МАГІЯ ПЕРЕМОЖЦІВ
Перед входом до аудиторії студентам відкрилося дивне і справді неприємне видовище. Єдине, що змушувало декого з найбільш вразливих юнаків зберігати спокій — це думка про те, що в цьому найбільш раціональному з усіх навчальних закладів їм довдеться не раз зустрітися із незбагненим. Заради розвінчення міфів і дурних забобонів, їх вкинуть просто в саму середину моторошної, схожої на правду вигадки. Але щоб так, просто зі шкільної лави і від лагідних літніх берегів, вкинути їх у лапи бісового вилупка — це їхній учитель, мабуть, мав дійсно незвичний підхід до викладання. Тож, проходячи маленьким приміщенням повз напівголого чоловіка у вінку зі змій, що вив і ревів щось у блискучий людський череп, прикривши коліна шматками скривавленого м'яса, багатьом хотілося і скрикнути з переляку, й розсміятися і поплескати в долоні своєму ще незнайомому, але вочевидь дуже винахідливому професору.
За межами цього дикого, первісного маскараду, на них чекала велика світла аудиторія зі стінами, пофарбованими у небесний колір. Знання — вони ж чисті й глибокі, як небо, їх не затьмарять витівки бісових чужорідних шаманів, хоч як би вони ненавиділи свою нову Батьківщину і великий народ, що обєднав усіх і все своєю добротою і щирістю. А, на жаль, треба визнати, що не всі племена й народності відчували вдячність — і студенти, попри свою юність, розуміли цей факт головою, хоч бунтувалися проти нього серцем.
На професора довелося трохи почекати, але студенти сиділи тихо, можливо побоюючись, що оте темне пекло за дверима прийде на будь-який звук і великим широким лезом повідрубає руки й ноги найбільш непосидющих, аби використати їх у своїх огидних ритуалах. Тому, хоч як вилискували золотим сонцем високі вікна, хоч яке свіже, сповнене пташиного гомону повітря вливалося через них до приміщення, ніхто не наважувався наблизитися, застрибнути на підвіконня і прокричати щось радісно-непристойне у прозору безмежність над деревами старого університетського парку.
Доктор Брамс, професор, був дуже задоволений своїми учнями й ефектом, який справила на них його вигадка з дикуном. Він увірвався, як свіжий вітер, і зупинившись перед першим рядом парт, оглянув аудиторію хижими й розумними очима.
- Вітаю, - якось гидливо вимовив він, і студенти, як жовтороті курчата, відчули і небезпеку, і полегшення — це надто гордий і голодний птах аби звертати увагу на такий дріб'язок і непотріб, як вони. Жодного зайвого слова, жодного привітання зі вступом або, хоча б попередження про настання важких часів — доктор Брамс одразу перейшов до справи.
Усі поневолені народи мають свою магію, і навпаки, жодний справжній господар світу не вміє чаклувати. Стародавні імперії були чистими й практичними, з простими і світлими релігіями, пишними ритуалами і відкритими всенародними святами. Магія переможців — то зброя і гроші, навіщо інша, темна і дурна магія? А поневолені ненавидять і чаклують, розповсюджують навколо себе отруту чорних думок і вміють робити воістину страшні речі.
Він наблизився до дверей і, ледь причинивши їх, покликав дикуна, вдаючись до невідомої грубої говірки. З вищанням і страшним носовим свистом той увірвався всередину, і, прострибавши перед очима переляканих студентів, підлетівши до портретів визнаних учених, плюнув у найповажнішого. Картина одразу вкрилася смердючою пліснявою, що почала розповзатися по гарному старечому обличчю і за мить полізла стіною, прямуючи до наступного портрету. Багатьом студентам було просто незручно втрачати свідомість перед професором, хоча дехто все ж тихенько заповз під парту і тремтів там мовчки. Доктор Брамс зробив знак своєму знайомому, і той повівся на диво чемно і слухняно, всівшись на підлогу і відвернувши погляд до стіни, де досі тривало неподобство.
