Українська банерна мережа

Украинская Баннерная Сеть
 
 

Жанри

Гоголівський ФОРУМ




AlmaNAH






Наша статистика

Авторів: 2466
Творів: 44264
Рецензій: 86434

Наша кнопка

Код:



Художні твори Проза Казка

Пригоди Рудого 2

© Олександр, 15-08-2017
Частина перша. Крила для Кота

3. В школі

- Стій!
Невідомо, що сталося раніше, окрик  Феї чи помах її палички, але коли легенький димок, що виник внаслідок чаклування, розсіявся, то можна було побачити, як на галявині, під високим столітнім дубом, в повітрі нерухомо висить Кіт. Чари дістали його в стрибку: передні лапи витягнуті вперед, паща готова вчепитися іклами в жертву, якою мала стати сіренька миша, що завмерла майже біля його пазурів. Маленька нічого не встигла зрозуміти - сиділа, зіщулившись і, здивовано кліпаючи, дивилася на руду пику перед своїм носиком. При цьому колір її хутра повільно змінював відтінок від темно-сірого до сніжно-білого, від носа до самого кінчика хвоста.
Брати Їжаки, Борсук і Лисеня де сиділи, там і завмерли. Маленька Білочка швидше за всіх зорієнтувалася, збігла по стовбуру дуба  догори і дивилася зверху на все, що відбувається посеред галявини.
Під самим дубом, на величезному камені сиділа сіра Сова, з дивним квадратним капелюхом на голові.
Фея висіла в повітрі трохи попереду Їжака, який марно намагався вгамувати гикавку, що несподівано причепилася до нього.
- Що ж ти робиш, тварюко руда? Ти хоч інколи мізки свої вмикаєш?
Кіт ніяк не відреагував на слова чарівниці, тому що тіло його було паралізоване і тільки в очах читалося щире здивування.
- Вибачте, шановна Сова, це мій промах. Я сама обіцяла нашому гостю, - Фея поглядом вказала на тіло, що висіло поряд - показати лісову школу, але забалакалася з Їжаком і не встигла попередити ні вас про наш візит, ні його про правила поведінки в стінах школи. Адже будь-який лісовий житель знає, що тут немає місця ворожнечі, що полювання  на інших також сурово заборонено. Я повинна була про все це розповісти цьому сільському телепню, але не встигла. Ще раз прошу нас вибачити.
Сова доторкнулась до капелюха, обдивилась галявину і промовила розгубленим голосом:
- Так, так...
Потім прокашлялась та звернулася до Феї :
- А от якби ви не зреагували так швидко? І взагалі, з вашого боку це неприпустима помилка. Борсучок, допоможи Мишці. Всі відійшли за мене.
Маленький Борсук з побоюванням підійшов ближче до Мишки, взяв ту за хвоста та спробував витягти її з-під Рудого. Миша голосно заверещала. Борсук з переляку кинув мишачого хвоста і бігцем сховався за спину вчителя.
У Кота затремтіли вуса.
Миша, не відводячи погляду від розкритої котячої пащеки, повільно вибралася з-під навислої туші, підстрибнула і в одну мить подолала відстань, що розділяла її та інших малюків.
- Обережно! - вигукнула Фея і в той же момент Кіт гепнувся на землю.
Всі дивилися на нього: звірята з побоюванням, Сова і Фея з готовністю попередити можливі непередбачувані дії гостя.
Кіт лежав нерухомо, лиш подекуди його правий вус потроху сіпався.
- Він живий? - запитала Сова.
- Живий, - відповіла Фея. - Просто я, мабуть,  перестаралася, тому він до сих пір в такому стані. але не хвилюйтеся, незабаром він прийде до тями.
Всі  замовкли і стало так тихо, що якби не гикавка Їжака, то можна було б почути, як в траві нишпорять комахи.
- Та досить вже, - Фея розвернулась до Колючого.
- Та я що, гик, я не хочу, гик, воно саме, гик ...
Фея, щось прошепотіла, намалювала паличкою перед носом Їжака якусь фігуру, після чого той голосно чхнув і замовк.
- Як там наша маленька? - Фея повернулася до звірят і від подиву розкрила рота, - ой, а що це з нею?
