Українська банерна мережа

Украинская Баннерная Сеть
 
 

Жанри

Гоголівський ФОРУМ




AlmaNAH






Наша статистика

Авторів: 2479
Творів: 44628
Рецензій: 87323

Наша кнопка

Код:



Художні твори Проза Оповідання

Конкурсне оповідання №23

© Конкурс прозових творів "Нові історії" , 12-08-2017
КОЛИ ВОСКРЕСАЄ ДУША
Усе. Рік він таки протримався.
– Вуханю, що за неповага? Відповіси в четвер на матані! - удаючи розчарування, прогримів Славко.
– Та чого чекати? – вертлявий Юрко сіпнувся в бік Вадима.
– Хай уже йде, не чіпайте нашу Люсю! – примирливо, проте не ховаючи єхидства, кинула Олеся.
Зашарівшись, майже без напруження пройшов повз чергові кпини.
Лишилися кляті заліки – літня сесія. Для нього – червнева мука заради матері. Давно б кинув ненависний технікум, аби не вона. Усі розмови завжди закінчувалися слізливими благаннями продовжити навчання. Його нарікань мати наче й не чула. Стомлене обличчя, викривлений плачем рот,  постійне ниття про безгрошів’я, а більш за все великі перелякані очі зупиняли його. Страх був не тільки в погляді, він випльовувався зі словами, сковзався рухами, бринів ходою. Через той незрозумілий, але такий всеосяжний материнський страх, він мимоволі дорослішав та не по-дитячому злився на батька. Аби не пішов із сім’ї, усе було б інакше. Винуватив його й у своїх відстовбурчених вухах, у крихкотілості й нерозвиненості, малому зрості як на шістнадцять, і в повній усесвітній безвиході. Та ще в тому, що не вмів битися.
Знав, що  мусить вивчитися, щоб захистити матір та хоч колись позбавити її того страху. Мусить стерпіти все. І він, ковтаючи щодня нескінченні шпильки й образи, терпів. Важким тягарем осідали вони десь на дні. Пекли нестерпно, мучили, давили. І, певно, закатували б, якби не знайшов відраду.
– Гей, недоростку! Збігай за пивом, - принизливі слова Славка, лідера групи, зустрічалися загальним реготом.
– А мені шаву прикупи, - наказував  Матвій, широкий у плечах, міцної статури парубок.
Мовчки йшов за свою парту, одягав навушники й чекав викладача. Однак народ вимагав розваг. Тому компанія обсідала парту Вадима. Ненароком висмикувались навушники: насмішки ж мають дійти до адресата.
– Вадимчику, любий, а що ти тут слухаєш? Фууу! Ну що за смак, Люсенько! – скривилась Олеся, вродлива дівчина з колючим поглядом.
Навіть не помітив, як хтось вихопив телефон. Вибух реготу прокотився аудиторією: розглядали галерею Вадимових фото. Каміння полетіло в його рудого собаку, капловухого, як хазяїн, у куплений за безцінь мопед – бомжацьку знахідку.  А світлина маргариток геть чисто перетворила його на дівча. Умить підскочив хлопчина, скаженіючи, та всі спроби відібрати своє були марними. Навіть дотягтися до піднятої вгору руки Славка не міг.
– На перерві в туалеті. Заходь, не бійся, -  Матвій розплився в уїдливій посмішці.
Хлопець знав: за годину з гаком його відлупцюють. Та навіть побої стерпіти легше, ніж прокляте зубоскальство. І вони, гострослови, це добре затямили. Цькування  для нього -  нестерпна ноша, яку скине лише вдома. За комп’ютером. Грав навіжено, затято, стаючи то Свеном із «Dota», то  Кеном із «Fallout», то Геральтом із «Відьмака».  За останній рік гра стала його спасінням. Закиданий камінням удень, воскресав увечері. Пошматована, роздерта душа відновлювалася, зцілювалася. Дужий велет, він годинами винищував зло. Часом так занурювався в перипетії героїв, що губив себе. Та коли знаходив, то нездоланна раніше важкість миналася.
– Вуханю!  Вуханю! – гукав пошепки непосидючий Юрко із задньої парти.
Не повертався. Юрко почав діставати хлопця, штрикаючи гострим у спину. Вадим озирнувся, буркнув щось у відповідь і продовжив слухати викладача. Дотепник не вгомонився: маленький ножичок продовжував нав’язливо лоскотати спину одногрупника.
– Та досить уже! - скрикнув голосно Вадим, зиркнувши на вчителя.
– Пришляк, встань, - літня математичка зміряла байдужим поглядом худорлявого юнака. – Якщо тобі тут не до вподоби, вийди.
Ще пари не скінчилися, а тягар немилосердно давив, притискав до землі, пік, виїдав нутрощі. Зменшити його вагу ледь удавалося думкам про комп як про винагороду за денні  катування. Знати б про цілу скелю, що зрушиться на нього по обіді, певно, не було б цього року тортур. Бо терпіння безглузде! Це він уторопав, вибравшись  із туалету. Без телефону, з мокрим чубом, розумінням, який унітаз із середини й твердим наміром водночас з усім розібратися. Ні, він більше не примусить себе терпіти це життя! Комп’ютерна гра й тут стала в пригоді: лезо вправно й швидко розтинало шкіру не одного екранного героя.
Думки про технікум,  матір, «Fallout», покидьків-жартівників, Геральта, відстовбурчені вуха, Люсю, батька змішалися, й годі було виокремити з них щось одне. Вони перетерлися насподі  разом зі скелею, камінням, уламками  й просіялися в чисте, легке, виразне рішення.
…Що примусило Олесю підібрати з підлоги телефон, вона й сама не знала. Тим більше, чого пішла з ним до Вуханя. Якесь терпке, холодне почуття часом клубочилось у ній, коли встромляла шпильки в хлопця. Сьогодні ж обдало крижаним холодом. Натисла кнопку дзвінка. Тиша. Штовхнула двері – відчинені. А він – він ще дихав.
Геральтом він завжди був непереможним, усесильним. Він приносив  щастя. Щастя, від якого крізь сльози, але так радісно, посміхалися мама, Олеся, медсестра й трохи винувато, одними очима – батько. А згодом посміхнувся  й він.

