ДРУГИЙ ШАНС
Вона зайшла без стуку. Русяве волосся, біле літнє плаття до колін. Легкою ходою вона перетнула кімнату і всілась на крісло. Її ріст дозволяв закинути ноги на бокову стінку.
– Вставай – весело сказала вона.
Він вперше за довгий час поворухнувся. Голова сіпнулась наче його облили крижаною водою. В роті ще був вміст їжі, що вирвався на зовні. Здається остання пляшка була лишньою.
– Хто ти така? – він виплюнув вміст їжі на підлогу.
– Смерть – спокійно відповіла дівчина.
– Дуже смішно. Запитаю ще раз, хто ти така?
– Смерть – цього разу голос прозвучав наче удар молота по на ковальні.
– А чому не з косою?
– Потягай її весь день, гляну на тебе – скривилась дівчина.
– А балахон твій де?
– Погоду на вулиці бачив? Липень місяць, тридцять з гаком градусів. Пекло здається сюди перебралось. Жарко ж ходити. От зимою – друге діло.
Аж тепер він пильно придивився до неї. Лице було неприродно бліде, в очах не горів вогонь життя.
– Блін – всміхнувся хлопець – ніколи не вірив в Бога.
– Повір, він в курсі – холодно сказала смерть – збирайся давай, мені ще чотирьох таких збирати. А сьогодні вихідний між іншим.
– А ти на роботі – не втримався він.
– Давно мені не траплялись гумористи – в неї навіть не змінився вираз лиця – а то всі: Боже, ні, не забирайте мене! Я ще не пожив, я така молода! Ми не знали, що так станеться! Набридло вже.
– Розумію – співчуваюче сказав той – ти без вихідних працюєш? А то ти гарна, я тебе запросити кудись хотів…
Дівчина зареготала. Її дзвінкий сміх рознісся по всій кімнаті.
– А ти сміливий – вона витерла сльози, що виступили з мертвих очей – або дурний. Або і те, і те.
Він промовчав. Піднявся, оглянув кімнату: темно, всюди сміття. На підлозі його тіло, освітлене променями сідаючого за обрій сонця, в калюжі його ж блювотиння.
– Я сподівався, що помру під час сексу з кількома незнайомками – іронічно сказав він.
– Розмріявся – смерть не оцінила жарту.
– Не так би було й погано.
– А про своїх незнайомок ти подумав? Шок, паніка, істерики, комплекси. Кількох з них, можливо потрібно було б забрати раніше призначеного часу.
– Винен, не подумав – винувато сказав він.
– Ви, чоловіки, ніколи не думаєте.
– Гей, давай без цих шовінізмів! Дискримінація, як-не-як. На тому світі теж так?
– А ти думав – хмикнула смерть.
– Очманіти – він поплескав себе по кишенях.
– Що ти шукаєш?
– Телефон і цигарки.
– Ти може не помітив, але ти помер – пробурчала вона.
– Зате тепер куріння мене не вб’є. Пізно як би.
– Тебе алкоголь вбив – погодилась дівчина – через що ти напився?
– А ти хіба не знаєш? – він знайшов цигарки на столі.
– Любов – мрійливо затягнула вона – дівчина пішла?
– Дружина – пробурчав з дзиґаром в зубах.
– І ти не спробував її повернути?
– Не вийшло.
– Значить слабо намагався.
– Смерть мене вчить, як повертати втрачене кохання – хмикнув він.
– Давно мені не траплялось такого мудня, як ти. П’яний, жаліє себе, ще й жартує. Мабуть ті чотири почекають, хочу побачити куди ти потрапиш.
– В пекло – спокійно сказав він.
– Там знайомих більше, так? – скривилась вона.
– Ти мені скажи, ти ж їх забрала.
– Не факт, що це була моя зміна. Насправді я не знаю, хто куди потрапить. В контракті прописана безпристрасність. Моє діло доставити тебе до чистилища, там вже бюрократи розберуться. То їхня робота, ніхто туди не пхається, а то сам чорт ногу зломить.
Він зайшовся кашлем від реготу. Смерть спокійно сиділа в його кріслі і спостерігала як він зігнений в три погибелі сміється і кашляє одночасно. Врешті він зупинився.
– А як там, ти теж не знаєш?
– А ти хочеш зіпсувати собі солодку мить очікування?
– Цікаво ж.
– Все тобі розкажи – смерть піднялась з крісла.
В руках в неї вже матеріалізувалась папка з документами і авторучка. Вона уважно пробігла там очима, дописала, щось від себе і простягнула йому: на розписуйся.
Він неквапом взяв документ. В горлі став ком. Почуття гумору тепер з всією силою повернулось проти нього. Він бачив посмішку дружини – ту саму, яку вона дарувала лише йому. Серце в грудях стислось. Аж тепер він розумів всіх тих бідолах, про котрих розповідала смерть. Тих, що не хотіли йти з нею. Але він піде. Піде і не попросить її залишити його. Він не вірив в другий шанс, а їй до лампочки.
Смерть всучила йому ручку в руку.
– Я зможу її бачити? – запитав він – хоча б інколи.
– Там вирішать – співчутливо сказала смерть – не я вирішую, в мене інша робота.
– Ясно, сподіваюсь в вас там є алкоголь.
– Зараз піст – нагадала смерть – в нас там його дотримуються, на відміну від тебе. Та не горюй, може ви з нею зійдетесь в іншому житті…
– І таке є? – здивувався він.
– Звісно є. Пекло ж не резинове. Розписуйся давай.
– Добре – він пробігся очима по документу – але тут не моє ім’я.
– Як не твоє? – смерть вирвала документ з його рук – а на фото подібний.
– Там помилка – він пішов в коридор, дістав з кишені куртки паспорт. Приніс їй.
Вона бігала поглядом між паспортом і документом. Він тим часом закурив ще одну.
– Ну треба ж тобі! – вилаялась вона – в таку даль неслась, а для чого?
– То я не помру? – запитав він.
Смерть розтворила контракт в повітрі і швидко пішла в коридор.
– Кидай курити, або побачимось через рік – холодно кинула через плече – і до венеролога сходи про всяк.
– Добре – кивнув він – може хоч чаю поп’єш?
– Нема коли – сказала та одягаючи босоніжки – графік.
– Розумію. Тобі хоч йде це в стаж?
– Дружині подзвони, жартівник – вона глянула на нього мертвими очима – не кожному дається другий шанс…
***
Він знову лежав на підлозі. Голова інстинктивно повернулась на бік, тіло перевернулось на живіт. Присниться ж таке – піднімаючись подумав він. І застиг зі здивування. В руці в нього була та сама авторучка, що її дала дівчина в білому платті…
Умови конкурсу: http://gak.com.ua/creatives/1/44737
