ВІТАЛІНУ ЗАПРОСИЛИ В КІНО
Історії з життя Віталіни Ш., учениці 9-го класу
Віталіна і Юля стояли біля кіоску, коли до них підійшли ді-джей Стас і Гном. Першим привітався Стас:
– Привіт! Як справи? Прийшли за пиріжками?
– Привіт! Ага, захопиш їх за малими, - знайшлася Юля.
– Як ви дивитеся на те, щоб у п’ятницю звалити на 3-D? – несподівано запропонував Стас.
Дівчата дивилися на нього мовчки.
– Разом, тобто, ви і ми, – басом уточнив Гном.
Юля з Віталіною переглянулися і одночасно відповіли:
– Нормально! Ми не проти!
Звісно, який там фільм і в якому кінотеатрі – це ролі не грало.
– Ну, будемо на зв’язку! – і хлопці записали телефонні номери Віталіни і Юлі. Кожен записав на мобільний по обидва номери.
Подруги стояли, як ошелешені. Таке щастя випало, коли його зовсім не чекаєш! Подивилися навкруг, чи ніхто не чув їхню розмову. Якраз ніхто, крім малечі, й не чув. На жаль. Але точно хтось та й бачив їх разом. Ну, тепер підуть розмови! І так про них із Гномом і Стасом у їхньому класі тільки й говорили.
Дівчата купили по пиріжку з повидлом і поспішили у двір, завернувши за ріг будинку.
–Ти розумієш, це запрошення на побачення! – зашепотіла Віталіна.
– Угу. Але чого вони вдвох? Треба ж нібито індивідуально, – засумнівалась Юля.
– Хтозна. Може, як ми? Удвох не страшно, – припустила Віталіна.
– А може приколюються? – знову підкинула сумнівів Юля.
– Ну то й ми поприколюємося. Нас же багато!
– Точно. Хоч декого завидки помучать.
Дівчата засміялися і, швидко доїдаючи пиріжки, поспішили до Юлі. Наступні дві години вони провели у мріях і спогадах, малюючи одна одній у старому конспекті серця та якісь карикатури, намагаючись зобразити дві закохані пари.
Слід уточнити, що Гном і Стас – дуже симпатичні, а головне, відомі й авторитетні в школі хлопці. І навіть не тільки в школі. Гнома насправді звати Мирослав, Мірек. Історія прізвиська «Гном» сягає глибокого дитинства. А зараз це такий собі гелеша під два метри, баскетболіст збірної школи. Вони з Юлею познайомилися і трохи побалакали на вечірці в Алика минулої суботи. Мирослав танцював з нею два швидких і один повільний, а потім, про щось перемовившись зі Стасом, провів її додому. Юлька від нього у захваті.
Стас не такий високий, але саме нормальний. Віталіні якраз підходить. Якраз він їй ду-у-уже підходить, бо давно подобається. І прізвисько в нього нормальне, професійне: «ді-джей». Він також проводжав її з тієї ж пам’ятної вечірки в Алика – вони йшли всього за кілька кроків від Гнома з Юлею, адже дівчата живуть в одному будинку, тільки в різних під’їздах.
Правда, Віталіна мусила признатися сама собі, що до того короткого моменту істини нею була проведена деяка попередня робота. Довелося, зокрема, не спускати з ді-джея Стаса захоплених очей на останньому шкільному вечорі. А на вечірці в Алика раніше за інших дівчат підійти до Стаса під час «дєвочки запрошують» і, самовпевнено посміхаючись, сказати: «Потанцюємо?» Як важко було на це наважитися! А раптом він скаже, що не може, не вміє, не хоче?!
Віталіна навіть продумала, як повестися в такому разі: вона просто зітне плечем, ніби тю – подумаєш! Мовляв, мені однаково, з ким обійнятися й постояти під музику, і одразу підхопить Вітюню, якого навряд чи хто й запросить, або першого-ліпшого хлопця.
