Українська банерна мережа

Украинская Баннерная Сеть
 
 

Жанри

Гоголівський ФОРУМ




AlmaNAH






Наша статистика

Авторів: 2479
Творів: 44635
Рецензій: 87351

Наша кнопка

Код:



Художні твори Проза Мініатюра

Місто снів

© Маріанна, 11-08-2017

Ми зустрілися в місті снів. Я блукав вечірніми вуличками, прямував з Площі, подалі від гамору, сподівався загубитися у провулку, де можна зустріти несподіванку.
Я милувався ліхтарями, що легенько, по одному, запалювали вечір своїм казковим сяйвом. Місто ставало трішки містичним, але я так звик до нього, що не помічав, як в пряничному будиночку запалюється гарбузовий ліхтар.
Та й не було ще нічого такого. З початку.
Був просто вечір. Просто побачив її на лавці з книжкою. Вирішив познайомитися. Так звично. І так особливо.
Вона підняла очі. Пильно глянула на мене, ніби хлюпнула металу із чистих сірих плес. І я втопився.
Я думав, що то просто слова. Сам би навіть не наважився написати так у власному творі. Виявилося, що за цими словами щось таки є, що вони не просто порожня блискітка, мають за собою цілу гаму відчуттів, які далеко виходять за межі жодних слів.
І все перестало бути звичним. Чи то сон розпочався? чи місто виправдало назву, яку я вигадав для нього, щоб зробити тільки своїм? Чи подарунок, який можна отримати тільки на цих вуличках, тільки такого вечора?
А небо вигравало рожево – бузковими барвами, та я майже не бачив його поруч із Нею.
Її звали Лілія. Біла квітка із п’янким ароматом, від якого можна втратити свідомість.
Здається, я втратив не тільки свідомість, та був щасливий і захоплений. Я будував плани світанку, і не помітив, що вечір не для всіх перейде межу ночі. Ранок також не для всіх. Та й далеко. Далі, ніж міг уявити.
Я слухав Її голос як музику. І не чув слів. Та тоді Вона цього не помітила.
Час минав. Вечір перетік в ніч. Лілія зібралася йти. Я намагався її зупинити, просив дозволу хоча б провести. Даремно.
Вона стрімко встала і розчинилася в темряві.
Залишилися тільки ліхтарі, що своїм тьмяним світлом не могли розігнати густий морок, який впав на місто і відділив мене, виокремив, вигнав із простору, що я вважав своєю домівкою. Місто більше не було моїм. Враз очужіло.
Все змінилося для мене. Я сам став іншим, хоча й не хотів цього. Подарунок не виправдав сподівань.
Здалося, що й сподіватись було не варто. Та це не так. Просто сон закінчився. Пробудження настало різко і болісно.
Місто продовжує дарувати сни. Тільки інші сновидці бачать їх. Та чи зможуть розповісти вранці? Хто буде слухати їх?

Написати рецензію

Рекомендувати іншим
Оцінити твір:
(голосувати можуть лише зареєстровані)

не сподобалось
сподобалось
дуже сподобалось



кількість оцінок — 1

Рецензії на цей твір

[ Без назви ]

© Максим Т, 14-08-2017

[ Без назви ]

© Boris, 13-08-2017
 
Головна сторінка | Про нас | Автори | Художні твори [ Проза Поезія Лімерики] | Рецензії | Статті | Правила користування | Написати редактору
Згенеровано за 0.79529690742493 сек.
Усі права застережено.
Всі права на сайт належать ТОВ «Джерела М»
Авторські права на твори та рецензії належать їх авторам.
Дизайн та програмування KP-design
СУМНО
Аніме та манґа українською Захід-Схід ЛітАкцент - світ сучасної літератури Button_NF.gif Часопис української культури

Що почитати

Петро Яценко «Нечуй. Немов. Небач». Український паровий панк
Кінороман «Нечуй. Немов. Небач» заснований на реальних подіях і біографії українського письменника Івана …
«Північний вітер». Роман в електронних листах
Чи може бути цікавою книга, що складається із самих діалогів? Так. І ще й якою! Роман «Північний вітер» …
Фішинг. Хто і як маніпулює вашим вибором
Книга «Фішинг. Хто і як маніпулює вашим вибором», перш за все, розкриває цікаві сторони зовнішнього …
Роман «Моя бабуся просить їй вибачити». Некваплива прогулянка майже шведським садом
Якщо якогось холодного зимового ранку вам закортить посміятися і поплакати, трохи (але не занадто) похвилюватися …