Українська банерна мережа

Украинская Баннерная Сеть
 
 

Жанри

Гоголівський ФОРУМ




AlmaNAH






Наша статистика

Авторів: 2630
Творів: 48079
Рецензій: 92823

Наша кнопка

Код:



Художні твори Проза Оповідання

Cheek to Cheek

© Дмитрук Іванна, 29-07-2017
«Cheek to Cheek»
В залі «Парадайзу» як завжди висіла легка пелена сигаретного диму, поміж якого у повітрі велися неспішні розмови та снували туди-сюди офіціанти. Алкоголь тут подавали завжди відмінний, заклад іншого просто дозволити собі не міг. Загалом першокласним було все – від оббивки стільців до сорочки бармена, який теж, між іншим, був далеко не новачком.  Він з особливим задоволенням запитував у відвідувачів «Вам як завжди?», а після ствердного кивка гостя брався чаклувати над випивкою. Для людей, що відвідували цей заклад, алкоголь був обов’язковим атрибутом перебування тут, а тим паче під час  ділових розмов. Як не дивно, але в цьому місці, призначеному для розваг і насолоди було більше справ, ніж відпочинку. Темний бізнес у темному залі. І так щовечора. Уже не один рік ці стіни слугували місцем укладення  найпідступніших угод у цьому місті, про які знали далеко не всі його жителі. Та навіть найбільш небезпечні справи не могли зіпсувати атмосфери закладу. Поважні чоловіки у темних костюмах зазвичай приходили з красивими жінками у красивих сукнях і посмішках, що вже додавало шарму будь-якому місцю. Елітна випивка і підібрана зі смаком музика довершували настрій «Парадайзу». Світло тут завжди було приглушене, зазвичай тепло світили маленькі настільні лампи на кожному столику і кілька прожекторів сцени, але вони були призначені для особливої жінки. Її присутність тут вже стала всім відвідувачам рідною. Не зважаючи на їх жорсткість у справах, вони все ж любили і цю жінку, і її чудовий спів,  без якого не могли уявити собі жоден проведений тут вечір. Всі називали її Джи-Джи. Найважливішим залишалося те, що навіть найвпливовіші наркобарони та контрабандисти міста могли віднайти у своєму серці куточок для такої музики, яку вона їм дарувала. Її стилем був джаз з домішками легкого блюзу. І навіть своїм виглядом Джи-Джи відповідала цьому стилю. Сукні і зачіски, макіяж і підбори – все ніби свідчило про те, що вона прийшла сюди з середини минулого століття,  прямо  з джазової епохи США, однак дещо на місцевий манер. На сцені з нею завжди був невеличкий оркестр, склад якого теж був незмінним всі ці роки. Їх музика разом з низьким солодким голосом Джи-Джи звучали ненав’язливо, якось природньо для цього місця і часу, не відволікаючи від розмов, та, водночас, чаруючи, якщо ти вирішиш просто прислухатися до того, що відбувається на сцені.  Не раз бувало, що під час виступів гості надсилали кошики з квітами. Джи-Джи щоразу раділа цьому і занурювалася у п’янкий аромат жасмину, півоній, троянд чи якихось екзотичних суцвіть, особливо любила жасмін. Часом вона навіть не знала як називаються ті квіти, що траплялися в букетах, бувало навіть бачила їх вперше. Але все одно це було приємно, і вона відповідала світлою посмішкою на таку красиву подяку за свій спів. Улюбленою її піснею була «Cheek to Cheek», яку полюбили відвідувачі залу не менше, ніж сама Джи-Джи. Вона виконувала її в особливі вечори – дні народження, заручення чи першої появи в «Парадайзі» після невдалої збройної сутички, ніби приносячи своєрідний подарунок кожному, хто був присутнім у залі.
Сьогоднішній вечір також був особливим. Однак хвилі деякої тривоги проходили по залу щораз, коли спів на сцені припинявся. Розмови велися тихіше, ніхто не хотів порушувати плин музики, що лунала сьогодні так хвилююче. Навіть бармен розливав алкоголь якомога беззвучно, і здавалося, що офіціанти ходять поміж столиками навшпиньках. Всі погляди гостей були звернені на сцену, намагаючись увібрати якомога більше насолоди і краси. По правді, задоволення відвідувачі отримували не тільки від голосу і музики Джи-Джи. Не один раз їй вдавалося помічати на собі зацікавлені погляди чоловіків із залу. Та далі цього жоден з них не дозволяв собі зайти. Всі розуміли, що після смерті  Великого Джо до Джи-Джи не посміє торкнутися жоден у цьому залі, адже попри не зовсім законний рід занять тут все ж існували деякі неписані правила. Одним з них була заборона займати дружину товариша, тим паче після його смерті. А вбивство Великого Джо було однією з найбільш трагічних подій на пам’яті багатьох відвідувачів «Парадайзу».