Але серце їй підказувало, що Стас на неї поглядає неспроста. І на вечорах, і в їдальні, і в шкільних коридорах, і на змаганнях – ті погляди накопичувалися, як намистини. І на вечірці він пішов з нею на танець. Просто мовчки відступив від стіни, ледь посміхнувся і взяв Віталіну за руку. Дуже красномовно мовчав, злегка її обійнявши. А з іншими він ніколи не мовчить, а тільки те й робить, що жартує! І обнімається зовсім не так!
– Все це неспроста, – думала на вечірці щаслива Віталіна. Красномовним фіналом було проводжання додому. Шкода, що йшли недовго: від будинку Алика до їхнього – рукою подати.
Отже, після тієї вечірки на День народження минуло всього якихось чотири дні. Не встигли подруги обговорити й відтворити в ролях кожну мить того вечора, як вже треба було думати про побачення!
А до нього залишалося всього три з половиною дні. Їх було проведено в телефонних перемовинах і виборі вбрання.
Гном спілкувався з Юлею, Стас – з Віталіною.
Віталіна – з Юлею, Юля – з Віталіною.
Гном, напевно, радився зі Стасом, а той – з Гномом.
Було два неприємних для Віталіни моменти: Юля на неї образилася (ненадовго), заборонивши Гнома називати «Гномом». Їй подобалося «Мірек». Інший момент був значно неприємнішим: Віталіні довелося сказати про все батькам.
Ну як не сказати? По-перше, у перемовинах із хлопцями не йшлося про гроші. Воно нібито само собою було ясно, що хто запрошує, той і платить. Але ж білети такі дорогі. А до них же ще й якісь там розваги, попкорн, оранж...
– Мамо, ми з Юлею в п’ятницю хочемо піти в кіно.
– Гм. У вас що, немає Інтернету?
– Ма! Ну це ж «три де»! Треба дивитися в окулярах, і все ніби реальне!
Тут невчасно вийшов з іншої кімнати тато:
– А, колись це називалося стерео. Ми з тобою теж ходили, – звернувся він до мами. Тато
явно збирався втрутитися в розмову. На свою голову.
– Мені потрібні гроші. Хоча б сімдесят гривень. – Віталіна вирішила рубати напряму.
– Скільки?!! В кіно? А навіщо? – мама щиро здивувалася.
– Там же сеанс йде більше двох годин, – заявила Віталіна. Мама дивилася на неї з якоюсь
підозрою. – Юлі вже гроші дали, – швидко заповнила паузу Віталіна. Насправді вона в цьому не була впевненою. Мама переглянулася з татком і сіла навпроти Віталіни:
– Ти зрозумій правильно, сходити в кіно можна. І гроші – це не так вже й важливо.
Справа в іншому.
Віталіна непомітно зітхнула і приготувалися слухати «отмазки».
– Доню, ти зрозумій, в який час ти живеш, – продовжувала мама. Усюди до дівчат
чіпляються п’яниці. Наркомани – на кожному кроці. І просто ненормальні мутанти. А міліції на все начхати. А то ще й вас з Юлею затримають, щоб у відділення забрати, а з нас із татком взяти викуп… Крім того, містом блукає маньяк, який вбиває жінок і дівчат, і його ще не впіймали…
Картину мама вимальовувала дедалі страшнішу. Віталіну особливо зачепив отой «викуп». Тато чомусь мовчав – значить, погоджувався. А тоді ще й додав:
– Не ображайся, але ви ще дві маленькі дурненькі дівчинки, які думають, що вони вже дорослі. Хто ж вас увечері чи вночі захистить, убереже?
– Припустимо, що є кому, – довелося зізнатися Віталіні. – Може, ми з хлопцями йдемо. З нашої школи.
Мама сплеснула в долоні:
– О, ще краще... Та хлопців зараз треба так же берегти, як дівчат! Можуть в машину
запхнути і забрати на органи... Або підкинуть наркотик – і тюрма. Або просто поб’ють, і знову ж таки міліції начхати, бо вони тільки те й роблять, що начальство та мільйонерів від нормальних людей охороняють...
