Українська банерна мережа

Украинская Баннерная Сеть
 
 

Жанри

Гоголівський ФОРУМ




AlmaNAH






Наша статистика

Авторів: 2463
Творів: 44158
Рецензій: 86166

Наша кнопка

Код:



Художні твори Проза Оповідання

Конкурсне оповідання №17

© Конкурс прозових творів "Нові історії" , 06-08-2017
РЕП ВІД КАНТА
Влад здивувався: так пізно йому ніхто не дзвонить. Коли побачив номер, узяв слухавку.
– Привіт, Владиславе! Впізнав мене?
– Дмитре, тебе хіба забудеш?! Якого біса так пізно?
– Все місто говорить, що ти свою кав’ярню відкрив.
– Так уже і все місто…
– Не прибіднюйся…
– Раз ти мене потривожив так пізно, то виходь завтра на роботу. Мені потрібен грамотний заступник.
– Ти знову жартуєш?
– Ні.
Бізнесмен посміхнувся. Дев’ять років тому саме ця «доза куражу» і звела його з Дмитром. Тоді Владислав мріяв стати психологом. Зараз розуміє, що психолог в Україні – то більше хобі, а не професія. Але ж… часи змінюються.
Влад згадав той червневий теплий вечір. Він ішов темною вулицею і розмірковував собі. «Психолог з мене, мабуть, не вийде. А я в університеті мізки парю, як юнак… Чого мене потягло на пошук призначення?»
Він посміхнувся, згадавши про нещодавню запеклу суперечку в університеті. Говорили про Карлоса Кастанеду. Однокурсник Андрій доводив, що філософія Кастанеди – ключ до розуміння своїх потаємних бажань. Влад тоді сказав:
– Я думаю, Кастанеда боявся життя, і втікав від самого себе. Та це не біда, гірше – він утікав у свідомість ще більш наляканих людей.
Ох і влетіло йому тоді! «Ти закомплексований!» «Дикун!». Ці та інші в’їдливі словечки вчепилися у свідомість.  
Важко йому між людьми, важко.
А цвіт акацій дурманив і спокушав своїм запахом.
Влад подумав, що наступного тижня поїде за місто. Літо «набирало обертів», а він не може вирватись з полону суєти. Затіяв ремонт. Чому? Таж кохана захотіла… Чого тільки не зробиш заради її посмішки! Так, з Аліною Владові пощастило. Тільки б…
Несподівано назустріч вийшла ватага підлітків. Не важко було здогадатись, що вони напідпитку.
– Чувак, ти що ти тут забув?! Не знаєш, що ночами ходять містом тільки найкрутіші? – смаглявий здоровань з татуюваннями на обох руках загрозливо напирав. Він був тут найстарший.
Влад посміхнувся. Він отих хлоп’ят розкидав би за секунди. Що, що, а битися його навчили…
– Хочеш сказати, що ти тут – найкрутіший? А чим доведеш? – спитав спокійно і приготувався, якщо той замахнеться.
– Ну... – хлопець випнув груди. – Я тут – альфа-самець, а це – моя зграя. Чужих не любимо.
– І що, б’єте чужих?
– Сьогодні – амністія. Але тільки для тебе.
– Чим я заслужив таку ласку?
– Ти ще не заслужив, але можеш…
Тут вийшов вперед худорлявий блондин з дредами.
– Ми  не тільки кулаками сильні, ми й культурно «розкатати по асфальту» кого завгодно можемо – сказав зухвало. – Скеля у нас – зірка репу. Він сам може про що завгодно забацати такий крутий реп! І читає його так, що дівчата аж «підгорають».
Скеля – так звали того смаглявого здорованя – вдоволено хмикнув.
Думки напливали з шаленою швидкістю. Владові хотілося чимось здивувати хлопців, навіть – присоромити. Ідея прийшла миттєво.
– Пропоную влаштувати реп-баттл. Ану, Скеля, утни щось неординарне, а потім – може, і я.
– Ти теж реп складаєш? – блондин зиркнув на чужинця з повагою.
Влад мав досить приблизні уявлення про реп та його виконання. Але він самовпевнено мовив:
– Я виконую. А слова – чужі. Знаєте, хто такий Іммануїл Кант?
– Я багато з ким пив, але з Іммануїлами… Якось не склалось, – буркнув Скеля – Кажеш, у нього тексти сильні? То я свій реп буду читати, а потім ти – того Канта. Хлопці суддями будуть.
Юнак підстрибнув, щоб себе підбадьорити, і почав швидко читати:
–Якщо навколо – сірість,
І ти хочеш буть таким,
Не ний, що не помітним
Станеш, наче сірий дим,
Шалені і сміливі
Йдуть відважно по життю,
А ти хоча і статусний,
А пролетів «тю-тю».
Доля любить сильних,
Дівчата люблять диких.
Йоу! не дрімай!
Ти хлопчик вже великий,
Хапай скоріш у жмені
Ти щастя й визнання,
Не будь таким лякливим,
Як домашнє цуценя.
Коли репер замовк, ватага схвально загуділа.
– Бомба!
– Оце реп! Навіть моя совість по ходу прокинулась.
– Цікава річ, – сказав Влад. – Але… Стереотипно якось. Щось подібне я вже чув. Послухайте мій.
Він кашлянув, нахмурився і…
– Якщо сидить в калюжі
Якесь мале пташа,
Чувак, подумай, може,
Це і є твоя душа.
Дивись на свого брата
Не так, як Каїн, ні!
З нас кожен вартий щастя.
Досить в світі маячні.
Про що говориш – думай,
Брехня – це гнилизна.
Будь чесним із людьми ти.
Планета в нас одна.
Йоу!
Думай, що ти робиш,
Думай, що ти кажеш!
Зникне твоя сила,
Як себе обманом зв’яжеш.

