Спати, спати, спати… Спати, коли хочеться спати. Згорнутися клубочком, втиснути кінцівки, притиснути їх сильніше до тіла, і так, в позі ембріона заснути намертво. Спати, коли не хочеться спати. І довгими ночами чи в час післяобідньої фієсти, закрити очі і довго крутитися з боку на бік. І бачити короткі свинцеві сни, де кожен з них наче удар обухом по голові. Головне – спати. І рано чи пізно, якщо довго вправлятися, можна спати з відкритими очима, можна буде під час сну говорити, працювати, переходити дорогу, вибирати продукти в супермаркеті. Так легко і непомітно можна провести своє життя.
Є моменти і є місця, де засинається особливо легко. На роботі, під гул заводських машин і пронизливий писк тупої пили об дерево, під пронизливі і короткі як автоматна черга, матюки майстра, в такій обстановці до мене сон приходить сам по собі. Навіть не потрібно шукати місце, де ж би то прилягти, не треба закривати очі і рахувати овечок. Не має сенсу обурюватися і доводити свою правоту своєму начальнику. Він – дурень. Чому дурень? Тому що інші в керівництво не вибиваються. І чим більше він це розуміє, тим більше хоче зробити дурня з тебе. А ти не піддайся і просто засни. Врешті решт, що може бути важливіше за здоровий сон.
Не погано засинати під звук вечірніх новин після важкого робочого дня. З пляшкою пива в руках легенько клювати носом, в той час коли тобі з екрану телевізора холоднокровно розказують про кількість убитих на, наче б то не війні, коли тобі черговий політик промиває мізки під какофонію повідомлень про убивства, пограбування і ще там щось. І в мить коли ти засинаєш, як добре думати, що це усе тільки сон, тільки невинний нічний кошмар, про який краще не думати, бо чим більше на ньому зосереджуєшся, тим більше починаєш помічати лячних деталей.
Звичайно, в житті кожної людини є мить пробудження, коли ти переходиш у стан напівдрімоти і крізь туман сну у свідомість проникають нечіткі контури реальності. Такий стан легкого розладу сну можна назвати по-різному: криза середнього віку, просвітлення, пошук Бога, пробудження духовності. Але, після першого шоку пробудження і цікавості, ти залишаєшся з думкою що твої кращі і найщасливіші роки пройшли, мрії виявляються лише сюрреалістичними снами, а сім’я, діти і друзі – вони тільки подорожні твоїх снів, щоб було не так страшно переживати власні кошмари. І от після таких прозрінь, ми вирішуємо ще трішки подрімати, зібратися з силами, розібратися в собі і знову засинаємо, щоб більше ніколи не прокинутися.
Завжди знайдеться той, хто скаже, що король голий. Постійно будуть ті, хто захоче поміняти світ. Він, або вона, а можливо і вони, будуть до посиніння сперечатися з хамовитим керівництвом, організують революцію проти продажних політиків або ж підуть воювати за правду. А сенсу? В кінці кінців вони нічого не змінять. Бо життя – це тільки сон. Хто ж винен, що тобі сняться кошмари? Ти? Але ж яка здорово мисляча людина вибере кошмари? Інші люди? Але, яке відношення інші люди мають до твоїх снів? Обставини? А втім, хіба ж самі обставини не є частиною твого кошмару? Тому спи друже, спи….
