зареєстровані)
кількість оцінок — 0
 
Головна сторінка | Про нас | Автори | Художні твори [ Проза Поезія Лімерики] | Рецензії | Статті | Правила користування | Написати редактору
Згенеровано за 0.35890817642212 сек.
Усі права застережено.
Всі права на сайт належать ТОВ «Джерела М»
Авторські права на твори та рецензії належать їх авторам.
Дизайн та програмування KP-design
СУМНО
Аніме та манґа українською Захід-Схід ЛітАкцент - світ сучасної літератури Button_NF.gif Часопис української культури

Що почитати

Пол Бейті «Запроданець». Чорний роман під рожевою обкладинкою
Як воно — жити з усвідомленням власної чорноти? Чому ми досі ділимо людей за кольором шкіри? Запитання, …
«Лютеція» — еротичний роман-містифікація
Вже кілька років поспіль у вересні (до Форуму видавців) Юрій Винничук влаштовує справжнє свято для поціновувачів …
Вікторія Андрусів «Тринадцять жінок Івони»: фатум як спасіння
Свою дванадцяту книгу презентує широкому загалу відома закарпатська письменниця Вікторія Андрусів. «Тринадцять …
«Моє не надто досконале життя» (але майже)
Знову переповнений вагон, вже бачу це ще до зупинки потяга. Але я ж мушу потрапити на роботу на іншому …