Підлітки дивилися на Влада з цікавістю й захопленням.
Скеля почухав потилицю.
– Так хто цей текст зварганив?
Влад майже ніколи не обманював. Але сьогодні вирішив пожартувати «по-дорослому».
– Іммануїл Кант. Філософ. Він рідко реп писав, та коли вже писав… Це було щось.
– А він, типу… Американець?
– Німець.
– Круто! Я і не чув про такого.
Дмитро (так насправді звали Скелю) протверезів остаточно. Йому стало ніяково.
– Ходімо, проведу тебе – сказав Владові – А з вами, пацани, завтра побачимось.
Хлопці розійшлися.
Влад ішов поряд зі здорованем і відчував: Скеля хоче про щось його спитати. Але соромиться.
Вирішив розірвати мовчання першим.
– Тебе як звати? Я Владислав.
– Я Дмитро.
– Навчаєшся десь?
– Ні. Уже ні. З академії вигнали. Прогулював. Знаю, я бовдур. Повчатимеш?
Кремезний репер дивився на Влада з тривогою і надією. Так першокласник дивиться на старшого брата.
– Дмитре, ти не думав, що пора трохи… Градус розваг знизити?
Він дивився в очі хлопця без осуду. З розумінням.
– Думав… Були б у мене батьки… Може, і я б так не «косячив».
Репер замовк. Він не сподівався, що співрозмовник викличе у нього таку довіру. Хлопець спитав:
– А що іще той Кант казав? Про таких, як ми з пацанами, було щось?
– Кант говорив, що до свого ближнього треба ставитися, як до мети. А не – як до засобу.
Зауваживши, що хлопець знітився, Влад «розшифрував» думку:
– Якщо хтось хоче використати ближнього, він не хитрун. Він лузер.
Співрозмовники дійшли до маршрутної зупинки. Людей було мало. Влад подумав, що Алінка, мабуть, хвилюється. Він зазвичай приходив додому на дві години раніше. Ніби для підтвердження цієї думки мобільний в його кишені тоскно задзвонив.
Влад почув у слухавці стривожений голос нареченої:
– Де ти? Тебе лупцювати чи на підмогу бігти?
– Все добре. За півгодини буду вдома.
Чоловік відчув, як реальність притягує його до себе, не даючи простору для імпровізацій. Він так і не скаже коханій, що читав реп вуличним забіякам…
Юнак поспішно потиснув руку Владові.
– Чувак, дякую! Мені було треба почути щось мудре. Ти мене здивував! Ми ще потеревенимо – світ тісний!
Дмитро забіг у маршрутку, яка під’їхала за мить до цього. Влад на хвилину завмер. Жалкував, що не встиг розпитати у хлопця більше.
Десь за місяць він зустрів Дмитра на тій самій зупинці. Репера було не впізнати. Чистенька сорочка, стильні джинси… На обличчі – жодного сліду алкогольних вечірок. Влад привітався і почув у відповідь:
– Добридень. Ну і шахрай же ти махровий!
– Перепрошую…
– Ага, вдаєш невинного… А хто мені «тер» легенду про реп Іммануїла Канта? Я ж так повірив… Шукаю по магазинах диск із репом Канта, з мене сміються, а я не знаю чого. Один сказав: « Не чув я про такого репера. У мене є ритм-енд-блюз, сучасний реп, навіть сльозлива попса. А такого виконавця не знаю». На мене дивилися, як на пришибленого. Комп’ютера  в мене нема (та й взагалі з технікою не дуже дружу). Тому через інтернет дізнатися про Канта я не додумався.  
– І чим закінчились пошуки?
– У магазині, де продавалися музичні диски, струнка брюнетка зі скептичним поглядом в’їдливо захіхікала: « Оце актор невідомого театру! Що ви мені голову морочите, шановний?! Кант – це філософ, а не репер. І він давно помер». – «От блін! Співчуваю», – відповів я. Хтось із покупців почув нашу розмову і докинув свої «п’ять копійок»:
– Хлопче, вам треба курити менше. А то скоро балетну студію імені Гобліна шукати будете.
– Та не курю я! – крикнув я. – Чого ж ви всі такі злі! Мені один чувак на вулиці про Канта розповідав. І читав розумний реп – від Канта.
Обличчя продавчині стало серйозним.
– А може, розіграв вас той дивний перехожий? Кант справді розумні речі писав, але ж не реп. Ось що я вам пораджу: ідіть до бібліотеки. Там і дізнаєтесь про Канта.
Влад слухав розповідь хлопця з цікавістю і захопленням. Він навіть не думав, що недавній нічний жарт-розіграш матиме такі наслідки.
– То ти дійшов до бібліотеки?
– Звісно! Я прочитав «Критику чистого розуму». Потім біографію. Потім «Критику практичного розуму». Не все, правда, зрозумів – на то потрібен могутніший, ніж у мене, розум. Але з бухлом зав’язав. Роботу знайшов. Тепер я – кур’єр у піцерії. Кант – класний мужик. Як він не полінувався стільки написати! А я б і не прочитав того… Якби не наш реп-баттл. Ти, шахраю, все правильно зробив.
Майбутній психолог і вічний романтик Влад посміхався, як хлопчисько…
– Ти молодець!
– Восени з навчанням спробую владнати. Хочу вступити до університету. Я в школі мріяв стати журналістом, а потім… мами не стало. І всі мрії розсипались.
– З ким ти живеш?
Дмитро знітився трохи.
– З тіткою. Вона наче непогана, але…  Не потрібен я їй. А батька я не знав.
У душі Влада щось болісно ворухнулось.
– А я – дитбудинківський. Батьки загинули в аварії, коли мені було вісім… У десять я ще вірив, що моя мама дивним чином вижила, і переховується десь. А потім забере мене з дитбудинку. Дурний був, малий. У дванадцять років я лежав у лікарні з поламаними ребрами – мене побили старші хлопці. У дев’ятнадцять я відгамселив «мажора», який на дискотеці приставав до дівчини. Його татусь мені погрожував, але… Обійшлося. Я шукав справедливості. Став міліціянтом, а потім збагнув, що це – не моє. Канта я прочитав випадково. У двадцять сім. Хотів красуні одній сподобатись… Професорській доньці. Також багато зарубіжної літератури тоді перечитав.
– А скільки ж тобі зараз?
– Тридцять п’ять. За тиждень я одружуюсь. Будеш свідком?
Люди на вулицях гомоніли про важливе і несуттєве. Трави плекали свої таємниці. І тільки липа п’яніла від власної багатовимірності і трансцендентності. Вона розквітала…

