Українська банерна мережа

Украинская Баннерная Сеть
 
 

Жанри

Гоголівський ФОРУМ




AlmaNAH






Наша статистика

Авторів: 2466
Творів: 44264
Рецензій: 86434

Наша кнопка

Код:



Художні твори Проза Казка

Пригоди Рудого. 3

© Олександр, 15-08-2017
Частина перша. Крила для Кота

5. Біля старої верби

- Ось вона, я бачу її! - Кіт бігав вздовж струмка, який вже став річкою, і схвильовано кричав. - Вона тут! Єнотику, друже, дай я тебе розцілую!
Єнот ледве встиг ухилитися від розпростертих лап Рудого, відійшов про всяк випадок в сторону, сів і з посмішкою продовжував спостерігати за діями новоспеченого рибалки.
- Так! Нам треба придумати тепер, як її дістати. Човна у нас немає, плавець з мене ніякий.  Єнот, а ти добре плаваєш?
- Яка різниця. Я що, схожий на божевільного? Щоб якийсь корч затяг мене на дно і висіти мені потім поруч з цією рибою?  Ні, дякую. Ось завтра вода спаде і ми по сухому дістанемось до твоєї їжі, - Єнот про всяк випадок відсів ще далі - хто зна, які думки можуть з'явитися в цій рудій голові.
- Що ви все про завтра, та про завтра? Риба може відчепитися, вода не спаде, та й їсти хочеться зараз. Феєчка, може ти підлетиш і знімеш рибину з корча, підтягнеш ближче до берега, а тут ми її підхопимо? - звернувся він до чарівниці. - Або поворожи, щоб вона сама на берег перелетіла. Ти ж вмієш?
- Мабуть у тебе з голоду зовсім дах знесло. Де ти бачив, щоб така маленька, - Фея вказала на себе, - змогла підняти таку велику, - її палець повернувся в бік струмка.- Та й чаклувати заради задоволення чиїхось примх теж не стану - я ще по твоїй милості не зовсім відійшла після школи. До того ж, зауваж - їсти хочеться тобі, а рибу діставати повинен хтось інший. Навіть Єнот скаже, що це не логічно.
- Ах ось як? Тобто, допомогти голодному товаришу ви не бажаєте ? То й нехай, - Кіт ображено відвернувся, сів на камінь, що стирчав із землі поряд  з ним і став дивитися на свій недоступний поки що обід.
Було чутно тільки шум вируючої води і безтурботний спів пташок. Одна з них сіла на гілку, що нависла над корчем, потім пройшла до стовбура верби, зістрибнула на нахилену поруч з вербою осику і по ній пробігла до самої суші.
Очі Кота, що стежив за птахом, просвітліли:
- Ну й добре, без вас впораюся, - сказав він, підводячись з каменю.
- Що ти вже надумав? - запитала Фея, маючи намір перешкодити Коту зробити чергову дурість, але зустрівшись з колючим поглядом Рудого, швидко відступила.
Кіт підбіг до осики, заскочив на неї, чомусь пострибав і, задоволений результатом, рушив потихеньку вгору по стовбуру. Ближче до верхівки осика почала прогинатися, але Кіт встиг перестрибнути на вербу і по її товстій гілці, що йшла поперек струмка, поповз далі. Над самим корчем гілля було тоненьке, тому довелося зупинитися, щоб вирішити, як спуститися донизу.
- Котику, може передумаєш? Краще поголодувати, ніж потонути, - не переставала вмовляти його Фея.
Кіт і радий би поповзти назад, але ж він при всіх сказав, що дістане рибу - а якщо сказав, то повинен тримати своє слово. Та й як він виглядатиме в очах лісових жителів, якщо повернеться, майже досягши мети.
Тому чіпляючись за все, що могло його втримати, Кіт спустився майже до самого корча. Залишилося не більше довжини його хвоста, як раптом щось затріщало. Гілка, на якій він висів, надломилася. Кіт запанікував, спробував ухопитися за що-небудь, але все навколо було не під його вагу.
- Плюх! - Кіт мішком шубовснув у струмок.
- Ах! - скрикнула Фея.
- Ой-ой! - вирвалося у Єнота.
- Допоможіть! - заволав Рудий, молотячи по воді лапами.
Добре, що корч виявився не так далеко і йому швидко вдалося вчепитися за нього. Трохи підтягнувшись, він наполовину виліз із води, але задні лапи все ще не могли намацати опору.
І тут Коту на очі попала та, заради якої довелося лазити по деревах і плавати в цій каламутній воді - його Рибонька, його обід.
Думка про їжу надала Рудому сили - сяк-так зачепившись задніми лапами за корч, він підтягнувся, вповз повністю на нього і навіть зміг схопити рибу зубами.
- Обережно! - одночасно закричали Фея з Єнотом. Своїм борсанням Кіт розхитав корча, той звільнився від коренів, що тримали його, і тепер почав розвертатися, щоб продовжити своє плавання. Рудий хотів притримати рибу лапами, але його пліт захитався, тому довелося зубами міцніше стиснути здобич, а лапами вхопитися за корча.
Лежачи, він не бачив, як Єнот бігав в пошуках чого-небудь, що могло б підтягти колоду  з Котом до берега; як Фея кинулася слідом за відпливаючим сільським тюхтієм, сподіваючись що-небудь придумати для його порятунку.
Мокрий Кіт лежав на колоді, тримав в зубах рибу, слинки текли по його бороді, шлунок бурчав. Але Рудий не звертав на все це уваги - він жив у передчутті бенкету - залишалося тільки причалити і насолодитися довгоочікуваним обідом. Про те, як дістатися до суші, Кіт поки що не думав.