Мабуть, цьому є якесь розумне пояснення, - продовжував професор, - і сама природа надає їм зброю аби вони могли позбавитися гноблення і повернути собі свою первісну свободу. Але чому тоді імперії приділяють так мало уваги їхнім надзвичайним умінням, і так мало магів запроторюють у тюрми? - Студентам було надано можливість порозмірковувати, і один крикнув з місця:
– Їхня магія безсила проти нашої зброї.
– Не проти саме нашої, - уточнив професор, - проти зброї будь-якої імперії, колишньої чи майбутньої. Це по-перше. А по-друге, не така вже й безсила. Чи є ще здогадки?
Аудиторія мовчала. Молоді люди, ще не відвиклі від літніх розваг, важко призвичаювалися до нового університетського життя, і, подекуди, не знали, як поводитися із суворим бороданем з ущепливими очицями, якими він, здається, занурювався просто в юнацькі думки і, прочитавши їх усіх, презирливо відвертався. Що? Невже після цього огляду ще треба щось озвучувати?
– Схопіть такого мага, - продовжував професор, - Що він швидше за все зробить? Звільниться і втече, чи не так? Так, хлопята, на це його вміння вистачить. І що тоді? Імперія отримає репутаційного ляпаса, а маг повернеться до своїх і запевнить, що проти неї можна боротися і перемагати. Що мусить влада робити з такими діячами? Ну, хто запропонує вихід?
Діточки мовчали, але тепер тиша була тривожна, бо всі розуміли, що цього разу професор вимагає відповідей і спроб.
– Треба все робити тихо, - нарешті озвався хлопчисько, мабуть, із колишніх шкільних найкращих, - Не треба привертати уваги чи робити гучні оголошення. Просто підіслати вбивць..., - він мав надзвичайно миролюбний вигляд і окуляри, в яких читався розум і, разом із тим, нерішучість, - і... - дитинча скрутило кулачки, ніби давить і ламає чиюсь шию.
– Так, так, - це нібито непогано, але, скажу я вам, все ж не стовідсоково. Коли стовідсотково, це таки робиться, повірте мені, і в цьому немає нічого поганого, лише б спрацювало. Але він — маг, а наймані вбивці, то лише наймані вбивці, навчені своїй справі, але не здатні передбачити, до яких методів вдасться чаклун.
Добровольців запропонувати ще щось не було видно, і доктор Брамс самовдоволено пхикнув у вуса:
– В першу чергу ми їх вивчаємо. А більше ми не робимо нічого.
– Що? Чому? - тут уже з кількох місць почулися здивовані зойкування, - Як, зовсім нічого?
– Абсолютно вірно — нічого. Навіщо? Скажіть, заради чого ми маємо боротися проти них?
– Вони несуть загрозу суспільству, - знову викрикнув з місця якийсь студент.
– Яку саме? - хитро зіщулився лектор. Відчувши його погляд просто на собі, крикун розгубив увесь свій запал і знітився. Але відповідати довелося, бо професор закликав його до цього усім своїм виглядом. Тож хлопець підвівся і несміливо замекав:
– Вони... Вони ж нас ненавидять. Вони можуть підірвати засади...
– Та невже?
Погляд ніби відпустив, і хлопець, під тихенький шелест підхихикування, повернувся на місце.
– Ми вивчаємо їх саме задля того, щоб вчасно вловити той момент, коли вони дійсно робляться небезпечними. І знаєте що? Досі не зробилися.
На цій лекції студенти дізналися мало не про всі найстрашніші таємниці одразу, і всі вони виявилися до непристойного простими. Магія, усі її найжахливіші, найпотужніші різновиди, як магія смерті, магія чорного черева, магія семиста почвар не вартували нічого. Імперія, хоч і розповсюджувала страшні казки серед титульного народу, в душі просто сміялася над нею. Усі чаклуни, що насправді чогось вартували, були досконало вивчені й рясно підгодовані. Вони не працювали на благо своїх спільнот, а лише імітували антидержавницьку діяльність, допомагаючи, по-перше, виявити зрадників, а по-друге, запевняючи своїх, що щось таки робиться, що боротьба триває, що імперське іго колись буде скинуто силою магії, якщо не силою ножів і рогачів. Вони хотіли безпечної для себе війни, в якій гинуть лише вороги, а вони тільки виголошують закляття і продовжують жити, годуючись чужими хлібами.