Це сталося вісім років тому. Після однієї вдалої угоди з крупним урядовцем вони пішли не до цього залу, куди зазвичай Великий Джо запрошував партнерів, а до пабу на іншому кінці міста, за пропозицією його супутника. Джо не зміг відмовити, адже угода була досить важливою як і для його власного бізнесу, так і для справ доброї половини постояльців «Парадайзу». Цей чиновник і був власником закладу, до якого вони поїхали. Великому Джо відразу не сподобалося це місце. Але заспокоювало те, що один з товаришів за його проханням мав прослідкувати за ними, про всяк випадок. Однак Джо навіть не здогадувався, що тоді, коли він переступив поріг цього сумнівного закладу, товариша вже прибрали. А через кілька годин вбили і його самого.
Джи-Джи, з якою вони на той момент були одружені тільки півроку, того вечора не знаходила собі місця. Вона ще не до кінця розуміла небезпеку стилю життя її чоловіка, а тепер і її власного. Друзі Великого Джо заспокоювали її, мовляв, це звичайна справа, що такі святкування затягуються на ніч, нічого страшного тут нема, а про зраду їй і думати нема чого, адже Джо відрізнявся непересічною відданістю, завдяки якій і пробився так далеко у цих справах. Його любили всі у «Парадайзі», він був їм як старший брат, особливо тоді, на початку їх спільного бізнесу. Та наступного ранку, коли Великий Джо не повернувся, а товариш, який мав за ним приглядати теж зник, хвилювання охопило всіх. Якщо таке ставалося, то це означало, що справи пішли кепсько. Через свої на той час ще не такі численні зв’язки їм все ж вдалося дізнатися місцезнаходження пабу того чиновника. Та коли вони приїхали туди, то не знайшли нікого і нічого, окрім бездиханного тіла Великого Джо. Через кілька днів по новинах місцевого телеканалу передали несподівану звістку про те, що з вікна випав один впливовий урядовець. Записки він не залишив.
Весь «Парадайз» тоді одягнув траур в пам’ять за своїм улюбленцем і товаришем. А Джи-Джи  навіть не змогла заплакати. Вона тихо стояла біля труни, міцно стиснувши губи, і відчужено дивилась в одну точку – на вуста Джо, сподіваючись, що вони ось-ось назвуть  її ім’я. Коли труну вже мали опускали в землю, їй здалося, що так і сталося. Вона чимдуж підбігла до бездиханного Джо і спробувала його підняти, щось кричала йому, не давала нікому торкнутися до себе. Друзям Джо ледь вдалося відтягнути її назад, ніхто з них і подумати не міг, що у цієї тендітної дівчини може бути стільки сили. З тих пір вони пообіцяли собі приглядати за Джи-Джи будь-якою ціною, і дотримувались обітниці до цього дня.
За сорок днів після поховання в залі «Парадайзу» почало відновлюватися життя. Воно все-таки продовжувалося, і треба було йти далі, продовжувати справи, які були початі. Знову укладалися угоди, піднімалися келихи за успішне проведення не зовсім легальних оборудок, продумувалися нові стратегії і будувалися плани. За ці дні Джи-Джи бачили востаннє тільки на поховальній церемонії. Лише найближчим друзям Великого Джо вона могла відчинити двері свого будинку. Та через кілька місяців дівчина все ж з’явилася у «Парадайзі». Прийшла і сіла в найбільш непомітному кутку, замовила собі коктейль і просто спостерігала за життям у залі. Того дня на сцені вперше грав джазовий оркестр, проходив таке собі випробувальне завдання, хоча кожного його учасника було не один раз перевірено на вміння тримати язик за зубами, чого б їх очі не побачили у цих стінах. Музикантів також попередили, що день, коли вони захочуть піти, буде останнім у їхньому житті. Це не було ні залякуванням, ні погрозою. Просто такі правила цього бізнесу – якщо ти бачив занадто багато, то просто так зникнути вже не міг. Платили їм досить таки пристойно, в жодному іншому місці вони б не змогли заробити стільки ж, тому для багатьох це було найважливішим мотивом. Часто серед музикантів траплялися люди з досить серйозними життєвими негараздами, як от хвороба близьких, заборгованість чи якісь проблеми з законом. Та окрім грошей, «Парадайз» гарантував безпеку кожному, хто був до нього певним чином причетним. Тому робота тут являла собою непоганий вихід з безнадійної ситуації. Через те в оркестрі було чимало відчайдух. Однак кожен з них свідомо зробив свій вибір і розумів всі наслідки і переваги знаходження тут. Дебютний виступ був лише перевіркою на те, чи прийме їх власне сам «Парадайз», адже вони його вже по замовчуванню прийняли.
