Українська банерна мережа

Украинская Баннерная Сеть
 
 

Жанри

Гоголівський ФОРУМ




AlmaNAH






Наша статистика

Авторів: 2471
Творів: 44371
Рецензій: 86709

Наша кнопка

Код:



Художні твори Проза Оповідання

Конкурсне оповідання №20

© Конкурс прозових творів "Нові історії" , 09-08-2017
СЛУХНЯНА ДОНЬКА
…Дитини треба було позбутися. Тут нічого й роздумувати. Аборт і крапка.  
Справа, звісно,  гріховна й ризикована. Та в двадцять років рішення приймаються блискавично. Усі вмовляння Ірини, кращої подруги Нінки, були марними. Ні гнів Божий, ні страхітливі наслідки не лякали. Намагався достукатися до коханої Сергій, наполягаючи на одруженні. Адже три роки разом, наступного літа планували весілля. Хлопець надійний, вірний, супроти неї й кроку не зробить. Одразу зрадів новині, як несамовитий, закружляв дівчину на руках. За мить же отетерів від її категоричного: «Ще не час». Розгубився, знітився, якось зіщулився.  Придивлявся й наче не впізнавав своєї Нінки. Наводив аргументи, але вже якось кволо, без запалу, для годиться,  на захист нового життя. І слухати нічого не хотіла! Проблема вирішена – і край!
Скільки можна було копирсатися їй у тому літі дев’ятнадцятирічної давнини? Таке ж спекотне й непривітне, як і нині. Як і всі ці дев’ятнадцять років поспіль. Проте нічого не могла вдіяти. Зсутулена, передчасно постаріла жінка тягла свій мікроскоп, наводила на події минулого, прискіпливо оглядала. Збільшувала  якнайсильніше – й пережовувала знову й знову слово, погляд, думку, які уривчасто проносилися під склом.
…Сміливості того літа їй додавав страх.
Нінка завжди була слухняною донькою. Батьки казали: «Дитина від Бога».  Не було з нею ніякого клопоту: тихе, сумирненьке, справжнє янголятко. Часто вдень з нею залишався дідусь, а бабусі діставалося глядіти двоюрідного братика Ніни. Це сварило старих, але дід своєї позиції не здавав.  Бабуся човпла ввечері додому, наче після важкої зміни. Старий же,  добряче виспавшись, відпочивши, начитавшись казочок, підхихикував із невезучої дружини.
Підросла ж – і мати заслуховувалася на батьківських зборах хвалебними одами педагогів: «Якби всі діти такі були!» І навчанням, і поведінкою тішила. Щоденника сама матері  підписати несла. Засидиться за уроками чи за книгою - батьки її надвір кличуть, до дівчат теревені правити.
Відмінно навчалася в педагогічному, не зраджуючи батьківських сподівань. Мати ж мріяла, щоб усе, як у людей було. От закінчить донька інститут, а потім можна й про сім’ю подбати. Пишалася, що сама у фаті  була чесною. Про цноту, збережену до шлюбу, раз у раз згадувала Нінці в нескінченних моралізаторських лекціях. Такою воліла бачити й свою дитину. А про нетерплячих, безсоромних сучасних дівуль, що, бувало, в пелені приносили,  часто й густо череваті заміж ішли, говорила з презирством і огидою.
– Коли ж і ти таке утнеш, повішуся! Так і знай! – погрозливо дивилася на дівчину, а та мовчки відводила очі. – І про часи мені не говори! Порядність завжди в моді!
Для слухняної доньки зізнатися в скоєному було чимось на кшталт ядерного вибуху, апокаліпсису. Варто було уявити матусин крик, як отой липкий, мерзенний страх розповзався нутрощами. Відчувала себе настільки скутою ним, що не могла руками ворухнути. Усюди й у всьому робила, як мама скаже. І раптом таке! Обманути неньчині сподівання не мала права. Знала, що мама не переживе тієї ганьби, що, певно, в її голові тільки й гніздилася. Укоротить собі віку, щоб не горіти від сорому перед знайомими, сусідами, родичами. Оте знаття, живлене страхом і  спекою, швидко та бездумно вирішило долі первістка, самої  Ніни, її  матері та Сергія.
Два смертні вироки того злощасного літа. Чи не завеликий тягар на одне життя? Ніна Петрівна обхопила голову руками, немов заганяючи розбурхані, болісні й напрочуд виразні під збільшувальним склом думки глибоко всередину. Позбутися їх було неможливо точно так, як і самотності. Вони нахабно виринали знову, обсідали  і роз’ятрювали зболіле серце.
… - На жаль, у цьому випадку ми безсилі, - суха фраза, беземоційно кинута лікарем, проковтнула останню надію молодого подружжя.  
Мстиве літо нарешті виголосило свій присуд Нінці: матір у ній було вбито.
Дедалі ставала все більш нестерпною і жовчною. Незабаром пішов Сергій. Тихо й без сварок.  Не уявляв сім’ю без дитини. Тактовний і стриманий, дружині не докоряв. Обійшлися без сліз і умовлянь.
Скоро померла мама, так і не дочекавшись онуків.
Важко, часом гублячись, вона збирала докупи клапті розтривожених думок. Укотре марно переконувала себе, що по-іншому вчинити не могла. Тільки вицвіле, неслухняне літо, глумливо зазираючи в душу, спростовувало нанівець усі її хиткі виправдання.

Умови конкурсу: http://gak.com.ua/creatives/1/44737      

Написати рецензію

Рекомендувати іншим
Оцінити твір:
(голосувати можуть лише зареєстровані)

не сподобалось
сподобалось
дуже сподобалось



кількість оцінок — 6

Рецензії на цей твір

тема не те що не нова,

© Валерій Хмельницький, 09-08-2017

[ Без назви ]

На цю рецензію користувачі залишили 1 відгуків
© Катерина Омельченко, 09-08-2017

[ Без назви ]

На цю рецензію користувачі залишили 1 відгуків
© Avtor, 09-08-2017

[ Без назви ]

© Олександр, 09-08-2017

[ Без назви ]

На цю рецензію користувачі залишили 1 відгуків
© ВЛАДИСЛАВА, 09-08-2017
 
Головна сторінка | Про нас | Автори | Художні твори [ Проза Поезія Лімерики] | Рецензії | Статті | Правила користування | Написати редактору
Згенеровано за 0.87972021102905 сек.
Усі права застережено.
Всі права на сайт належать ТОВ «Джерела М»
Авторські права на твори та рецензії належать їх авторам.
Дизайн та програмування KP-design
СУМНО
Аніме та манґа українською Захід-Схід ЛітАкцент - світ сучасної літератури Button_NF.gif Часопис української культури

Що почитати

«Нічний цирк» Ерін Морґенштерн — книга-квиток до країни магії
Є книги, які потрібно читати. А є ті, котрі потрібно «дивитися». Вони мимовільно переростають в нашій …
Книга для тих, хто прагне переважати
Книга «Перевага. У чому сила корпоративної культури» — це нон-фікшн для директорів, власників бізнесу …
«Звичайні незвичайні священики»: віра, що нас єднає
Лагідна зима. Не та, що вдовицею виє в щілинах і кидає кусні мокрого снігу в шибки. А тиха, світла і м’яка, …
Джон Ґрішем «Фірма»: інтелект одного проти могутності сотень
У молодому віці кожному хочеться усього й відразу. З роками людина розуміє, що так не буває, але до цього …