– Ну-ну, Люсю, заспокойся, – стримав тато маму. – Вони їх і від злодіїв охороняють.
– То що ж, мені й не жити? – зі сльозами на очах заволала Віталіна. – Я хочу на «три
Де»!
– Віталіночко, тихіше, не на весь будинок, – примирливо сказав татко. – Ти не винна
в тому, що зараз, дійсно, такі часи, що вечорами ходити небезпечно.
– Нас буде ціла компанія, і всі – нормальні! Хлопці не п’ють, не курять, наркотиками
не цікавляться.
– Ану ж, розкажи, що це за хлопці, – мамі виявила жіночу зацікавленість.
Віталіна не збиралася все розповідати, а лише тільки натякнула. І на те, який Стас гарний музикант і ді-джей, і про те, що він гарно вчиться (другий раз за час бесіди з батьками вона не була впевнена у сказанному), і про те, що в неї це типу перше побачення, ще й укупі з Юлею та Гномом.
Потім довелося натякати й на все те, що вона знає про Гнома (Мірека). Після таких широких натяків Віталіна благально подивилася на татка, потім – на маму. Тато теж подивився на маму, а вона задумливо подивилася у вікно.
Далі довелося розповісти, який кінотеатр збирається відвідати їхній гурт, як називається фільм, переказати коротку рекламу, а ще натякнути на секретні дані «спецрозвідки» про те, що деякі дівчата з їхнього класу, а може, й з десятого, збираються саме на цей сеанс. Тобто, буде повно своїх.
Мама час від часу чи то здивовано, чи заперечно похитувала головою.
– Ще на дитячий сеанс – куди не йшло, – нарешті промовила вона.
– Ага, мультики дивитися? – Віталіна відчула, що батьків вона переконала.
– Мама ще трохи помовчала, а тоді звернулася до тата:
– Дай їй гроші, будь ласка. Доню, ти, звичайно, маєш право жити й радіти, тим більше, якщо вас буде цілий гурт. Але ж так багато дурнів навкруги...
– Так, батьки, припиніть паніку! Додому ми викличемо таксі.
– Вам треба на все скинутися, бо звідки ж у хлопців гроші, – мама перейшла до практичних порад. – І не затримувати хлопців після сеансу, бо що їхні мами подумають. На таксі разом і роз’їдетеся.
– Звичайно, ми візьмемо таксі!
– Або давайте я сама викличу, щоб вас уже ждала машина...
– Не турбуйся, все буде добре!
Отримавши гроші, Віталіна зателефонувала Юлі. Та теж якось усе владнала зі своєю мамою.
І ось настав день побачення й походу в кіно. З гарним настроєм Віталіна вийшла з під’їзду й зустрілася з Юлею. Світило сонечко, була тільки четверта година вечора. Дорогою до маршрутки Віталіна двічі розмовляла по мобільному з мамою. Та запевнила, що під час сеансу утримається від дзвінків, а дочка посигналить, коли закінчиться кіно. І потім ще раз – повідомить, що вже взяли таксі. Бо ночами зникають діти. І взагалі... Якщо буде щось не так, хтось їх ображатиме, нехай Віталіна одразу дзвонить татові чи мамі.
– Слава Богу, що є мобільні телефони, – прошепотіла мама наостанок. Віталіна погодилася з цим лише частково, але нічого не сказала і вимкнула звук у свого мобільного.
Як і домовлялися, зустрілися біля зупинки. Хлопці вже стояли там. Дівчата здалеку оцінили їхній вигляд, а зблизька почули запах шикарних парфумів. «О-о-о-?!» – тільки й вимовили вони стиха. Хлопці не на жарт підготувалися до зустрічі з ними...