Джи-Джи заворожено слухала грайливі звуки кожної зіграної композиції. Джаз був її слабкістю. Вона не могла сидіти мовчки, слухаючи улюблені мелодії, що так і манили заспівати давно відомі їй слова. Це була для неї перша поява в «Парадайзі» після смерті чоловіка. Ці кілька місяців далися їй нелегко. Якось один з друзів Джо ледь встигнув, аби забрати в неї гостре лезо, яким вона вже натискала на кисті. Після цієї невдалої спроби в неї знову стався нервовий зрив. Її очі не знали спокою від сліз майже добу. Нікому не відчиняла, нічого не їла. Лише зачинилася в кабінеті Джо і проплакала там цілісінький день. Ще раз переглянула всі шухляди, кожну книгу в кімнаті, сподіваючись знайти якийсь лист чи старе фото. Але марно. На столі у дерев’яній рамці стояла їх остання спільна фотокартка – з другого дня весілля. Джи-Джи  ще раз взяла її до рук, довго дивилася на Джо. Потім почала виймати з-під скла світлину, щоб забрати її до спальні. А звідти, окрім самого фото, випали засушені білі пелюстки. Джи-Джи не відразу здогадалася що це. Та тут до неї донісся п’янкий аромат жасмину. Фона ще раз подивилася на фото. В її волосся були вплетені  кілька жасминових бутонів, в тон біло-кремовій сукні. Джо зберіг їх.
Вона просиділа, дивлячись на сухі квіти, ще годину. Просто мовчала. Навіть не плакала. На світанку вийшла з кімнати, тримаючи біля грудей фото і квіти, тихенько перейшла до спальні і спокійно заснула. Наступного дня Джи-Джи сходила до магазину сама, ввічливо відмовившись від щоденної допомоги друзів Джо. Згодом вона придбала світлі штори, висадила біля будинку квіти. При зустрічі з іншими на її обличчі з’являлася ледь помітна тепла посмішка, і люди з радістю посміхалися їй у відповідь. В її очах знову загорівся маленький вогник життя. Головним для Джи-Джи тепер стало не втратити оцей свій стержень, зберегти те, що робило її такою, якою вона є. Такою, якою її любив Джо. Усі ці думки і плуталися у неї в голові того вечора, коли вона повернулася в «Парадайз». Але джаз розставив усе на свої місця. Оркестр заграв «Cheek to Cheek». Джи-Джи усміхнулася про себе. Їх улюблена з Джо пісня.  Вона спокійно підвелася, непомітно для себе розправивши плечі, вийшла на сцену і заспівала перші слова. Попри загальне здивування через її несподівану появу, ні зал, ні оркестр більше не хотіли відпускати її. Так повторилось і наступного вечора, і через один. Джи-Джи подобалося співати тут для людей, яких вона так добре знала, та й для себе теж. І, звичайно, для свого Джо. З кожним виходом на сцену, випрямивши спину їй доводилося від пісні до пісні впевненіше і радісніше дивитися в очі всім, хто її знав. Кожен вечір був кроком на зустріч колишній собі, до перемоги над болем і пустотою. І щоразу вона закінчувала вечір переможницею. Тому і виглядала завжди просто блискуче, ніби у доказ своєї сили і собі, і всім навколо.
Сьогодні ж Джи-Джи була приголомшливою як ніколи. Темно-червона оксамитова сукня з декольте пікантно підкреслювала її форми, однак навіть без натяку на вульгарність. Колір вбрання елегантно відтіняв сяючу бронзову шкіру, а декольте підкреслювало не тільки груди, а й витончені лінії шиї та ключиць. Її руки були в довгих чорних рукавичках. Праву вона поклала на стійку мікрофона, а ліва злегка рухалась у такт кожній пісні. Джи-Джи особливо пишалась своїм темним густим волоссям кольору шоколаду. Воно завжди було об’ємно, проте акуратно укладене, і просто сяяло від світла прожектора. Макіяж вдало підкреслював її оливкові очі та темні брови, а темно-вишнева помада чудово компонувала з тоном сукні. Чоловіки з оркестру ніби за змовою теж одягнули темно-червоні оксамитові піджаки. В руках у одних були позолочені тромбони і саксофони, в інших – контрабаси, ще один сидів за чорним лакованим роялем, і в цьому не менш елегантному ніж вона сама оточенні Джи-Джи виглядала просто неперевершено. Такою вона і хотіла запам’ятатися усім цього вечора.