Умови конкурсу: http://gak.com.ua/creatives/1/44737  




















Написати рецензію

Рекомендувати іншим
Оцінити твір:
(голосувати можуть лише зареєстровані)

не сподобалось
сподобалось
дуже сподобалось



кількість оцінок — 4

Рецензії на цей твір

[ Без назви ]

© Антон Борисенко, 23-08-2017

Потрібні кантометри

На цю рецензію користувачі залишили 1 відгуків
© Сергій Зінченко, м. Кривий Ріг, 22-08-2017

[ Без назви ]

© Катерина Омельченко, 11-08-2017

ідея непогана

© Олександр, 09-08-2017

[ Без назви ]

© ВЛАДИСЛАВА, 07-08-2017

Якщо хтось хоче використати ближнього, він не хитрун. Він лузер.а мене щось реп від канта нічим не вразив -

© Валерій Хмельницький, 07-08-2017
 
Головна сторінка | Про нас | Автори | Художні твори [ Проза Поезія Лімерики] | Рецензії | Статті | Правила користування | Написати редактору
Згенеровано за 0.48381304740906 сек.
Усі права застережено.
Всі права на сайт належать ТОВ «Джерела М»
Авторські права на твори та рецензії належать їх авторам.
Дизайн та програмування KP-design
СУМНО
Аніме та манґа українською Захід-Схід ЛітАкцент - світ сучасної літератури Button_NF.gif Часопис української культури

Що почитати

Стефані Ґарбер «Каравал»: Коли грає стає реальністю
Часто людям хочеться пограти в гру, яка відволіче їх від реального світу і на кілька днів перенесе в інший …
«Поштовх»: Тим, кому не так потрібні інструменти, як стимули
От і настав той час, коли кожна вільна у своїх думках людина може щось вимудрувати, потім зануритися …
Поезія спротиву: Вірші та автобіографія зв’язкової УПА
У «Смолоскипі» вийшли друком вірші та автобіографія зв’язкової УПА — Катерини Мандрик-Куйбіди. Книжка …
Ув’язнені у розстріляну вічність: «Бабин Яр. Голосами» Кіяновської
На горизонті спалахнули димки. Важезна, мов кит, курява нависла над розпеченим степом. Тиша зачаїлася …