Вечір починався як мрія.
Ресторан. Столик зі свічками. Розкішне сервірування. Сліпуча люстра у залі. І музика, жива і надихаюча.
Двоє за столиком зустрілися поглядами, втопилися одне в одному, не помічають навколо ні розкішної позолоти, ні сліпучого сяйва.
Хіба Їй трішки хотілося б півмороку, але з ним добре й так, Він хотів зробити приємне, а зустрічі так не часто трапляються. Не складалося.
Та сьогодні все для них. Особливий день, особливий привід, спільна таємниця, що додає гостроти відчуттів. Мить, розтягнена у часі, простір, що замкнувся для двох.
Напівшепіт запинає завісу за ними, офіціант вже давно приніс замовлення і зник. Тільки дотики, тільки запах і тремтіння свічі. Тільки музика. І ніч не прийде. Вечір застигне в бокалі вина, як сонячні широкі мазки на бузкових хмарах.
Хто сюди прийде? Світ не зможе знайти їх тут, надійно заховалися, так старанно готували втечу.
І чому тільки сіли біля вікна? Чому завчасу розбилася казка? Двері відчинилися і впустили третього, розлюченого і готового на безумства.
Двоє зчепилися, і не звернули увагу на Неї, її слабкі спроби розборонити. Бурю не зупиниш.
Тільки гострий лікоть зачепив бокал і Скинув на білу скатертину.
І крапля вина криваво червоніла на полотні.