6. Вниз, за течією

- Тримайся! Ми зараз тебе витягнемо, - кричала Фея.
До Кота тільки зараз почало доходити, що він пливе, і ніхто не знає, чого очікувати далі від цього плавання. Ще він знав, що невідомість гірше голоду - вона паралізує, сіє паніку і страх. Тільки куди було далі панікувати і боятися, якщо і так все було дуже погано?
Рудий, наскільки дозволяло його становище, озирнувся. Краєм ока помітив Єнота, що біг уздовж струмка по берегу і щось кричав - що, через воду в вухах, розібрати було ніяк. Десь зверху пролунав голос лісової чаклунки:
- Котику, любий, спробуй сісти, - Фея, продовжуючи летіти трохи позаду, намагалася тримати в полі зору і корча з Котом на ньому, і річку попереду.
Нічого, здатного затримати корч, поблизу не спостерігалося. Тільки нижче за течією над потоком нависали гілки верболозу.
"Якщо вийде за них зачепитися, - подумала Фея, - то можна буде причалити до острівця, що утворився після дощу, перечекати, поки вода спаде і посуху відправитися далі."
- Рудий, слухай уважно, - Фея опустилася на корч поряд з Котом і тепер кричала йому на вухо. - Бачиш, попереду над водою гілки? Якщо вдасться за них вхопитися, то тебе віднесе до суші. Та облиш ти цю рибу, вона ж заважає!
У відповідь Кіт загарчав, як пес, який не збирався віддавати свою кістку .
- Та ну тебе, - Фея махнула рукою. - Дивися сам, але якщо хочеш вибратися, лови гілку і дочекайся, поки корч розверне до берега, а потім стрибай. Головне, дістатися до суші. Зберися.
Фея злетіла.
Кіт потихеньку присів на задні лапи, спробував підняти передню. Пліт практично не відреагував, продовжуючи плисти. Рудий підняв ще одну, при цьому не випускаючи свого обіда з рота. Корч захитався. Кіт знов присів, почекав, поки все заспокоїться, потім, помітивши попереду згадані Феєю гілки, все ж таки приготувався їх ловити.
Спроба зробити це однією лапою закінчилась провально - гілка вислизнула. За наступну Кіт зачепився двома, але довелося підвестися на задні. Верболіз прогнувся, і перед Котом постав вибір - чи повиснути на ньому і потім напевне беркицьнутися в воду, чи кинути гілку і залишитися на плоту. Коли вже далі тягнути було нікуди, він відпустив вербу, вирішивши, що на плоту безпечніше, ніж у воді.
Гілка спружинила і з усього маху огріла Фею, що летіла позаду, та не встигла ухилитися. Чаклунку підкинуло догори, вдарило об товсту дубову гілку, що нависала над струмком, після чого її тіло, немов зірваний осінній листок, почало поволі опускатися в брудні води потоку. І все це на очах у отетерівшого Кота.
- Смажені ваші гусениці в шоколаді! - вилаявся він про себе.- Ну ось навіщо мені все це? У чому я завинив? Хто змусив мене вийти сьогодні з дому, кинути теплу ковдру, миску зі сметаною, книжки з малюнками? Я ж не можу так швидко думати - мені треба почухати лоба, поспати з півгодинки і тільки потім приймати рішення. У мене навіть шерсть на голові висохла від підвищенної мозкової діяльності. Та щоб мені знову кошеням стати і ніколи сметани не бачити. От халепа...
Всі ці думки промайнули у нього в голові за якусь мить. Кіт дійсно був як водою облитий: його виховання, почуття обов'язку вимагало негайно стрибнути у воду і врятувати супутницю, яка була без свідомості і в будь-який момент могла потонути. У той же час страх перед водою, необхідність розлучитися з обідом, що так важко дістався йому, були проти цього.
І Єнота, як на лихо, ніде видно не було - він і плавав краще, і риба йому не заважала.
- Ох я тобі все це пригадаю! -спересердя крикнув Кіт Феї, випускаючи здобич, та відштовхуючись від свого плоту.
Проти потоку плисти було зовсім нелегко. Рудий, якому здавалося, що він подолав велику відстань, насправді залишився на тому ж місці.
Вода принесла бездиханне тіло Феї до Кота, який хотів було схопити його зубами, але потім просто підчепив собі на голову. Вир мало не накрив їх обох, але Кіт зміг втриматися на плаву і навіть порівняно швидко дістався до берега. Опустивши чаклунку, він впав поряд, намагаючись вичхати воду з носа.
Через кілька хвилин, віддихавшись, підійшов до Феї, штовхнув її легенько - ніякої реакції - наче мишу перевертаєш, після багатогодинних ігор з нею, - не ворушиться і не дихає. Кіт знову доторкнувся до тіла - нічого.
- Що ж я буду тут сам робити? Як я дорогу додому знайду? - подумав Рудий. - Фея, Феєчко, скажи що-небудь!
Кіт вже термосив її двома лапами, хотів стукнути по обличчю, але потім подумав, що їй і так сьогодні добре дісталося, тому просто поклав її на землю, шмигнув носом, озирнувся навколо і тихенько заскиглив. Потім знову підійшов, приклав вухо до грудей, прислухався.
Спів птахів, шум води в струмку, крик Єнота - ось що почув він.
Крик Єнота!
Кіт схопився, озирнувся і на  протилежному березі, побачив друга, що жестикулював йому.
- Єнотику, Фея без свідомості. І начебто не дихає. Витягни мене звідси, - закричав він.
- Тримайся,- відповів Єнот. - Головне, ви на суші. До ранку вода спаде, ми разом щось придумаємо. Вже темніє. Залазьте на дерево, там дупло є пусте. Переночуєте в ньому, а вранці я прийду.
- А поїсти? - хотів було запитати Кіт, але передумав. Подивився на непритомну Фею, потім на берег, де кричав Єнот, потім знову на Фею; витер носа, легенько взяв чаклунку в зуби й пішов до дуба.
Кора у дерева була груба, потріскана, так що підйом виявився не дуже важким, якщо не брати до уваги того, що тіло Феї, хоч і легке, все одно заважало нормально підійматися вгору. Кіт не хотів, але до наявних синців і шишок на тілі своєї ноші, додав ще кілька нових.
Над  товстою гілкою дійсно було велике дупло. Поклавши тіло біля входу, Кот заліз туди, озирнувся, залишився задоволений новим притулком, й заніс Фею досередини.
Сонце вже сіло, аж ген за лісом було видно якісь вогники.
"Напевно моє село", - подумав Кіт.
Витер сльозу, що скотилась з його очей, вмостився зручніше, підтягнув до себе Фею, прислухався. Йому здалося, що вона дихає. Кіт чогось лизнув її, а потім вкрив своїм хвостом.
"Урр!" - заспівав його шлунок.
- Мовчи вже, ненаситний, - сказав Кіт, притиснув чаклунку до себе, прикрив очі й відразу провалився в сон.



