Білі, крейдовані аркуші паперу кіпою лежали на столі, злорадісно посміхаючись молодому автору коротеньких еротичних оповідань. «Пиши! Чому знітився?» - якось іронічно-принизливо промовив саме той аркуш, що лежав під рукою автора. «Чи ти вже списався, бісова душа, так і не дочекавшись світового визнання!? А пам’ятаєш, як Гоголь писав і переписував, писав і переписував твори днинами, та складав до шухляди, аж доки Пушкін не напоумив йому написати «Мертві душі»… «Авжеж, пам’ятаю… та він писав проживаючи в Італії, на кошти люб’язно надані царем, а що я – пишу заради забави, сидячи в своїй, богом і людьми забутій Зачепилівці – надає натхнення лише те, що еротика зараз в тренді, а годує мене Святий дух, бо зараз царям не до нас, грішних – їм самим би якось прогодуватися, та не попасти в немилість борцям з корупцією». «Тобі аби забави, а не пішов би ти краще вулиці підмітати, бо письменників зараз розвелося, як собак не різаних, все пишуть і пишуть, та розносять по редакціям ахінею всяку, а від сміття скоро вже й білого світу не побачимо!» «То не моє!» - коротко і ясно відповів автор, насупивши брови. «Ти молодий та ранній, а вже схиблений на еротиці! Так можна дописатися і до смакування садомазохізму, аби тебе лишень читали задарма, такі ж маразматики як і ти?» - образливо промовив аркуш. «Це чудова підказка, мені навіть і в голову не могло прийти таке осяяння! В мене вже й сюжет, вмить, визрів у голові!» - автор задоволено почухав потилицю і мерщій взявся за кулькову ручку, перед очима вже маячила забавна мініатюра болісного кохання на битому склі. «Е ні, стій, ось на, викуси!» - білий аркуш паперу ткнув автору під ніс дулю. «Не дам себе паскудити твоєю писаниною. Вистукуй свої опуси на клавіатурі Компа - Інтернет все стерпить, а нас, красавчиків крейдованих, віднеси назад - до крамниці «Культтовари» - можливо хтось на візитки купить».