«Привіт-привіт», а тут вже й маршрутка. Попадали на сидіння ззаду, дорогою сміялися з усього підряд. Гном заплатив за всіх за проїзд. До кіно було чимало часу, тож походили торговельним центром. Пішли у зоовідділ, порозглядали тамтешній зоопарк: мишей, нещасних кроликів, бридких гадючок. Дорогий папуга у величезній клітці дивився на них так, наче ось-ось щось скаже. Трьома довгими кігтями він щохвилини охоплював свою шию і проводив по ній – чухався, напевно. А наче комірець поправляв. Дійшовши спільної думки щодо життя тварин у неволі й поділившись веселими розповідями щодо знайомих котів і собак, друзі погуляли навколо фонтану, трохи побризкалися. Потім по кілька разів прокаталися прозорим ліфтом. У ліфті було дуже гарно їхати вниз, всі міцно трималися за блискучі поручні, злегка притулившись один до одного. Бо дівчатам же було трохи моторошно! На ескалаторах було б нецікаво, але там хлопці тримали подруг за руки. Щоб не спіткнулися, звісно. Тому на ескалаторах було найкраще. Каталися разом і по двоє: одні вгору, інші вниз назустріч.
Ще посиділи край басейну з фонтаном, поїли морозиво. Дівчата купили морозиво, а хлопці їм принесли колу в пляшечках. Здавалося, що й без фільму цікаво. Однак час було вже підніматися на верхній поверх у кінозал. Там ще трохи почекали у холі на м’яких диванах, надриваючи животи з нещасних жертв міні-залу. Все, що відбувалося в кімнаті жаху, транслювався на великий екран. Купка його глядачів хилиталися разом із кріслами, кричали, лягали то в один, то в другий бік, зрештою, виходили, погойдуючись.
– Не хотіла б я, щоб мене отак показували, – сказала Віталіна. Хлопці з нею погодилися.
Це був чарівний вечір згоди, і ніхто не підколював одне одного, а якщо трохи й підколювали, то дівчата. І необразливо. Мовляв, а ти міг би проїхати ескалатором, стоячи на руках тощо. Хлопці недбало натякали, що все могли б. Якби не охоронці супермаркету з підозрілими поглядами.
Стас приніс попкорн. Віталіна не любить його, він їй не смакує, але всі купують перед кіно. Напої ще залишилися, можна було йти на свої місця й безтурботно полинути в казку. Зовсім безтурботно, правда, не вдалося це зробити. Але стреси під час перегляду були частиною чарівного вечора...
«Парк Юрського періоду-2» у варіанті 3D – мамо рідна! Ці страховиська наповзали глядачам прямо на груди і, здавалося, ось-ось розтрощать і кінотеатр, і всіх у ньому. У залі раз проз раз здіймався страшенний вереск. Дівчата зойкували й тулилися одна до одної (хлопці сиділи з країв). Інколи Віталіна і Юля хапали їх за руки, а вони нахилялися до дівчат: мовляв, не бійтеся, ми ж поруч! Кращого фільму для романтичного побачення не знайти.
Коли подорож у часи динозаврів скінчилася, усі з полегшенням зітхнули й вийшли в хол. Настрій у гурту був чудовий.
– Було класно! – дівчата саме це й сказали хлопцям, вклавши у два простих слова дуже багато змісту. Стас і Гном задоволено посміхалися. Стас ніжно шепнув Віталіні:
– Добре, що ви з нами пішли. Що ти пішла...
Після сеансу дівчата побігли в туалет – «припудрити носики». Біля дзеркала вони довго витирали трохи розмазані очі й наводили губи. Віталіна згадала про мобільний телефон. Увімкнула звук, побачила, що було кілька смс від мами, і зателефонувала їй:
– Мамусю, вже фільм скінчився, ми зараз будемо викликати таксі!
– Доню! Не треба! Таксі на вас вже чекає! Зелений металік, на площі перед кінотеатром, під кіосками зліва. Чому ти не відповідала?!!!