Обабіч Сови сиділо чорно-біле смугасте звірятко, зовні схоже і на мишу, і на борсука: силует мишачий, забарвлення борсуче.
Сова провела крилом по спині новоявленого звіряти, примруживши очі уважно розглянула ближче чорні смуги і голосно запитала:
- Хто це зробив?
Тиша запанувала на галявині.
Мишка дрібно тремтіла, Білочка спустилася нижче, аби дізнатися, що ж сталося.
- Ще раз запитую - хто розмалював спину, білої тепер вже, Миші чорними смугами? Мовчимо? Що ж, всі показуємо свої лапи. Лисеня, а ти куди? - боковим зором Сова вгледіла, як руда пляма намагається підібратися поближче до кущів. - Підійди-но сюди. І підійми, те, що тільки-но викинув.
Лисеня підняло вуглину, похнюпивши голову підійшло до вчителя.
- Навіщо ти це зробив? Їй і так дісталося сьогодні, а тут ти ще зі своїми витівками.
- Вибачте, не стримався. Як побачив її поруч з Борсучком, так відразу згадав, що у нього немає ні братів, ні сестер. А тут ше й вуглинка на очі трапилась. Ви всі на Кота дивилися, Мишка була в шоці, нічого не відчувала, - Лисеня посміхнулося. - Зате тепер у Борсучка є сестричка.
Всі засміялися, навіть Сова.
- Я сподіваюся, що Мишка оговтається від шоку і знову стане сірою, інакше їй важко буде в лісі, - мовила вона.
- У мене є зілля, воно повинно допомогти, - Фея витягла з торбинкики маленьку пляшечку, підлетіла до Мишки. - Пий.
- Хочу їсти, - слова прозвучали так тихо, що важко було зрозуміти, звідки вони доносяться.
- Що? - Фея нахилилася ближче, - що ти сказала?
- Це не я, - тихенько пропищала Мишка і мордочка її покрилася сірими плямами.
- Їсти. Хочу, - голос став трохи гучніше і звучав він десь позаду Феї.
- О! Кіт отямився, - Фея підлетіла до Рудого. - Як почуваєшся?
- Не можу поворухнутися. І зграї мурашок повзають по мені. Ти не могла б їх зігнати? - Кіт дивився на Фею - він і досі лежав нерухомо, навіть вуса його перестали смикатися. - Де я? Хто ці звірі? У селі вже обідати кличуть, - жалібно промовив він і самотня сльоза потекла по його щоці.
- Якщо заговорив про їжу, значить все буде нормально, - Фея опустилася на траву поруч з Котом.- Ніяких мурашок на тобі немає - це ти відходиш після моїх чар. Нічого, ще трішечки полежиш і я відведу тебе назад, до села. Не готовий ти ще до пригод, романтику.
Вона підсунула під ніс Коту якийсь пухирець. Вдихнувши його випаровування, Рудий голосно чхнув, так, що малюки знову поховалися за спину вихователя, а Білочка злетіла майже на саму вершину дуба.
- Ще раз вибачте, - Фея підійшла до Сови, - ми зараз підемо. Проведу гостя, а на зворотньому шляху загляну до вас - подивитися, що і як. Кіт, ти йти зможеш?
- Не знаю, хитає трохи, але напевно зможу.
- А ти з нами, чи залишаєшся? - Фея звернулася до Їжака.
- Залишаюся. Мені ще із хлопцями поспілкуватися треба, і боюся я вже разом з гостем твоїм подорожувати - з ним легко до якоїсь халепи втрапити можна.
- Ну що, пішли, катастрофо ходяча, проведу тебе до твоїх сосисок, - Фея повільно полетіла геть з галявини.
Позад неї, чимось схожий на рудого їжака з довгим хвостом, йшов Кіт, примовляючи:
- Додому, йдемо додому ...
Відійшовши трохи в ліс вони почули голос Сови:
- Всі розсілися по своїх місцях. Борсучок, не чіпай Мишку. Добре, нехай сестричка - але обніматимеш її після занять. Лисеня, перестань сміятися - до речі, тобі ще чергувати сьогодні. Так, а зараз розберемо те, що сьогодні сталося на цій галявині. Хто хоче висловитися?
Ні Кіт, ні Фея відповіді не розчули, тому що кожен думав про своє: вона про погоду, яка раптом почала псуватися; він про домашню їжу і тепле крісло, в якому так добре спалося.