Написати рецензію

Рекомендувати іншим
Оцінити твір:
(голосувати можуть лише зареєстровані)
кількість оцінок — 0
 
Головна сторінка | Про нас | Автори | Художні твори [ Проза Поезія Лімерики] | Рецензії | Статті | Правила користування | Написати редактору
Згенеровано за 0.24433612823486 сек.
Усі права застережено.
Всі права на сайт належать ТОВ «Джерела М»
Авторські права на твори та рецензії належать їх авторам.
Дизайн та програмування KP-design
СУМНО
Аніме та манґа українською Захід-Схід ЛітАкцент - світ сучасної літератури Button_NF.gif Часопис української культури

Що почитати

Наївно про жорстокість: «Хлопчик у смугастій піжамі»
Вперше книга Джона Бойна «Хлопчик у смугастій піжамі» вийшла у 2006 році. І швидко стала бестселером …
Огляд книги Ельчіна Сафарлі «Про море мені розкажи»
Просто живіть, посміхайтеся і любіть. Це не складно. Ельчін Сафарлі «Про море мені розкажи» Відверто …
Огляд роману Сергія Жадана «Інтернат»
Сергій Жадан написав роман, на який чекали три роки. Чекали хоч і з нетерпінням, проте мовчки. Чекали …
10 рекомендацій із книги «Самостійна дитина, або як стати „Лінивою мамою“»
Одним із найбільших страхів майже кожної матусі є страх, що її назвуть «лінивою мамою». Проте можна …