Кожна пара очей у залі розуміюче дивилася на сцену. Але ніхто і досі не міг повірити, що ця неймовірно красива і сильна жінка прийняла таке рішення. Це був останній вечір Джи-Джи у «Парадайзі». Вона захотіла піти. І, як і кожного, хто висловлював таке бажання, її не могли відпустити просто так. Жорстокі правила цього бізнесу стосувалися кожного, хто мав до нього хоч найменше відношення. І Джи-Джи, на жаль, не була виключенням. Якщо вона вибрала піти звідси, то мала піти назавжди.
Напевно вперше ніхто не хотів, аби сьогодні пролунала «Cheek to Cheek». У кожного в залі перехоплювало подих в перервах між композиціями. Та жоден з присутніх не видавав свого хвилювання, принаймні всі намагалися. Зазвичай говорити між собою про останній вечір члена «Парадайзу» вважалося забобонним, все-таки смерть – справа серйозна. І хоч не всі у залі її боялись, а дехто мав справу з нею частіше ніж можна було уявити, все ж нагадування про скінченність всього у цьому світі лякала. Та тільки не Джи-Джи. Вона прийняла своє рішення кілька місяців тому, коли прийшла на могилу до Великого Джо. Була восьма річниця з дня його загибелі. Сидячи на кладовищі, жінка розмовляла з тишиною, про щось думала, про щось мовчала. Раптом вона помітила, як до могили неподалік прийшла бабуся, принесла квіти, сіла на лавку і теж почала говорити. Судячи з фотографії, зі своїм чоловіком. Та ось до неї підійшли ще двоє – жінка років сорока і молода дівчина – і сіли біля бабусі. Джи-Джи здогадалась, що це її донька та внучка. Вони ще трохи посиділи, поговорили, і згодом всі разом пішли до виходу: старша жінка взяла бабусю під одну руку, а молодша під іншу. Джи-Джи мовчки спостерігала за ними хвилин десять. І раптом зрозуміла, що старіти на одинці зовсім не хоче. Її поважатимуть у «Парадайзі», але кому буде діло, коли вона не зможе піднятися сходами, підняти пакунок з продуктами чи отак приїхати на могилу до чоловіка.  Дітей вона народити не встигла, а з кимось іншим знатися навіть ніколи і не подумала б. Вони з Великим Джо мали багато спільного, але найбільша їх схожість була у безкінечній вірності тому, кому вже дали обітницю. Свою старість вони теж мали би зустріти разом. Але раз вже сталося так, що Джи-Джи посивіє без Джо, то варто зробити щось, аби така старість не наступила ніколи.  
Джи-Джи стояла на сцені, щораз з насолодою закриваючи очі при звучанні кожної пісні, хоч вона і співала їх вже сотні разів. В сьогоднішню програму увійшли її улюблені композиції, кожна з яких була так знайома всім у «Парадайзі». Співачка заздалегідь замовила сукню саме для цього вечора, продумала усі деталі образу – від висоти підборів до парфумів, уклала список і порядок пісень. Цього дня вона хотіла якомога яскравіше залишитися в пам’яті кожного, хто тут сидів, немов подарувати свою найкращу фотокартку другу, з яким вже ніколи не побачишся. Хтось сприйняв її вибір з глибокою повагою, хтось з невимовним жалем. Але жоден не знайшов у собі сміливості осудити її. Мало хто міг порівнятися з нею силою духу.
Бармен спокійно усміхався, дивлячись на сцену і навіть деколи забуваючи про те, що клієнти чекають на випивку.  Хоча ті, у свою чергу, теж ловили момент, аби вдосталь надивитися на цю сяючу жінку, спів якої сьогодні був особливо проникним для серця. За столиками не велося жодних переговорів, всі відклали свої справи хоча би до завтра і просто насолоджувалися грою світла, музики і голосу. В жінок час від часу наверталися на очі сльози, які вони тут же намагалися приховати від Джи-Джи. Навіть дехто з чоловіків ледь-ледь тримався. В такі моменти вони просто виходили до вбиральні чи на вулицю, нашвидкуруч викурювали цигарку або ж вмивали лице, і знову поверталися до залу. Музиканти з оркестру мужньо стискали губи в перервах між виступами і намагалися виконати кожну пісню так, наче це вони тут сиділи востаннє. Так, Джи-Джи знайдуть заміну, і ніхто не сумнівався, що голос нової співачки буде одним з найкращих у місті. Але душу їх супутниці, їх сестри по музиці не замінить ніхто і ніколи.  Зал оглушливо плескав у долоні щоразу по закінченню композицій. І це було так гучно, що, здавалося, відвідувачі намагаються усіма своїми зусиллями відтягнути момент прощання. Але він все ж прийшов.