4. Під дощем

- Феєчка, ріднесенька, чи не здається тобі, що збирається на дощ? - Кіт, раз у раз зиркаючи на небо, намагався наздогнати крилату супутницю, але спотикався об коріння, що наче навмисно попадалося йому на шляху і падав, зариваючись носом у траву.
В іншій ситуації Фея вже давно б сміялася з такого незграби, але зараз, коли ось-ось повинен був піти дощ, незграбність Кота тільки дратувала.
- Рудий, дивись під ноги і давай швидше - нам треба до дощу перейти через струмок, а там до села рукою подати. Стежку покажу і чеши до своєї сметани. Зрозумів? - Фея вже була не рада, що сама запропонувала цьому селюку прогулянку до лісу - нічого, окрім проблем, її затія поки що не принесла.
- Зрозумів, зрозумів, - примовляв Кіт, поспішаючи за чарівницею. - Ой, крапля. Ще одна, ще ...
- Біжи за мною, - Фея швидко полетіла вперед, до великого дерева, в надії перечекати негоду під його захистом. Рудий сопів позад неї і в голові у нього вертілася лише одна думка: "Скоріше б в село, скоріше б усе це закінчилося."
Краплі стали падати все частіше, крильця у Феї підмокли і їй довелося опуститися на спину Кота, міцно вчепитися в його шерсть і кричати прямо в вухо:
- Не розслабляйся! Скоріше! Ще трішечки...
Кіт хотів щось відповісти, але гуркіт грому змусив його передумати, забути про наїздницю і з усіх лап рвонути до жаданого притулку.
Уже під деревом, діждавшись, поки Фея злізе з нього, озирнувся і попрямував до купи листя, невідомо ким і для чого зібраної тут. Дощ ще не проникав крізь крону, листя було сухе. Кіт розтягнувся на ньому, прикрив очі і голосно зітхнув.
- Майже встигли, - сказала Фея, струшуючи крапельки води зі своїх крилець. -  Я спочатку думала, що ти зовсім розжирів на домашніх харчах, та ти ще нічого - бігати вмієш, коли припече.
- Навіщо ти так? Знаєш же, що я голодний, могла б про їжу не нагадувати. А тут ще й дощ цей - не міг він до вечора зачекати? - Кіт відвернувся і шмигнув носом.
- Так, дощ невчасно. Не встигли ми струмок перейти - після зливи це вже буде маленька річка. Я її перелечу, - сказала Фея, - а ось тобі доведеться долати її вплав. Ти хоч плавати вмієш?
- Смієшся? - голос Кота тремтів, -Я чув, що є водоплаваючі коти, але це мабуть велика рідкість, і я не з їх числа. А інші варіанти переправи є?
- Є, як же не бути, - Фея вмостилася біля стовбура, розправила своє платтячко і продовжила.- Можна зачекати, поки річка знову стане струмком і її буде легко перестрибнути.
- І скільки чекати цього?
- Якщо дощ триватиме недовго, то до ранку може все стане, як раніше.
- До ранку? Оу-у-у! - вигукнув Кіт, звівши голову до неба.
"У-у-уррр", - прозвучало у відповідь.
- Що це? Відлуння? - Фея навіть підвелася.
- Яке відлуння? Це мій шлунок пісню завів - їсти просить.
"У-у-уррр", - знову знову прозвучало з боку Рудого.
- Ось чуєш. Він до ранку не витримає. Він зголоднів. Може є ще спосіб через струмок-річку перебратися?
- Нижче за течією гребля, бобрами побудована - по ній можна в будь-яку погоду перейти, але до неї майже день шляху. Легше діждатися, поки вода спаде. О, поглянь, до нас гості.
Під дерево, весь мокрий, вбіг Єнот.
- Ух, добряча злива! - сказав він, обтрушуючись. - Привіт, Фея! - потім вказав пальцем на Кота.- А це хто?
- Тихіше! Ми тільки-но підсихати почали, а ти знову нас намочив. Кіт це, - з села. Додому проводжала його, та ось - під дощ потрапили, - відповіла чарівниця.
- Із села? Ото ж бо я дивлюся, знайомий начебто. Я ж іноді в село навідуюся, щоб делікатесами посмакувати. Гей, ти мене не пам'ятаєш? - Єнот подивився на Кота, потім на Фею.- Чого це він відвернувся, не відповідає?
- Засмучений, тому що - напросився на екскурсію, але не розрахував свої сили і тепер шкодує. Додому хоче, але швидко потрапити туди не виходить.
- Це так. Струмок вже розбушувався. Я під старою вербою раків ловив, думав там же пересидіти дощ, але вода почала підніматися, гілки, корчі поспливали, трохи мене за собою не затягли - ледве вискочив.
- А раків у тебе з собою немає? - Кіт, який до мовчки прислухався до розмови Феї та Єнота,  тепер вирішив теж взяти в ній участь. - Хоча б одного, самого манюпусенького?
- Які там раки, я ж кажу - сам ледве вибрався. Але я бачив, як корч підчепив рибу - оглушив мабуть, а потім на себе начепив, та застряг в коренях верби, - Єнот розсміявся. - Уявляєш - корчі вже рибу ловлять.
- Де, де ця риба? - Кіт підсунувся ближче, - Ти покажеш?
- Та там вона, в струмку, - де ж їй ще бути. Але зараз я не піду - нехай дощ припиниться - потім покажу, - Єнот всівся зручніше.
- Ти краще розкажи, що в селі нового? Фея ще не схудла? Ой, я ім'я згадав, собаки тієї. Її теж Феєю звуть, уявляєш? - сказав Єнот, звертаючись до крилатої сусідки.- Ох ми з нею й бешкетували: вона за мною бігає, гавка, як стара жаба, а я ухиляюся, її дратуючи. Весело. Одного разу поцупив у неї з-під носа таку до-овгу ковбасу. Взявся за краєчок, тягну потихеньку, а вона тягнеться і тягнеться, тягнеться і тягнеться. Дивлюся, а другий кінець ковбаси в зубах у цієї собацюри. Коли вона пащу відкрила (напевно щоб мене хапнути), я і рвонув. Біжу до паркану, ковбаса слідом, а Фея за нами. Крізь паркан проскочив - не дарма всі дірки там знаю, - а ковбаска застрягла. Фея її зубами хап, і почалося перетягування. Ковбаса та міцною виявилась,  та й Фея теж не слабак, тому мені декілька раз довелося з парканом поцілуватися. Коротше: не втримав я ковбасу, на лапах тільки аромат її залишився, та такий, що від нього слинки самі текли.
- Ви що, змовилися сьогодні? - заскиглив Рудий.
- Чого це він? - запитав Єнот у Феї.
- Не звертай уваги. Голодний, тому так реагує на будь-яку згадку про їжу. Дощ вже закінчується, зараз підемо до струмка, подивимося, що там діється, - Фея підвелась.- Заодно може риба Коту дістанеться, якщо її не віднесло потоком.
- Риба, рибка! - очі  в Кота загорілися, вуса розпрямилися.- Я готовий. Єнотику, друже, давай, веди нас! Показуй, ​​де твій корч.
Єнот з Феєю глянули один на одного, посміхнулися, після чого Полоскун попрямував до стежки, що вела в бік струмка. Слідом неспішно полетіла Фея. Замикав процесію пожвавівший Рудий, який щось нерозбірливо мугикав собі під ніс.
З листя ще продовжували стікати крапельки води, але над лісом вже вигравала всіма фарбами веселка.

