ВІТАЛІНА ЙДЕ НА ВЕЧІРКУ
Історії з життя Віталіни Ш., учениці 9-го класу
- Тато! – покликала Віталіна потрібним для ситуації жалібним голосом. – Тато, допоможи!
- Що трапилося, зайченя? – тато вмить з`явився в кімнаті улюбленої донечки, яка вже давно крутилася перед дзеркалом. Віталіна саме збиралася на День народження до однокласника Олега. На літню домашню вечірку було запрошено мало не півкласу, тож не дивно, що дівчина намагалася виглядати якнайкраще. Волосся, очі, губи були вже make-up – «зроблені» як слід. Було вдягнуте й святкове вбрання. Воно складалося з нових джинсів-стретчів і тонкої тунічки, в яку досі вбиралися лише раз – у гості до тітоньки. Залишалася маленька деталь: симпатичні срібні сережки з фіанітами, подаровані бабусею.
- Я тебе дуже прошу, допоможи вдягти сережку! – Віталіна благально простягла до тата долоньку, на якій виблискувала сережка. У лівому вусі сережка вже блищала, а правому вуху дівчина не могла дати ради.
- Ти що, дочко, яка сережка?! – тато аж злякався й замахав руками. – Я не вмію, я таким ніколи не займався. Я думав, щось трапилося, – і тато вже хотів повернутися у вітальню до телевізора.
- Ну та-а-а-а! Трапилося!! Це ж трагедія!!! Через півгодини мені вже виходити, а я ще не готова. Хочу, щоб у мене було дві сережки! Будь ласочка…
- То йди без сережок. Чи без одної. Подумаєш! Зараз всі так ходять. Не розумію, навіщо вони взагалі потрібні! Вибач, зараз реклама скінчиться…
Віталіна справді мало не заплакала. Річ у тім, що вона вже давненько не носила сережки. Взимку вони зачіпалися за шапочку і заважали. До того ж, їх легко було загубити. А потім Віталіна навіть забула про них. Але саме зараз їй дуже захотілося прикрасити свої вушка. Однак одне з них наче «заросло». Тому Віталіна схопила татуся за руку і не випустила з кімнати.
- Будь ласочка, татусику, ну врятуй мене, допоможи! Тобі ж це зовсім не важко! Ти ж рибалка!!! І взагалі майстер на всі руки. І невже якесь політичне ток-шоу тобі дорожче за мене?!
Тато здався:
- Звичайно, ти мені найдорожча за все. Ну добре, не плач, давай сюди свою сережку. Не святі горшки ліплять. Так, подивимося, як вона діє…
Він обережно взяв прикрасу. Віталіна показала, яким краєм слід її вдіти в маленьку дірочку в мочці вуха. Але тато ледь підніс сережку до вуха Віталіни, як одразу його руки затремтіли, а він почав якось дуже сопіти.
- Почекай, я нічого не бачу. Піду візьму окуляри. А ти підколи, будь ласка, за вухом волосся, бо мені воно заважає.
Віталіна слухняно промовчала. Обручем і кількома зажимчиками вона підібрала над вухом пасма своєї зачіски, що були до того так старанно підкручені та вкладені за допомогою пінки й фена.
Тато начепив на носа окуляри й знову взяв з рук дочки сережку. Подумав, ще посопів і сказав:
- Краще пішли на кухню, до світла.
На кухні Віталіна все так же мовчки й слухняно сіла прямо під лампою, поклавши голову на скатерку правим вухом догори. Тато почав його роздивлятися через окуляри й чомусь крутити на всі боки.
- Отам, бачиш, – бадьоро пояснювала Віталіна, – вхідне отвєрстіє, а ти подивися з другого боку, де вихідне. Мені його не видно, а ти ж можеш побачити. Направ на нього сережку – і все!
- Отвір, а не отвєрстіє, – механічно виправив тато. – Розумієш, я-то бачу вихідний отвір, але він розташований якось навскіс від вхідного. І до нього сережка не дійде. Чомусь кривий канал. Хто його так зробив?
Віталіна вважала, що татко даремно «умнічає», але терпіла. Уголос вона погоджувалася, що праве вухо пробите криво. А може, й саме вухо трохи криве. Але це не біда, буває й гірше.
Тато ще трохи побурчав собі під носа, а тоді почав потроху вдягати дочці «оце знаряддя тортур», «дівчачу вигадку» і «казна-що».
Наступні півгодини він страждав біля Віталіниного вуха. Поступово перестав бурчати. Бо надовго затримував дихання.
Сережка не йшла.