Заграли перші акорди «Cheek to Cheek». Вони сплелися у барвисту і грайливу мелодію, яка своїм веселим звучанням додавала трохи дисонансу до цього вечора. Однак Джи-Джи почала рухатися жвавіше і кокетливо закликала встати кожного в залі. Довго чекати не довелося і, хто парами, хто на одинці, всі поряд один з одним почали плавно танцювати під солодко-болючу мелодію улюбленої пісні всього «Парадайзу». Heaven, I'm in heaven, – співала Джи-Джи, і здавалося, що рай справді спустився сюди, до одного з найтемніших куточків міста, і тривав він доти, доки лунала чудова музика і було чути голос однієї з найчарівніших жінок на світі. And my heart beats so that I can hardly speak, – і це теж було правдою, серце Джи-Джи схвильовано билося в ритм контрабасу, вона сяяла усмішкою і ловила кожен погляд тих, хто дивився на неї з залу. Вона підмигнула бармену і той підняв в її честь келих, посилала повітряні поцілунки найближчим друзям Джо, які вісім років тому стали і її друзями, і просто  радісно дивилася на всіх жінок і чоловіків у рідному для неї місці, яке так вплинуло на її життя, ставши прихистком і другим домом. Вона була вдячна кожній людині, кожній речі, від мікрофона до ламп. Здавалося, отут і вміщувалося її нелегке життя. Та насправді воно виходило далеко за рамки «Парадайзу» і вже готувалося з’єднатися зі своєю половиною. Пісня закінчилася. Прийшов час прощатися. Та оплески не відпускали Джи-Джи зі сцени. Їй і самій було нелегко покидати цих людей і ці стіни. Але вибір зроблено, і відступатися від нього вона не хотіла.
Ніхто не підходив прощатися. Це було не за правилами. Всі мали вдавати, що нічого не відбувається, тому зал просто продовжував плескати в долоні та кричати «Браво», що вже було виявом жалю через неможливість ще однієї зустрічі та поваги за те, що остання зустріч була саме такою. Джи-Джи вклонилася зі сцени, дякуючи за щирість, і подарувала свою спокійну і теплу посмішку кожному збентеженому обличчю востаннє. Розпорядник зустрів її в гримерній, де вона саме складала всі свої речі до валізи. За правилами, людина, що збиралася піти з «Парадайзу» мала зробити так, ніби вона ніколи і не існувала, тобто прибрати найменший натяк на те, що вона колись жила, чимось займалася, байдуже – законним чи ні, що вона одружувалась, страждала, пила, їла, купувала одяг абощо. Джи-Джи як ніхто відповідально підійшла до цих нюансів і подбала про все заздалегідь. Вони разом з розпорядником поїхали в місто, до особливого місця, яке дали їй право вибрати самій. Це дозволялося далеко не кожному. Але вона на це вже давно заслужила. Вони прибули до мосту, що пролягав через широченну річку в центрі міста. Звідси було видно добру його половину, осяяну вечірніми вогнями вулиць та автомобілів. На дорозі, що проходила по мосту лише зрідка проїжджали машини. Був зимовий недільний вечір. Легкий пухнастий сніг заповнив повітря так, що здавалося його в ньому більше, ніж кисню. Джи-Джи вдихнула на повні груди і стало прямо напроти розпорядника. Він зрозумів, що вона готова. На її обличчі лежала тиха усмішка, ніби десь за спиною її супутника стояв сам Великий Джо і чекав на їх довгождану зустріч. Та раптом почувся різкий звук, і в засніженому повітрі ледь відчутно з’явився запах пороху. Джи-Джи ступила вперед і пішла прямо в обійми свого коханого, залишивши позаду своє поки що тепле, та вже бездиханне тіло. Вони нарешті зустрілися і могли залишитися  разом назавжди. На цілу вічність.
Розпорядник подбав, аби під час пострілу навіть найбільш випадковим чином не зустрілося жодного свідка. Особливо старатися не довелося, мостове шосе було порожнім. Він підняв на руки Джи-Джи, що пахло теплом і жасмином. На красивому обличчі залишилась ледь помітна посмішка.   Попри заборону поховань тих, хто сам захотів піти з «Парадайзу», він все ж вирішив провести церемонію і зробити так, аби Великий Джо зустрівся під землею зі своєю відданою дружиною. Розпорядник знав, що ніхто навіть не посміє сказати щось проти цього рішення.  
На процесії здавалося, ніби сам «Парадайз» перемістився сюди – тут були всі, хто бував там хоч раз за останні вісім років. Музиканти, бармен, офіціанти, впливові люди темних і незаконних справ. Не вистачало лише невеличких столиків з теплим світлом ламп, келихів з міцним алкоголем, ділових розмов і чарівного голосу, що співав би джаз.