Написати рецензію

Рекомендувати іншим
Оцінити твір:
(голосувати можуть лише зареєстровані)
кількість оцінок — 0
 
Головна сторінка | Про нас | Автори | Художні твори [ Проза Поезія Лімерики] | Рецензії | Статті | Правила користування | Написати редактору
Згенеровано за 0.45522999763489 сек.
Усі права застережено.
Всі права на сайт належать ТОВ «Джерела М»
Авторські права на твори та рецензії належать їх авторам.
Дизайн та програмування KP-design
СУМНО
Аніме та манґа українською Захід-Схід ЛітАкцент - світ сучасної літератури Button_NF.gif Часопис української культури

Що почитати

Наївно про жорстокість: «Хлопчик у смугастій піжамі»
Вперше книга Джона Бойна «Хлопчик у смугастій піжамі» вийшла у 2006 році. І швидко стала бестселером …
Огляд книги Ельчіна Сафарлі «Про море мені розкажи»
Просто живіть, посміхайтеся і любіть. Це не складно. Ельчін Сафарлі «Про море мені розкажи» Відверто …
Огляд роману Сергія Жадана «Інтернат»
Сергій Жадан написав роман, на який чекали три роки. Чекали хоч і з нетерпінням, проте мовчки. Чекали …
10 рекомендацій із книги «Самостійна дитина, або як стати „Лінивою мамою“»
Одним із найбільших страхів майже кожної матусі є страх, що її назвуть «лінивою мамою». Проте можна …