Віталіна так психонула, що їй у голову не прийшло подякувати за турботу. На мить вона задумалася над тим, як мамі вдалося домовитися про місце стоянки «зеленого металіка».
Біля неї стояла з мобілкою в руці не менш розлючена Юля:
– Уяви собі, мама приїхала за нами – на нашій старій тачці. Ну що робити?
А це Віталіну чомусь розсмішило. Юля теж за компанію пирснула зо сміху.
– Юлечко, а моя вже викликала таксі! У нас дві тачки! – крізь сміх вимовила Віталіна. До Юлі дійшло. Вона витріщила на Віталіну очі. Але треба було поспішати в хол, де на них чекали хлопці. Гном почухав потилицю і знічено повідомив:
– Тут така ситуація... Мій старий подав нам карету під парадний під’їзд... «Субару» – усі сядемо... Ну, щоб вам було комфортно.
Стас теж почухав потилицю і додав:
– А мій братан підігнав машину друга... Так що...
– Заберемо й брата! – пообіцяв Гном.
– Ого! – тільки й змогла вимовити Юля.
– Ого! – підтримала її Віталіна. – Ну то ходімо! Нам залишається тепер тільки вибрати машину, – рішуче додала вона, оговтавшись.
І дівчата вдячно подивилися на хлопців, які про все подбали. Потім переглянулися між собою, стримуючи сміх. Зрештою, плакати тепер чи що?
... Отже, на стоянці біля кінотеатру на них чекали чотири автомобілі. Дорослі повиходили з машин і заклично махали руками. Один із них був татом Гнома, інший – старшим братом Стаса. Поруч з ними стояла мама Юлі. Віталіна дуже здивувалася, побачивши біля Юлиної свою маму – такого вона не чекала. Але, з іншого боку, якби в цьому дружному гурті не було б когось з її батьків, то наче теж якось не те... Одним словом, Віталіна вирішила, що краще засміятися, ніж надутися:
– Ти поглянь, на кожного по машині!
– Вау, батьківські збори можна проводити! – підтримав її Стас.
Мами трималися разом. Вони, власне, так і прибули до кінотеатру за півгодини до кінця сеансу, сподіваючись непомітно ескортувати своїх чад, яким тактовно викликали таксі. На чоловічу допомогу жінки не розраховували, але помилилися. Довелося їм на «вийти з підпілля». А то ще подумають, що вони про дочок не дбають.
Після привітань і недовгих батьківських зборів було відпущене таксі «зелений металік». Мама Юлі сіла у свій «ВАЗ», а мама Віталіни приєдналася до неї. Дівчат посадили в «Субару» разом із хлопцями – все-таки це їхнє побачення! Брат Стаса в машині друга-таксиста замикав цю невелику колону. Так усі щасливо дісталися до під’їзду Віталіни. Мами дружньо розпрощалися, тато Гнома урочисто посигналив їм. Стас подав Віталіні руку, висаджуючи її з автівки, і пересів до брата в таксі. Віталіна радісно пурхнула за мамою, яка вже відкрила кодовий замок дверей. «Я наче з балу приїхала!» – подумала Віталіна. На маму вона не сердилася. Виявляється, всі дорослі однакові.
Через два під’їзди, де припаркувалася мама Юлі, Гном обережно висадив Юлю. «Субару» знову посигналив і поморгав фарами. Потім автівки з хлопцями завернули за ріг будинку.
Перше побачення Віталіни відбулося на високому рівні, як прокоментував його тато. Він сказав, що бачив з вікна численний автомобільний ескорт.
Віталіна утрималася від коментарів, схопила зі столу пиріжок і поспішила до себе в кімнату, бо уже хотіла спати. «А може, тато теж був біля кінотеатру? – майнуло у неї в голові. – Зрештою, все було класно… на високому рівні», – всміхнулася Віталіна, засинаючи.
Умови конкурсу: http://gak.com.ua/creatives/1/44737