Написати рецензію

Рекомендувати іншим
Оцінити твір:
(голосувати можуть лише зареєстровані)

не сподобалось
сподобалось
дуже сподобалось



кількість оцінок — 3

Рецензії на цей твір

[ Без назви ]

На цю рецензію користувачі залишили 1 відгуків
© Михайло Нечитайло, 02-08-2017

нагадало

На цю рецензію користувачі залишили 1 відгуків
© Валентин Ліпчинський, 31-07-2017

[ Без назви ]

© ВЛАДИСЛАВА, 31-07-2017

[ Без назви ]

© Попович Роман, 30-07-2017
 
Головна сторінка | Про нас | Автори | Художні твори [ Проза Поезія Лімерики] | Рецензії | Статті | Правила користування | Написати редактору
Згенеровано за 0.67959785461426 сек.
Усі права застережено.
Всі права на сайт належать ТОВ «Джерела М»
Авторські права на твори та рецензії належать їх авторам.
Дизайн та програмування KP-design
СУМНО
Аніме та манґа українською Захід-Схід ЛітАкцент - світ сучасної літератури Button_NF.gif Часопис української культури

Що почитати

День Соборності України
Вітаємо всіх з днем Соборності! Бажаємо нашій державі незламності, непохитності, витримки та величчі! …
Українські традиції та звичаї
Друзі! На сайті “Онлайн Криївка” є дуже цікава добірка книг про українські традиції та звичаї. …
Графічний роман “Серед овець”
Графічний роман Корешкова Олександра «Серед овець», можна було б сміливо віднести до антиутопії, як …
Добірка художньої літератури козацької доби
Друзі! В інтернет-крамниці “Онлайн Криївка” представлена цікава добірка художньої літератури …