Українська банерна мережа

Украинская Баннерная Сеть
 
 

Жанри

Гоголівський ФОРУМ




AlmaNAH






Наша статистика

Авторів: 2528
Творів: 45584
Рецензій: 89210

Наша кнопка

Код:



Художні твори Проза Містика

Той, що обманює смерть. Частина 1. Розділ 6.

© Іван Дурський, 15-08-2017
Мій брат приїхав. Востаннє ми бачились два роки назад, на похоронах. В роботі трапляється різне, що тут скажеш. Всіх не врятувати. Іноді ми працювали разом. Його здібності були краще моїх. В той час, як я хотів їх здихатись, він шукав спосіб їх розвивати. Я ж вмів рятувати людей, я знав, що робити. Він знав, кого рятувати треба.

Він суддя, я виконавець.

Йому подобалось гратись з людськими життями. Він наївно сподівався, що вибирає, кого рятувати. Для мене це не мало особливого значення. Люди зліплені з одного і того ж лайна. Я б побачив цей світ в вогні і радів би, підкинув би дрів у полум’я. Він би кинувся його рятувати.
От тому його присутність насторожила мене. Там де він, з’являються проблеми. Взяти, хоча б те, що через його слова, Наталія втягнула мене в нові проблеми. Його сліпі міркування тягнуть їх магнітом. Він сам того не відаючи приносить нещастя, де б його не закидало життя.

Але як він дізнався, що я тут?

Я зупинився і відійшов вбік, пропускаючи людей на тротуарі. Все ще ранок. Все ще невиспаний. Все ще похмілля.

Отець Михайло – от хто міг його повідомити. До моїх справ додалась ще одна. Але для початку треба пересвідчитись, що з тієї дівчини знята мітка. Інакше мої візити до відьми і священика марні.

Питання, чому мене так вона цікавить нікуди не йшло з моєї голови. Я пояснював це тим, що вона має щось зробити, щось важливе. А ще я не хочу, щоб мої вчорашні зусилля пішли даром.
Брешу сам собі. Інакше ніяк. Моє прокляття не терпить правди. Воно жорстоко мене карає за будь-які її прояви.

І ще він тут-як-тут.
Що він шукає? Він точно не миритись приїхав. Та й це би було останнє, що я б хотів. Дістав цигарку. Куріння мене вб’є. Закурив. Дим тяжко стелився по моїх легенях.

Кляте похмілля.

Потрібно додому. Та дівчина ще міцно спала, коли я пішов. Я лишив їй записку на холодильнику, попросив дочекатись. Хоча після такого шоку, вона ще довго не прокинеться. Час ще є.
Хотів дістати телефон, щоб подзвонити Наталі. Розбитий. Просто прекрасно. До отця Михайла йти знову теж не хотілось. Спочатку гляну на ту дівчину. Всі проблеми по порядку. Витяг сімку з телефону, потім картку пам’яті. Куплю інший, гроші на щастя для мене не проблема. І ніколи не були. Мої вміння і знання дозволяють знайти багато гарно оплачуваних робіт. Плюс, по всій Україні в мене багато знайомих, що я врятував. Вони вірять, що я роблю гарну справу і готові допомагати.

Але я не роблю гарних справ. Можливо варто було колись прислухатись до цієї відьми і перейти на комерційну основу. Завжди знайдуться багаті покидьки, як той лисий, готові платити за свої жалюгідні життя.

Чому я взагалі рятував людей? Все просто. Не всім потрібно помирати. Не за всіх є ціна. Просто той, кому судилось померти може забрати з собою тих, кому ще жити і жити. Наприклад водій автобусу має відправитись на той світ. А автобус його переповнений. І ви наївні, якщо думаєте, що в ДТП постраждає лише він. Пасажири з великою імовірністю помруть разом з ним. Але їхнє спасіння важливе і правильне. Вони не мічені, за них не буде ціни.

Те саме стосується самогубців. Людина може дійти до такого під впливом різних факторів. І не варто судити їх, чи називати слабкими. Судить лише той, хто нічого в житті не бачив. Хто сидів за кам’яними стінами своєї фортеці і боявся зіткнутись з реальністю. Розуміння, справжнє розуміння, (а не тупий кивок голови, жалюгідна усмішка сповнена жалості) – це привілегія мудрих людей. Людей, що пройшли життя, шпортаючись та падаючи.

Я кілька разів намагався покінчити з життям. Різними способами. Ні разу не вийшло. Або мені щось не дає цього зробити, або я такий невдаха, що мені навіть це не під силу. Це за цей гріх казав Отець Михайло. Він найтяжчий, а я «згрішив» вже кілька разів, дорога в мене одна. І тепер все, що мені залишається, це продовжувати своє жалюгідне існування. Я б віддав свої здібності комусь за просто так.

Але не знаю як це зробити.

Люди по вулиці йшли по своїх справах. Надто заклопотані проблемами, щоб помітити, як красиво все навколо. Літо, трясця його матері. Природа вдихала життя в заповнені натовпом вулиці. Захотілось піти в парк. Але, знову ж таки, все по порядку. Спочатку розберусь з гостею в себе вдома.

Ви запитаєте, чому я не рятую, хоча б самогубців? Я розповім. Не зараз, але обов’язково розповім. Час ще є.

Написати рецензію

Рекомендувати іншим
Оцінити твір:
(голосувати можуть лише зареєстровані)
кількість оцінок — 0

Рецензії на цей твір

[ Без назви ]

© Катерина Омельченко, 16-08-2017

Літо, трясця його матері

© Boris, 15-08-2017

[ Без назви ]

© АДМІН, 15-08-2017
 
Головна сторінка | Про нас | Автори | Художні твори [ Проза Поезія Лімерики] | Рецензії | Статті | Правила користування | Написати редактору
Згенеровано за 1.9445769786835 сек.
Усі права застережено.
Всі права на сайт належать ТОВ «Джерела М»
Авторські права на твори та рецензії належать їх авторам.
Дизайн та програмування KP-design
СУМНО
Аніме та манґа українською Захід-Схід ЛітАкцент - світ сучасної літератури Button_NF.gif Часопис української культури

Що почитати

Перехрестя жіночих доль крізь століття
Саме так можна коротко описати події  книги Наталії  Тисовської «Київські канікули». Кмітлива американська …
Що може бути ніжнішим за «Ніжність»?
Шеф Наталі мав звичку щоранку читати у словнику визначення якогось слова. Коли вона увійшла до кабінету, …
100 історій про дівчачу силу
Книжка, яка надихає неймовірно велику кількість дівчат і жінок, дає змогу повірити в себе, своє покликання, …
«Сліпі убивці» вигаданих і справжніх світів
«Сліпий убивця» Марґарет Етвуд — приклад «шизофренічного» наративу, у якому один герой розпадається …