– Підводься, мій друже, - сказав доктор Брамс, подаючи руку дикуну, що сидів поруч. Той подарував йому у відповідь інтелігентну посмішку і, ввічливо вклонившись, підвівся на рівні ноги.
– Прибери цей бруд, будь таки ласкавий.
Дикун, озвався: “Один момент, вельмишановний пане,” і проверещавши щось своєю мовою, простягнув руку, вказуючи на стіни, з яких вмить збігла чорна гидота, залишаючи все чистим і красивим, як і було. Дикун артистично вклонився, і аудиторія, не стримавши захоплення, вибухнула оплесками й сміхом.
– То магія неволі, рабська магія. Ніхто насправді не вірить, що вона допоможе в боротьбі за волю, але вона всіх заспокоює, і люди не почуваються невдахами, які навіть не спробують зробити чогось, щоб звільнитися. Адже потай від самих себе, більшість людей задоволені. Імперія їм дала багато чого, і вони не хочуть цього загубити. Все, чого вони прагнуть — це продовжувати вдавати непокору. Вони перші, краще за нас, із більшим знанням діла, знищать будь-кого, хто справді захоче їх вивести з-під нашої влади, звільнити так би мовити. З такою людиною просто станеться прикрий нещасний випадок, а імперські вбивці навіть не муситимуть висповідувати гріх.
Справжні маги — вони, здебільшого, приховують свою силу від будь-кого, від своїх і від чужих. Навіщо вихвалятися перед нездарами? Про них імперія знає мало — це правда. Важко вивчити те, що ніяк себе не виявляє і не прагне при цьому жодної земної слави чи визнання. Але воно нам не дуже й потрібно. Ці люди настільки зневажають разом і нас, і культуру та історію свого народу, що ніколи не заподіють нам жодних неприємностей. Вони цілком занурені у власні переживання, переймаються лише вдосконаленням власної магічної техніки і прагнуть перемагати лише тих, хто дійсно вартий їхніх зусиль, тобто таких саме обірваних і до всього земного байдужих, для всього земного навіки втрачених чоловіків і жінок, що утворюють їхній всесвіт. Що ж нам, полювати на них, виловлювати, спалювати, налаштовуючи проти себе народ, чи ще гірше, дозволяти їм надурити себе, втекти з-під варти і просто з палі живими й неушкодженими? Звісно, це було б цілковитою дурнею.
– То навіщо...? - скрикнув хтось нетерплячий, але професор, застережливо піднявши палець, не дозволив йому скінчити гнівну репліку. Звичайно, після всіх його слів здавалося, що не було жодного сенсу утримувати цілий факультет секретних позаполітичних відносин із сотнями студентів.
– Ми тут зібралися не через магію і не через наших любих чаклунів. Ми тут через навіжених фанатиків, які ладні натовкти богам пики заради своєї нечестивої мети — повалення нашої влади.
– Але фанатиками займається факультет психології малих народів.
– Вони займаються ідіотами, психопатами й збоченцями. Наші пацієнти збочені тільки у своєму нездійсненому бажанні повалити існуючий державний лад, в іншому вони — розумні, послідовні й наполегливі. Вони прагнуть навчатися і вдосконалюватися в усіх напрямках, включно з магією. Ми тут заради того, щоб не дозволити їм використовувати свою магію, будь-яку свою убивчу зброю, дійсно проти нас.
Це дуже просто, навіть першокурсники зрозуміли: вороги мають бути озброєними — вони мусять у це вірити. Знаючи, що вони сильні й небезпечні, що лише від їхнього бажання залежить чи сьогодні чи завтра впаде імперія, вороги можуть дозволити собі ще кількасот років підготовки до повстання. Треба тільки уважно стежити, аби хтось із них не збагнув таємницю магії переможців.
Умови конкурсу: http://gak.com.ua/creatives/1/44737