Умови конкурсу: http://gak.com.ua/creatives/1/44737    










Написати рецензію

Рекомендувати іншим
Оцінити твір:
(голосувати можуть лише зареєстровані)

не сподобалось
сподобалось
дуже сподобалось



кількість оцінок — 3

Рецензії на цей твір

[ Без назви ]

На цю рецензію користувачі залишили 1 відгуків
© Олександр, 25-08-2017

[ Без назви ]

© Антон Борисенко, 22-08-2017

[ Без назви ]

На цю рецензію користувачі залишили 1 відгуків
© Яна Устимко, 19-08-2017

[ Без назви ]

На цю рецензію користувачі залишили 1 відгуків
© Катерина Омельченко, 12-08-2017

[ Без назви ]

© ВЛАДИСЛАВА, 12-08-2017
 
Головна сторінка | Про нас | Автори | Художні твори [ Проза Поезія Лімерики] | Рецензії | Статті | Правила користування | Написати редактору
Згенеровано за 0.78961300849915 сек.
Усі права застережено.
Всі права на сайт належать ТОВ «Джерела М»
Авторські права на твори та рецензії належать їх авторам.
Дизайн та програмування KP-design
СУМНО
Аніме та манґа українською Захід-Схід ЛітАкцент - світ сучасної літератури Button_NF.gif Часопис української культури

Що почитати

Фішинг. Хто і як маніпулює вашим вибором
Книга «Фішинг. Хто і як маніпулює вашим вибором», перш за все, розкриває цікаві сторони зовнішнього …
Роман «Моя бабуся просить їй вибачити». Некваплива прогулянка майже шведським садом
Якщо якогось холодного зимового ранку вам закортить посміятися і поплакати, трохи (але не занадто) похвилюватися …
Нікола Юн «Увесь цей світ»: найбільший ризик – не ризикнути
Світ, у якому ми з вами живемо, сприймаємо як належне й буденне для героїні цієї книги — непізнане й …
Філіпп Майєр «Cин». Кривава історія Техасу
Філіпп Майєр з другої спроби написав роман, який потрапив до списку фіналістів Пулітцерівської премії …