Віталіна підбадьорювала:
- Таточку, нашо ти так надимаєш щоки? І не дихаєш? У тебе ж тиск підвищиться!
Тато з шумом випускав з надутих щік повітря та знову набирав його, напружено стиснувши губи. Потім знову випускав повітря і знову напружено надимався.
Сережка не йшла…
- Таточку, не відірви мені вухо! І не відтягуй його на скроню, бо як я з розтягнутим вухом на люди піду! – не втрималася Віталіна, в якої вухо й справді мало не відривалося. Та вона ще й жартувала. Ці ж чоловіки – такі боягузи…
- Ох! За що мені ці муки! – раптом видихнув тато. – Ні, не можу! – категорично заявив він після багатьох невдалих спроб прикрасити праве вухо свої дочки. – Почекай, скоро мама прийде.
- Татусю! Я ж спізнюся! Ну я прошу тебе!
- Рідну доньку катувати! – знову трагічно вигукнув тато й заперечно замахав головою.
- Тато! Ти не думай, шо в мене вухо болить. Зовсім ні! Там нервів мало. І кровоносних судин майже немає. Просто ти ним дуже крутиш.
Про кровоносні судини не варто було говорити. Бо татко раптом простогнав:
- Кров! Там вже якась кров!
- Та ні ж, татусю! У мочці немає крові! Ну будь ласка, ще трохи – і я з сережкою!
Тато вибіг із кухні. А що, як йому стало зле? Віталіна почула, як шумить вода у ванній. Врешті-решт тато з’явився перед нею, тримаючи в руках свій улюблений «Х’юго Бос».
- Треба, щоб руки були стерильними, – пояснив він Віталіні, яка була рада, що татко живий-здоровий і продовжує почату справу.
Однак вона попросила його перемити руки і збігала по свої парфуми. Не вистачало ще, щоб її вухо пахтіло чоловічим «Х’юго Босом»!
Тато, у свою чергу, відмовився від дівчачих парфумів і дістав із шафи медичний спирт. На тому й домовились. Обтерши пальці ваткою, змоченою спиртом, тато рішуче взявся за праве вухо Віталіни. Схоже, що його вже допекла ця клята сережка... Він прокручував нею, як гвинтом у деревині.
Віталіні запекло від спирту й дуже хотілося зойкнути. Та якщо вона зойкне, то татусь точно втратить свідомість. Вона зціпила зуби й закрила очі.
А сережка не йшла.
Тато ще двічі нервово виходив до ванної кімнати, потім обробляв руки й сережку спиртом. Віталіна тим часом розтирала вухо та поглядала на годинника. Вона подумала, чи не піти в понеділок у салон, де їй пробивали вуха. Доведеться це зробити заново. Але ж так хотілося сьогодні бути в сережках! Нарешті вона не втрималася й зачепила татка:
- Ну чого ти так переживаєш! Це ж я повинна страждати, а не ти!
- То мені ж, може, тебе шкода! – жалібно сказав тато.
- А як шкода, то не бійся. Або давай спробуємо зайти з вихідного отвору!
Татко сприйняв цю ідею. Він відігнув праве вухо Віталіні й знову деякий час надимав щоки, не дихаючи. І раптом сів на табурет, дивлячись перед собою з дивною посмішкою.
- Татку, шо ти, шо з тобою? – стривожилася Віталіна.
- Сережка вже у вусі! – радів татко. – Застібни та йди!
- Ох, та мене ж засміють! Вона ж за вухом! Задом наперед. Та-а-а-тку! – застогнала дівчина. – Ну тепер вже хай нормально буде! Бачиш, а ти сумнівався!
Ще через деякий час сережка красувалася у правому вусі Віталіни. Вона обняла татуся й подякувала йому. Той порадив не знімати сережку ніколи й знеможено впав у крісло перед телевізором.
Віталіна поглянула у дзеркало: праве вухо було значно більшим за ліве й дуже червоним. Ну нічого, під волоссям буде непомітно. Сережка собі виблискуватиме, а почервоніння можна зменшити за допомогою льоду.
Віталіна швидко приклала до вуха шматочок льоду й на кілька секунд задумалася. Чому тато говорив про катування? Це ж все для краси, щоб сподобатися їм, хлопцям і чоловікам! І мама теж носить сережки. Хіба татусь цього не помічає? Якщо не помічає, то навіщо тоді сережки? Дивно. «Але головне, що мені подобається», – підсумувала Віталіна свої роздуми.
Заграв мобільний: Юлька. Вже чекає біля під’їзду.
Час було бігти, і Віталіна відкинула зайві думки.
Умови конкурсу: http://gak.com.ua/creatives/1/44737
