Одного теплого і м’якого вересневого вечора мені пощастило сидіти на піщаному березі Критського моря і насолоджуватися тишиною. По обох сторонах від мене був довгий пляж: далеко справа- великі кам'яні брили, які закінчувалися чагарниками, а ще дальше зліва- морський порт і гордий маяк Ретимно. Море в той день було на диво спокійним, а хвилі - ледь помітними, не було навіть морської піни. Далеко на горизонті маячіли два майже непомітні кораблі, вони спокійно погойдувались десь там. Цей ж горизонт був трішки розмитий і плавно переходив з темних до світліших кольорів посередині. Починався захід сонця і, здавалося, нічого не може доповнити цієї ідилії - сиди і милуйся, дихай йодом, зарий ноги в пісок і загрібай його руками, пускаючи крізь пальці, насолоджуючись доторком піщинок із шкірою, забудь все і дивись вдаль на місто, яке починає включати поодинокі лампочки.
Але щось мене відволікло і я обернулась вбік, відриваючись від краси природи. На пляж через маленький занедбаний провулок зайшла жінка. Це була звичайна жінка, яка прийшла після цілого дня роботи скупатись перед тим, як іти додому, щоб змити із себе втому і сум, віддати воді те, що заважає, щоб взяти такі потрібні їй сили. Перед моїми очима промайнуло все її життя, я уявила, як вона спілкується з туристами і як втомлено іде додому до своїх двох дітей, які бавлячись на білий кухонній плитці з голубими орнаментами, заважають їй порізати овочі на салат.
У неї було чорне кучеряве волосся і зовсім не ідеальна, згідно з сучасними мірками, фігура. Я могла добре розглядіти силует її грушоподібної статури, яку, вона, здається, прикривала. Вона роздягнулась і розмірено зайшла в море по пояс і почала малювати круги руками на воді. Круги відходили від неї дисками, а вона декілька митей просто дивилась. Зайшовши повністю в воду, жінка почала плавати, ниряти, перепливати на спину. Вона бавилась і повністю віддавалась воді, довіряючи і насолоджуючись нею, вона ловила кайф і відчувала себе такою вільною, Вона була собою справжньою.
У той же час, сонце уже наполовину зайшло і було в найкращих своїх червоно - багряних кольорах. Так продовжувалось деякий короткий час, а коли сонце було за пару секунд, щоб остаточно зайти, мені здалося, що світ завмер і повністю затих, в повній насолоді собою і нею. І в цей магічний момент, я зрозуміла, що картина нарешті стала повною тільки з присутністю її. Мені стало дивно, як ще 15 хвилин тому, я була впевнена, що кращого не може бути?! Звичайно, могло. Бо тільки з появою ЖІНКИ, для мене, ця картина стала цілісною і закінченою. Вона гармонійно влилась в пануючу навкруги атмосферу і ненав’язливо, але дуже кардинально змінила її.
Поплававши ще трохи, вона вийшла, швидко зібралась і пішла, так ніби це не вона декілька хвилин тому прикрашала цей кусочок пляжу, так ніби не вона змусила мене затамувати подих! Мені хотілось піднятись з піску і подякувати їй за ці неймовірні відчуття, хотілось сказати, що я сумніваюсь, що хоч один митець був спроможний передати цю неймовірну мить!
Вона пішла, залишаючи зі мною чітке відчуття, що я, нарешті, відчула красу , а також питання: чи ця жінка знає про те, що вона і є краса!
